Вирішіть зазначені ситуації
№ 1. Іванова С. Т., Іванов П. Л., Петров В. А, Зайцев М. В, Си- доров А. Д. уклали договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю. Було проведено перші збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю, на яких Зайцева М. В. було уповноважено здійснити державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю.
Які дії має вчинити Зайцев М. В.?
№ 2. Мурашова Ж. Л. виявила бажання створити товариство з додатковою відповідальністю. Для цього вона подала до органу реєстрації за місцезнаходженням товариства з додатковою відповідальністю такі документи:
реєстраційну картку;
статут товариства з додатковою відповідальністю;
документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
Яке рішення повинен прийняти орган державної реєстрації? Обґрунтуйте свою відповідь.
№ 3. 1 серпня 2002 року Петров А. С. (власник привілейованої акції) продав її своєму братові Петрову С. С.
Хто матиме право одержати дивіденди за привілейованою акцією за 2002 рік?
№ 4. ВАТ реорганізується у ЗАТ шляхом перетворення.
Перелічіть документи, якими необхідно оформити цю процедуру.
Чи обов’язково треба перереєструвати ВАТ?
№ 5. Керівник казенного підприємства прийняв рішення про продаж будинку по вул. Луцькій, 111 (основний засіб підпри- ємства).
Чи правомірне рішення керівника казенного підприємства?
Дайте визначення «господарська організація».
Назвіть осіб, які є господарськими організаціями.
Перелічіть спільні для всіх господарських організацій риси.
Розкрийте поняття господарське товариство й наведіть його ознаки.
Охарактеризуйте відкриті та закриті акціонерні товариства.
Які ознаки притаманні акції як цінному паперу?
Назвіть види акцій.
У чому полягає відмінність між простими та привілейованими акціями?
Перелічіть реквізити іменної акції.
Хто має право на отримання дивідендів?
Охарактеризуйте установчі збори.
В яких випадках акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося?
Які об’єкти можуть/не можуть бути внеском до статутного капіталу господарського товариства?
Розкрийте принципи формування органів управління господарського товариства.
Яку відповідальність несуть учасники товариства з обмеженою відповідальністю?
Які відомості мають бути включені до статуту товариства з додатковою відповідальністю.
Назвіть порядок формування статутного капіталу командитного товариства.
У чому полягає специфіка припинення повного товариства?
Який орган має право управляти майном виробничого ко- оперативу?
Назвіть та охарактеризуйте види підприємств.
За якими критеріями підприємства поділяють на групи?
Які юридичні особи мають право створювати структурні підрозділи?
Назвіть відмінності філії та представництва.
З якою метою підприємства об’єднуються?
Як здійснюється управління промислово-фінансовою групою?
Що передбачає державна реєстрація господарської організації?
Назвіть основні способи реорганізації.
У яких випадках припинення господарської організації вва- жається добровільним?
Речові права: загальна характеристика та види. Поняття права власності. Характеристика правомочностей власника. Способи виникнення й припинення права власності. Форми власності в Україні: правова характеристика. Право приватної власності. Право комунальної власності. Право державної власності. Характеристика права оперативного управління. Порівняльно-правова ха- рактеристика права повного господарського відання та права власності. Характеристика інших речових прав. Ха- рактеристика правовстановлюючих документів. Джерела формування майна господарських організацій. Порядок розпорядження майном господарських організацій. Порядок розподілу прибутків та збитків.
Право інтелектуальної власності. Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності. Охорона прав на промислові зразки. Охорона прав на знаки для товарів.
Речові права відіграють важливу роль у господарських правовідносинах. Нагадаймо, що речові права закріплюють приналежність речей суб’єктам правовідносин. Під час вивчення цієї теми студентам слід також звернутися до глави 13 Цивільного кодексу України «Речі. Майно».
Речові права істотно відрізняються від зобов’язальних прав і виключних (прав інтелектуальної власності). Зобов’язальні права оформлюють перехід речей та інших об’єктів правовідносин від одних суб’єктів правовідносин до інших.
