4. Поняття когнітивного стилю у психології індивідуальності

Когнітивним стилем у широкому розумінні називають спосіб обробки інформації - її одержання, збереження і використання. Най­частіше виділяють стилі сприйняття і стилі мислення. Уперше ідею про наявність стійкої різниці у засобах сприйняття й мислення наго­лосив Дж.Клейн у 1951р. Термін "когнітивний стиль" запропонував Р.Гарднер. Уявлення про когнітивний стиль як стабільну індивідуаль­ну характеристику засобу взаємодії людини із інформаційним полем є заслугою Г.Віткіна, який, вивчаючи сприйняття, звернув увагу на те, що різні люди більше або менше орієнтуються на контекст. Крім того, уміння опиратися впливу фонових ознак під час виокремлення фігури він назвав поленезалежністю, та, навпаки, залученість у кон­текст є полезалежністю.

У вітчизняній психологічній науці існує погляд на когнітивний стиль як інтегральну характеристику індивідуальності, що пов'язу­ється із типом реагування або вибором засобів дій, стратегій пове­дінки особистості, особливостей контролю психічних процесів. Тобто когнітивний стиль виступає індивідуальною особливістю пізнаваль­ної діяльності особистості в процесі її розвитку .

Сучасними психологами виділяються, як найменше, два підходи у розумінні феномену когнітивного стилю: діяльнісний й особистісний.

Діяльнісний підхід характеризує найбільш типові особливості ін­телектуальної діяльності (сприйняття, мислення, дії, що пов'язані із вирішенням пізнавальних завдань, особливо у ситуації невизначе­ності). Крім того, в межах цього підходу аналізуються особливості діяльності, в процесі якої стиль виявляється.

У межах особистісного підходу когнітивні стилі розглядаються як особистісні якості, особливості індивідуальності людини, яка є твор­цем цього стилю. Сутністю особистісного підходу є акцентування на особистісні якості, їх прояв у поведінці та особливостях реакцій, піз­навальних процесів.

В залежності від принципу класифікації, на основі аналізу науко­вої літератури, Є.Ільїн визначає такі когнітивні стилі:

> за типом сприйняття: полезалежність - поленезалежність; ^> за типом реагування: імпульсивність -рефлексивність: % за особливостями когнітивного контролю: ригідність - гнуч­кість;

> за діапазоном еквівалентності: вузькість ~~ широта: % за складністю: когнітивна простота - когнітивна складність, толерантність до нереалістичного досвіду;

> за типом мислення: аналітичний - синтетичний; % за домінуючим засобом опрацювання інформації: образний — вер­бальний, за локусом контролю: екстернальний - інтернальний. У дослідженні М.Холодної можна виявити ще додаткові: У за діапазоном категоріальності, ступенем суб'єктивної дифе­ренціації змісту однієї категорії: вузькість — широта категорії;

> за особливостями контролю, ступенем широти охоплення різ­них аспектів ситуації, що відображається, врахування її релевант-них, нерелевантних ознак: фокусуючий - скануючий контроль;

за особливостями збереження у пам 'яті матеріали, що запа-м 'ятовувається: згладжування - загострення;

> за типом концептуалізацїї, особливостями понятійної сфери: конкретна - абстрактна концептуалізація.

Характеристика параметрів когнітивного стилю:

• поленезалежність

• полезалежність або глобальність

• артикульованість означає уміння опиратися впливу конфліктуючих фонів при сприйнятті зорових форм і зв'язків.

Уміння опиратися впливу фо­нових ознак при виділенні фігз'ри було ним названо поленезалежністю, а полезалежність означала включеність у контекст. Індивідуальні особливості прояву полезалежності (ПЗ) - поленезалежності (ПНЗ) викар­бовуються у різниці ступеню ясності, диференційованості й повноти відтворення певного елементу реальності, у ступені мимовільного або вільного контролю пізнавальної активності по відношенню до різнома­нітних впливів. Саме уміння протистояти впливу фонових ознак у сприйнятті форм й зв'язків характеризує сутність цього стилю.

