Термінологічний словник

Анкета – тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

Аномія – стан соціальної системи, за якого значна кількість громадян, знаючи про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже.

Велика соціальна група – чисельна стала спільнота об’єднаних для спільноти діяльності людей, яка функціонує в масштабах усього суспільства на основі достатньо формалізованих відносин.

Вибіркова сукупність – певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

Вибірковий метод – науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Відхилення (негативний вибір) – небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.

Включене спостереження – вид спостереження, за якого дослідник безпосередньо включений у досліджувальний процес.

Гендерна соціологія – галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації.

Генеральна сукупність – обмежений територіально і в часі об’єкт дослідження.

Географічна школа в соціології – натуралістичні вчення, які визнають головним у розвитку суспільства і народів їх географічне положення і природні умови.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні – обґрунтоване припущення про структуру, механізми функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта.

Глобалізація – подолання кордонів держав і вільне просування у світі капіталу й інформації.

Громадська думка – специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Громадянське суспільство – сукупність неполітичних відносин, сфера спонтанного вияву інтересів і волі вільних індивідів та їхніх асоціацій, захищена законами від регламентації їх діяльності з боку державної влади.

Девіантна поведінка – вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Десоціалізація – часткова або цілковита втрата особистістю засвоєних норм і цінностей.

Ділова гра – метод пошуку управлінських рішень шляхом імітації прийняття їх в умовах гри за певними правилами.

Екзитпол – опитування тих, хто проголосував на виході з виборчих дільниць у день виборів.

Економічна соціологія – галузь соціологічного знання, яка, інтегруючи соціологію та економічну науку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей через призму соціальних категорій.

Експертне опитування – різновид опитування, у процесі якого респондентами є експерти – спеціалісти у певній галузі діяльності.

Електоральна соціологія – галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об’єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

Емпіричні соціологічні дослідження – одна з форм вивчення дійсності, предметом аналізу якої є різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості.

Ескалація – поступове розширення, посилення, збільшення, загострення, наприклад: ескалація кризи, ескалація конфлікту.

Етнічна ідентичність – відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Етнос – усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).

Етносоціологія – галузь соціології, що досліджує соціальні процеси у різних етнічних середовищах, етнічні процеси у соціальних групах.

Завдання соціологічного дослідження – логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету дослідження і забезпечує її реалізацію.

Загальнотеоретична соціологія – вищий рівень достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування та розвиток соціальних відносин, закономірності соціального життя.

Засоби масової інформації – соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, оброблення та масове поширення інформації.

Зміст праці – узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.

Інновація – комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також пов’язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі.

Інституціалізація – процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Інтрев’ю – цілеспрямована бесіда, мета якої – одержати відповіді на запитання, передбачені програмою дослідження.

Інтерналізація (інтеріоризація) – засвоєння індивідом вироблених суспільством і різними групами норм, цінностей, установок, стереотипів, уявлень тощо.

Клас – угрупування людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

Комунікативна особистість – вияв особистості, який залежить від сукупності її індивідуальних можливостей і характеристик, що обумовлюють ступінь її комунікативних потреб, когнітивний діапазон, комунікативну компетенцію.

Комунікація – передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

Конфлікт – соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

Концепція сталого розвитку – розвиток світової цивілізації, який самопідтримується без завдання шкоди природі, забезпечує рівний доступ і справедливий розподіл матеріальних і духовних благ. Соціальна сутність КСР полягає в тому, що подолання нерівності у глобальному масштабі є необхідною передумовою для зміни характеру взаємовідносин між суспільством і природою.

Макросоціологія – наука про основні структури суспільства, суспільство загалом.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Маргіналізація – втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

Масова інформація – стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно розпорошену аудиторію.

Масова комунікація – систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінки і поведінки людей.

Метод – головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, оброблення та аналізу даних.

Методика – послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов’язаних із конкретним методом.

Міграція – процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп, їх переміщення в інший район чи країну, а також переселення з села в місто або навпаки.

Мікросоціологія – наука, яка вивчає повсякденну поведінку людей.

