Тема 2. Питання теорії і методології професійної орієнтації

Зміст.

1. Питання теорії професійної орієнтації.

2. Питання методології професійної орієнтації.

Ключові слова: теорія професійної орієнтації, факти, закономірності і принципи профорієнтаційної роботи, методологія професійної орієнтації, ідеї концептуального і методологічного характеру.

Мета і завдання вивчення теми.

Вивчення теми дозволяє сформувати уявлення про сутність теорії і методології профорієнтаційної роботи, усвідомити основні компоненти теорії професійної орієнтації школярів, принципи, якими керується молодь, вибираючи собі професію і місце в соціальній структурі суспільства, мати уявлення про форми і методи профорієнтаційної роботи, критерії ефективності профорієнтаційної роботи.

Методичні рекомендації.

При вивченні 1 пункту лекції важливо уявити собі теоретичне значення предмета профорієнтації. Зверніть увагу на компоненти теорії профорієнтації, особливо на принципи вибору професії молоддю.

Вивчаючи пункт 2 важливо усвідомити для себе, що розуміють під методологією в цілому і методологією професійної орієнтації зокрема. Зверніть особливу увагу на ідеї концептуального і методологічного характеру, форми і методи професійної орієнтації, критерії визначення ефективності профорієнтаційної роботи.

1. Питання теорії професійної орієнтації.

Прочитайте, виділите основні компоненти теорії профорієнтації, ключові моменти законспектуйте.

Профорієнтація являє собою єдність практичної діяльності і міждисциплінарної теорії, що розвивається, і реалізується не тільки в навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл. При цьому важливе значення має теорія: адже саме в ній переломлюються ті чи інші ідеї, що потім допомагають перетворити практичну роботу в науково-практичну. Теорія не з'являється, як правило, разом із самою діяльністю. Знадобилися роки розвитку, спостережень, досліджень для того, щоб сформулювати теорію, що сприяє удосконалюванню практики профорієнтації.

Такий же шлях розвитку характерний і для професійної орієнтації. Тут у главу кута звичайно ставилася практична робота по орієнтації учнів переважно на робочі професії. Значно пізніше була звернена увага на необхідність розробки теорії, і лише недавно стала відчуватися потреба в розробці методологічних питань професійної орієнтації.

Практична сторона містить у собі діяльність державних і громадських організацій, підприємств, закладів, школи, а також родини по удосконалюванню процесу професійного і соціального самовизначення в інтересах особистості і суспільства в цілому.

Теорію профорієнтації можна визначити в такий спосіб: це сукупність висловлень, що відбивають у концентрованій формі комплекс поглядів, представлень і ідей, спрямованих на здійснення ефективної профорієнтаційної діяльності. Це визначення порівняно просте і загальне.

Більш глибоке визначення наступне: теорія профорієнтації – це форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності й істотні зв'язки двох процесів – професійного самовизначення молоді відповідно до особистих інтересів, схильностей, здібностей й орієнтування її на ті професії, по яких відчувається суспільна потреба в кадрах.

Основними компонентами теорії професійної орієнтації школярів є факти, закономірності, принципи.

Достовірних фактів, отриманих за допомогою наукових методів, у профорієнтації мало. Тому одна з важливих задач – зібрати нові факти і дати їм правильну інтерпретацію. Це виявляється можливим у тих випадках, коли пошук нових фактів ведеться за допомогою однієї чи декількох гіпотез. Останні також складають частину теорії. Наприклад, у кожному регіоні (районі) можуть виявитися свої специфічні фактори, що впливають на вибір визначеної професії. Гіпотеза про такі можливі фактори допомагає створенню методів дослідження, що дозволяють оцінити явища, що цікавлять і на цій основі виробити практичні рекомендації з поліпшення профорієнтаційної роботи з учнями.

Важливий компонент теорії профорієнтації – визначені закономірності. Пошук їх служить загальною метою наукової діяльності. Пізнання закономірностей – це, у кінцевому рахунку, і є те саме головне, заради чого звичайно і починаються наукові дослідженнями. Знайдені закономірності звичайно виражаються за допомогою понятійного апарата і специфічної мови науки, що відрізняється більшою точністю, виразністю, великими можливостями стикування понять профорієнтації з поняттями інших наук і наукових напрямків.

Рівень розвитку кожної теорії нерідко визначається складом і якістю принципів, покладених в основу діяльності. Формулюванню принципів профорієнтації приділяється чимало уваги. Однак не можна сказати, що розробка системи принципів профорієнтації довершена: необхідно ще багато зробити для створення стрійної, несуперечливої системи, що задовольняє усім вимогам.

