4. Принцип роботи однопроменевого хроматрона

Хроматрон - конструкція, в якій здійснюється послідовне збу­дження люмінофорів різного кольору за допомогою додаткової вобуляції електронного променя.

Екран такої трубки виконаний у вигляді кольорових смуг, що чер­гуються, по яких зигзагоподібно переміщується електронний промінь (рисунок 5.17). Перед екраном встановлена решітка з дротів. Дроти че­рез один електрично з’єднані між собою в дві сітки, що переплітаються. Вобуляція променя здійснюється змінною напругою U_a, яка подається на сітки. Одночасно з вобуляцією променя необхідно здійснювати і почергову, відповідно до положення променя на екрані, комутацію вихо­дів колірних каналів на модулятор кінескопа.

Перевага трубки - простота конструкції.

Недоліки:

- дротяну решітку не можна виконувати вигнутою;

- вторинні електрони, які вибиваються з решітки, бомбардують екран, який володіє більш високим потенціалом у порівнянні з решіткою, і викликають паразитне світіння люмінофора;

- велика потужність сигналу вобуляції і необхідність введення в при­ймач складного електронного комутатора.

Рисунок 5.17 - Рух променя по екрану однопроменевого хроматрона

5.3.5 Плазмові панелі

Принцип роботи плазмової панелі базується на керованому холод­ному розряді розрідженого газу (ксенону або неону), що перебуває в іо­нізованому стані (холодна плазма). Робочим елементом (пікселем), що формує окрему точку зображення, є група із трьох підпікселів, відпові­дальних за три основні кольори відповідно. Кожен підпіксель являє со­бою окрему мікрокамеру, на стінках якої перебуває флюоресціювальна речовина одного з основних кольорів. Пікселі перебувають у точках пе­ретинання прозорих керувальних хром-мідь-хромових електродів, що утворюють прямокутну сітку.

Для того щоб "запалився" піксель, відбувається приблизно таке. На два ортогональні один одному живильний і керуючий електроди, у точ­ці перетинання яких перебуває потрібний піксель, подається висока ке­руюча змінна напруга прямокутної форми. Газ в осередку віддає більшу частину своїх валентних електронів і переходить у стан плазми. Іони й електрони поперемінно збираються біля електродів по різні боки камери залежно від фази керуючої напруги. Для „підпалу” подається синфазний імпульс на сканувальний електрод, однойменні потенціали складаються, вектор електростатичного поля подвоює свою величину. Відбувається розряд: частина заряджених іонів віддає енергію у вигляді випроміню­вання квантів світла в ультрафіолетовому діапазоні (залежно від газу). У свою чергу, флюоресціювальне покриття, перебуваючи в зоні розряду, починає випромінювати світло у видимому діапазоні, що і сприймає спостерігач. 97 % ультрафіолетової складової випромінювання, шкідли­вого для очей, поглинається зовнішнім склом. Яскравість світіння лю­мінофора визначається величиною керуючої напруги.

Недоліки: у першу чергу, це вартість. Крім того, саме зображення формується з точок (пікселів) тліючого, плазмового розряду, але цей розряд важко погасити. Крім того, внаслідок великої кількості пікселів (мільйони) зростає ймовірність відмови.

Інші, не настільки важливі, недоліки, - це небажаність тривалого перегляду нерухомих зображень (інтенсивність світіння постійно пала­ючих елементів згодом падає), велике енергоспоживання, недостатня точність передачі кольору. Однак фірми-виробники постійно працюють над усуненням усіх цих недоліків, і досить успішно.

Зате все інше - самі переваги: великий, до 60", плоский, яскравий екран невеликої товщини і повна відсутність проблем зведення, ліній­ності, фокусу тощо, характерних для кінескопних телевізорів. Якість відтворення ефірних програм визначається якістю окремого блоку, тюнера, - що у більшості випадків у комплект до плазмової панелі не входить і купується окремо. Інші пристрої звичайно підключаються до плазмової панелі через RGB або компонентний вхід.