5. Індивідуальний стиль діяльності

Поняття виникло в психології праці, де використовувалося Є.Кай­мовим для вивчення різних виробничих професій.

Індивідуальний стиль діяльності (ІСД) - це стійка система при­йомів і способів діяльності, обумовлена особистими якостями людини і яка є засобом ефективного пристосування до об'єктивних обставин. Це фенотипічна (здобувається у процесі життя) якість, що виникає на основі властивостей НС у відповідь на вимоги типів діяльності, звичних для суб'єкта. ІСД можна розглядати як інтегральний ефект взаємодії людини із середовищем.

Механізмами становлення ІСД є адаптація, компенсація і корекція.

Структура ІСД:

© ядро містить у собі типологічні властивості нервової системи і складається з властивостей групи А (особливостей, які сприяють успі­ху в даній діяльності) і властивостей групи Б (особливостей, що пе­решкоджають успіхові в даній діяльності);

© прибудова до / довкола ядра складається з якостей, які вироб­ляються людиною в ході стихійних або усвідомлених пошуків і вклю­чає властивості групи В (особливості компенсаторного значення) і властивості групи Г(особливості пристосування).

Темп, число подразників, їх інтенсивність є обмежниками досяг­нень. Наприклад, якщо діяльність сильно залежить від лабільності НС, то можливості ЇСД обмежені (напр., якщо майбутній жонглер до З курсу не навчився працювати більш, ніж із 3 предметами, він цьо­му вже не навчиться). Про межі досягнень можна говорити стосовно тих видів діяльності, які засновані на нормі реакції генотипу і пов'я­зані з властивостями НС. Якщо діяльність заснована на фенотипічних якостях, то можливостей компенсації набагато більше.

Адаптивність – рівень фактичного пристосування людини, рівень її соціального статусу й самовідчуття – задоволеності або незадоволеності собою й своїм життям. Людина може бути гармонічною і адаптованою або дисгармонійною і дезадаптованою. Дезадаптація – завжди психосоматическая (і душі, і тіла) і протікає в трьох формах: невротичної (неврози), агресивно-протестний і капітулятивно-депресивний (психосоматичні захворювання й порушення поводження). Адаптивність людини забезпечується еволюційно відібраними складовими його натури. Першою складовою натури людини, що забезпечує адаптивність, є інстинкти. Відповідно до концепції В. И. Гарбузова, можна виділити сім інстинктів: самозбереження, продовження роду, альтруїстичний, дослідження, домінування, волі й збереження достоїнства. Залежно від домінування того або іншого інстинкту випливає первинна фундаментальна типологія індивідуальності. І кожна людина належить до одного із семи типів: I – "эгофільному", II – "генофільному" (лат. genus – "рід"), III – "альтруїстичному", IV- "дослідницькому", V – "домінантному", VI – "лібертофільному" (лат. libertas – "воля"), VII – "дигнітофільному" (лат. dignitas – "достоїнство"). Приведемо короткі особистісні характеристики в рамках вищенаведеної типології.

1. эгофільний тип. З раннього дитинства в людини цього типу проявляється схильність до підвищеної обережності, дитина не відпускає матір від себе ні на мить, боїться темряви, висоти, води й т.п., нетерпимий до болю; на базі цього типу формується особистість із вираженою егоцентричністю, тривожністю, схильністю при несприятливих обставинах до нав'язливих страхів, фобій або істеричних реакцій.

2. генофільний тип. Для нього характерний своєрідний різновид егоцентризму, коли "Я" заміщається поняттям "Ми" (під "Ми" мається на увазі родина) аж до заперечення "Я". Цінності, мети, життєвий задум підлеглі одному - інтересам дітей, родині. Еволюційна доцільність наявності даного типу полягає в тім, що його носії - хоронителі родини, хоронителі генофонду роду, хоронителі життя.

3. альтруїстичний тип. Для людей цього типу характерні доброта, емпатия, турбота про близьких, особливо про літніх, здатність віддати іншим останнє, навіть необхідне самому. Вони переконані, що не може бути добре всім, якщо погано комусь одному.

4. дослідницький тип. У людей цього типу з раннього дитинства відзначаються допитливість, прагнення у всьому добиратися до суті, схильність до творчості. Спочатку цих людей цікавить всі, але далі усе сильніше й сильніше захоплює якесь одне жагуче захоплення. Мандрівники, винахідники, учені - особи цього типу.

5. домінантний тип. З раннього дитинства спостерігається прагнення до лідерства, уміння організувати гру, поставити мету, виявити волю для її досягнення, формується особистість, що знає, чого вона хоче і як досягти бажаного, завзята в досягненні мети, готова до продуманого ризику, що вміє розбиратися в людях і повести їх за собою.