Індивіди із ПЗ стилем частіше спираються на зовнішні ознаки -чим більше вони отримують інформації, тим стають чутливіше до соціальних впливів. Тому вони є міжособистісно-орієнтованими: очі­кують та потребують від оточення підтримки, уваги. Вони, на відміну від ПНЗ індивідів, достатньо гнучкі у міжособистісних відношеннях, доброзичливі, рідко конфліктують, намагаються обирати продуктивні стратегії вирішення конфліктів, менше виявляють агресію, хоча й від­чувають її до оточуючих, більш орієнтовані на спілкування.

Подібні явища Г.Віткін пояснює тим, що різниця між ПЗ й ПНЗ досліджуваних базується на низькій фіксованості власного "Я" у ПЗ, в той час, як у ПНЗ вона більш стійка, завдяки чому виявляється спрямованість до підпорядкування у ситуаціях невизначеності;

- аполітичність/синтетичність (концептуальна диференційо­ваність) або вузькість / широта діапазону когнітивної еквівалент­ності - характеризує індивіда в залежності від кількості понять, що він використовує для класифікації набору предметів, рішення проб­леми, формування категорій у процесі узагальнення (Гарднер). Саме в цьому стилі знаходить своє відображення мисленнєва операція узага­льнення.

Сутність цього стилю у індивідуальних розходженнях сприйняття масштабу для оцінки схожості, або, навпаки, різниці об'єктів. Індивіди, що входять до групи з вузьким діапазоном еквівалентності, частіше виокремлюють, при вільній класифікації об'єктів, велику кількість груп з малим об'ємом. Іншу групу створюють індивіди з широким діапазоном еквівалентності, вони визначають малу кількість груп із великою кількістю об'єктів. До вузького діапазону еквівалентності відноситься опора на фізичні особливості об'єктів, до широкого діа­пазону - приховані ознаки .

Так, наприклад, індивіди, що демонструють аналітичний стиль, ви­користовують більш дрібні одиниці шкали, надають більш достемен­ні оцінки об'єктів, ситуації. Проте, індивіди із синтетичним стилем, користуються більшою шкалою, надають переважно загальні оцінки об'єктів й ситуацій. Для аналітиків більш характерними є поленеза­лежність, рефлексивність, гнучкість контролю. Так, досліджувані з синтетичним стилем частіше виявляють орієнтування на загальні якості об'єктів.

Аналітичні переваги спостерігаються у розумінні слів, оперуванні поняттями, феномені збереження константності форми, розміру, здат­ності відрізняти людей один від одного в процесі сприйняття, дифе­ренційовано їх оцінювати.

Для "синтетиків" характерною є стабільність оцінки себе, пе­реважно високо, у оцінці інших частіше користуються декількома характеристиками, що призводить до стереотипізації у сприйнятті людей. Синтетики краще відчувають зміни, імовірно, в наслідок високої диференціації сприйняття, але це викликає деякі труднощі у спілкуванні. Схильність визначати велику кількість ознак, постійна зміна оцінок завдяки новій інформації призводить до вагань у прий­нятті рішення в процесі міжособистісної взаємодії.

У "аналітиків " превалюють емоції страху, у синтетиків - емо­ції гніву. Тобто, з підвищенням оцінки людиною страху, дистресу, виявляється схильність до операцій уособлення, диференціації, під­кресленню специфічних ознак об'єктів. Й, також, з підвищенням оцін­ки людиною гніву, виявляється орієнтація на операції поєднання, встановлення узагальнення, схожості (Ільїн Є.П., 2004).

Тут, однак, треба підкреслити, що надмірна аналітична спрямо­ваність викликає труднощі у об'єктивному сприйнятті як схвалення, так й критики.

Навіть типологічно обумовленим можна вважати зв'язок сили нер­вової системи з когнітивним стилем. Так, сильну нервову систему спів­відносять із синтетичним, а слабку нервову систему - із аналітичним стилями. Мінливість характеру зв'язку когнітивного стилю в процесі розвитку із стійкими якостями нервової системи, жорстко детерміно­ваними ними показником -екстра, -інтроверсія, демонструє зворотні причинно-наслідкові відношення. Не стільки стиль впливає на особис-тісні якості, скільки, навпаки, типологічні якості нервової системи за силою є фактором, що значно визначає характер розвитку когнітивно-стильових, особистісних якостей людини .

