41. Взаємодія законодавчої та виконавчої гілок влади в Україні.

Формування уряду:

Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж

половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету

Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України

Відставка уряду:

Президент припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про

його відставку. Відставка Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України

Відповідальність, підконтрольність, підзвітність уряду:

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України

Складення повноваження уряду:

Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України

Резолюція недовіри уряду:

Верховна Рада України запропозицією не менш як однієї третини народних депутатівУкраїни від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один

раз протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми

діяльності Кабінету Міністрів України

Розпуск ВРУ:

Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися

Сучасна модель державного управління характеризується несамостійністю уряду

та інших органів виконавчої влади, їх повною підконтрольністю та підпорядкованістю

президенту України. Значно послабився контроль Верховної Ради за Кабінетом

Міністрів України та виконавчою вертикаллю в цілому. Така модель була закріплена

також у прийнятому 7 жовтня 2010 р. Законі «Про Кабінет Міністрів України».

Сьогодні модель державного правління України є фактично наближеною до необмеженого президентського правління і є цілком ефективною в існуючих суспільно-політичних умовах, коли не існує значних розбіжностей між урядом і парламентом. У випадку втрати урядом підтримки більшості у Верховній Раді України з новою силою можуть проявитися всі дефекти, закладені в систему державного управління за Конституціє 1996 року, що спричинить повторення конфліктів повноважень між органами влади.

42. Роль держави у контексті завдань економічної політики

Під економічною політикою будемо розуміти систему цілей і засобів їх досягнення певними політичними інститутами та економічними організаціями (переважно міжнародними) в економічній сфері суспільства.

Те, що взаємодія політики і економіки має визначний характер в суспільному житті, цілком зрозуміло. Глибинний базис політичних відносин детермінується економічними інтересами, економічним становищем держави, станів, груп, індивідів. У свою чергу політична діяльність не може не впливати на економічні відносини в суспільстві та економічну роль держави.

Вперше теза залежності політичних процесів від соціального та матеріального положення громадян прозвучала у Арісотеля (“Політика”).

Новий час на перші позиції висунув свободу й індивідуальні властивості людини як окремої одиниці соціальної та економічної дії.

За таких умов економічна влада поступово обмежувала абсолютний характер влади політичної. Саме тому такі представники ліберальної економіки як Адам Сміт(1723-1790) виступали на захист індивідуальної свободи і приватної власності.

Провідною ідеею класичного лібералізму було невтручання держави в економічне життя і саморегуляція ринку.

Карл Маркс (1818-1883) і його послідовники зробили висновок про те, що володіння економічною владою, тобто засобами виробництва, прямо або опосередковано ставить під контроль політичну владу. Натомість активна роль політики, особливо при зміні суспільно-економічних систем, значно змінює економічну сферу суспільного життя.

У XX столітті після кількох світових економічних криз (особливо кризи 1929-1933 pp.) актуалізується і набирає ваги теорія державного регулювання економіки, яка отримала свою назву від імені Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946).

Суть кейнсіанства полягає у збільшенні видатків державного бюджету, розширенні обсягів громадських робіт, регулюванні зайнятості, збільшенні кількості грошей, що надходять в обіг і т. ін.

Проте прихильники неолібералізму не відмовилися від своєї віри в найкраще функціонування економіки в умовах вільного ринку.

Наприклад, Ф. Хайек(1899-1992), один із найвідоміших представників цієї теорії, активно виступав проти державного впливу у справи ринкової економіки. Слід визнати, що його однодумці з Чиказької школи (М. Фрідмен та ін.) мали досить великий вплив на економічну політику провідних західних держав світу наприкінці XX ст.

Але є й інша крайність, коли держава бере на себе головну економічну і політичну владу, лишає індивіда можливості здійснювати економічний вибір і перекладати на себе відповідальність за прийняті рішення і дії. На певному етапі така концепція економічної і політичної влади та відповідна економічна політика може дати тимчасовий виграш (як це було в країнах так званого реального соціалізму), але зрештою такий надмоно- полізм приводить до загнивання, застою і стагнації.