Контрольні питання та відповіді до теми мікробіологія черевного тифу, паратифів а і в для самостійної роботи у доаудиторний час

Що таке черевний тиф?

Гостре антропонозне інфекційне системне захворювання з фекально-оральним механізмом передачі, яке спричиняється Salmonella typhi, супроводжується ураженням лімфатичного апарату тонкої кишки, бактеріємією, гарячкою, розеольозним висипом, інтоксикацією організму та характеризується циклічним перебігом.

Таксономічне положення збудників черевного тифу, паратифів А і В.

Родина Enterobacteriaceae

Рід Salmonella

Види: Salmonella enterica серовар typhi – збудник черевного тифу

Salmonella enterica серовар paratyphi A – збудник паратифу А

Salmonella enterica серовар paratyphi B (S. schottmuelleri) – збудник паратифу В.

Значення бактеріологічного методу для того, щоб поставити діагноз черевний тиф, паратиф А чи паратиф В.

За клінічними ознаками захворювання розрізнити практично неможливо. Остаточний клінічний діагноз можна поставити за результатами мікробіологічного дослідження.

Морфологічні та тинкторіальні особливості збудників.

Короткі прямі з заокругленими кінцями грамнегативні переважно рухливі (перитрихи) монобактерії. Спор та капсул не утворюють. Види сальмонел морфологічно не розрізняються між собою.

Тип дихання збудників.

Факультативні анаероби.

Сутність серологічної класифікації сальмонел за Кауффманном-Уайтом.

По спільності будови О-антигену сальмонели класифіковані на серологічні групи, а усередині серогрупи – на серовари у відповідності з різницею у будові Н-антигену.

Антигенна будова збудника черевного тифу.

Серогрупа D. О-антигени: О9-, О12-, Н-антиген І фази – Нd-, Vi-антиген.

Антигенна будова збудника паратифу А.

Серогрупа А. О-антигени: О1-, О2-, О12- та Н-антиген І фази – Нa.

Антигенна будова збудника паратифу В.

Серогрупа В. О-антигени: О1-, О4-, О5-, О12- та Н-антигени: І фази – Нb, ІІ фази – 1,2, М-антиген.

Біологічні особливості збудників черевного тифу та паратифів А і В.

Здатні протистояти фагоцитозу і розмножуватись у клітинах лімфатичної системи.

Причини бактеріоносій-

ства при черевному тифі та паратифах А і В.

1/ Місцеві запальні процеси у жовчо-, сечовивідних шляхах, кістковому мозку; 2/ L-трансформація збудників (знаходяться у макрофагах кісткового мозку, недоступні для хіміопрепаратів та антитіл і тривало персистують у організмі людини) та реверсування у типові форми; 3/ функційна недостатність макрофагів; 4/ недосконалість системи мононуклеарних фагоцитів; 5/ дефіцит макроглобулінових О-антитіл - IgM; 6/ особливості перебігу хвороби, неадекватність лікування.

Фактори патогенності збудника черевного тифу

Фактори адгезії, колонізації, інвазії (інвазин), Vi-антиген, ендотоксин, фермент ДНК-аза. Екзотоксин збудники не утворюють.

Дія ендотоксину сальмо-нел.

Викликає пірогенний ефект, спричиняє агрегацію тромбоцитів, стимулює підвищення синтезу простагландинів з арахідонової кислоти, яка входить до складу фосфоліпідів клітинної мембрани, які впливають на аденілатциклазу – підвищується секреція води та електролітів у кишечник, розвивається діарейний синдром, чинить безпосередню цитотоксичну дію, стимулює ГСТ.

Джерело інфекції при черевному тифі та паратифах А і В.

При черевному тифі та паратифі А – хворі та бактеріоносії (антропонозна інфекція). Паратиф В – хворі люди, бактеріоносії та тварини (велика рогата худоба, птахи) – зооантропонозна інфекція.

Шляхи передачі збудників черевного тифу, паратифів А і В.

Основні – водний (є найбільш поширеним і може призвести до епідемічного спалаху захворювання), харчовий (переважно через молоко, молочні та м‘ясні продукти, в яких збудник здатний розмножуватися), рідше – контактно-побутовий (зараження у побутових умовах – коли фактор передачі не встановлений).

