Вирішіть зазначені ситуації
№ 1. У 2002 році АТ «Зграя» створило дочірнє підприємство «Атол». Згідно з установчими документами вищим органом управління ДП «Атол» був власник, тобто акціонерне товариство. У 2004 році АТ «Зграя» було визнано банкрутом в установленому законом порядку. Під час ліквідаційної процедури постало питання про звернення стягнення на частину майна ДП, пропорційну частці АТ у статутному капіталі ДП.
Які наслідки настають для дочірньої компанії у разі визнання материнської компанії банкрутом?
Як здійснюватиметься управління ДП у разі визнання АТ банкрутом?
Які нормативно-правові акти передбачають звернення стягнення на частину майна юридичної особи за боргами учасника?
В яких випадках і в якому порядку може бути звернено стягнення на частину майна юридичної особи за боргами учасника?
№ 2. Командитне товариство «Степченко та Васильєв» уклало договір купівлі-продажу комп’ютерної техніки з ТОВ «Соло», згід- но з яким передало у власність покупця зазначену техніку. Покупець, згідно з вимогами договору, зобов’язався перерахувати на банківський рахунок продавця 15 000 грн (у тому числі ПДВ) упродовж трьох місяців з моменту передачі комп’ютерної техніки.
Своїх договірних зобов’язань покупець не виконав, у зв’язку з чим Продавець звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми заборгованості за договором купівлі-продажу. У ході судового розгляду було з’ясовано, що ТОВ «Соло» відсутнє за своїм місцезнаходженням. За результатами розгляду справи господарським судом було винесено рішення на користь командитного товариства «Степченко та Васильєв» про стягнення на їх користь 15 000 грн.
Командитне товариство «Степченко та Васильєв» подало до господарського суду заяву про порушення справи про банкрутство ТОВ «Соло».
До якого господарського суду слід подати командитному товариству «Степченко та Васильєв» заяву про порушення справи про банкрутство ТОВ «Соло»?
Які підстави порушення справи про банкрутство?
Яке рішення має ухвалити господарський суд?
№ 3. У січні 2004 року державне підприємство «Держбудова» на підставі договору виконало роботи для АТ «Мур», про що було складено Акт виконаних робіт. Вартість робіт становила 74 000 грн. Роботи мали бути оплачені замовником у строк до 1 грудня 2004 року.
10 січня 2005 року державне підприємство «Держбудова» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з АТ «Мур» 74 000 грн. У ході судового розгляду з’ясувалося, що 5 червня 2004 року господарським судом було порушено провадження у справі про банкрутство, про що 10 вересня 2004 року було розміщено оголошення в друкованих ЗМІ.
Які правові наслідки порушення господарським судом провад- ження у справі про банкрутство?
Як задовольняються вимоги кредиторів під час процедури бан- крутства?
До яких кредиторів (конкурсних або поточних) належить Державне підприємство «Держбудова»?
Які дії мало вчинити державне підприємство «Держбудова»?
Дайте визначення поняття «банкрутство».
Перелічіть підстави для порушення провадження у справі про банкрутство.
У чому полягає безспірність вимог кредиторів?
Назвіть сторони у справі про банкрутство.
Яким документом оформлюється порушення провадження у справі про банкрутство.
Охарактеризуйте порядок формування комітету креди- торів.
Назвіть вимоги до арбітражного керуючого.
Перелічіть позасудові процедури.
Назвіть стадії провадження у справі про банкрутство.
Охарактеризуйте порядок затвердження плану санації.
Назвіть суб’єктів господарювання, процедура банкрутства яких має певні особливості.
Охарактеризуйте порядок задоволення вимог кредиторів однієї черги.
Як оформлюється припинення провадження у справі про банкрутство?
Поняття та ознаки кредиту. Види кредиту. Форми кредиту. Характеристика банківського кредиту. Характеристика лізингового кредиту. Характеристика іпо- течного кредиту. Правова природа кредитного договору. Кредитний договір: зміст та форма. Порядок укладення кредитного договору. Види рахунків. Операції, що можуть здійснюватися за поточними та депозитними рахунками. Порядок відкриття рахунків в установах банків фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності. Порядок відкриття рахунків в установах банків юридичними особами. Порядок відкриття рахунків в установах банків структурними підрозділами юридичних осіб. Порядок здійснення розрахун- ків у господарському обороті. Характеристика платіж- них інструментів: акредитиву, інкасо, платіжного доручення та ін.