Мотивація трудової діяльності – внутрішня спонука до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей, зацікавленість у такій діяльності.

Народність – мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

Натуралізм у соціології – напрям соціології, представники якого прагнуть зрозуміти соціальне через біологічне, природне. Пояснює розвиток суспільства різними природними чинниками – кліматичними умовами, географічним середовищем, біологічними і расовими особливостями людей тощо.

Націоналізм – теорія і практика етнічних відносин, які ґрунтуються на самоідентифікації нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо.

Національне питання – форма відкритої постановки у суспільстві проблеми розвитку націй, національних відносин (територіальних, екологічних, економічних, політичних, правових, мовних тощо).

Нація – особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, які виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.

Норма соціальна – визнане правило, зразок поведінки чи дій індивідів, соціальних груп.

Нуклеарна сім’я – проста сім’я, що складається з подружньої пари з дітьми чи без дітей або одного з батьків зі своїми дітьми, які не перебувають у шлюбі.

Об’єкт соціологічного дослідження – певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб’єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Одиниці відбору – елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Опитування – метод збору соціальної інформації про досліджувальний об’єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально – психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Органічна школа в соціології – натуралістичні вчення, які розглядають суспільство уподібненим живому організму, а соціальну диференціацію суспільства – як аналогічний розподіл функцій між різними органами живого організму.

Особистість – усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена.

Парадигма – теоретичні схеми, моделі, диспозиції, інші пізнавальні регулятиви, які служать еталоном, взірцем або напрямом при вирішенні проблем.

Первинна соціологічна інформація – дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальшому обробленню й узагальненню.

Передбачення – обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, які невідомі в даний час, але піддаються виявленню.

Переконання – стандарт, за допомогою якого людина виявляє свої соціальні якості.

Питальник – документ, у якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.

Плюралізм – множинність думок, поглядів, напрямів, партій тощо як фундаментальний принцип будови правового суспільства.

Позитивізм – філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Покоління – певна вікова когорта, що має окреслені межі (когорта однолітків), яку характеризують спільність умов формування і життєвого досвіду, однакові соціально – психологічні ознаки, соціальні ролі і функції.

Попередження конфліктів – організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами.

Постіндустріальне суспільство – суспільство, якому притаманні максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, значна роль наукових досліджень, інформації, престиж освіченості.

Пошуковий прогноз – передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, що переважали у минулому і домінують нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенденції, спричинити самоздійснення чи самозруйнування прогнозу.

Праця – діяльність людини, спрямована на розвиток і перетворення ресурсів природи на матеріальні, інтелектуальні й духовні блага, необхідні для задоволення її потреб. Ця діяльність може бути добровільною і примусовою (адміністративний, економічний примус) або в єднанні добровільності і примусу.

Предмет соціологічного дослідження – найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об’єкта, які необхідно дослідити.

Пристосування – прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому середовищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятної поведінки.

Прогноз – ймовірне судження про стан певного явища в майбутньому.

Прогнозування конфліктів – доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку.

Професійна адаптація – пристосування, звикання людини до умов професійної діяльності, засвоєння нею виробничо – технічних та соціальних норм поведінки, необхідних для виконання відповідних трудових функцій.

Расово – антропологічна школа в соціології – натуралістичні вчення, що інтерпретують суспільний розвиток у поняттях «спадковість», «расовий відбір», «боротьба «вищих» і «нижчих» рас».

Регрес – тип розвитку, для якого характерним є перехід від вищого до нижчого.

Ресоціалізація – докорінна зміна соціального середовища, що зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей.

Респондент – особа, яка є комунікатором, джерелом соціальної інформації під час опитування.

Реструктуризація робочої сили – переміщення працівників з виробничих галузей до сфери послуг; непрозорість умов найму та використання робочої сили у певних сегментах економіки тощо.

Римський клуб – міжнародна неурядова організація, заснована в 1968р. у Римі групою вчених – економістів, громадських діячів, представників ділових кіл, службовців національних та міжнародних організацій з метою глибокого пізнання глобальних проблем людської життєдіяльності у масштабах всієї планети.