Оскільки об'єктом профорієнтаційної діяльності є процес соціально-професійного самовизначення людини, важливо в першу чергу сформулювати групу принципів, якими керується (чи повинна керуватися) молодь, вибираючи собі професію і місце в соціальній структурі суспільства.

1. Принцип свідомості у виборі професії виражається в прагненні задовольнити своїм вибором не тільки особистісні потреби в трудовій діяльності, але і принести якнайбільше користі суспільству. Усвідомлення необхідності вибору в першу чергу тих професій, які потрібні суспільству в даний момент найбільшою мірою, служить одним з показників розвиненості свідомості особистості.

2. Принцип відповідності обираної професії інтересам, схильностям, здібностям особистості й одночасно потребам суспільства в цілому (району, регіону) у кадрах необхідних професій виражає зв'язок особистісного і суспільного аспектів вибору професії. За аналогією з відомою думкою не можна жити в суспільстві і бути вільним від суспільства – можна також сказати: не можна вибирати професію, виходячи тільки з власних інтересів і не зважаючи на інтереси суспільства. Порушення принципу відповідності потреб особистості і суспільства приводить до незбалансованості в професійній структурі кадрів.

3. Принцип активності у виборі професії характеризує тип діяльності особистості в процесі професійного самовизначення. Професію треба активно шукати самому. У цьому велику роль покликані зіграти: практична проба сил учнів у процесі трудової і професійної підготовки, поради батьків і їхній професійний досвід, пошук і читання (по цікавлячій професії) літератури, участь у роботі кружків технічної творчості, робота під час практики і багато чого іншого.

4. Принцип розвитку. Цей принцип відбиває ідею вибору такої професії, що давала би особистості можливість підвищення кваліфікації, збільшення заробітку по мірі зростання досвіду і професійної майстерності, можливість активно брати участь у суспільній роботі, задовольняти культурні потреби особистості, потреби в житлі, відпочинку тощо.

У профорієнтації є також група принципів, тісно пов'язаних (і багато в чому перехрещующихся) із загальнопедагогічними принципами. Це такі принципи:

1. Зв'язок профорієнтації з життям, працею, що передбачає надання допомоги людині у виборі її майбутньої професії в органічній єдності з потребами суспільства в кваліфікованих кадрах;

2. Зв'язок профорієнтації з трудовою підготовкою школярів – принцип, що передбачає гарну постановку трудового виховання і навчання, політехнічної освіти за умови умілого використання суспільно корисної, продуктивної праці й організації технічної творчості учнів. У відриві від трудової підготовки профорієнтація здобуває риси абстрактності, відірваності від практики, від загальних задач трудового і професійного становлення особистості;

3. Систематичність і наступність у профорієнтації забезпечує профорієнтаційна робота з 1 по 11 класи за умови обов'язкової наступності цієї роботи з класу в клас;

4. Взаємозв'язок школи, родини, базового підприємства, середніх професійних навчальних закладів і громадськості в профорієнтації учнів передбачає тісний контакт у роботі з надання молодим людям допомоги у виборі професії. При цьому передбачається посилення цілеспрямованості і координації в спільній діяльності;

5. Виховний характер профорієнтації полягає в необхідності здійснення профорієнтаційної роботи відповідно до завдань формування гармонійної особистості, у єдності трудового, економічного, морального, естетичного, правового і фізичного виховання;

6. Взаємозв'язок діагностичного і виховного підходів до проведення профорієнтаційної роботи – принцип, що припускає неприпустимість протиставлення одного підходу іншому. Кожний з них вирішує свої завдання;

7. Диференційований і індивідуальний підхід до учнів у залежності від віку і рівня сформованості їхніх професійних інтересів, від розходжень у ціннісних орієнтаціях і життєвих планах, від рівня успішності. Диференціація учнів по групах дозволяє точніше визначати і засоби впливу, які, будучи ефективними в одній групі, можуть виявитися неефективними в іншій. Диференціація створює також умови для реалізації індивідуального підходу;

8. Оптимальне сполучення масових, групових і індивідуальних форм профорієнтаційної роботи з учнями і їхніми батьками, що затверджує необхідність використання різних форм, відходу від традиційно використовуваних одних тільки масових форм, посилення уваги до збалансованого сполучення усіх форм роботи;

9. Відповідність змісту, форм і методів профорієнтаційної роботи потребам професійного розвитку особистості й одночасно потребам конкретного району (міста, регіону) у кадрах певних професій і необхідного рівня кваліфікації.