2. Особливості та ідеал морального життя в християнстві.

Гріх

Духовні зусилля людини полягають у подоланні гріху в собі. Гріх − це помилка, промах у моральній дії. Гріх варто відрізняти від гріховних станів. Гріховний стан − це аморальний стан в якому перебуває постійно душа. Оцінка гріховності християнина здійснюється не шляхом калькуляції. Бог не підраховує наші гріхи, він дивиться на загальний стан душі людини. Добрими справами вважаються такі вчинки, які змінюють душу до добра і Бога. Важливість моральних вчинків полягає в тому, що кожним своїм вчинком людина переформатову, змінює свою душу. Християнину важливо зберігати свою душу в доброму стані. Тому важливо не лише виконувати окремі заповіді чи робити певні добрі справи, але й морально й творчо діяти − писати й виконувати вірші, музику, книги, працювати, мислити, тощо. Адже людина складається не лише з природних якостей розумності, свободи і творчості. Людина складається ще й з характеру, а характер − це звички, які задаються вчинками. Існують гріховні звички − обманювати, лінуватися, лаятися, курити, пити, тощо. Бог дивиться і оцінює загальний стан душі людини, її характер. Вчинки лише виявляють стан душі людини. Гріховні чи добрі вчинки, самі по собі, є лише показником стану душі. Окремі вчинки ще не визначають звички, але постійність у вчинках формує характер. Якщо вчинок − це лише прояв душі, то вчинок може бути випадковим, або постійним. Через випадковий вчинок не можна стати святим чи грішником. Святим чи грішником людина стає через власні звички. Вони змінюються відповідними постійними добрими зусиллями. Але надзвичайно важливим фактором зміни звичок і формування доброго характеру є благодать. Вона дається для того, щоб допомогти людині змінити характер. Участь у таїнствах формує людину, формує її звички. Микола Кавасила говорить, що сповідь лише звільняє від гріхів, але ще не дає людині силу для любові. Але коли ти приступаєш до таїнства причастя то «Кров Божа» омиває твої гріхи і робить тебе причетним вічного життя − Добру, Любові, Свободі, Розумності. В причасті гріховна людина очищується, і отримує сили для морального життя.

Але коли людина знаходиться на стадії моральної довершеності, тоді вона відчуває свою причетність до Бога. Людина живе в Богові, а Бог живе в людині. Людина стає святою. Цей стан називається обожненням − стати «богом по благодаті», богом з малою букви. Не в тому сенсі, що людина зливається з абсолютним Богом, а тому сенсі, що вона живе божественним життям, хоча і залишається особистістю. Живучи в Богові, будучи святою, людина починає діяти в єдності з Богом. Свята людина має свій характер, свої звички, але при цьому в кожного святого є свої духовні дари − зцілення, передбачення, мудрості, тощо. Святі є знаряддями Бога, його інструментами дії в світі, але це знаряддя не механічні, не автоматичні, а живі, що мають власну свободу волі й характер. Святі можуть проявляти активність, виступати ініціаторами певних дій та прохань до Бога. Вони можуть просити перед Богом за різних людей.

Найвища перспектива та максимальний ідеал християнства в тому, що всі мають стати святими, богами. Але така перспектива відмінна від тієї до якої спокушав Змій в раю, коли казав, що «станете як боги» − будете знати добро і зло. Християнство теж закликає до святості, до того, щоб стати богами, але пропонує інший шлях. З цього приводу О. Лосєв сказав, що «християнство − це вчення про всесвітню трагедію». Люди мали покликання стати богами, поступово морально вдосконалюватися, стати довершеними в розумності, свободі та творчості, а люди послухали Змія і захотіли стати рівними Богу швидко і без зусиль. Фактично можна сказати, що після цього в історії людства змагаються два проекти досягнення божественного стану − через мораль, любов, послух Богу і через насилля, обман, крадіжку, лестощі. Так, комуністи хотіли насильно побудувати царство Боже на землі. Або в сучасній культурі панує культ насолоди життям, коли життя організується за гаслом: «Купуй річ і ти будеш щасливим». Тим самим, навіть життя грішника прагне до реалізації ідеалу святості.