Рольові очікування – соціальні норми, орієнтовані на особистість як представника певної ролі.

Рольові партнери – агенти рольових очікувань

Рольові приписи – внутрішній контроль над рольовою діяльністю.

Санкція – стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Середні верстви – сукупність суспільних груп, які займають проміжне становище щодо основних класів суспільства.

Середовище соціальне – сукупність економічних, політичних, соціальних, культурних, духовних, територіальних умов життєдіяльності людини, що впливають на його свідомість та поведінку.

Система соціологічного знання – сукупність взаємопов’язаних, функціонально визначених структурних елементів соціологічної науки (історія соціології, загальні соціологічні теорії, галузева соціологія).

Сім’я – мала соціальна група людей, що складається з чоловіка і жінки, дітей та інших родичів, які живуть разом.

Складна сім’я – сім’я, що складається з кількох об’єднаних родинними взаєминами нуклеарних сімей, кожна з яких може бути повною або неповною і включаючи також родичів подружжя по прямій чи побічній лінії.

Соціалізація – процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Соціальна адаптація – вид взаємодії людини, соціальної групи із соціальним середовищем, під час якої узгоджуються вимоги і очікування його учасників.

Соціальна активність особистості – системна соціальна якість, у якій виражається та реалізується глибина і повнота зв’язків особистості із соціумом, рівень перетворення її на суб’єкт суспільних відносин.

Соціальна атомізація – процес відособлення людей одне від одного, що виникає з розірванням безпосередньо особистісних зв’язків між ними і є виявом зв’язків опосередкованих, безособових, які набувають форми речей (грошей, товару).

Соціальна верства – сукупність індивідів, які зайняті економічно і соціально рівноцінними видами праці і мають приблизно однакову матеріальну й моральну винагороду.

Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб’єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших.

Соціальна група (спільнота) – відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Соціальна дезорганізація – сукупність соціальних процесів, які спричиняють у межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і перевищують допустимі межі, загрожуючи нормальному розвитку процесів колективного життя.

Соціальна диференціація – відмінності між макро- і мікрогрупами, а також індивідами, які можуть належати як до об’єктивних ознак (економічних, професійних, освітніх, демографічних), так і до ознак масової та індивідуальної свідомості.

Соціальна ідентифікація – процес і результат емоційного та іншого самоототожнювання індивіда з іншою особою, групою, взірцем чи ідеалом.

Соціальна інтеріоризація – переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості.

Соціальна легітимність – соціальний порядок, який має високий рівень визнання та престижу, завдяки чому диктує індивідам обов’язкові вимоги та надає приклади поведінки.

Соціальна мобільність – міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальна норма – загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.

Соціальна організація – соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Соціальна роль – типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Соціальна система – цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Соціальна спільнота – сукупність людей (сім’я, плем’я, етнос тощо), об’єднана відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.

Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.

Соціальна функція освіти – роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

Соціальна цінність – значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності (невідповідності) потребам суспільствами, соціальних груп і особистості. Існує як у вигляді колективних уявлень, так і суб’єктивних уподобань, переваг, є орієнтирами діяльності людини.

Соціальне – сукупність певних ознак та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільності діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне відчуження – відносини між соціальним суб’єктом і будь – якою його соціальною функцією, що виникають внаслідок розриву з попередньою єдністю.

Соціальне явище – розмаїття форм дійсності, в яких всесвіт і буття постають перед суб’єктом.

Соціальний експеримент – спосіб одержання інформації про наявність причинно – наслідкових зв’язків між показниками функціонування, діяльності, поведінки соціального об’єкта і деякими керованими та контрольованими чинниками, що впливають на нього.

Соціальний закон – об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальний інститут – відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Соціальний контроль – засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у т.ч. й правового) регулювання.

Соціальний конфлікт – зіткнення інтересів двох або більше сил, спрямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії.

Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальний статус особистості – це її позиція в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальність ролей та якість і ступінь їх виконання.

Соціальний тип особистості – результат взаємодії історико – культурних і соціально – економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.

