3. Віра, надія, любов в Новому Завіті. Християнська любов.

В Новому Завіті ми зустрічаємо вчення про віру, надію та любов в трохи трансформованому вигляді. З’являються нові акценти, які пов’язані з новим розуміння християнами Бога. Перш за все Бог − це любов (1 Івана 4: 6). Над усіма властивостями Бога в Новому Завіті височіє його характеристика як любові. Всі інші характеристика відступають на другий план. Важливо знати, що любов не просто одна з властивостей Бога, це сама сутність Бога. В цій характеристиці об’єднані усі інші. Навіть краса є характеристикою любові. Красивим є те, що сповнене любові. Фраза Достоєвського − «Краса врятує світ» набуває сенсу лише тоді, коли світ буде сповнений любові. Любов є сутністю Бога, але любов має бути властивістю людини.

Окрім цього Бог − це Трійця: Отець, Син, Святий Дух. Християнство вчить, що Трійця є взірцем відносин любові. Бог є Особистістю, тому Божа любов є любов’ю особистісною. В Богові є взаємообмін любові. Чому в Богові є іпостасі? Чому бог не один? Тому, що Бог є любов’ю. Він не може бути самотнім. Звідси випливає постулат − наші відносини мають бути відносинами любові. Адже Бог є любов.

Трійця є взірцем для християнської солідарності, взірцем для християнської соціальності. Як Отець любить себе, любить Сина і любить Святого Духа, так і в соціальних відносинах відносини між людьми мають бути відносинами любові. Можливо це далеко від практики, але любов маю бути ідеалом.

В грецькій мові існує декілька понять, що позначають любов. Агапе − жертовна любов, любов дар. Це любов, що дарує себе іншому. В цьому суть християнства − у світ прийшла любов, що дарує себе.

Благодать, що виявляє себе в таїнствах − це присутність Бога, його дар. Наприклад, в таїнстві вінчання люди дарують одне одному себе. Вінці, що тримають над головами молодих є символом мучеництва − терновими вінцями, яким увінчали Христа. В сім’ї людина жертовно дарує себе іншому. В дар приноситься не лише особистий час, не лише матеріальні речі, але дарується вся людина. Шлюб це не угода, але дар всього себе. Саме тому шлю вимагає жертовності, мучеництва. Перша спокуса шлюбу в тому, щоб повністю себе не віддавати, відгородитися від іншого. Тоді як християнське розуміння любові − це дарування себе і жертовність. Символом такої любові є Христос. Він подарував себе, приніс в жертву за гріхи людства. Під час вінчання читається Писання: «чоловік так має полюбити дружину, як Христос Церкву» (). А Христос полюбив Церкву до повної самопожертви. Тобто, чоловік має любити дружину жертовно, і дружина повинна любити чоловіка як Церква любити Христа.

Відносини між християнами мають бути вільними і відповідальними. Незалежно від того, хто перед нами − ближні чи дальні, ми маємо ставитися до них як до вільних і відповідальних особистостей, ми самі маємо бути вільними і відповідальними. Не потрібно робити кумир ні з кого − ні з чоловіка, ні з жінки, ні з дітей. Чоловік дарує себе дружині та дитині, але він має розуміти, що вони не рівні Богу. Бог абсолютний, а будь яка людина обмежена і сповнена недоліків. Про це всі мають пам’ятати. Хоча ми даруємо себе іншому, але не перетворюємо іншого на Бога. Інший подібний Богу, і саме тому можливе дарування, але він не Бог, до нього не потрібно ставитися як до Бога.

Християнська любов − це любов від душевного багатства. Ерос у Платона це бідність, яка хоче багатства, це прагнення чимось оволодіти, отримати насолоду чи переживання. Агапе протилежна еросу. Тому, що агапе − це дарування іншому того, що в тебе є. Це дарування себе, свого часу, свого багатства іншим. Християнство наголошує, що духовна любов за своїми властивостями протилежна плотській любові. ….. Наприклад, відносини між чоловіком і жінкою є надзвичайно тонкими. Бо в сімейних відносинах любов еротична і любов агапічна мають переплітатися. Бо якщо буде переважати ерос, то буде використовування одне одного, або егоїзм. А якщо буде переважати агапічна любов, то відносини набудуть суто аскетичними, лише братськими, дружніми, духовними.