До речових прав належать право власності та обмежені речові права (право господарського відання, право оперативного управління, право володіння та інші речові права, передбачені чинним законодавством України).
Найширшим за обсягом з наведених речових прав є право влас- ності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, та незалежно від волі інших осіб. Суб’єктами права власності є український народ, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іно- земні держави, фізичні та юридичні особи та інші визначені законом суб’єкти.
Слід зазначити, що всі суб’єкти права власності є рівними перед законом.
Власник наділений правомочностями володіння, користування та розпорядження. Обсяг цих правомочностей студентам необхідно визначити на підставі чинного законодавства України.
Зауважимо, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При цьому право власності не може використовуватися на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Особа набуває право власності на підставах, які прямо не заборонені законом. Перелік таких підстав зазначений, зокрема, у Цивільному кодексі України. Способи набуття та припинення пра- ва власності, згідно із загальним правилом, поділяють на первісні та похідні. Первісне набуття власником права власності на певний об’єкт не залежить від волі попереднього її власника або ж пов’язане з виникненням (створенням) цього об’єкта. Похідні спо- соби набуття та припинення права власності передбачають наявність волі попереднього власника. Найпоширенішими випадками виникнення права власності в останній спосіб є набуття права власності на підставі договору.
Студентам необхідно дослідити специфіку набуття та припинення права власності суб’єктів господарювання.
Особливу увагу під час вивчення цієї теми слід приділити фор- мам власності. Зазначимо, що ряд чинних нормативно-правових актів передбачає різні форми власності. Так, Законом України «Про власність» передбачено такі форми власності: приватна власність, державна власність, колективна та виключна власність народу України.
Конституція України як Основний Закон закріпила існування в нашій державі таких форм власності, як приватна, державна, комунальна та виключна власність народу України.
Цивільний кодекс України передбачає ті самі форми власності, що й Основний Закон України. Проте Господарський кодекс України майже дублює положення закону України «Про власність», передбачаючи приватну, державну, комунальну, колектив- ну та виключну власність народу України.
Під час вивчення питання про форми власності радимо студен- там проаналізувати відповідні положення зазначених нормативно-правових актів і визначити форми власності в нашій державі, керуючись юридичною силою відповідних актів.
Дослідження ознак форм власності варто розпочати з виключної власності народу України. Суб’єктом цієї форми власності є український народ. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. До об’єктів належать: зем- ля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.
Кожному громадянину надано право користуватися природними об’єктами права власності українського народу відповідно до закону.
Наступною найважливішою на сьогодні формою власності є приватна.
Згідно з Основним Законом, кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. До суб’єктів права приватної власності належать фізичні та юридичні особи.
Слід зазначити, що законом можуть встановлюватися певні обмеження щодо об’єктів права приватної власності. Тому під час вивчення цього питання доцільно проаналізувати чинне законодавство та з’ясувати, чи існують законодавчо встановлені обмеження щодо об’єктів права приватної власності.
При цьому склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не обмежуються. Єдиним винятком з цього правила є можливість обмеження розміру земельної ділянки — об’єкта права приватної власності.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Зазначмо, що в нашій державі примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі й у порядку, встановлених законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Наступною формою власності є державна. У державній власності перебуває майно, зокрема й грошові кошти, що належить державі Україна. При цьому від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Студенти мають самостійно скласти перелік об’єктів права дер- жавної власності, а також визначити систему органів, які здійснюють право державної власності.
Комунальна власність є важливою передумовою становлення в нашій державі місцевого самоврядування. До об’єктів комунальної власності належить майно, зокрема й грошові кошти. Док- ладніше про склад об’єктів комунальної власності можна дізнатися з чинних нормативно-правових актів. Суб’єктом права кому- нальної власності є територіальна громада. Зазначмо, що управління майном, що перебуває у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Як зазначалося, до речових прав поряд з правом власності належать й обмежені речові права.
Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується й розпоряджається май- ном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом). При цьому правомочності суб’єкта права господарського відання щодо розпорядження майном обмежуються.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, контролює використання та збереження належного йому майна. Зазначений контроль може здійснюватись як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган. При цьому власник не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність суб’єкта права господарського відання.