"Аналітики" - орієнтуються на специфічне в об'єктах; користу­ються меншою суб'єктивною одиницею виміру, що приводить до переоцінки фізичного інтервалу часу; цілісним сприймають набір не­суттєвих, другорядних ознак; акцентують увагу на емоціогенних влас­тивостях об'єкта, що відповідає реакції дистресса; виражений ступінь лівопівкульної переваги активації в потиличних областях; виражена тривожність і висока конфліктність по категоріях "життєві ціпі" і "страхи і побоювання ". Від рівня тривожності залежить, наприклад, наявність або відсутність зв'язку між аналітичністю і результатив­ністю перцептивної діяльності.

"Синтетики" - окремі стимули сприймають як ціле; недооціню­ють фізичний інтервал часу; захисні механізми актуалізуються за ти­пом витиснення, заперечення; виражена орієнтованість тимчасового контексту із сьогодення в минуле, що, можливо, пов'язано з діяльніс­тю правопівкульних механізмів обробки інформації.

Категоріальна широта/вузькість виявляє уявлення людей про межі варіативності подій або процесів у відношенні до максима­льно припустимого і мінімально можливому значенням (Петтігру). Щоб зрозуміти значення цієї характеристики, досить відповісти на приведенні нижче питання, вибравши лише один із зазначених варі­антів (альтернатив) відповіді:

Середня вага, що може підняти людина дорівнює ста кілогра­мам.

Найбільша вага, що може підняти людина: а) 300 кг; б) 500 кг; в) 600 кг; г) 1 тонна. Найменша вага, яку може розрізнити людина: а) 1 г; б) 0,01 г; в) 0,001 г;г) 0,0001 г.

Середня ціна келиха "Бордо" у ресторані "У Максима" дорів­нює десятьом доларам. Якою може бути максимальна ціна келиха вина: а) $100; б) $500; в) $700; г) $1000. Який може бути мінімальна ціна келиха провина: а) 90 центів; б) 50 центів; в) 30 центів; г) 10 цен­тів.

Люди, які частіше відзначають пункти в) і особливо г), незалежно від правильності відповідей, характеризуються більшою широтою мис­лення, допускаючи значну межу варіативності навіть невідомих їм явищ. Ці дослідження включають також вивчення полярності суджень, які виражаються в схильності деяких людей використовувати крайні альтернативи частіше, ніж середні (Гамільтон, 1968).

Деталізованість/цілісність розуміється як гіперсензитивність до невеликих нюансів і незначних особливостей, перебільшення будь-яких змін, опір і навіть зсув вихідних стимулів {Klein, 1951).

Толерантність/нестійкість до нереального досвіду визначає ступінь сприйнятливості індивіда до інформації, яка суперечить його картині світу, знанням про дійсність. Виявляється у швидкості виник­нення ілюзій {Klein, Gardner, Schlesingerb, 1962). Звичайно, нетоле-рантні до нереалістичного досвіду індивіди виявляють більш високий рівень тривожності, в силу неприйняття суперечпивої їх досвіду, уста­новкам інформації. Толерантні, більш відкриті, мають готовність сприй­мати нову інформацію, виявляють низьку тривожність.

Когнітивна складність/простота або ступінь диференційова­ності концептуальних систем відбиває здатність більш багатоаспектно сприймати й оцінювати навколишню дійсність. В ос­нові цього виміру стилю лежить процедура оцінювання людей і явищ шляхом подібності і розходження з використанням біполярних шкал.

Вперше поняття "складність - простота " було розроблене в тео­рії особистісних конструктів Дж.Келлі, увів його Дж.Бісрі. Під цим, останній розумів ступінь диференційованості концептуальних систем. Когнітивна складність - простота - низка конструктів, що відрізняю­ться у оцінці різних людей й подій. Складна система включає велику кількість структур, завдяки чому простіше обробляється, сприймається, засвоюється незвична інформація, а суб'єктивно-оригінальний досвід логічно входить до концептуальної системи, що склалася.