Кредит можна визначити як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Отже, кредит має такі ознаки:
забезпеченість — банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, що існують у банківській прак- тиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан гос- подарської діяльності позичальника, його платоспроможність і спрогнозувати ризик непогашення кредиту;
повернення й строковість — обов’язкове повернення кредиту у встановлений строк;
платність — кредити надаються банком під відсоток, ставка якого зазвичай не може бути нижчою за відсоткову ставку за кре- дитами, які бере сам банк, і відсоткову ставку, що виплачується ним за депозитами. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
цільовий характер використання — передбачає спрямування отриманих за кредитом коштів на досягнення цілей, визначених сторонами в договорі.
Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до чинного законодавства банки здійснюють кредитні операції, що полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах і на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) і громадян.
Під час вивчення цієї теми слід звернути увагу на форми банківського кредиту, з’ясувати зміст кредиту кожної форми. У сфері господарювання розрізняють такі форми кредиту, як банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та ін.
Комерційний кредит — це кредит, що надається як аванс, попередня оплата, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Він може бути передбачений договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, що визначаються родовими ознаками.
Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особами, що виникають у разі оренди майна й супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об’єк- том лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно. Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу й здає його в оренду), користувач (суб’єкт, який домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, що здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).
Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотеч- ні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника. Предметом іпотеки у разі надання кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника й не є об’єктом застави за іншою угодою.
Консорціумний кредит — це кредит, який надається позичальнику банківським консорціумом шляхом:
а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з по- дальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;
б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;
в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.
Поряд з формами кредиту існують і види кредиту. Види кредитів, які надаються банками, розрізняються за:
строками користування (короткострокові — до одного року, середньострокові — до трьох років, довгострокові — понад три роки);
способом забезпечення;
ступенем ризику;
методами надання;
строками погашення;
іншими умовами надання, користування або погашення.
Для одержання банківського кредиту позичальник повинен надати банкові пакет документів. Студенти мають з’ясувати, які саме документи слід підготувати, та які вимоги до них висуваються.
Зазначимо, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть одержувати кредити як у національних фінансових установах, так і в іноземних. В іноземних фінансових установах ці особи можуть отримувати валютні кредити на договірній основі. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фон- ді яких є частка державного майна, можуть укладати кредитні договори з іноземними фінансовими установами лише за згодою Фонду державного майна України.
У процесі вивчення теми особливу увагу варто приділити кредитному договору, його змісту та формі, порядку укладання, виконання, зміни та припинення.
Кредитування суб’єктів підприємницької діяльності проводиться банками на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума й строк кредиту, умови й порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права й відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Зазначимо, що основна теоретична проблема полягає в кваліфікації кредитного договору як реального чи консенсуального, одно- або двостороннього. Частина фахівців підтримує погляд, згідно з яким кредитний договір є різновидом договору позики, а тому є реальним та одностороннім. Проте чимало теоретиків виз- начає кредитний договір як консенсуальний та двосторонній.
Студентам слід дослідити відповідні наукові джерела та сфор- мувати власну позицію щодо згаданого питання.
Кредитний договір є оплатним договором.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми, кредитний договір є недійсним.
Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.
Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов’язку цільового використання кредиту кредитодавець також має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.
Укладаючи кредитний договір, сторони не позбавлені права в цьому самому договорі передбачити умови щодо забезпечення виконання зобов’язання боржником.
Для отримання кредиту позичальник звертається до банку. Останній аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту й приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника, а також формування та збільшення статутного капіталу господарських товариств.
Недотримання вимог законодавства під час укладання кредитних договорів призводить до виникнення спорів з боржниками з приводу визнання недійсними (повністю чи у певній частині) таких договорів і застосування наслідків, передбачених Цивільним кодексом України.
Ще одним важливим питанням цієї теми є відкриття та використання рахунків в установах банків.