Зауважимо, що держава забезпечує рівний захист майнових прав суб’єктів господарювання.
Захист права господарського відання здійснюється згідно з по- ложеннями закону, встановленими для захисту права власності. Істотним є те, що суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право захищати свої майнові права й від власника.
Ще одним речовим правом є право оперативного управління. Це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується й розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності. Межі володіння, користування та розпорядження майном визначаються власником майна (уповноваженим ним органом) і чинним законодавством.
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Зазначмо, що власник майна має право вилучати у суб’єкта господарювання:
надлишкове майно;
майно, що не використовується;
майно, що використовується суб’єктом господарювання не за призначенням.
Право оперативного управління захищається законом так само, як і право власності.
Ще одним питанням, яке вивчається в межах цієї теми, є харак- теристика правовстановлюючих документів.
Під правовстановлюючим документом розуміють документ, який підтверджує права певного суб’єкта на нерухоме майно і складений у порядку, передбаченому законодавством.
Правовстановлюючі документи не лише підтверджують те, що майно належить певній особі, а й виступають підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно.
Правовстановлюючими документами, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, є:
акти, видані органами державної влади або органами місцевого самоврядування в межах їх компетенції та в порядку, встановленому законодавством;
договори та інші угоди щодо нерухомого майна, укладені згідно із законодавством;
свідоцтва про право на спадщину;
рішення суду, що набрали чинності;
інші правовстановлюючі документи, які підтверджують пра- ва на нерухоме майно та складені у порядку, передбаченому законодавством.
Зокрема, це можуть бути договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотарі- альними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріальними конторами, свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про прид- бання об’єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, свідоцтва про право власності на об’єк- ти нерухомого майна, видані органами місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України, рішення судів, господарських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, мирова угода, затверджена ухвалою суду тощо.
Студенти мають знати форму, зміст і порядок оформлення заз- начених документів.
Майно суб’єктів господарювання формується, зокрема, з таких джерел:
грошових і матеріальних внесків засновників/учасників;
доходів від реалізації продукції, робіт, послуг;
доходів від цінних паперів;
капітальних вкладень і дотацій з бюджетів;
надходжень від продажу чи передачі в оренду майнових об’єктів, що належать їм;
придбання майна інших суб’єктів;
кредити банків та інших осіб.
Цей перелік не є вичерпним, тому студентам слід самостійно скласти якнайширший перелік джерел формування майна суб’єк- тів господарювання.
Важливим є питання про порядок розпорядження майном господарських організацій. Особливу увагу потрібно приділити визначенню кола органів суб’єкта господарювання або інших осіб, уповноважених розпоряджатися майном.
Студенти мають також визначити порядок накладення обтяжень на майно, а також випадки, в яких право особи розпоряджатися майном обмежується законом чи договором.
Кожен суб’єкт господарювання здійснює діяльність, у результаті якої виникають прибутки чи збитки. Прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Суб’єкти господарювання самостійно визначають порядок розподілу чистого прибутку, керуючись при цьому положеннями закону. Під час вивчення цього питання студенти мають визначити коло осіб, між якими розподіляється прибуток (на прикладі певної господарської організації), звернути увагу на сплату обов’язкових платежів, а також визначити порядок розподілу прибутку. У процесі дослідження порядку розподілу збитків слід керуватися тими самими рекомендаціями.
У межах цієї теми вивчається блок питань, пов’язаних з інтелектуальною власністю в господарських правовідносинах.
Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових прав інтелектуальної власності та майнових прав інтелектуальної власності.
До об’єктів права інтелектуальної власності належать:
винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
комерційні найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення;
комерційні таємниці;
літературні та художні твори;
комп’ютерні програми;
бази даних;
виконання;
фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення;
наукові відкриття;
компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
раціоналізаторські пропозиції;
сорти рослин, породи тварин.
До найважливіших і найпоширеніших об’єктів права інтелектуальної власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг.
