59. Зменшення параметрів вібрації, що діє на працівника за рахунок встановлення амортизаторів, демпферів та ін..

Вібрація – це коливальні процеси, що відбуваються у механічних системах.

Заходи захисту від вібрації поділяються на:

- індивідуальні;

- колективні.

Засоби індивідуального віброзахисту – це спеціальне взуття на вібропоглинаючій платформі, віброзахисні рукавиці, наколінники, нагрудники, пояси, спеціальні костюми.

Колективні методи захисту спрямовані на зниження параметрів вібрації джерелом збудження і на шляхах її поширення. Вони у свою чергу поділяються на:

- організаційні – застосування технологічних процесів з низькими рівнями вібрації і шуму; впровадження дистанційного керування, що виключає постійне перебування працюючого у зоні небезпечних рівнів вібрації; дотримання раціональних режимів праці й відпочинку; огороджувальні засоби, які перешкоджають проникненню людини до зони дії вібрації, тощо;

- лікувально-профілактичні – своєчасне проведення медичних оглядів працівників, що зайняті на роботах з вібродійними установками, контроль за гігієнічними параметрами у виробничих приміщеннях тощо;

- технічні – це система заходів і засобів з покращення роботи машин, зменшення рівня вібрації технологічних процесів, застосування додаткових пристроїв: віброізоляції, вібродемпфування, вібропоглинання та віброгасіння.

Віброізоляція забезпечує зниження рівня вібрації використанням між джерелом вібрації та працюючим ізолюючих засобів (пружин, ресор, пневматичних та гумових подушок, прокладок, віброізолюючих опор, конструктивних розривів, заміна ударних навантажень на безударні).

Вібропоглинання використовується з метою трансформації енергії механічних коливань в інші види енергії, переважно в теплову.

Вібродемпфування здійснюється за рахунок збільшення втрат енергії в коливальних системах. В якості вібродемпфування використовують матеріали, що мають велике внутрішнє тертя (магнітні сплави, пластмаси, мастики, пінопласти, гума, пластикати і ін.).

Віброгасіння – це зниження рівня вібрації машин та механізмів застосуванням додаткових пристроїв. Віброгасіння може бути статичним (спеціальні фундаменти для верстатів, моторів, пневматичні та пружинні підвіски в автомобілях) і динамічним (агрегати з дискретним збурюючим впливом, віброгасіння маятникового, пружинного, плаваючого та камерного типів).

60. Зменшення загазованості і запиленості на робочих місцях за рахунок застосування або удосконалення штучної чи природної вентиляції, засобів індивідуального захисту.

За типом повітрообміну природну вентиляцію поділяють на загальнообмінну неорганізовану та загальнообмінну організовану, яка базується на аерації.

Загальнообмінна неорганізована природна вентиляція (інфільтрація, або природне провітрювання) — здійснюється зміною повітря у приміщенні через нещільності в огородженнях і елементах будівельних конструкцій, завдяки різниці тиску ззовні й всередині приміщення.

Такий повітрообмін залежить від багатьох факторів — сили і напрямку вітру, температури повітря всередині приміщення і ззовні споруди, виду огородження і якості будівельних робіт. Однак інфільтрація спостерігається і в житлових будівлях і може досягати 0,5. ..0,75 об’єму будівлі за годину, з для промислових підприємств —1…1,5.

Для забезпечення постійного повітрообміну за умови підтримки чистоти повітря у приміщенні служить загальнообмінна організована природна вентиляція. Організована, або регульована, природна вентиляція може бути канальною та безканальною (аерація).

Канальна природна витяжна вентиляція без організованого припливу чистого повітря використовується в житлових та адміністративних будівля.

Розрахунковий гравітаційний тиск таких систем вентиляції визначається за температури зовнішнього повітря +5 °С вважаючи, що все воно використовується витяжним каналом, без врахування протидії припливу повітря в будівлю.

Аерація — це загальнообмінна організована керована природна вентиляція приміщення, проходить за рахунок різниці гравітаційного тиску зовнішнього та внутрішнього повітря і дії вітру. Повітрообмін у приміщенні забезпечується наявністю отворів в стінах (вікна) та у перекриттях (ліхтарі).

Аерацію улаштовують, коли з її допомогою можуть бути забезпечені нормальні умови повітряного середовища та коли вона доступна за технічними умовами. Норми повітря на людину за природною канальною вентиляцією становлять: 30 м3/год – коли об’єм приміщення, що припадає на одну людину, менше 20м3, 20 м3/год – коли об’єм приміщення, що припадає на одну людину, понад 20 м3.

Треба зауважити, що позитивною стороною аерації є повітрообмін без втрат механічної енергії. До недоліків аерації слід віднести те, що в теплу пору року ефективність аерації може падати за рахунок підвищення температури зовнішнього повітря, і крім того, повітря, яке припливає у приміщення, не проходить попереднього очищення, охолодження тощо.

При проектуванні вентиляційних систем з природним припливом зовнішнього повітря у виробниче приміщення в холодну пору року доцільно передбачити заходи, які запобігають:

• зниженню температури повітря в робочій зоні нижче допустимої норми;

• накопиченню у приміщенні водяної пари;

• конденсації вологи на стінах та металевих поверхнях.

Вилучення забрудненого повітря з приміщень через спеціальні канали здійснююсь як під впливом природного його руху внаслідок різниці температур, так і за допомогою дефлекторів.

Дефлектори це спеціальні пристрої, які використовують для видалення забрудненого або перегрітого повітря із виробничих приміщень, гаражів, депо, побутових приміщень,а також для локального повітрообміну.

Ефективність роботи дефлекторів залежить від конструктивних особливостей, розмірів, довжини припливно-витяжних каналів, сили вітру та висоти встановлення дефлектора. Для видалення великої кількості повітря розміри дефлектора повинні бути достатньо великими, або використати декілька малих дефлекторів, рівних за продуктивністю великому.

Штучна (механічна) вентиляція на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону.

Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітряний забір у найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за його межами.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому рб’ємі робочої зони приміщення.

Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.

Схеми зверху вниз та зверху вверх доцільно застосовувати у випадку, коли припливне повітря в холодний період року має температуру, яка нижча за температуру приміщення.

Припливне повітря, перш ніж досягти робочої зони, нагрівається за рахунок повітря приміщення. Інші дві схеми рекомендується використовувати тоді коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища за температуру внутрішнього повітря.

Якщо у виробничих приміщеннях виділяються Тази та пари з густиною, що перевищує густину повітря (наприклад; пари кислот, бензину, гасу), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60 % повітря з нижньої зони приміщення та 40 % —з верхньої.

Якщо густина газів менша за густину повітря, то видалення забрудненого повітря здійснюється у верхній зоні.

Схема припливної механічної вентиляції включає: повітрозабірний пристрій; фільтр для очищення повітря; повітронагрівач (калорифер); вентилятор; мережу повітроводів та припливні патрубки з насадками.

Якщо немає необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал.

Повітрозабірні пристрої необхідно розташувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 м. від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі — нижче 6 м. і по горизонталі — не ближче 25 м.

Припливне повітря подасться у приміщення, як правило, розсіяним потоком, для чого використовуються спеціальні насадки.

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення.

Витяжна вентиляція складається з очисного пристрою, вентилятора, центрального та відсмоктуючих повітроводів.

Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м. над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.

У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на. 10 % більшою, ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.

У системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря.

Щодо заходів індивідуального захисту, то у даній ситуації треба використовувати їх насамперед для захисту органів дихання (фільтруючі й ізолюючі протигази, респіратори, захисні окуляри, спеціальний одяг).