3. Соціальне вчення протестантизму

Соціальне вчення протестантських церков розвивалося від лібералізму до фундаменталізму. Лібералізм − це вчення про свободу людини в суспільстві. Фундаменталізм − це вчення про те, що існують певні закони, які необхідно дотримуватися. Першою була позиція зафіксована у вченні протестантського теолога П. Тілліха. На його думку у людини є совість, тому все суспільне життя необхідно вибудовувати згідно з совістю. Тобто, совість підкаже, що нам робити. Тілліх намагався з поняття совісті вивести усю культуру і соціальне життя. Протилежним було вчення К. Барта. Цей богослов зазначив, що совість може помилятися. Тому християни мають дотримуватися істини Біблії в будь якому випадку. Барт жорстко визначив, якщо ми не можемо жити в суспільстві згідно Біблії, тоді ми взагалі не повинні приймати участі в житті соціуму. Навіть через найменші форми участі.

Цікавою є третя позиція радикальної ортодоксії. Її засновником є теолог Джон Мілберн, який заснував її в 90-ті роки ХХ ст. Такого підходу притримуються в наш час не лише протестанти, але й православні та католики. Але головним чином вона поширена в протестантизмі. Ідея радикальної ортодоксії полягає в тому, що Біблія і совість взаємно не суперечать. Культурне і соціальне вчення можна вибудовувати і на Біблії і на совісті. Кожна людина може за допомогою Біблії і совісті пізнати як вона повинна жити і реалізувати у власному житті. Радикальна ортодоксія говорить − зараз людство переживає епоху нового варварства, коли народи перемішуються, об’єднуються. Ми стоїмо на порозі нового середньовіччя. Християни мають усвідомити, що нове глобалізоване суспільство без нашої участі може бути зовсім не християнським. Якщо ж християни запропонують нову соціальну доктрину в якому б пояснювалося як змінити таке суспільство і якщо християни будуть за нього боротися, тоді це нове суспільство може бути християнським.

За допомогою радикальної ортодоксії відбувається критика ідеології постмодернізму. Постмодернізм − це вчення, що ніякої абсолютної істини немає, усі норми відносні, не існує абсолютних ідеалів краси, добра і справедливості. Тобто, повний релятивізм та нігілізм, зокрема моральний та правовий релятивізм. Християнство виступає проти ідеології постмодернізму. Радикальна ортодоксія говорить, що існують елементарні норми совісті і вони не відносні. Є елементарні норми розумного мислення, які чітко встановлюють різницю між істинним та помилковим судженням. Існують норми Біблії, які чітко встановлюють вірний і не вірний спосіб життя. Постмодерністи є лівацькою ідеологією, це новітні комуністи, які теж говорили, що мораль і право буржуазного суспільства відносні, що потрібно усе радикально відкинути. Різниця в тому, що сучасні ліві впливають через телевізор. Критика постмодернізму розгортається як критика лівацького анархізму. І як та соціалістична ідеологія призвела до сталінізму, так і сучасне лівацтво нічого гарного не дасть.

4. Вчення про «цивілізацію любові». Криза етики природного закону

Сучасне вчення про «цивілізацію любові» розвивають папа Римський Бенедикт ХVІ та патріарх Константинопольський Варфоломій. На попередній лекції йшла мова про те, що соціальне вчення католицизму розвивалося як вчення про природний закон. В душі кожної люди є природне прагнення до життя, до сімейного та суспільного життя. Це фактично три природних закони, спільні для всіх людей. Вони констатують, що кожен потребує захисту свого життя, прагне до протилежної статі, до відносин з іншими людьми, кожний вимагає солідарних відносин, допомоги від інших.

Бенедикт XVI говорить, що це класичне соціальне вчення в наш час не працює. Чому? Тому, що люди не бачать очевидність цих принципів. По-перше, не для всіх очевидним є принцип самозбереження. Так, навіть в Інтернеті є спільноти самогубців. По-друге, життя сімейним способом не є очевидним для сучасної людини. Достатньо відкрити модні журнали чи газети і там проголошується гасло − ти маєш бути щасливим, тому будь ним в будь який спосіб. Чому б не зрадити, якщо це приведе до скріплення сімейного життя? По-третьому, рідко хто сьогодні намагається жити заради суспільного блага. Зараз люди розмірковують про власне задоволення, а не про загальне благо. Для сучасної людини не очевидно, що потрібно вкладати в сучасне суспільство. Панує думка, що нехай про загальне благо думає державні структури. Отже, істини природного закону перестають бути очевидними. Ми можемо розумом обґрунтовувати необхідність життя, сім’ї та суспільного блага, але ці доведення не є обов’язковими для всіх і навіть для самого розуму.

Папа Бенедикт визнає, що істини природного розуму не очевидні, вони самі по собі не працюють. Папа звертається до вчення Августина (-430), який говорив, що людський розум настільки спотворений гріхом, що істини природного закону для нього не очевидні. Те про, що говорив Августин у V ст. зараз актуально. Тепер панує загальний релятивізм, коли стверджується думка про відносність всіх цінностей і очевидностей розуму. Августин помітив, що завжди сучасники говорять про падіння нравів, про втрату цінностей у порівнянні з попередниками. Але насправді падіння було завжди тому, що всі люди грішники. Спотвореність гріхом настільки велика, що усі люди втратили розуміння істини. Який звідси вихід?

Перший вихід полягає у підтримці порядку. Держава створена не для того, щоб забезпечити всім добре життя, а для того, щоб протидіяти злу. Звідси формула: «Держава не для раю на землі, а для запобіганню пеклу». Тобто, держава створюється лише як механізм безпеки. Необхідна ієрархія, необхідний порядок, закони, щоб убезпечити всіх від панування зла. Але сама по собі держава не може забезпечити гарного життя тому, що загальне добро не є чимось очевидним для всіх. Августін визнає, що в суспільстві ніколи не буде консенсусу. Завжди будуть незадоволені, завжди державні мужі будуть хотіти більшого. Тобто, загального блага досягнути не можливо, єдиного ідеалу справедливості досягнути неможливо. Можна досягнути лише порядку, встановити цей порядок. Але це не обов’язково порядок для всіх, це може бути порядок для своїх. Часто держави виникали саме шляхом силового підпорядкування одних банд більш сильній. Тоді виникає потреба у законі, щоб регулювати відносини з позицій більш сильного. Августин виходить з того, що загального блага немає. А необхідно встановити порядок з якого виникають державні відносини.

Коли люди не бачать цінності життя, цінності сім’ї та цінності загального блага суспільства, тоді буде виникати привід до державної тиранії та авторитаризму, коли можновладці в окремих кранах будуть встановлювати благо для себе та свого оточення, а не для всіх.