За припущенням Дж.Бієрі, "когнітивна складність" пов'язана із здатністю прогнозувати події, поведінку, вчинки інших людей. Так само й "когнітивно складні" індивіди диференційовано відносяться до людей, виявляють більш точні висновки про систему уявлень лю­дини, її світогляд, лише з короткої бесіди, окрім того, вони частіше роз­глядають ситуацію з мета-позиції, більш об'єктивно. Отже, висвітлю­ється зв'язок "когнітивної складності" із соціальною ефективністю (здатність розуміти події з боку інших, уміння вирішувати складні життєві ситуації), соціальною адаптивністю. Цікаво, що збільшення досвіду у якійсь сфері діяльності людиною, приводить до збільшення "когнітивної простоти".

При цьому, як вважає О.Лібін, серед "когнітивно складних" більше екстравертів, ніж інтровертів. Однак, серед "когнітивно склад­них" багато тривожних й емоційних студентів, вони більш схильні до маніпулятивних стратегій спілкування, тому менш схильні до кон­фліктів. Водночас, за дослідженнями /. Шкуратової (1994), "когнітив­но складні" в колективі виявляють здатність до розуміння своїх колег, більш критично оцінюють себе, більш рефлексивні. Навпаки, "когні­тивно прості" частіше позитивно оцінюють себе, вважають себе схо­жими із своїми знайомими, яких також схильні оцінювати позитивно. О Імпульсивність /рефлексивність виявляє тенденцію індивіда до більш-менш розгорнутого і детального аналізу ситуації перед ухва­ленням рішення. Даний когнітивний стиль (рефлексивність-імпульсив-ність) було виокремлено уперше Д.Каганом в процесі дослідження інтелектуальної діяльності. У цьому стилі яскраво відбивається тен­денція до більш-менш розгорнутого аналізу завдань перед прийнят­тям рішень, кількість понять, які людина використовує для вирішення проблеми.

Імпульсивні спрямовані на досягнення успіху, швидко реагують у проблемній ситуації, гіпотези висувають і приймають також швидко, без ретельного обмірковування, тому допускають багато помилок.

Навпаки, рефлексивні повільно приймають рішення, виважено об­мірковують усі позитивні й негативні моменти ситуації, більше ви­трачають часу на прийняття рішення, ніж імпульсивні, але менше до­пускають помилок, більш ефективні у діяльності.

Водночас, рефлексивні більш протистоять впливу фону, ніж імпу­льсивні, завдяки стійкості, концентрації уваги. Рефлексивні досліджу­вані ефективніше за імпульсивних використовують зворотній зв'язок, краще виявляють показники зорової й короткочасної пам'яті. Окрім цього, рефлексивні частіше виявляють домінантність, хоча й більш тривожні, побоюються за результати своєї діяльності не завжди упев­нені у якості кінцевого продукту діяльності. У такій спосіб, імпуль­сивні мають менший самоконтроль, частіше низьку концентрацію уваги, але більший її об'єм. При цьому рефлексивні мають вищі показники за академічною успішністю, ніж імпульсивні .

Якщо для імпульсивних характерною є опора на перцептивноре-льєфні ознаки (кольори, величина), домінуюче панування невербаль-ного інтелекту, то для рефлексивних превалюючою є опора на кількість ознак, вербальний інтелект. Звідси виходить ототожнення імпульсив­них з індивідами, що відносяться до першої сигнальної системи, а рефлексивних із людьми, в яких домінує друга сигнальна система (за І.Павловим).

У цьому взаємозв'язку доречно нагадати про різницю у стратегії вирішення завдань із відсутністю альтернативи відповідей. Так, імпу­льсивні значно гірше, ніж рефлексивні, вирішують такі завдання. У завданнях на розпізнавання стимулів рефлексивні використовують більш відомі, стандартні, стереотипні стратегії, ніж імпульсивні, й то­му частіше вірно й точно вирішують їх. Однак при запропонуванні завдань більш високого рівня складності імпульсивні також пере­ходять до більш відомих, стандартних стратегій вирішення. Рефлекссивні краще виконують завдання в умовах низького контролю, імпу­льсивні, навпаки, в умовах високого контролю демонструють кращі результати.

