15. Класична кількісна теорія грошей, її сутність, характеристика основних постулатів

Класична кількісна теорія грошей з‘явилась в 16-17 ст. стала осн. для розвитку монетаристської теорії. Оскільки її засновники пояснювали вплив грошей на ек. процеси лише через кількісні чинники (маса грошей в обороті), то теорія отримала назву кільк. В осн. теорії лежить положення про те, що чим більше грошей в обороті, тим вище ціни і тим нижче їх вартість, і навпаки. Ця теорія виникла за умов, коли за 100 років ціни в Європі зросли майже в 5 разів, що на той час свідчило про високий темп інфляції. З’ясовуючи причини цього явища, економісти прийшли до висновку, що головну роль відіграв приплив золота та срібла з Америки після відкриття цього континенту в 16 ст. Класична кількісна теорія ґрунтується на таких постулатах: --причинності (маса грошей в обігу спричиняє ріст цін); --пропорційності (ціни ростуть пропорційно росту грошової маси); --однорідності (маса грошей і ціни змінюються не відразу, а через певний період часу). Недоліком класичної кількісної теорії є те, що її представники Ж. Боден, Д. Юм, тільки стверджували залежність ціни від маси грошей, але вони не розглядали внутрішній механізм цього процесу; ігнорували функції грошей, крім функцій як засобу обігу і як засобу платежу.

16. Вклад м.І.Туган-Барановського у розвиток монетаристської теорії

Багато уваги Т – Б приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Т – Б визнав за правильну формулу "рівняння обміну" MV=PQ, проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс. Подібна критика класичної теорії підштовхнула Т– Б до її вдосконалення: 1) довів, що на рівень цін впливає на один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну" і що зміни не можуть бути пропорційними; 2) довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним. Цей вплив може здійснюватись: а) через зміну суспільного попиту на товари; б) через зміну дисконтного процента; в) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей. 3) Т– Б довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. 4) розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей в країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей. Критикуючи кількісну теорію, Т-Б створив власну, яку назвав кон’юнктурною, в якій заг. рівень цін і вартість грошей він пов’язує із заг. умовами товарно-грошового ринку.

17. Вклад Дж.М.Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

Спираючись на дослідження економічних криз, Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що в нових умовах ринковий механізм суспільного відтворення не спроможний самостійно, на засадах саморегулювання забезпечити достатню ринкову рівновагу і рівномірність економічного розвитку. Тому виникла об’єктивна необхідність доповнити цей механізм державним регулюванням економіки. Дж. М. Кейнс остаточно відкинув постулати класичної теорії, що “гроші не мають значення” у відтворювальному процесі, і довів протилежне: гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки. Вони активно впливають на мотиви поведінки економічних суб’єктів, на їх господарські рішення і тому є джерелом стимулювання підприємницької активності і розвитку виробництва. Головним каналом зв’язку між цими сферами Кейнс визнав норму процента, яка зазнає впливу сил грошового ринку (попиту і пропозиції грошей) й одночасно сама впливає на прийняття рішень про майбутні інвестиції. З цих двох кейнсіанських положень випливало третє — про можливість ефективного регулювання грошей і свідомого використання їх державою як інструмента впливу на економіку, про проведення дійової монетарної політики з метою згладжування коливань економічного циклу та впливу на економічний розвиток взагалі. Отож, він створив закінчену концепцію “керованих грошей”, що базувалася на широкому державному регулюванні пропозиції грошей.

Кейнс змістив центр аналізу ролі грошей в економіці з довгострокових часових інтервалів, на короткострокові, тому що тільки на цих інтервалах можливо було з’ясувати механізм економічного циклу та вияснити зв’язок грошей з його розвитком. Зокрема він довів, що на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії, тобто не тільки через ціни, а й з допомогою інших інструментів, передусім норми процента. Ланцюг причинно-наслідкових зв’язків у грошовому механізмі впливу на економіку Кейнс вибудував за такою схемою: зміна грошової пропозиції зумовлює зміну рівня процентної ставки, що, у свою чергу, веде до зміни в інвестиційному попиті і через мультиплікативний ефект — до зміни обсягів номінального ВВП. У зв’язку з цим передатний механізм впливу грошей на реальну економіку, що випливає з кейнсіанської концепції, може бути виражений такою формулою: М – Пр – І – Пз – ВВП, де М — маса грошей, Пр — ставка процента, І — попит на інвестиції, Пз — загальний обсяг платоспроможного попиту, ВВП — ном. обсяг виробленого ВВП.

Дж. М. Кейнс велику увагу приділив аналізу мотивів нагромадження грошей. У Кейнса їх три: трансакційний, обачності та спекулятивний. Головна новизна, внесена Кейнсом, — виокремлення третього елемента попиту на гроші — попиту на спекулятивні залишки. Кейнс пов’язав його з динамікою ціни на фінансові активи, зокрема облігації, тобто з процентом. Відтак він запровадив в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу елемент вибору. І головним чинником, що дуже важливо, регулювання спекулятивного попиту, як і всього попиту на гроші, Кейнс вважав норму процента. Тому сукупний попит на гроші (М) у Кейнса складається з двох частин: трансакційного (М1), що є функцією доходу, і спекулятивного, що є функцією процента (М2): М = М1 + М2 = L1(y) + L2(i), де L1(y) — функція доходу; L2(i) — функція процента.

Кейнс не виключав можливості руйнівної інфляції при надмірному зростанні пропозиції грошей. У цьому Кейнс убачав слабкість монетарного регулятора економіки.

Ці висновки дали Кейнсу підстави вважати, що з допомогою регулювання податків та дефіцитного бюджетного фінансування суспільних потреб можна більш оперативно і дійово впливати на платоспроможний попит, ніж через монетарну політику.

Проте, надто вільне дефіцитне фінансування з державного бюджету призводить до такого самого надмірного зростання попиту та руйнівної інфляції, як і тривале проведення монетарної політики “дешевих грошей”. Тому проблема полягає у визнанні ефективного попиту вирішальною ланкою відтворювального процесу і в абсолютизації його ролі в цьому процесі. Реалізація такого підходу протягом тривалого часу неминуче призведе до інфляції незалежно від обраного шляху “накачування” ефективного попиту, що згодом проявилось в реальній дійсності країн, що управляли своєю економікою згідно з рекомендаціями Дж. М. Кейнса.