Методи мікробіологічної діагностики черевного тифу, паратифів А і В.

1/ Бактеріологічний (основний): діагностика захворювань, обстеження контактних осіб, виявлення бактеріоносіїв та з‘ясування джерела інфекції; 2/ серологічний, 3/ метод експрес-діагностики.

Матеріал для бактеріологічного дослідження при черевному тифі, парати-фів А і В.

Основний: кров (гемокультура), фекалії (копрокультура), сеча (уринокультура), жовч (білікультура), пунктат кісткового мозку (мієлокультура). Додатковий: вміст розеол (розеолокультура), спинномозкова рідина (при менінготифі), харкотиння (при пневмотифі), секційний матеріал, питна вода.

Матеріал для серологічної діагностики сальмонельозної інфекції.

Кров.

Середовища, які використовуються для вивчення культуральних властивостей збудників та їх накопичення.

Диференціально-діагностичні середовища: вісмут-сульфітний агар, Плоскирєва, Ендо, Левіна (для первинного посіву матеріалу та висіву збудника зі збагачувального середовища). Вісмут-сульфітний агар – високо селективне та диференціально-діагностичне середовище для культивування сальмонел. Середовище Плоскирєва – для диференціації лактозонегативних бактерій: сальмонел, шигел та ЕІЕС. Середовища Ендо та Левіна мають менші селективні властивості для культивування сальмонел. Селективне середовище для отримання гемокультури – середовище Рапопорт. Збагачувальне середовище - селенітове середовище.

Культуральні властивості S. typhi на вісмут-сульфітному агарі.

Колонії чорні з металевим блиском з зафарбовуванням середовища під колонією у чорний колір, дрібні (2-4мм), мутні (збудник має Vi-антиген), гладкі, ніжні.

Культуральні властивості S. paratyphi A на вісмут-сульфітному агарі.

Колонії дрібні прозорі гладкі ніжні коричнево-зеленуваті.

Культуральні властивості S. schottmuelleri на вісмут-сульфітному агарі

Колонії чорні з металевим блиском з зафарбовуванням середовища під колонією у чорний колір, дрібні (2-4мм), прозорі, гладкі, ніжні.

Культуральні властивості S. typhi та S. paratyphi A на середовищі Плоскирєва.

Колоні безбарвні.

Культуральні властивості S. paratyphi В на середовищі Плоскирєва.

Безбарвні, оточені слизовим валиком.

Результат культивування збудників у селенітовому середовищі.

Стає каламутним.

Біохімічні властивості сальмонел у порівнянні з властивостями ешерихій та шигел.

Утворення сірководню та відсутність індолу.

Мета дослідження гемокультури та мієлокультури при захворюванні на черевний тиф, строки забору крові та її об‘єм.

Виділення збудника з крові та кісткового мозку – абсолютне підтвердження у хворого діагнозу "черевний тиф". Кров беруть з першого дня гарячки до останнього. На першому тижні захворювання – 5-10мл з ліктьової вени (у дорослих), 2мл з мочки вуха, п‘ятки або пальця (у маленьких дітей). На другому тижні захворювання (у дорослих) – 15-20мл (збудник знаходиться в крові протягом всього періоду гарячки, але кількість його поступово зменшується). Кров сіють у середовище Рапопорт біля ліжка хворого у співвідношенні 1:10.

Мета та строки дослідження іншого матеріалу при черевному тифі.

Вірогідність підтвердження діагнозу при дослідженні копрокультури, уринокультури та білікультури починається з 2-го тижня захворювання. Виділення збудника з цих культур у хворого з гарячкою не дає права остаточно поставити діагноз "черевний тиф". Для цього необхідні результати серодіагностики.

Мета бактеріологічного дослідження крові, фека-лій, сечі, жовчі при черевному тифі, паратифу А і В.

Дослідження гемокультури, копрокультури, уринокультури та

білікультури використовується для підтвердження діагнозу у розпал захворювання, контролю за ефективністю лікування та виявлення бактеріоносіїв.