Студентам потрібно дослідити відповідні положення Цивільного кодексу України, законів і з’ясувати сутність кожного із зазначених об’єктів права інтелектуальної власності, їх особливості, коло суб’єктів права інтелектуальної власності, порядок за- хисту їхніх прав.
Речові права: загальна характеристика та види.
Поняття права власності.
Характеристика правомочностей власника.
Способи виникнення й припинення права власності.
Форми власності в Україні: правова характеристика.
Право приватної власності.
Право комунальної власності.
Право державної власності.
Характеристика права оперативного управління.
Порівняльно-правова характеристика права повного господарського відання та права власності.
Характеристика інших речових прав.
Характеристика правовстановлюючих документів.
Джерела формування майна господарських організацій.
Порядок розпорядження майном господарських організацій.
Порядок розподілу прибутків і збитків.
Право інтелектуальної власності.
Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності.
Охорона прав на промислові зразки.
Охорона прав на знаки для товарів.
Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.
Комерційне право: Підручник. — К.: Правові джерела, 1997.
Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г. Л.Знаменський, В. В. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004.
Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. — Х.: Еспада, 2000.
Правові основи підприємницької діяльності / Ред. Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002.
Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
Право власності в Україні: Навч. посіб. / О. В. Дзера, Н. С. Кузнє- цова, О. А. Підопригора та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2000.
Промисловий зразок / Л. І. Ніколаєнко та ін. — К., 1999.
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 26 червня 1996 року. — К., 1997.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792-XII.
Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року № 697-XII.
Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХII.
Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 року № 3322-ХII.
Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-XII.
Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-XII.
Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3688-XII.
Закон України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР.
Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-XII.
речові права; право власності; форми влас- ності; право приватної власності; право комунальної власності; право державної власності; право оперативного управління; право повного господарського відання; правовстановлюючий документ; при- буток; збитки; право інтелектуальної власності; винахід; корисна модель; промисловий зразок; знак для товарів і послуг.
Охарактеризуйте речові права, що існують у сфері господарювання.
Наведіть по п’ять прикладів кожної правомочності власника.
Складіть перелік підстав набуття права власності.
Назвіть випадки припинення права власності, що не залежать від волі власника.
Складіть перелік нормативно-правових актів, що визначають форми власності в Україні.
Чи існує в Україні колективна власність? Обґрунтуйте відповідь.
Дослідіть чинне законодавство України та складіть перелік об’єктів права комунальної власності.
Розкрийте взаємозв’язок права власності та права оперативного управління.
Наведіть відмінності між правом господарського відання та оперативного управління.
Які документи посвідчують право власності на об’єкт нерухомого майна спадкоємця?
Дослідіть порядок формування та розпорядження майном у господарському товаристві.
Як розподіляються прибутки та збитки комунального підприємства?
Які об’єкти права інтелектуальної власності можуть перебувати у власності казенного підприємства?
Упродовж якого терміну охороняється право на знак для товарів і послуг?
Розкрийте поняття «право власності».
Назвіть суб’єктів права власності.
Назвіть суб’єктів обмежених речових прав.
Дайте порівняльно-правову характеристику державної та ко- мунальної власності.
Які речові права має відокремлений підрозділ?
Що таке правовстановлюючий документ?
Хто має право розпоряджатися майном від імені господарської організації?
Розкрийте зміст поняття «прибуток».
Охарактеризуйте процедуру розподілу прибутку.
Назвіть особливості права інтелектуальної власності.
Який об’єкт вважається винаходом?
Охарактеризуйте порядок охорони винаходів і корисних мо- делей.
Назвіть відмінності між винаходом і промисловим зразком.
Поняття господарських зобов’язань. Характеристика договірних та позадоговірних зобов’язань. Виникнення господарських зобов’язань. Основні та додаткові (акцесорні) зобов’язання. Забезпечення виконання господарських зобов’язань як додаткова гарантія належного виконання зобов’язань. Правова характеристика неустой- ки, застави, завдатку, поруки, гарантії та притримання. Характеристика видів неустойки. Співвідношення неус- тойки та збитків. Порядок зменшення розміру неустойки. Зміна та припинення господарських зобов’язань.
