Вирішіть зазначені ситуації
№ 1. 27 лютого ТОВ «Сварог» отримало претензію від свого контрагента — АТ «Плюс» про погашення боргу в сумі 40 000 грн. За результатами розгляду претензії було з’ясовано, що вимоги АТ «Плюс» правомірні. 25 березня ТОВ «Сварог» направило до АТ «Плюс» відповідь на претензію, в якій визнавало заборгованість перед АТ «Плюс» у сумі 40 000 грн і просило відстрочити погашення боргу. 1 квітня АТ «Плюс» направило визнану претензію до виконавчої служби для примусового її виконання.
Чи є дії АТ «Плюс» правомірними?
Які нормативно-правові акти регламентують порядок досудового врегулювання спору?
Чи є претензія підставою для порушення виконавчого провад- ження?
№ 2. Згідно з укладеним договором про надання послуг Виконавець надав Замовнику послуги якісно та вчасно. Про це свідчить Акт виконаних робіт. Проте Замовник не виконав свої договірні зобов’язання та не оплатив послуги в передбачений у договорі строк — до 10 січня 2002 року. 1 березня 2005 року виконавець звернувся до господарського суду з позовною заявою до Замовника про погашення заборгованості.
Які нормативно-правові акти регламентують порядок оформ- лення позовної заяви?
Які відомості мав зазначити Виконавець у позовній заяві?
Яке рішення має ухвалити господарський суд?
№ 3. 26 січня між Продавцем та Покупцем було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, вартість якого становила 70 000 грн на умовах 100 % попередньої оплати. Договір містив застереження про те, що спір передається на розгляд до третейського суду. 10 лютого Покупець перерахував на банківський рахунок Продавця обумовлену суму коштів. Відповідно до умов договору Продавець мав передати транспортний засіб Покупцеві впродовж семи днів з моменту зарахування коштів на банківський рахунок Продавця. 1 березня Покупець звернувся до господарського суду з позовною заявою про примушення Продавця виконати обов’язок.
Яке рішення має ухвалити господарський суд?
Яких заходів для захисту своїх прав мав вжити Покупець?
Розкрийте поняття «право на захист».
Перелічіть способи захисту прав суб’єктів господарювання.
Дайте визначення поняття «судовий захист».
Охарактеризуйте самозахист.
Яке місце в системі судів України посідає господарський суд?
У чому полягає сутність досудового врегулювання спорів?
Охарактеризуйте претензію та відповідь на претензію.
Перелічіть обов’язкові випадки дотримання сторонами досудового врегулювання спору.
Дайте визначення поняття «підвідомчість».
Дайте визначення поняття «підсудність» і назвіть види підсудності.
У чому полягає територіальна підсудність?
Назвіть відомості, які мають міститися в позовній заяві.
Назвіть обставини, за яких господарський суд порушує про- вадження у справі.
Охарактеризуйте ухвалу господарського суду.
Розкрийте зміст рішення господарського суду.
Назвіть відмінності між апеляційним і касаційним оскарженням.
Назвіть спори, які можуть передаватися на розгляд третейського суду.
Назвіть орган, на який покладено виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду.
У чому полягає процедура примусового виконання рішень?
Поняття економічної конкуренції. Монопольне становище на ринку та зловживання ним. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Антиконкурентні узгоджені дії. Антиконкурентні дії органів вла- ди. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність. Недоб- росовісна конкуренція. Розгляд справ про порушення законодавства щодо конкуренції. Відповідальність за порушення законодавства про конкуренцію. Правовий ста- тус Антимонопольного комітету України.
Однією з конституційних основ правопорядку у сфері здійснення господарської діяльності є забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання лише законом.
До напрямів економічної політики держави належить також антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.
Під економічною конкуренцією розуміють змагання між суб’єк- тами господарювання задля здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, унаслідок чо- го споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Економічна конкуренція — необхідна умова формування ринкових відносин, адже лише змагальність виробників, продавців та інших суб’єктів господарювання здатна забезпечити підвищення якості продукції, робіт і послуг. При цьому ціна товару зазвичай не зростає.
Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, що можуть негативно позначитися на конкуренції.
Порушення правил економічної конкуренції спрямоване на те, щоб надати певному суб’єкту необґрунтовані переваги на ринку. Фактично такий суб’єкт оминає правила економічної конкуренції.
Особливо небезпечним явищем для економічної конкуренції є монополізм.
Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару (тобто є монополістом), якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, існування пільг тощо.
Під монопольним становищем слід розуміти становище суб’єк- та господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Під час опанування цього питання студентам слід звернути увагу на правила визначення монопольного становища двох чи більше суб’єктів господарювання.
Зазначимо, що факт того, що суб’єкт господарювання посідає монопольне становище сам по собі не є правопорушенням. Проте досить часто монополісти зловживають цим.
Що ж таке зловживання монопольним становищем на ринку? Це передусім дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який посідає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єк- тів господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Так, закон визнає зловживанням монопольним становищем на ринку:
встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
застосування різних цін або інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;
обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;
часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єк- тів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;
створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.
Зазначмо, що наведений перелік не є вичерпним.
Зловживання монопольним становищем на ринку є правопорушенням, воно забороняється й тягне за собою відповідальність.
Поряд із зловживанням монопольним становищем на ринку існує ще ряд порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
До правопорушень належать антиконкурентні узгоджені дії (уз- годжені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції). Зокрема, це узгоджені дії, які стосуються:
встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологіч- ного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
розподілу ринків або джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;
застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
укладання угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єк- тів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.
Особливу увагу студентам слід приділити питанню звільнення особи від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій.
До порушень належать також антиконкурентні дії органів вла- ди, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Під останніми розуміють прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових або усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-госпо- дарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Наведемо приблизний перелік антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. До таких дій, зокрема, належать:
заборона або перешкоджання створенню нових підприємств або здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;
пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єк- тів господарювання в інших формах;
пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів або першочергового їх придбання у певних продавців;
будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх ре- алізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
установлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;
надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
дія, унаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, зокрема й щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
Ще одну групу порушень становлять обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, яка полягає в тому, що суб’єкти господарювання схиляють інших суб’єктів до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також примушують інших суб’єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій та участі в концентрації суб’єктів господарювання.
Правопорушенням у досліджуваній сфері є й концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна.
Студентам слід з’ясувати сутність явища концентрація, випадки, в яких необхідне отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання.
Особливої уваги потребує розгляд такого виду порушень у сфері економічної конкуренції, як недобросовісна конкуренція. Уперше визначення недобросовісної конкуренції дано в Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». На сьогодні питання захисту від недобросовісної конкуренції врегульовані Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Під недобросовісною конкуренцією розуміють будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Перелік дій, які належать до недобросовісної конкуренції, закріплено в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції». До них належать:
неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковок;
неправомірне використання товару іншого виробника;
копіювання зовнішнього вигляду виробу;
порівняльна реклама;
дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця);
купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг з примусовим асортиментом;
схиляння до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця);
схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника);
схиляння господарюючого суб’єкта (підприємця) до розір- вання договору з конкурентом;
підкуп працівника постачальника;
підкуп працівника покупця (замовника);
досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
неправомірне збирання комерційної таємниці;
розголошення комерційної таємниці;
схиляння до розголошення комерційної таємниці;
неправомірне використання комерційної таємниці.
Опановуючи цю тему, студенти мають дослідити сутність ко- жної з наведених дій, з’ясувати, у чому вони полягають, хто може вчинити такі дії тощо.
Важливим питанням цієї теми є розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Передусім зазначмо, що справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розглядають органи Антимонопольного комітету України. Статус Антимонопольного комітету та його органів визначається Законом України «Про Антимонопольний комітет України».
Підставами для початку розгляду справи є:
заяви суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, уста- нов, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяль- ності, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
подання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
власна ініціатива органів Антимонопольного комітету Ук- раїни.
Розгляд справи розпочинається лише тоді, коли виявлено озна- ки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Студентам слід з’ясувати, які документи оформлюються під час розгляду справи, які дії вчиняються, які особи беруть участь у розгляді справи й якими правами та обов’язками вони наділені.
Важливо пам’ятати, що суб’єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності, який становить п’ять років від дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — від дня закінчення вчинення порушення. Закон встановлює й трирічний строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на який студентам слід звернути особливу увагу.
У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти попереднє рішення про:
заборону особі (відповідачу), у діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, зокрема й про блокування цінних паперів;
обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.
За результатами ж розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, зокрема й про:
визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
припинення порушення законодавства про захист економіч- ної конкуренції;
зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та кон- тролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарсько- го управління та контролю;
визнання суб’єкта господарювання таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
примусовий поділ суб’єкта господарювання, що посідає мо- нопольне (домінуюче) становище на ринку;
накладення штрафу;
блокування цінних паперів;
усунення наслідків порушень законодавства про захист еко- номічної конкуренції;
скасування дозволу на узгоджені дії;
оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення щодо рішення, прийнятого у справі про порушення, зокрема й опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територі- ального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;
закриття провадження у справі.
Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, установлену законом, зокрема: накладення штрафу, примусовий поділ, відшкодування шкоди, вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу), вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб’єкта господарювання, спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей.
Глибше вивчення питання про відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції потребує док- ладного вивчення Законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Особливу увагу необхідно приділити Антимонопольному комітету України (далі — АМК). АМК є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі голови та десяти державних уповноважених. Строк повноважень голови Антимонопольного комітету України становить сім років. Голова Антимонопольного комітету України не може призначатися на цю посаду більше як на два терміни поспіль. Із числа державних уповноважених призначаються два перших заступники та три заступники голови АМК.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватися міжобласні територіальні відділення.
Антимонопольний комітет України разом з його територіальними відділеннями становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює голова Комітету.
Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами.
Студентам слід з’ясувати основні завдання АМК, його повноваження й специфіку функціонування.
Поняття економічної конкуренції.
Монопольне становище на ринку та зловживання ним.
Порушення законодавства про захист економічної конку- ренції.
Антиконкурентні узгоджені дії.
Антиконкурентні дії органів влади.
Обмежувальна та дискримінаційна діяльність.
Недобросовісна конкуренція.
Розгляд справ про порушення законодавства про конкуренцію.
Відповідальність за порушення законодавства про конку- ренцію.
Правовий статус Антимонопольного комітету України.
Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.
Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.
Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.
Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємства в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 1999.
Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен- ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
Біла Р. Л. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України: Автореферат канд. юрид. наук. — Одесса, 1995.
Варналій З. С. Основи підприємництва: Навч. посіб. / З. С. Варналій. — К.: Знання-Прес, 2002.
Корчак Н. М. Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні: Автореферат канд. дис. — К., 1996.
Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: підручник для юридичних вузів і факультетів. — Х., 2000.
Конституція України: Прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.
Господарський процесуальний Кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.
Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року № 3659-XII.
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07 червня 1996 року № 236/96-ВР.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року № 2210-III.
Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 року № 33-р.
Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5.
Розпорядження Антимонопольного комітету від 12.02.02 № 27-р «Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання».
Розпорядження Антимонопольного комітету від 12.02.02 № 24-р «Про внесення змін і доповнень до Правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України».
економічна конкуренція; монопольне ста- новище на ринку; зловживання монопольним становищем на ринку; узгоджені дії; антиконкурентні узгоджені дії; обмежувальна діяльність; дискримінаційна діяльність; недобросовісна конкуренція.
Назвіть нормативно-правові акти, які спрямовані на захист економічної конкуренції.
Назвіть ознаки економічної конкуренції.
Складіть словник з 15 термінів, пов’язаних з монополізмом (наприклад, монопольне становище, зловживання монопольним становищем, значна конкуренція).
Які дії вважаються зловживанням монопольним становищем?
Складіть перелік правопорушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Дослідіть практику господарських судів у вирішенні спорів про захист економічної конкуренції.
Дослідіть чинне законодавство та розробіть схему «Узгод- жені дії».
Дайте порівняльну характеристику узгоджених дій та антиконкурентних узгоджених дій.
Порівняйте антиконкурентні узгоджені дії та антиконкурентні дії органів влади.
Складіть перелік дій органів влади, які визнаються антиконкурентними.
Охарактеризуйте поняття «концентрація».
Назвіть орган, який уповноважений видавати дозволи на концентрацію.
Складіть перелік випадків, в яких необхідно отримати дозвіл на концентрацію.
Складіть таблицю «Порядок видачі дозволів на концентрацію».
Назвіть характерні ознаки недобросовісної конкуренції.
Які дії належать до недобросовісної конкуренції?
Дослідіть явище недобросовісної порівняльної реклами.
Складіть таблицю «Система органів антимонопольного комітету України».
Дослідіть порядок оскарження рішення АМК про накладення штрафу.
Розкрийте сутність поняття «економічна конкуренція».
Перелічіть дії, що порушують економічну конкуренцію.
Назвіть ознаки монопольного становища.
Які дії є зловживанням монопольним становищем?
Перелічіть узгоджені дії, що є антиконкурентними.
Дії яких органів влади та місцевого самоврядування визнають антиконкурентними?
Назвіть ознаки дискримінаційної діяльності.
Назвіть наслідки, які тягне за собою концентрація без належного дозволу.
Назвіть строк, упродовж якого видається дозвіл на концент- рацію.
Назвіть органи, які уповноважені видавати дозволи на концентрацію.
Розтлумачте сутність поняття «недобросовісна конкуренція».
Хто очолює АМК України?
Охарактеризуйте повноваження голови АМК України.
Наведіть перелік прав АМК України.
Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-правових системах. Теорії юридичної особи. Поняття та основні принципи правоздатності юридичних осіб у цивільному праві зарубіжних країн. Обсяг прав юридичних осіб у теорії та практиці зарубіжних країн. Класифікація юридичних осіб у зарубіжних правових системах. Ознаки приватних та публічних юридичних осіб. Поняття корпорації за правом зарубіжних країн. Поняття установи за правом зарубіжних країн. Поняття та ознаки торгового товариства у праві зарубіжних країн.
Суб’єктами цивільних i торгових відносин у зарубіжних країнах, безумовно, є не тільки окремі фізичні особи, але й об’єд- нання людей, що створюються задля досягнення певних цілей. Ідею існування певних організації (союзів), які мають неподільне, відокремлене майно, виступають у цивільному обороті від свого імені, доля яких не залежить від зміни складу їх учасників, намагалися обґрунтувати ще римські юристи (II–I ст. до н. е.). Нині правовою формою такого об’єднання осіб для участі в цивільному (торговому) обороті є інститут юридичної особи. Юридичною особою визнається організація, що має відокремлене майно, самостійно виступає в цивільному обороті від свого імені набуває прав та обов’язків, здатна нести самостійну майнову відповідальність та бути позивачем i відповідачем у суді. Вона має певні додаткові ознаки, індивідуалізована в цивільному обороті та має правоздатність, яка в багатьох правових системах розглядається як спеціальна.
Юридична особа (в праві зарубіжних крані) — це суб’єкт цивільного права, який має притаманні лише йому майнові права й обов’язки, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, які входять до його складу. Правова доктрина визначає такі ознаки юридичних осіб:
майнова відокремленість;
самостійна майнова відповідальність за угодами, які укладає юридична особа;
організаційна єдність;
наявність цивільної та цивільно-процесуальної правоздатності;
незалежність існування юридичних осіб від членів (учасників);
найменування юридичної особи, яке має відрізнятися від найменувань інших суб’єктів права й є необхідним для ідентифікації її в цивільному обороті.
Юридична особа має бути легалізована через реєстрацію у процесі створення. У всіх країнах порядок утворення юридичних осіб залежить від їх виду. Юридичні особи публічного права створюються на підставі публічно-правового акту. Юридичні осо- би приватного права виникають за участю приватних осіб, створюються одним з наведених нижче способів.
А) Дозвільний. Для створення юридичних осіб необхідно доз- віл компетентного органу державної влади, який вирішує питання про доцільність утворення нового суб’єкта права.
Б) Явочно-нормативний. Порядок виникнення та діяльність певного виду юридичних осіб регулює загальний нормативний акт. Право на визнання за об’єднанням прав i статусу юридичної особи набувається за умови виконання передбачених цим загальним нормативним актом вимог. Таке визнання (право) засвідчується реєстрацією цього об’єднання як юридичної особи. Цей спосіб є найпоширенішим у всіх країнах, що вивчаються.
В) Явочний. Для утворення юридичних осіб необхідним є позитивне вираження зазвичай наміру діяти в ролі особливого (певного) суб’єкта права. Цей спосіб дає змогу максимально розширити свободу утворення юридичних осіб. За явочним способом виникають, зокрема, у США — корпорації — de facto; у Франції — асоціації.
Одне з найдискусійніших у правовій науці питань пов’язане з правосуб’єктністю юридичної особи, тобто її правоздатністю (та дієздатністю), наявністю у неї властивостей суб’єкта права, що є обов’язковою умовою її участі в цивільному обороті, у господарських та інших правовідносинах. У основі наукової дискусії лежить питання, хто є носієм якостей юридичної особи — реальний суб’єкт права чи штучне утворення, яке існує тільки абстрактно (бо реально діє тільки людина) та має певне юридичне закріплення. Спроби знайти відповідь на це питання зумовили виникнення різноманітних теорій юридичної особи, що розвиваються i в сучасній цивілістиці.
У зарубіжних правових системах сформувалися різні оригінальні теорії юридичної особи. Зокрема, у континентально-євро- пейському праві виявлено кілька фундаментальних теорій, що, як вважають, істотно впливають на практику та визначають розвиток законодавства. Основними є «теорія фікції» та «теорія реальності юридичної особи. Інші переважно схиляються або до першої з названих («фікційних» теорій), або до другої («реалістичні» теорії).
Цивільне право зарубіжних країн розрізняє загальну й спеці- альну правоздатність юридичних осіб. Загальна правоздатність надає право юридичній особі набувати будь-які цивільні права й нести цивільні обов’язки, за винятком таких, для яких необхідною передумовою є природні якості людини.
Спеціальна правоздатність юридичної особи означає, що вона має право вступати лише в такі правовідносини, які є необхідними для досягнення зазначених у законі чи статуті цілей.
Спеціальна правоздатність юридичної особи була характерною для попередніх історичних періодів, хоча формально цей принцип і нині зберігається в законодавстві багатьох країн. Фактично ж у сучасному світі спеціальною правоздатністю наділяють переважно юридичних осіб, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку. Щодо комерційних (приватних) юридичних осіб, то стійкою є тенденція до легалізації їхньої загальної правоздатності. Найповніше вона розвинулась у Швейцарії, де в цивільному кодексі закріплено принцип загальної правоздатності: юридичні особи можуть набувати будь-яких прав та обов’яз- ків, крім тих, для виникнення яких необхідною умовою є стать, вік чи родинний статус. У законодавчих актах Німеччини правоздатність юридичних осіб обумовлюється цілями їх діяльності. Обсяг повноважень органу юридичної особи формально обмежується відповідно до її цілей, однак у такому разі юридична особа відповідає за збитки, завдані її органами під час виконання покладених на них обов’язків. Судова практика виходить з того, що передбачені статутом цілі мають значення лише для внутрішніх відносин. Угоди, укладені юридичною особою з перевищенням передбачених статутом повноважень, або такі, що виходять за межі статутних цілей, є дійсними щодо третіх осіб i зобов’язують як останніх, так i цю юридичну особу.
У французькому праві також формально закріплено принцип спеціальної правоздатності юридичної особи, однак у доктри- ні та судовій практиці щодо об’єднань, діяльність яких спрямована на одержання прибутку, основною є тенденція легалізації загальної правоздатності, яка полегшує обіг капіталів у пошуках найвигідніших сфер його застосування. Законодавство Франції про торгові товариства передбачає недійсність обмежень щодо повноважень осіб, які діють у ролі органа товариства щодо третіх осіб; визначені статутом товариства цілі мають значення лише у відносинах стосунках членів товариства. Акціонерне законодавство взагалі передбачає спрощений порядок зміни цілей товариства.
Англія завжди визнавала загальну правоздатність щодо юридичних осіб, створених спеціальним актом короля. Проте щодо інших юридичних осіб застосовувалася спеціальна правоздатність. Угоди, що виходили за межі цілей юридичних осіб, вважалися недійсними як угоди, укладені з перевищенням повноважень — ultra vires (понадсилу). Вони не користувалися позо- вним захистом. Згодом судова практика, формально не відміняючи принципу спеціальної правоздатності, стала ширше тлумачити повноваження юридичної особи, якими вона наділяється для досягнення цілей. У 1972 році був уведений в дію закон про Європейське товариство, згідно з яким будь-яка угода, укладена за рішенням керівників об’єднань (юридичних осіб), стосовно добросовісного контрагента вважається укладеною в межах пов- новажень цієї юридичної особи.
У США формально вважається діючим принцип ultra vires, однак фактично легалізовано загальну правоздатність юридичних осіб. Судова практика визнає за корпорацією такі категорії прав: позитивно виражені повноваження (явні) й такі, що припускаються (неявні). Якщо угода й визнана ultra vires, вона не є недійсною, за винятком випадків, коли жодна із сторін ще не розпочала виконання угоди. Якщо принаймні одна із сторін виконала угоду хоча б частково, то вона є дійсною й зобов’язує всіх учасників.
Легалізація загальної правоздатності закріплена й в Уніфікованому законі про підприємницькі корпорації.
У праві зарубіжних країн легалізовані різноманітні за характером діяльності та організаційною структурою юридичні особи. Їх класифікація здійснюється на різних підставах.
В усіх країнах у законодавстві та правовій доктрині передусім розрізняють юридичні особи публічного та юридичні особи приватного права.
Юридичні особи публічного права виникають на підставі публічно-правового акта (закону, адміністративного акта), вони реалізують цілі публічного характеру, зазвичай державні (владні) або суспільно корисні, вони наділені владними повноваженнями.
Юридичні особи приватного права виникають на основі приватноправового акта (установчого договору); створюються відповідно до цивільного законодавства певної країни на розсуд приватних осіб, реалізують цілі, які визначаються приватними осо- бами, зазвичай приватного характеру.
Матеріальну основу діяльності таких юридичних осіб також створюють приватні особи. Приватними юридичними особами можуть бути як різноманітні торгові товариства, так i установи чи інші утворення.
Має певну практичну цінність поділ юридичних осіб й за такими підставами:
за формою власності — державні та недержавні;
за цілями діяльності: комерційні та некомерційні;
за складом засновників: такі, що створюються тільки юридичними особами, тільки державою, будь-якими учасниками цивільного обороту;
за характером правомочностей учасників щодо самої юридичної особи: такі, в яких засновникам належить право власності чи інші речові права; в яких засновники мають зобов’язальні права (торгові товариства, кооперативи); в яких засновники не мають зобов’язальних прав (наприклад, громадського об’єднан- ня, фонди та ін.);
за способом утворення: такі, що утворюються дозвільним, явочним, нормативно-явочним способами;
за видами засновницьких документів: договірні, договірно-статутні, статутні;
за кількістю засновників: колективні та одноособові. Важливе значення має поділ юридичних осіб на комерційні (торгові) та некомерційні (цивільні), а також на спілки (об’єднання) та установи.
1. Поняття юридичної особи за правом інших держав.
2. Теорії юридичної особи.
3. Класифікація юридичних осіб у теорії та практиці зарубіжних країн.
4. Поняття корпорації за правом зарубіжних країн.
5. Поняття установи за правом зарубіжних країн.
6. Обсяг прав юридичних осіб у теорії та практиці зарубіжних країн.
7. Ознаки приватних і публічних юридичних осіб.
8. Поняття та ознаки торгового товариства у праві зарубіжних країн.
9. Види товариств за правом зарубіжних країн.
10. Види приватних юридичних осіб
Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К., 1999. С. 476—492.
Богатых Е. Гражданское и торговое право (От древнеримского к современному российскому). — М., 2000. — С. 43—56, 65—87.
Гражданское право: Учебник / Под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол- стого. — М., 1997. — С. 58—75, 110—168.
Гражданское и торговое право капиталистических государств. — М., 1993. — С. 75—91, 124—377.
Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. — М., 2001. — С. 300—303, 487—508.
Канзафарова И. С. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учеб. пособ. — Харьков, 2003. — С. 14—77, 102—136.
Костин А. А. Правовое положение торговых товариществ в капиталистических и развивающихся странах. — М., 1979. — С. 8—18.
Кочергина Е. Организационно-правовая форма юридических лиц: Генезис доктрин и подходов // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2003. — № 1. — С 36—39.
Кулагин М. И. Предпринимательство и право: Опыт Запада. — М., 1992. — С. 37—57.
Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. — К., 1996. — С. 50—81.
Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и особенная части. — М.: Дело, 2000. — С. 116—140.
Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. — М., 1999. — С. 90—103.
Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 51—77.
Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн. — К.: КНЕУ, 2004. — С. 72—93.
Юридическая энциклопедия / Под общ. ред. Б. Н. Топорнина. — М, 2001. — С. 434—435, 1087, 1180—1185, 1219.
Business Law / J. Scott Slorach MA(Oxon), Solicitor & Jason G. Ellis MA(Oxon) / Oxford uпiversity Press, 2004. — Pp. 37—132.
Burgerliches Gesetzbuch / Zivilrecht: Wirtschaftrecht; Stud — Yur — Nomos — Textausgaben. — 1. Aufl. — Baden — Baden: Nomos — Verl. — Ces., 1992.
Gower aпd Davies’ Principles of Modern Company Law / Paul. L. De- vis / Oxford university Press, 2003.
юридична особа; теорія юридичної особи; дієздатність юридичної особи; корпорація; установа; товарист- во; товариство з обмеженою відповідальністю; повне товариство; негласне товариство; юридична особа приватного права; юридична особа публічного права.
Охарактеризуйте «теорію фікції» юридичної особи, яку заснував німецький юрист К.Ф. Савіньї.
Дайте визначення поняття юридичної особи у праві зарубіж- них країн.
Які види юридичних осіб у англо-американській правовій системі ви знаєте?
Дайте стислу характеристику юридичної особи публічного права.
Дайте стислу характеристику юридичної особи приватного права.
Чи є за англо-американською системою права визначення «установи» як юридичної особи. Якщо є, то дайте його.
Чи є за романогерманською системою права визначення «установи» як юридичної особи. Якщо є, то дайте його.
Назвіть організаційні форми комерційних корпорацій за законодавством США.
Поняття та порівняльна характеристика суб’єкта цивільних та торгових відносин у праві зарубіжних країн.
Які види майнової відокремленості юридичних осіб ви знаєте?
Як розуміють поняття юридичної особи за правом Англії та Німеччини.
Назвіть організаційні види здійснення підприємницької діяльності за правом країн англосаксонської системи права.
Назвіть організаційні види здійснення підприємницької діяльності за правом країн романогерманської системи права.
Назвіть істотні (основні) ознаки господарської організації за правом інших держав.
Які теорії юридичних осіб ви знаєте?
Охарактеризуйте юридичних осіб приватного права.
Охарактеризуйте юридичних осіб публічного права.
Що таке установа за правом Німеччини та Англії?
Дайте визначення «корпорації» та назвіть її характерні оз- наки.
Назвіть види класифікацій господарських організацій за тео- рією та практикою господарського права зарубіжних країн.
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Адміністративно-господарські санкції — заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Акредитив — договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Акціонерне товариство — товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.
Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні товариством, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна під час ліквідації акціонерного товариства.
Асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.
Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних й юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банківський кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату відсотків та інших зборів з такої суми.
Банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Безспірні вимоги кредиторів — вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Боржник — суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, зокрема й зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), упродовж трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Виділ — перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
Винахід (корисна модель) — результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.
Господарська діяльність — діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарське товариство — юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Господарські санкції — заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Демпінг — ввезення на митну територію країни імпорту товару за ціною, нижчою за порівняну ціну на подібний товар у країні експорту, яке заподіює шкоди національному товаровиробнику подібного товару.
Державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.
Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб’єк- тами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, унаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кіль- кома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Експорт (експорт товарів) — продаж товарів українськими суб’єк- тами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (зокрема з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.
Завдаток — грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання й забезпечення його виконання.
Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Інвестиції — всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Індикативні ціни — ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов проведення розрахунків, визначених згідно із законодавством України.
Іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвес- торами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Інформація — відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (зокрема й листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб і будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.
Квота експортна (імпортна) — граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) упродовж установленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.
Квоти (контингенти) глобальні — квоти, що встановлюються з товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Квоти (контингенти) групові — квоти, що встановлюються з товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Квоти (контингенти) індивідуальні — квоти, що встановлюються з товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватися.
Квоти антидемпінгові — граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну упродовж установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
Квоти компенсаційні — граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну впродовж установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
Квоти спеціальні — граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну впродовж установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру.
Командитне товариство — товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’я- заннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один або кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності товариства.
Комерційна таємниця — інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона загалом або в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність і була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.
Консорціум — тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерн — статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання з централізацією функцій науково-технічного й виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.
Корпорація — договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в надан- ні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначе- ний строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності впродовж визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Ліцензія антидемпінгова — належним чином оформлене право на імпорт в Україну впродовж установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.
Ліцензія відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
Ліцензія генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів).
Ліцензія експортна (імпортна) — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) упродовж установленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування.
Ліцензія компенсаційна — належним чином оформлене право на імпорт в Україну впродовж установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів.
Ліцензія разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.
Ліцензія спеціальна — належним чином оформлене право на імпорт в Україну впродовж установленого строку певного товару (товарів), який є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.
Ліцензування — видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Меморандум — одноособова заява, яка є установчим документом командитного товариства.
Монополізація — досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.
Недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Неплатоспроможність — неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, зокрема й із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’яз- кових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.
Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Об’єднання підприємств — господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.
Оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку.
Організаційно-правова форма господарювання — форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності із зобов’язань підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.
Пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Перетворення юридичної особи — зміна її організаційно-правової форми.
Підприємництво — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Платіжні інструменти — засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника.
Повне товариство — товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства й солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями всім майном, що їм належить.
Поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення й боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Правовстановлюючий документ — документ, який підтверджує права певного суб’єкта на нерухоме майно та складений у порядку, передбаченому законодавством.
Промислово-фінансова група — об’єднання, до якого можуть входити промислові й сільськогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва й структурної перебудови економіки України, зокрема й програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Спеціальна (вільна) економічна зона — частина території України, на якій встановлюються й діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування та дії законодавства України.
Суб’єкт банкрутства (банкрут) — боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом. Суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).
Товариство — організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлене законом.
Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначено статутом.
Товариство з обмеженою відповідальністю — засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлено статутом.
Товарна біржа — організація, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу й комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій.
Установа — організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Установчі документи суб’єкта господарювання — рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання.
Фінансовий лізинг — це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу.
Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.
Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають зазвичай виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Штраф — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Юридична особа — організація, створена й зареєстрована у встановленому законом порядку.