3Особливості розвитку соціальної структури українського суспільства

На початку ХХІ ст. в Україні

• соціальна структура стала менш жорсткою, рухливішою;

• ослаблюються існуючі стратифікаційні обмеження;

• основним критерієм соціальної стратифікації стає прибуток;

• у формуванні високостатусних груп посилюється роль освіти і престижу;

• з’являються нові канали підвищення статусів, посилюється горизонтальна та вертикальна мобільність, активізуються процеси маргіналізації, перехід значних мас населення в переважно нижчі страти;

• змінюються якісні і кількісні параметри соціальної структури українського суспільства.

Якщо на початку 90-х р. ХХ ст. Україна за показником здоров’я посідала 40-е місце в світі, то на поч. ХХІ ст. перемістилася у другу сотню. Щорічно населення України зменшується в середньому на 400 тис. осіб.

За переписом населення 2001р. чисельність населення скоротилась за період з попереднього перепису на 3 млн. чоловік і становила трохи більше 49 млн. чол., а на початку 2007 – зменшилась до 47 млн. чол., на грудень 2010р. – 45 млн. 795 тис.

Якщо рівень життя еліт, вищої верстви за ці роки значно зріс, то у більшості населення різко знизився. Зубожіння населення, жебрацтво, безпритульність стали звичайним явищем.

Структура сучасного українського суспільства, зазнавши помітних змін, і дотепер зберігає багато ознак радянського суспільства.

Щоб Україні вийти на рубіж «суспільства середнього класу» потрібна трансформація, економічне піднесення.

Висновки

- Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю.

- Соціальна структура – це внутрішня будова суспільства, сукупність його елементів і взаємозв’язків між ними.

- Поняття соціальна стратифікація відображає наявність у суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади, матеріальним багатством, правами і обв’язками, привілеями і престижем.

- Вивчення соціальної структури суспільства, тенденції її змін має значення як для державних органів, які здійснюють управління макросоціальними процесами, так і для окремого індивіда, який планує свою життєву кар’єру.

Питання для самоперевірки

1. Що означає категорія «соціальна структура суспільства»?

2. Визначте параметри, за якими соціологи виділяють соціальні спільноти.

3. Розкрийте сутність теорій «соціальної стратифікації».

4. Охарактеризуйте види соціальної мобільності.

5. В чому полягають особливості еволюції соціальної структури України? Кого Ви відносите до представників «вищого», «середнього», «нижчого» класу?

До змісту

До змісту

Тема 4 Соціальні інститути суспільства і соціальні організації

Основні питання теми

1Соціальні інститути, їх сутність

2Види і функції соціальних інститутів

3Соціальні організації суспільства

1 Соціальні інститути, їх сутність

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають сформовані соціальні утворення – соціальні інститути. Ці специфічні утворення забезпечують відносну стійкість соціальних зв’язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства.

В соціології термін «інститут» використовується в різних значеннях.

По – перше, під ним розуміють сукупність певних осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію.

По – друге, із змістовної точки зору «інститут» - це певний набір стандартів, норм поведінки осіб і груп в конкретних ситуаціях.

Соціальні інститути – відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Кожний соціальний інститут має специфічні та загальні ознаки.

Загальними, типовими для всіх інститутів ознаками є:

а) установки і зразки поведінки. Вони є еталонами діяльності інституту (для інституту освіти – прагнення до знань, для держави – лояльність, для сім’ї – пошана, відповідальність);

б) символічні культурні ознаки, які створюють уявлення про нього (держава – прапор, гімн, сім’я – обручки, університет – гімн, емблема).

в) утилітарні культурні ознаки. Для інституту сім’ї – це будинок, меблі, освіта – бібліотеки, будівлі університетів, інститутів, церкви – культові споруди, духовна література;

г) письмовий та усний кодекс поведінки. Кожний інститут має письмовий кодекс поведінки, в якому зафіксована характерна для нього система статусів і ролей. Наприклад, клятва Гіппократа, присяга на вірність державі.

ґ) ідеологія – система поглядів та ідей, які визначають цілі та способи діяльності інституту. Для інституту сім’ї ідеологією є кохання, для держави – демократія, для бізнесу – право на труд, власність, для церкви – віра в Бога.

Соціальні інститути упорядковують, координують індивідуальні дії людей, додають їм організований і передбачуваний характер, забезпечують стандартну поведінку людей в соціально типових ситуаціях. Соціальні інститути виникають внаслідок процесу інституціоналізації.

Інституціоналізація – це перетворення спонтанної поведінки людей в організовану.

Інституціоналізація означає нормативне і організаційне зміцнення, впорядкування соціальних зв’язків.

Процес інституціоналізації є тривалим і поступовим.

Для його здійснення необхідні такі умови:

1. Об’єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна.

Визначають такі соціальні потреби:

• потреба в комунікації (мова, освіта, зв’язок, транспорт);

• потреба у виробництві продуктів і послуг;

• потреба у розподілі благ і привілеїв;

• потреба безпеки громадян, захисту їх життя і благополуччя;

• потреба у підтримці системи нерівності (розміщення соціальних груп за позиціями, статусами тощо);

• потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства (релігія, мораль, право).

2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) – системи цінностей, соціальних норм і правил.

3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових організаційних.

При появі інституту оформляються нові соціальні спільноти, виробляються соціальні норми.

Інститути можуть застарівати і перешкоджати розвитку інноваційних процесів.

Специфіка соціальних інститутів, визначається типом суспільства, в рамках якого вони функціонують.

В період «нормального» розвитку суспільства соціальні інститути залишаються достатньо стабільним і стійкими. Коли ж спостерігається розугодженність дій різних соціальних інститутів, їх нездатність відображати суспільні інтереси, налагодити функціонування соціальних зв’язків, це говорить про кризову ситуацію в суспільстві. Розв’язується вона або соціальною революцією і повною заміною соціальних інститутів або ж їхньою реконструкцією.