За якими ознаками диференціюють збудника черевного тифу від збудників паратифів А і В.

За біохімічними властивостями та особливостями антигенної структури при бактеріологічному дослідженні матеріалу.

Біохімічні особливості збудника черевного тифу

Ферментують глюкозу, мальтозу, маніт з утворенням тільки кислоти, утворюють сірководень.

Біохімічні особливості збудників паратифів А і В.

Ферментують глюкозу, мальтозу, маніт з утворенням кислоти та газу.

Особливості серологічного методу діагностики сальмонельозної інфекції.

Усе ширше використовується ІФА, який є значно чутливішим ніж РНГА та реакція Відаля, і дозволяє визначити антитіла різних класів (IgG, IgM). Усі методи з діагностичною метою необхідно оцінювати лише у динаміці (інтервал між дослідженнями 10-12 днів). Чотирикратне зростання титру антитіл – критерій вірогідності діагнозу. Визначення титрів Vi-аглютинінів використовують для виявлення бактеріоносіїв та контролю за реконвалесцентами (діагностичний титр 1:40 і вище).

Мета та термін постановки реакції Відаля.

Для діагностики черевного тифу, паратифів А і В з кінця І тижня захворювання. Антитіла до О-антигену з‘являються на І тижні захворювання, накопичуються у розпал захворювання та швидко зникають на момент видужання. Антитіла до Н-антигену з‘являються у розпал захворювання, накопичуються у кінці захворювання та зберігаються у високих титрах після видужання хворого та щеплень протягом тривалого часу.

Компоненти реакції Відаля. Оцінка реакції Відаля.

Сироватка крові хворого (на 7-9 день захворювання та через 10-12 днів), черевнотифозні О- (О9-) та Н- (Нd-) монодіагностикуми, паратифозні О- (О2-,О4-) та Н- (Нa-, Hb-) монодіагностикуми, фізрозчин. Реакція ставиться у пробірках. Діагностичний титр імуноглобулінів до О- та Н-антигенів становить 1:200. Якщо реакція поставлена у динаміці, то зростання титру антитіл у сироватці хворого у 2-4 і > разів є підтвердженням діагнозу. Специфічність реакції недостатньо висока.

Мета та термін постановки РНГА.

Для діагностики черевного тифу, паратифів А і В з кінця І тижня захворювання та підтвердження бактеріоносійства.

Компоненти РНГА та її особливості.

Сироватка крові (при захворюванні реакцію ставлять з парними сироватками; першу порцію крові беруть на 7-9 день, а другу - через 10-12 днів), еритроцитарний черевнотифозний (паратифозний А, паратифозний В) О-діагностикум, фізрозчин. Реакція ставиться у планшеті з лунками. Зростання титру антитіл у 2-4 і > разів є доказом захворювання на відповідну інфекцію. Для виявлення бактеріоносіїв реакція ставиться з цистеїновою пробою (сироватку крові пацієнта попередньо обробляють цистеїном) для визначення титру IgG. Реакція має високу специфічність.

Антитіла, які виявляють у сироватці у розпал хвороби.

Антитіла до О-антигену – IgМ.

Антитіла, які виявляють у сироватці крові реконвалесцентів та щеплених.

Антитіла до Н-антигену - IgG.

Діагностика бактеріоносійства.

Найважливіший доказ – виявлення збудника. Матеріал для дослідження: дуоденальний вміст, випорожнення, сеча. Додаткові дані – одночасне виявлення антитіл до О-, Н-, Vi- або Н-, Vi- антигенiв.

Особливості постінфекційного імунітету

Напружений, типоспецифічний. Клітинний. Місцевий (опосередкований sIgA – запобігає процесу пенетрації сальмонел до слизової оболонки тонкої кишки). Гуморальний імунітет (антитіла до Vi-, О-, Н-антигенів) не володіє протективною активністю, є підтвердженням інфекційного процесу.

Сутність специфічної профілактики черевного тифу.

Застосування хімічної сорбованої Vi-черевнотифозної моновакцини за епідемічними показниками.

Особливості імунітету після щеплення

Ненапружений (≈ 12 місяців).