80. Центральні банки: сутність, призначення, правовий статус, організаційна структура.

Головне призначення ЦБ — управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

• емісійного банку;

• банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банк. системи;

• органу держ.управління,що відповідає за монетарну політику.

Центральний банк бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. Центр. банк як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності — готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують базою (грошовою) для зростання пропозиції грошей.

Центр. банк установлює для комерційних банків норму обов’язкових резервів, але розмір надлишкових резервів і характер їх використання комерційні банки визначають самостійно. Центр. банк, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок.

Можна зробити висновок, що центр. банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан ек-ки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Центр. банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і держ. органу управління.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для реалізації цих функцій центр. банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центр. банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією

79. Небанківські фінансово-кредитні установи, їх види, та особливості функціонування в Україні. Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові).

Посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Групи договірних посередників за цим критерієм ділять на:

• Страхові компанії — це фін. посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Страховий бізнес в Україні спочатку розвивався досить інтенсивно. Проте економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а інфляція, слабкість банківської системи, нерозвинутість ринку цін. паперів створюють великі труднощі щодо збереження мобілізованих коштів і розміщення їх у дохідні активи. Тому в останні роки страхові компанії почали згортати свій бізнес.

• Пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юрид. і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку; - ломбарди, лізингові та факторингові компанії. Ломбарди — фін. посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Лізингові компанії — фін. посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у вироб. діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку. В Укр. лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сіл. госп-ві, малому та середньому бізнесі. Факторингові компанії (фактори) — фін. посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. В Укр. факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990–1992 рр. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і був згорнутий.

Групи інвестиційних посередників за цим критерієм діляться:

• Інвестиційні фонди (банки, компанії) — це фін. посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грош. коштами інвестиційного призначення. В Укр. подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грош. ринку.

• Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом, кошти направляють у позички фіз. та юрид. особам для придбання товарів виробничого чи споживчого В Укр. фін. компанії не набули розвитку. Кредитні кооперативи (товариства, спілки) — це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підпр-в малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх госп-в, фіз. осіб. В Укр. кредитні кооперативи розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Укр. може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі.