Надія в Старому Завіті.

З поняттям вірності тісно пов’язане поняття надії. Надія, надійність є характеристикою Бога. Бог є надійним, він є надійною опорою, він є єдиною надією людей. Ця якість Божа стає зрозумілою, коли ми усвідомлюємо, що єврейський народ завжди перебуває в кризі. Людина є надзвичайно хрупкою істотою, вона може загинути від мікробів, від випадковості. Країни можуть бути завойовані, або втратити стабільність. Людина повністю в руках Божих. Ніякі багатства, ніякі знайомства не можуть захистити людину від цих обставин. У євреїв було дуже розвиненим відчуття, що все залежить не від нас, все залежить від волі небес. Лише тоді, коли захоче Бог, люди можуть жити і народжувати. А якщо Бог захоче нас знищити, то ми можемо зникнути в одну мить. Тому виникало відчуття, що Бог єдина надія. Бог − це життя цього світу, і тому життя окремою людини ґрунтується на житті Бога. Тобто, поняття надії пов’язане з відчуттям того, що Бог це основа всього, що він є Промислитель усього, що він керує усім, він є життя усього. Бог дає нам можливість жити, ми живемо, тому, що Бог дає нам саме життя. Отже, Бог зберігає нас, він дає нам життя, він є надійним. Наше просте життя від Бога, тому і надія в нашому житті на Бога. Наше щасливе життя від Бога, тому і наше щастя Бог. Найкращі матеріальні обставини ще не роблять нас щасливими. Відомо, що найбільша кількість самогубств стається в найбагатших країнах світу (Норвегія, США). Чому? Тому, що добре життя в людей є, але щастя немає. Людина шукає не просто життя, вона шукає щасливого життя. Для євреїв Бог − це єдина надія на щастя, адже він дає опору для щастя.

Бог єдина надія на вічне життя. Чим живе людина? Людина живе свідомою, чи несвідомою надією, що вона буде жити вічно. Релігійність людини побудована на тому, що ми можемо і повинні жити вічно. Лише Бог може дати вічне життя, бо він є повнотою Життя, він є джерелом милосердя, він єдина можливість уникнути смерті. Він єдиний може врятувати від фізичної, моральної смерті.

Любов в Старому Завіті.

Разом з поняттями віри й надії у Старому завіті зустрічається поняття любові. Це єврейські слова емет та ахав. Ахав − це любов між особистостями чоловіка та жінки. Любов до Бога − це теж особисті відносини. До Бога звертаються особисто, і він особисто чує і особисто задовольняє ці прохання. Це не абстрактна любов, це не всезагальна любов, це не еротична любов, а саме любов духовна, особиста.

Хесет − це любов-милість. Любить той хто жаліє, хто милосердствує, хто дарує щось. Любов в такому значенні − це любов дарування. В чому Божа милість? Божа милість тому, що Бог дарує життя. Він полюбив нас ще тоді, коли ми були в його задумі. Саме тому ми народилися, що він нас полюбив. Людина існує не лише тому, що нас зачали батьки, а й тому, що Бог так задумав, потім познайомив батьків, щоб народився той, кого він любить. Чому євреї так люблять своїх дітей? Чому для них кожна дитина геніальна? Тому, що Бог його полюбив, інакше він би не народився. І якщо дитина любима Богом, якщо вона гарна для Бога, то тим більше батьки його мають любити. Тому не можна говорити дітям погане. Дітей лише хвалять, дітей лише стимулюють, бо ще з дитинства їм внушили думку про геніальність. І такий підхід спрацьовував, бо в творчих спеціальностях євреїв завжди було більше ніж українців. Українець не встиг народитися, а йому вже кричать, що він дурний, що він невдаха. Психологічно формується тип невдахи, що заважає нам реалізовуватися. Логіка формування єврея більш корисна не лише з релігійної, але й з життєвої точки зору.

Бог в Старому Завіті дарує чудеса, землю, пророків,

Любов це теж прояв волі. У Другозаконні, Левіті говориться, що найголовніший обов’язок − любити Бога та любити ближнього, як самого себе. Не знати Бога, А любити Бога. Така любов є актом волі, а не актом знання. Бог може поставити людині в обов’язок любити, тому, що це властивість людської волі. Хоча любов − це дар, але людина може полюбити власними зусиллями. Зненацька і неконтрольовано ми отримуємо кохання − емоційне відчуття, переживання серця. Така емоційна любов не контролюється. Але любити Бога і ближнього − це акт волі, і тому любов − це зусилля волі людини. Людина може налаштувати себе силою волі на любов до Бога і ближнього.

В Старому завіті вказано, щоб ми возлюбили Бога усім серцем своїм, усім розумом та усіма зусиллями волі. Тобто, любов до Бога має бути абсолютною, вона охоплює усю людину − її розум, серце та волю. Це обов’язок людини, а не її бажання. Любов до Бога абсолютна, тому, що Бог є Абсолютом. І в Старому і в Новому Завітах звучить формула: іншого абсолюту, крім Бога немає. Ніяка ідея, чи річ, чи особа не можуть бути поставленими вище Бога. Все інше відносне в порівнянні з абсолютністю Бога і любові до нього.

Важливою є і любов до себе. Типовою помилкою християн є прагнення любити іншого (чоловіка, жінку) більше ніж любити самого себе. Це не вірно. Любити іншого треба так само як любиш себе, так само як ти хотів би, щоб любили тебе. Якщо любити іншого більше ніж любиш себе, то є шанс занедбати себе і втратити коханого. Тобто, любити іншого треба не більше ніж любити себе і Бога. Але Бога треба любити без порівнянь з людиною чи собою, більше за себе та за ближнього. Отже, якщо у нас є коханий, люби його як самого себе. Якщо у нас є друг − люби його як самого себе. Якщо ми любимо Батьківщину, то треба любити її як себе. Але якщо нас закликають загинути за Батьківщину, за ближнього, то ця вимога суперечить біблійній нормі. Віддати життя заради Батьківщини та ближнього − це вищий прояв любові. Але вимагати від людей цієї жертви не можна, не можна переносити на повсякденність . Виправдана лише абсолютна жертва Богу. Але Бог не хоче, щоб ми невиправдано жертвували своїм життям заради нього. Тим самим, існує дві крайнощі. Любов до самого себе − егоїзм. Любов до повної втрати себе − ідолопоклонство. Можна перетворити в ідолів себе, дітей, коханого, державу, можновладця, іншу особу.

Отже, в Старому завіті віра постає як вірність. Надія постає як надійність. А любов як особиста любов і любов-милосердя. Все це властивості і характеристики Бога як Життя. Для людини чи народу всі ці характеристики є властивостями волі. Їх реалізація можлива передусім завдяки зусиллям волі. Любити Бога і ближнього людина вирішує і втілює волею. Ця любов не є емоцією чи актом розуму. Важливо розуміти, що віра, надія, любов є, перш за все, властивостями Бога, вони − божественні якості, а вже потім людські. Тобто, людина має віру, надію і любов засвоюючи ці властивості Бога.