М.Холодна виокремлює наступні стильові субгрупи:

> імпульсивні (швидкі /неточні): тривожні, сенситивні, ригідні й стереотипні в умовах стресу, не впевнені у собі, важко сприймають гумор;

> швидкі / достеменні: підвищена інтелектуальна активність, со­ціально прийняті серед однолітків, впевнені у собі, прагматичні, неза­лежні, ентузіасти;

> рефлективні (повільні /достеменні): розсудливі, емоційно врів­новажені, тактовні, компетентні, викликають довіру, соціально прий­няті серед однолітків, створюють враження впевнених у собі, слушні, не охоче відстоюють свої права;

> повільні / неточні: схильні до агресії, суперництва, погано прог­нозують події, відчувають труднощі у контролюванні своїх бажань, егоцентричні, схильні безпосередньо реагувати на конфлікти.

Є.Ільїн наголошує, що рефлексивність зростає з віком, а імпульсив­ність зменшується за мірою оволодіння індивідом скануючими страте­гіями. Цей факт наштовхує його на думку, що скорше слід говорити про інтраіндивідуальну різницю на кожному віковому етапі, ніж про стабільність стилю протягом життя людини.

З Ригідність /гнучкість пізнавального контролю оцінюється як ефективність подолання стереотипу, оцінювана за швидкістю і точ­ністю виконання критичного завдання (Gardner et a, 1959). Характе­ризується також стійкістю індивіда в процесі переключення на інші види і способи діяльності відповідно до об'єктивних вимог. З точки зору проблеми природи когнітивних стилів, ригідність - гнучкість пізнавального контролю є одним з актуальних, тому що, виявляє лег­кість чи утруднення зміни способу діяльності. Хоча слід сказати, що немає достатніх експериментальних даних про зв'язок ригідності / гнучкості пізнавального контролю із особистісними властивостями.

У будь-якому випадку, можливо відмітити, що хлопчики більш гнучкі, ніж дівчатка, учні шкіл-інтернатів виявляють більшу флекси-більність, ніж учні звичайних шкіл.

Те, що досліджувані з ригідним контролем оцінюють себе як схи­льних до збудження, сенситивних й лабільних, крім того, вони менш перешкодостійкі, відмічає Р.Гелод, Більше того, ригідні менш вияв­ляють терпіння у ситуаціях з перешкодами, що виникають в процесі виконання діяльності, водночас, проявляють бажання подолати усі бар'єри. Тобто, цей пізнавальний контроль виявляється в умовах пе­решкоди мети, тобто, ймовірно, залучений до мотиваційного компо­ненту.

О Інтернальність / екстернальність як прояв локусу контролю. О Врівноваження - загострення характеризує міру чутливості до розходжень (можна ігнорувати різкі розходження між об'єктами, а можна зауважувати дрібні розбіжності).

О Вузький - широкий діапазон еквівалентності показує, наскільки різні об'єкти потрапляють в один клас, визнаються однаковими.

О Фокусування - сканування характеризує, особливості концен­трації уваги на головних об'єктах. Індивіди з вузьким скануючим контролем в ситуації стресу виявляють психологічні захисти приду­шення, неприйняття (відмова від прийняття травмуючого досвіду або його перекручування). Тобто, досліджувані більше демонструють суб'єк­тивну позицію, навпаки, широкий скануючий контроль, поєднаний із об'єктивною позицією у складній емоціогенній ситуації, стверджує Холодна М, посилаючись на дослідження Р.Гарднера, П.Хольцмана, Г.Клейна, Х.Линтона, Д. Спенса.

"Три так звані "загальні когнітивні стилі" за Уорделом і Ройсом:

• раціональний стиль: особистість здійснює перевірку надійності свого образу дійсності з точки зору його логічної стійкості, в основі більшості пізнавальних процесів лежить ясне мислення і раціональ­ний синтез ідей;

• емпіричний стиль: образ дійсності переважно перевіряється за допомогою опори на зовнішній досвід і надійність спостережень, в основі більшості пізнавальних процесів лежить активне сприйняття і накопичення сенсорного досвіду;

• метафоричний стиль: особистість використовує метафоричний досвід і перевірку надійності власного образу дійсності у термінах інтуїції, пізнавальні процеси включають як свідомі, так і несвідомі компоненти.