Зобов’язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. На стороні боржника або кредитора в зобов’язанні можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
Особливу увагу слід приділити підставам і порядку заміни в зобов’язанні боржника та кредитора.
Господарське зобов’язання — це зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом.
Господарські зобов’язання поділяють на договірні та недоговірні, а також на майново-господарські та організаційно-госпо- дарські.
Господарські зобов’язання можуть виникати:
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших правочинів, передбачених законом, а також з правочинів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
унаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом госпо- дарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єк- том господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також унаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Господарські зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що ставляться за певних умов.
До виконання господарських договорів застосовують відпо- відні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’я- зання другої сторони за іншим договором належним чином не було виконане.
Особливу увагу під час вивчення цієї теми слід приділити виконанню грошових зобов’язань.
Сторони можуть застосовувати передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’я- зань, які зазвичай застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Види забезпечення виконання господарських зобов’язань мож- на визначити як додаткові заходи забезпечувального характеру, що дають можливість досягнути виконання зобов’язання неза- лежно від наявності майна у боржника, й від того, чи заподіяні кредиторові збитки.
Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком чи іншим видом забезпечення зобов’язання, якщо воно встановлено в договорі або законі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється в письмовій формі. Недодержання письмової форми правочину тягне за собою його нікчемність.
Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недійсність основного зобов’язання.
Загальний перелік способів забезпечення виконання зобов’я- зань встановлено у ст. 546 ЦК України. Наведемо його.
Неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штраф — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або нена- лежно виконаного зобов’язання. Пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Завдаток. Це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього згідно з договором платежів на підтвердження зобов’язання й на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо у порушенні зобов’язання винен кредитор, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Застава. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’я- зання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлене законом (право застави). Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язан- ня боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобо- в’язання частково або у повному обсязі. У разі порушення борж- ником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручи- тель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема й тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.
Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, указаній боржником, у разі невиконання ним у вказаний строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлене договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, що виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлене законом.
Господарське зобов’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання; у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Господарське зобов’язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним згідно з рішенням суду.
Поняття господарських зобов’язань.
Характеристика договірних і позадоговірних зобов’язань.
Виникнення господарських зобов’язань.
Основні та додаткові (акцесорні) зобов’язання.
Забезпечення виконання господарських зобов’язань як додаткова гарантія належного виконання зобов’язань.
Правова характеристика неустойки, застави, завдатку, поруки, гарантії та притримання.
Характеристика видів неустойки.
Співвідношення неустойки та збитків.
Порядок зменшення розміру неустойки.
Зміна та припинення господарських зобов’язань.
Жук Л. А. Господарське право: Навч. посіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець. — К.: Кондор, 2003.
Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.
Правові основи підприємницької діяльності / Ред. Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту. — 2002.
Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знамен- ский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2003.
Шкрум Т. С. Застава як речово-правовий засіб забезпечення зобов’язання за законодавством України: Автореферат дис. канд. юрид. наук. — К., 1996.
Цивільне право України: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери. — К., 2000.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.
Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р.
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР.
Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII.
Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року № 507-XII.
господарське зобов’язання; альтернатив- не зобов’язання; солідарне зобов’язання; акцесорне зобов’язання; забез- печення виконання господарських зобов’язань; неустойка; штраф; пе- ня; застава; порука; гарантія; притримання; збитки.
Охарактеризуйте зобов’язання, що виникають на підставі договору застави.
Розкрийте взаємозв’язок між кредитним договором і договором поруки, який укладається з метою виконання зобов’язань позичальником за першим договором.
Сформулюйте положення договору про штрафну неустойку.
Порівняйте положення про забезпечення виконання зобов’язань Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року та Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.
Наведіть 5 прикладів позадоговірних господарських зобо- в’язань.
Наведіть підстави припинення права застави.
Порівняйте припинення зобов’язання зарахуванням та про- щенням боргу.
Дослідіть порядок виконання зобов’язання юридичної особи, яка реорганізувалася.
Порівняйте порядок виконання грошових зобов’язань, передбачений Цивільним та Господарським кодексами України.