Християнська віра.

Згідно визначення ап. Павла віра − це впевненість в речах невидимих (Євреям 11: 1). Віра є сподіванням на існування невидимого, того чого ще немає. Віра це сподівання майбутнього царства Божого. Колись в майбутньому буде Царство Боже, і віра це впевненість в цьому майбутньому. Впевненість в невидимому, тому, що Царство Боже поки що невидиме. Воно існує в Богові, а для нас ще ні. Майбутнє частково приходить до нас в таїнствах, в благодаті перебування в церкві, в щасті, в любові. Царство Боже виявляє себе в повноті життя, в поетичному натхненні, в бажанні творити. Така благодать приходить до нас з майбутнього. Маючи таке передчуття ми впевнені в цьому майбутньому. Звідки приходять чудеса? Християнство каже, що чудеса приходять з майбутнього, не з якогось паралельного світу, а з майбутнього Царства Божого. Отже, віра − це впевненість в тому, що Царство Боже є і впевненість в його приході.

Християнська надія.

Надія − це сподівання на прихід Царства з майбутнього. Тепер і зараз ми сподіваємося на те, що майбутнє до нас прийде.

Віра, надія, любов перестають бути властивостями волі. Вони стають властивостями усієї особистості. Це здатності людини цілісної, не лише її волі. Тому християнство − це відносини віри, надії та любові.

Тема 4: Суспільний ідеал християнства та його втілення

в українському суспільстві

План.

1. Соціальна етики природного закону в католицизмі.

2. Основні аспекти соціальної доктрини православ’я

3. Соціальне вчення протестантизму.

1. Соціальна етики природного закону в католицизмі.

Християнство має своє соціальне вчення. Це сукупність поглядів Церкви на великий спектр суспільних питань: людину, суспільство, проблеми прав людини, справедливості.

Свого початкового розвитку соціальне вчення християнства набуло в добу середньовіччя у Августина та Фоми Аквінського. Але лише в 19 ст. виникає окрема дисципліна соціальна етика християнства. Причина в тому, що сучасне суспільство складне і досить проблемне. Виникає чимало питань на які християнство має дати свою відповідь.

Засновником християнського соціального вчення є папа Лев ХІІІ (). З 70-х по 90-ті роки ХІХ ст. Лев ХІІІ видавав значну кількість документів по соціальній доктрині католицької Церкви. Відповідно він був засновником католицького соціального вчення. А разом з тим його вчення сильно вплинуло на православних та на протестантів. Отже, католики першими розвинуло сучасну соціальну етику, яка вплинула на інші гілки християнства.

В кінці ХІХ ст. соціальна позиція католицької Церкви була дуже консервативною. Вона була схожа на сучасну позицію православної Церкви. Вона фактично не мала соціальної доктрини, в якій би захищала християн в умовах посилення ролі держави. Принцип «Всяка влада від Бога» (Рим. 13: ) сповідувався буквально. Закликалося коритися усякій владі, не протидіяти її діям. Заборонялося влаштовувати революції, захищати свої права. Дозволялося прийняти лише ті права, які надала держава. Визнавалося лише одне право, право апеляції. В окремих країнах збиралися підписи населення до своєї влади з проханням покращити умови життя. Це позиція консервативного християнського світогляду.

В кінці ХІХ ст. виникає значна конкуренція між державами та революційними ідеологіями. В цей час активно розвивається і поширюється анархізм, націоналізм, марксизм, різні версії соціалізму − ідеології, що проголошували ідеї активної зміни суспільних відносин. Всі ці вчення ставлять під сумнів теорії стабільності держави. Кожне з них висуває своє вчення про людину. Ці вчення проповідували повне перетворення суспільства. Саме тому перед католиками постала проблема творчої реставрації. Це означало, що не можна надалі буквально сповідувати принцип: «Всяка влада від Бога». Потрібно здійснити творчу реставрацію − переосмислити суспільне вчення, віднайти в ньому головне, а все другорядне відсіяти. Для католиків прийшов час усвідомити і виразити новий погляд на суспільні відносини. Існувало розуміння, що це не сподобається владі, адже прийдеться в кожній країні говорити про обов’язки влади. Це не сподобається революціонерам, тому, що церква буде розвивати своє вчення про суспільство, державу, людину, її права та про обов’язки влади перед суспільством та людиною. Існувало усвідомлення, що католики йдуть на великий ризик, але Церква наважилися здійснити цей ризик. Отже, початок розвитку сучасного соціального вчення в католицькій церкві розпочався в 50-90 рр. ХІХ ст. у зв’язку з усвідомленням змін суспільних відносин.

Спочатку соціальне вчення католицизму розвивається у формі соціальної етики закону. Головним поняттям для католицької соціальної доктрини кін. ХІХ − першої половини ХХ ст. є поняття природного закону. В правознавстві природний закон − це метафізична основа права. Він є надприродним щодо писаного права, адже фіксує положення, які виводяться з загальної природи людства. Писаний закон − це закон прийнятий певною державою, а природний закон − є універсальним і прийнятним для всіх людей. В католицизмі поняття природного закону є трохи іншим. Існує людська природа (сутність), яка передбачає, що людина є особистістю. Бути розумним є загальною (універсальною) природою усіх. Природним в християнстві є закон самої людської природи. Тобто, природний закон не властивий усій природі, він властивий природі людини, як істоті розумній. Мати людську природу означає мати універсальні природні ознаки розумності, моральності, свободи.

Які риси природного закону?

1. Універсальність − означає, що цей закон вроджений усім людям. Не існує ні одної людини, яка б не була носієм цього закону.

2. Пізнаваність − цей закон можна пізнати шляхом самоспостереження. Кожен може бачити в собі та інших універсальні ознаки розумності, свободи, творчості і може їх пізнати. Але не всі можуть однаково це пізнати, тому, що не всі люди мають однакову мудрість. Зрозуміло, що найвидатніші філософи чи суспільні діячі можуть краще пізнати природний закон ніж звичайні люди. Якщо людина самозаглиблюється, займається самопізнанням то для неї природний закон є очевидним.