Соціальні відносини – самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Соціальні зміни – перетворення, що відбуваються протягом певного часу в організації, структурі суспільства, мисленні, культурі, соціальній поведінці.

Соціальні настанови – соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають її можливості діяти відповідно до об’єкта дії.

Соціальні приписи – норми, що визначають соціальне становище індивіда.

Соціальні рухи – сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Соціальна позиція особистості – місце особистості у системі соціальних відносин.

Соціологічне дослідження – система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно – технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

Соціологічне інтерв’ю – метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально – психологічній взаємодії між інтерв’юєром і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідників.

Соціологічне спостереження – метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.

Соціологічний експеримент – метод дослідження, під час якого здійснюється отримання інформації про кількісні та якісні зміни характеристик, діяльності та поведінки соціального об’єкта (індивіда, групи, спільноти) під дією певних факторів, у спеціально створених умовах, підконтрольних експериментаторові.

Соціологія – наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Соціологія громадської думки – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

Соціологія дитинства – спеціальна галузь соціології, яка вивчає дитинство як соціальне утворення, його функції у суспільстві, взаємодію суспільства та дітей, державну політику в інтересах дітей.

Соціологія екології – галузь соціології, яка досліджує специфічні зв’язки між людьми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.

Соціологія комунікацій – галузь соціології, предметом якої є закономірності інформаційних явищ у суспільстві, процесів комунікації, діяльність соціальних груп та інститутів, що виробляють і поширюють інформацію (в т.ч. і масову).

Соціологія конфлікту – галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

Соціологія міста – галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як елемента соціально – просторової організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його форми та інститути.

Соціологія молоді – галузь соціології, яка досліджує молодь як соціально – демографічну спільність суспільства, що перебуває у процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

Соціологія освіти – галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

Соціологія політики – галузь соціального знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному середовищі.

Соціологія права – галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації в поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів, суспільства.

Соціологія праці та зайнятості – галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень (систем спільнот та інститутів) у сфері праці й пов’язані з ними процеси та явища.

Соціологія релігії – галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.

Соціологія села – галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально – територіальної спільноти.

Соціологія сім’ї – галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку сімейно – шлюбних відносин як соціального феномену в конкретних соціокультурних умовах.

Ставлення до праці – зв’язок між працівником і суспільством, працівником і працею щодо виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ.

Суспільне життя – реальний процес існування розвитку і взаємодії, соціальних спільнот, інститутів, суспільства, що відбувається в конкретно – історичних умовах і характеризується певною системою форм діяльності.

Суспільство – сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Суспільство відкрите – демократичне суспільство, якому властиві дух критики, здатність легко змінюватися і пристосовуватися до обставин зовнішнього середовища.

Тоталітаризм – тоталітарний режим, для якого характерні контроль держави над усіма галузями суспільного життя, фактична ліквідація конституційних прав на свободу, репресії; напрям політичної думки, що підтримує встановлення тоталітарних режимів.

Трудова адаптація – соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості й трудового середовища.

Трудова мобільність – переміщення працівника, пов’язані зі змінами його становища в системі суспільного поділу праці (місця роботи, професії, виду зайнятості тощо).

Умови праці – сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров’я працівника.

Управління соціальне – свідомий цілеспрямований вплив на соціальну систему, організацію, інститут або процес, метою якого є приведення напряму і темпів їх розвитку та функціонування у відповідність з дією об’єктивних соціальних законів.

Урбанізація – соціально – економічний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя.

Фемінізм – науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.

Футурологія – сукупність уявлень про майбутнє людства; галузь наукових знань, що охоплює перспективи соціальних процесів.

Ціннісні орієнтації особистості – соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості.

Цінність – суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних ознак.

Шлюб – родинний союз, співжиття чоловіка і жінки за взаємною згодою.

Якісні методи в соціології – методи збору та аналізу емпіричної інформації в якісній соціології, які сформувались для вирішення дослідницьких проблем, що виникають за межами пізнавальних можливостей методів кількісної соціології.

До змісту

До змісту