Згідно з положеннями чинного законодавства України, зокрема ст. 380 Цивільного кодексу України, платежі за зобов’язан- нями між організаціями, здійснюються в порядку безготівкових розрахунків через кредитні установи, в яких зазначені організації зберігають свої кошти.
На сьогодні порядок відкриття рахунків в установах банків регламентований Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іно- земних валютах, затвердженою Постановою правління НБУ 12 лис- топада 2003 року № 492.
Нині суб’єкти господарювання, фізичні особи, іноземні представництва, нерезиденти-інвестори, виборчі блоки політичних пар- тій (клієнти) мають право відкрити рахунок у банку. Існують такі види рахунків: поточні, вкладні (депозитні) у національній та іно- земній валюті.
Суб’єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва й фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності й власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.
Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без його зазначення під певний відсоток і підлягають повер- ненню клієнтові відповідно до законодавства України та умов договору.
Особа може відкрити також рахунок в іноземній валюті. Студенти мають з’ясувати, які види іноземних валют існують, як вони класифікуються.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на поточні та депозитні (вкладні). Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті під час здійснення поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті. Фізичним особам — суб’єк- там підприємницької діяльності (резидентам) — поточний рахунок відкривається за режимом, визначеним для юридичних осіб-резидентів.
За поточними рахунками можуть здійснюватися поточні торговельні операції та поточні неторговельні операції. Студенти мають з’ясувати, які операції належать до кожного із згаданих видів операцій, а також дослідити процедуру відкриття поточних і депозитних рахунків, дізнатись, які документи необхідно подати до банку.
Студенти мають знати відмінності між поточним і депозитним рахунком. Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки підприємств та їх відокремлених підроз- ділів перераховуються з поточного рахунка й після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка юридичної особи або її відокремленого підрозділу забороняється.
Розглянемо далі порядок проведення розрахунків між суб’єк- тами господарювання та іншими особами.
Розрахунки між юридичними особами, а також за участю фізичних осіб, пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, здійснюються в безготівковій формі або готівкою, якщо інше не встановлено законом.
У разі здійснення безготівкових розрахунків допускається використання таких платіжних інструментів, як платіжні доручення, акредитиви, розрахункові чеки, інкасо тощо.
Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків.
Безготівкові розрахунки здійснюються через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлене видом безготівкових розрахунків.
За платіжним дорученням банк зобов’язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи іншому бан- ку у строк, установлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачено договором або звичаями ділового обороту.
У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива й відповідно до його вказівок або від свого імені зобов’язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара.
У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежа.
Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачу (чекодержателю).
Суб’єкти підприємницької діяльності для здійснення розра- хунків за загальним правилом самостійно обирають платіжні інструменти й зазначають їх під час укладання договорів.
Банки проводять договірне та примусове списання коштів з рахунків суб’єктів господарювання.
Примусове списання (стягнення) коштів — це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Договірне списання — списання грошей, яке здійснює банк згідно з дорученням його клієнта та в порядку, передбаченому в укладеному ними договорі.
Поняття та ознаки кредиту.
Види кредиту.
Форми кредиту.
Характеристика банківського кредиту.
Характеристика лізингового кредиту.
Характеристика іпотечного кредиту.
Правова природа кредитного договору.
Кредитний договір: зміст і форма.
Порядок укладення кредитного договору.
Види рахунків.
Операції, що можуть здійснюватися за поточними та депозитними рахунками.
Порядок відкриття рахунків в установах банків фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності.
Порядок відкриття рахунків в установах банків юридичними особами.
Порядок відкриття рахунків в установах банків структурними підрозділами юридичних осіб.
Порядок здійснення розрахунків у господарському обороті.
Характеристика платіжних інструментів: акредитиву, інкасо, платіжного доручення тощо.
Господарське законодавство: Практикум. — К.: Юрінком Інтер, 2001.
Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.
Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.
Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен- ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III.
Закон України «Про Національний банк України».
Закон України «Про іпотеку».
Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III.
Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена Постановою Правління НБУ 12 листопада 2003 року № 492.
Роз’яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» від 06.10. 94.
Постанова КМУ та ПНБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 року № 444.
Постанова ПНБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21 січня 2004 року № 22.