6. либертрофільний тип. Уже в колисці дитя цього типу протестує, коли його сповивають. Схильність до протесту проти будь-якого обмеження його волі росте разом з ним. Для людей цього типу характерне прагнення до самостійності, запереченню авторитетів (батьків, учителів), терпимість до болю, схильність рано залишати рідну домівку, схильність до ризику, упертості, негативізму, нетерпимість до рутини, бюрократизму.

7. дигнітафільний тип. Уже в раннім дитинстві людин цього типу здатні уловити іронію, глузування й абсолютно нетерпимі до будь-якої форми приниження. Характерна безоглядність, готовність поступитися всім у відстоюванні своїх прав, непохитна позиція "Честь вище всього". Інстинкт самозбереження в такої людини на останнім місці. В ім'я честі й достоїнства ці люди без коливання йдуть на Голгофу.

Життєві сценарії в долі людини. Кожна людина ще в дитинстві, найчастіше несвідомо, думає про своє майбутнє життя, як би прокручує у голові свої життєві сценарії. Сценарій – це життєвий план, що формується ще в раннім дитинстві та поступово розгортається, в основному під впливом батьків. Цей психологічний імпульс штовхає з великою силою людину вперед, назустріч його долі, і дуже часто незалежно від його опору або вільного вибору. Життєві сценарії ґрунтуються в більшості випадків на батьківському програмуванні, яке дитина сприймає по трьох причинах: по-перше, воно дає життєву мету, яку у противному випадку довелося б відшукувати самому; усе, що робить дитина, найчастіше вона робить для інших людей, звичайно для батьків. По-друге, батьківське програмування дає йому спосіб структурувати свій час (тобто прийнятно для його батьків). По-третє, дитині треба вказувати, як надходити й робити ті або інші речі. Учитися самому цікаво, але не дуже практично вчитися на своїх помилках. Батьки, програмуючи життя своїх дітей, передають їм свій досвід, все те, чому вони навчилися (або думають, що навчилися). Якщо батьки – невдахи, то вони передають свою програму невдах. Якщо ж вони переможці, то відповідно програмують долю своєї дитини. Довгострокова модель завжди припускає сюжетну лінію. І хоча результат визначений батьківським програмуванням у добру або іншу сторону, дитина може обрати свій власний сюжет. Відповідно до концепції трансакційного аналізу Э. Берна, сценарій припускає: 1) батьківські вказівки; 2) підходящий особистісний розвиток; 3) рішення в дитячому віці; 4) дійсну "включенность" у якийсь особливий метод, що несе успіх або невдачу. Якщо сценарієм вважається те, що людина ще в дитинстві планує зробити в майбутньому, то життєвий шлях – це те, що відбувається в дійсності. Життєвий шлях у якімсь ступені визначений генетично, а також положенням, що створюють батьки, і різними зовнішніми обставинами. Хвороби, нещасні випадки, війна можуть зірвати навіть самий ретельний, всебічно обґрунтований життєвий план. Існує багато сил, що впливають на людську долю: батьківське програмування, підтримуване "внутрішнім голосом", що древні прозвали "демоном"; конструктивне батьківське програмування, підтримуване, що підштовхує плином життя; сімейний генетичний код, схильність до певних життєвих проблем і способів поводження; зовнішні сили, усе ще називаємо долею; вільні устремління самої людини. Продуктом дії цих сил і виявляються різні типи життєвого шляху, які можуть змішуватися й вести до одного або іншого типу долі: сценарному, несценарному, насильницькому або незалежному. Але в остаточному підсумку доля кожної людини визначається їм самим, його вмінням мислити й розумно ставитися до всього в навколишньому світі. Людина сама планує власне життя. Тільки тоді воля дає їй силу здійснювати свої плани, а сила дає їй волю осмислювати їх, а якщо треба, і відстоювати їх або боротися із планами інших. Навіть якщо життєвий план людини визначений іншими людьми або в якійсь ступені обумовлений генетичним кодом, то тоді все її життя буде свідчити про постійну боротьбу. Можливі чотири основних життєві сценарії:

1. "Я" + (гарний); світ + ("Всі ВОНИ - гарні, життя - гарне" - сценарій "переможця");

2. "Я" – (поганий), світ – ("ВОНИ - погані, життя - погане" - сценарій "переможеного", невдахи);

3. "Я" + (гарний), світ – ("ВОНИ - погані, життя - погане" - сценарій "озлобленого песиміста"),

4. "Я" – (поганий), світ + ("ВОНИ" - гарні - сценарій "комплексу неповноцінності).

Життєвий сценарій робить свій вплив на ті життєві позиції, які проявляє людина в кар'єрі, роботі, у шлюбі. У сфері людських відносин. Життєві позиції, або відношення людини до певного свого життя, можуть бути позитивні, негативні, можна виділити сім варіантів життєвих позицій: 1) ідеалізація дійсності, 2) катастрофа, 3) виклик усьому (непокора), 4) відхід від справ, 5) усвідомлення, 6) рішучість, 7) переконаність.