кредит; банківський кредит; лізинговий кредит; іпотечний кредит; кредитний договір; банківський рахунок; поточний рахунок; депозитний рахунок; платіжний інструмент; акредитив; інкасо; платіжне доручення.
Дайте визначення поняттям «кредит» і «позика», порівняйте їх.
Проаналізуйте положення Господарського кодексу України про кредитування.
Назвіть нормативно-правові акти, що регулюють кредитні відносини в Україні.
Назвіть осіб, які беруть участь у процедурі надання банківського кредиту.
Охарактеризуйте кредитний договір.
Поясніть сутність поняття «цільовий характер використання кредиту».
Назвіть інструменти, до яких може вдатися кредитор для захисту своїх прав у разі використання позичальником банківського кредиту не за його цільовим характером.
Назвіть підстави визнання кредитного договору недійсним.
Ознайомтеся з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», що регламентують кредитні відносини.
Назвіть форми кредиту.
У чому полягає відмінність банківського та комерційного кредитів?
Назвіть документи, які супроводжують процедуру кредитування.
Охарактеризуйте зміст кредитного договору.
Назвіть підстави припинення кредитного договору.
Охарактеризуйте види забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором.
Назвіть нормативно-правові акти, які передбачають використання платіжних інструментів.
Складіть перелік платіжних інструментів і наведіть коротку характеристику кожного з них.
Наведіть реквізити акредитиву.
Назвіть види акредитивів та охарактеризувати їх.
Поясніть сутність розрахунків за допомогою платіжної вимоги.
Що таке чек? Які переваги у використанні чеку порівняно з готівковими коштами?
У чому полягають переваги розрахунків за допомогою акредитиву? Обґрунтуйте відповідь.
Дайте визначення поняття «кредит».
Перелічіть ознаки кредиту.
У чому полягає відмінність кредиту та позики?
У чому полягає специфіка іпотечного кредитування?
Назвіть сторони кредитного договору, їх основні права та обов’язки.
Охарактеризуйте форму кредитного договору.
Охарактеризуйте стадії укладання кредитного договору.
З якої миті кредитний договір вважається таким, що укладений?
Чи підлягає кредитний договір державній реєстрації?
Перелічіть види банківських рахунків.
Назвіть відмінності між поточним і депозитним рахунками.
Назвіть суб’єкти, які мають право відкрити рахунки в установі банку.
Які операції можна здійснювати за поточними рахунками в національній валюті?
Назвіть операції, які можна здійснювати за поточними рахунками в іноземній валюті?
Охарактеризуйте етапи відкриття рахунку в банку.
Поясніть сутність поняття «платіжний інструмент».
Охарактеризуйте платіжне доручення.
У чому полягає сутність розрахунків за допомогою акредитиву?
Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності. Ознаки зовнішньоекономічної діяльності. Принципи зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Права та обов’язки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика правових режимів: національного режиму, режиму найбільшого сприяння та спеціального режиму. Характеристика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Специфіка митно-тарифного регулювання. Мито та його види. Порядок встановлення та зміни ставок мита. Митна вартість товару. Нетарифне регулювання: поняття та основні засоби. Поняття та характеристика іноземних інвестицій. Форми іноземного інвестування. Правовий статус іноземних інвесторів. Гарантії захисту іноземних інвестицій. Поняття та характеристика вільних економічних зон. Види вільних економічних зон. Порядок створення вільних економічних зон в Україні.
Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання — це господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою. Загальні засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності визначають Господарський кодекс України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інші нормативно-пра- вові акти.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на засадах свободи її суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, провадити їх у будь-яких формах, не заборонених законом, і рівності перед законом усіх її суб’єктів.
Розглядаючи принципи зовнішньоекономічної діяльності, слід враховувати те, що вона є різновидом господарської діяльності, у зв’язку з чим при її здійсненні необхідно керуватися й принципами господарської діяльності.
До видів зовнішньоекономічної діяльності належать: експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили; надання послуг; виконання робіт; валютно-фінансова діяльність; діяльність, пов’язана з передачею технологій, прав інтелектуальної власності; організація комерційних операцій на міжнародних біржах, торгах, аукціонів; орендні операції тощо.
Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є господарюючі суб’єкти — безпосередні учасники зовнішньоекономічних операції.
Перелік суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності наведено у ст. 378 ГК України. Їх можна класифікувати таким чином:
Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності господарський кодекс визнає:
господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб’єктів господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезна- ходження на території України й зареєстровані в порядку, встановленому законом.
Цей перелік є вичерпним.
Усі суб’єкти ЗЕД, незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види такої діяльності.
Серед основних прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності виділяють такі:
право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами, отриманими в процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності на свій розсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника без його згоди (з оплатою чи без такої) забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавством України. До зазначених випадків належать, зокрема, запровадження режиму обов’язкового продажу валютної виручки;
право відкривати свої представництва на території інших держав. Це право мають як суб’єкти господарювання України, так й іноземні суб’єкти, які можуть в установленому законом порядку відкривати на території України свої представництва;
право на участь у міжнародних неурядових економічних ор- ганізаціях.
Під час вивчення цієї теми важливо з’ясувати умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності фізичними, юридичними осо- бами та підрозділами іноземних суб’єктів господарювання.
Певні види зовнішньоекономічної діяльності віднесено чинним законодавством України до видів діяльності, здійснення яких потребує спеціального дозволу (ліцензії). Для заняття ліцензованими видами зовнішньоекономічної діяльності суб’єкт господарювання має отримати ліцензію.
Особливу увагу слід приділити іноземним суб’єктам господарської діяльності. Для таких суб’єктів на території України запроваджуються три правові режими:
національний режим;
режим найбільшого сприяння;
спеціальний режим.
Іноземні суб’єкти господарювання мають право у встановленому законом порядку відкривати на території України свої пред- ставництва.
Основними засобами регулюючого впливу держави на зовніш- ньоекономічну діяльність є засоби тарифного та нетарифного регулювання.
Специфіка засобів тарифного регулювання полягає в тому, що вони належать до заходів опосередкованого (непрямого) регулювання, оскільки передбачають вплив на економічний стан суб’єк- тів зовнішньоекономічної діяльності. До них належать регулювання цін і тарифів, встановлення різних видів мит, зборів та інших загальнообов’язкових платежів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інно- вацій та субсидій, встановлення штрафних санкцій за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Основні напрями митного регулювання визначає Закон України «Про єдиний митний тариф», а ставки мита, якими обкладаються товари, що ввозяться на митну територію України, визначаються Законом України «Про митний тариф України» від 5 квіт- ня 2001 року. Необхідно охарактеризувати види мита (адвалерне, специфічне, комбіноване, сезонне та особливі види мита) й ставки мита.
Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, здійснюється на основі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.
Засоби нетарифного регулювання — група засобів, яка передбачає безпосередній (прямий) вплив на відповідні суспільні відносини. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є складовою частиною заходів щодо захисту національного ринку, національного виробника, виконання окремих міжнародних зобов’язань. Воно охоплює комплекс таких заходів, як заборона окремих видів експорту або імпорту, ліцензування, квотування, патентування, сертифікацію, стандартизацію, застосування нормативів і лімітів, установлення індикативних цін, еколо- гічний, фітосанітарний, ветеринарний, валютний та інші види контролю.
Основними методами нетарифного регулювання ЗЕД є:
заборона окремих видів експорту та імпорту;
експорт та імпорт товарів, що здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності;
ліцензування та квотування;
індикативні ціни;
спеціальні імпортні процедури;
реєстрація та облік окремих видів зовнішньоекономічних контрактів;
технічні, фармакологічні, фітосанітарні, ветеринарні та еко- логічні стандарти та вимоги;
валютний контроль.
Особливу увагу необхідно приділити такій сфері зовнішньоекономічної діяльності, як іноземне інвестування.
Зауважимо, що іноземне інвестування в Україні здійснюється на підставі Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року, Закону України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 року, Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, ратифікованої Верховною Радою України 16 березня 2000 року та інших нормативно-правових актів.
Іноземні інвестиції — це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах:
часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними й фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, зокрема й будинків, квартир, приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших об’єктів власності, шля- хом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
придбання інших майнових прав; господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;
в інших формах, які не заборонені законами України, зокрема й без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.
Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об’єкти, інвестування в які не заборонено законами України.
Ще одним питанням, яке розглядається в межах цієї теми, є статус вільних економічних зон. Вільна економічна зона — це частина території України, на якій встановлюються й діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування та дії законодавства України. На території вільної економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фі- нансові, податкові та інші умови економічної діяльності націо- нальних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
Вільні економічні зони створюються та функціонують на підставі Закону України «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовт- ня 1992 року та спеціальних законів, якими створені певні вільні економічні зони, зокрема Закону України «Про спеціальну економічну зону «Яворів» від 15 січня 1999 року, Закону України «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» від 22 берез- ня 2001 року тощо.
Метою створення вільних економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення й впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури рин- ку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, при- скорення соціально-економічного розвитку України.
На території України можуть створюватися вільні економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони й порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, стра- хові, банківські тощо.
Вільні економічні зони створюються Верховною Радою Украї- ни за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів Ук- раїни або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації.
Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності. Ознаки зовнішньоекономічної діяльності.
Принципи зовнішньоекономічної діяльності.
Характеристика суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Права та обов’язки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Характеристика правових режимів: національного режиму, режиму найбільшого сприяння та спеціального режиму.
Характеристика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Специфіка митно-тарифного регулювання.
Мито та його види. Порядок встановлення та зміни ставок мита. Митна вартість товару.
Нетарифне регулювання: поняття та основні засоби.
Поняття та характеристика іноземних інвестицій.
Форми іноземного інвестування.
Правовий статус іноземних інвесторів.
Гарантії захисту іноземних інвестицій.
Поняття та характеристика вільних економічних зон.
Види вільних економічних зон.
Порядок створення вільних економічних зон в Україні.
Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.
Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.
Косак В. М. Іноземні інвестиції в Україніі (цивільно-правовий аспект). — Львів, 1996.
Омельченко А. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.,1999.
Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.
Правила ИНКОТЕРМС — 1999/2000. — К.: Юстиниан, 2002.
Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств. — Х.: Право, 2000.
Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен- ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР.
Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року № 2673-XII.
Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 року № 1540a-XII.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-XII.
Закон України «Про митний тариф Украіни» від 05 квітня 2001 року № 2371-III.
Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 року № 327/95-ВР.
Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР.
Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий. — М.: Юрид. лит., 1994.
Постанова КМУ «Про затвердження Положення про порядок дер- жавної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора» від 30 січня 1997 року № 112.
Постанова КМУ «Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» від 11 квітня 2002 року № 483.
Постанова КМУ та ПНБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 року № 444.
Постанова ПНБУ «Про затвердження Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон» від 16 березня 1999 року № 122.
Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами» від 3 грудня 2001 ро- ку № 298/519.
Наказ Міністерства економіки України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України «Порядок здійснення моніторингу за функціонуванням спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритет- ного розвитку та дотриманням умов спеціальних режимів їх діяльності» від 20 вересня 1999 року № 114/600/496/221.
Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 року № 602.
Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (конт- рактів), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції 06 вересня 2001 року № 201.
Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затв. рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25 серпня 1994 року, протокол № 107 (3).
зовнішньоекономічна діяльність; експорт; імпорт; транзит; суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності; національний режим; режим найбільшого сприяння; спеціальний режим; митно-тарифне регулювання; мито; ставка мита; митна вартість товару; нетарифне регулювання; іноземні інвестиції; іноземний інвестор; вільна економічна зона.
Назвіть нормативно-правові акти, які регламентують порядок відкриття представництв іноземних суб’єктів господарювання на території України.
Назвіть суб’єктів, на яких поширюється режим найбільшого сприяння.
Складіть перелік товарів і предметів, на які впродовж ос- таннього року встановлювалося сезонне мито.
У чому полягає відмінність між спеціальним і компенсаційним митом?
Назвіть складові митної вартості товару.
Дайте характеристику поняттям «квота» й «контингент».
Назвіть нормативно-правові акти, що встановлюють гарантії захисту прав іноземних інвесторів.
Складіть перелік вільних економічних зон, що функціонують на території України.