- •1. Історія становлення та розвитку правового регулювання господарської сфери суспільного життя
- •2. Поняття, ознаки, види господарської діяльності та принципи її здійснення
- •3. Види господарської діяльності.
- •4 Поняття та значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Рівні та форми регулювання господарської діяльності
- •5. Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею.
- •6. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин
- •7. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин
- •8. Методи правового регулювання господарських відносин
- •10. Система господарського законодавства
- •9. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства
- •11. Господарсько-правові норми: поняття та види.
- •12. Питання вдосконалення господарського законодавства
- •13. Господарське право як галузь права
- •14. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин (господарського права)
- •15. Поняття підприємства та його основні ознаки
- •16. Види та організаційно-правові форми підприємств
- •17. Особливості правового становища окремих видів підприємств
- •3. Підприємства колективної форми власності. Виробничі кооперативи
- •18. Поняття та характерні риси господарських товариств
- •19. Класифікація господарських товариств
- •20. Форми господарських товариств
- •21. Індивідуальні підприємці як суб'єкти господарського права
- •22. Кредитні спілки у сфері господарювання
- •23. Фермерське господарство. Особисте селянське господарство.
- •27. Право власності - основне речове право у сфері господарювання: поняття та зміст
- •29. Загальні тенденції правового регулювання відносин власності у сфері економіки.
- •2. Право комунальної власності на засоби виробництва та правові форми його реалізації
- •3. Правові засади приватизації державного та комунального майна
- •5. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання
- •7. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності
- •33. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення
- •34. Види господарських зобов'язань
- •35. Виконання господарських зобов'язань
- •36. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
- •39. Функції господарського договору
- •40. Класифікація господарських договорів
- •41. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів
- •42. Зміст господарського договору. Форма господарського договору
- •43. Забезпечення належного виконання господарських договорів
- •44. Договори на реалізацію майна
- •45. Підрядні договори.
- •46. Договори на користування чужим майном
- •47. Транспортні договори
- •48 . Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності
- •51. Поняття недобросовісної конкуренції та монополістичних порушень. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.
- •52. Поняття банкрутства. Сторони у справі про банкрутство. Стадії провадження у справі про банкрутство.
- •53. Поняття судових процедур, шо застосовуються до боржника в процесі провадження справи про банкрутство. Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство.
- •54. Поняття, ознаки та види бірж
- •55. Правове становище товарної біржі
- •56. Особливості правового становища фондової біржі
- •57. Поняття та ознаки комерційного посередництва як різновиду господарської діяльності
- •59. Поняття інновацій та інноваційної діяльності.
- •60. Договір комерційної концесії за українським законодавством
4 Поняття та значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Рівні та форми регулювання господарської діяльності
Господарська діяльність (як і будь-яка інша) вимагає організації та керівництва.
Слово «організація» означає налагодження, впорядкування, приведення чогось в систему. Організація господарської діяльності - це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади), суб'єкта господарювання.
Господарські системи можуть бути різних рівнів: вищого - економіка країни (макроекономіка), середнього - економіка певного регіону, локального -суб'єкти господарювання, проміжних - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи та інші об'єднання суб'єктів господарювання. Складність господарської системи обумовлює, відповідно, і складність та рівень регулювання.
Загальнодержавний рівень застосовується для забезпечення функціонування економіки країни в цілому та визначення параметрів діяльності й складових (суб'єктів господарювання, їх об'єднань, органів управління різного рівня); регіональний рівень має враховувати специфіку господарської системи конкретною регіону в межах закріплених в законі повноважень; на локальному та проміжному рівнях суб'єкти господарювання та їх об'єднання з врахуванням вимог вищих рівнів регулювання визначають особливість господарських зв'язків між собою, власні параметри діяльності тощо.
Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них належать: нормативне реіулювання (тобто встановлення правил здійснення господарської діяльності конкретної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління поточними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (встановлення ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності учасників господарської системи певного рівня встановленим правилам, виявлення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення).
5. Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею.
Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для нормальної його життєдіяльності. Це стосується й сфери господарювання - економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з врахуванням інтересів різних категорій осіб: суб'єктів господарювання, їх об'єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти (міжнародних організацій, до складу яких входить чи має намір увійти Україна). Комплексне та збалансоване врахування всіх цих інтересів спроможна забезпечити лише держава, використовуючи відповідні важелі.
Державна економічна політика - це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законодавчих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечуючи комплексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціальної спрямованості економіки, що грунтується на оптимальному узгодженні інтересів суб'єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому та його різних верств. При цьому держава застосовує економічну стратегію й економічну тактику.
Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 9 ГК України).
Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства (ч. З ст. 9 ГК України).
У ст. 10 ГК закріплені основні напрями економічної політики держави:
структурно-галузева політика, інвестиційна політика, амортизаційна політика, політика інституційних перетворень, цінова політика, антимонопольно-конкурентна політика, бюджетна політика, податкова політика, грошово-кредитна політика, валютна політика, зовнішньоекономічна політика, екологічна політика соціальна політика. Здійснюючи економічну політику, держава застосовує різні правові форми і засоби.
Господарський кодекс (статті 12-17) визначає основні засоби державного регулювання господарської діяльності: державне замовлення і державне завдання; ліцензування, патентування та квотування; сертифікацію та стандартизацію; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання податкових, інвестиційних та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій).
Закон України від 11.09,2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає основні принципи такої політики, в т. ч. збалансоване врахування інтересів різних категорій учасників господарських відносин - суб'єктів господарювання, громадян, держави (ст. 4). зміст державної регуляторної політики та напрями її забезпечення (статті 5-14), повноваження органів державної влади (в т. ч. спеціально уповноважених) та місцевого самоврядування щодо здійснення державної регуляторної політики у сфері господарювання (статті 15-40).
Методи державного керівництва економікою - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного для суспільства результату. Розрізняють адміністративні та економічні методи. Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається прямим наказом компетентного органу, що піддягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання. Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців.
Нормативне регулювання господарських відносин грунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Господарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів та Грунтується на відповідних положеннях Конституції України щодо:
• забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ч. 4 ст. 13 Конституції);
• права власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13);
• права кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону (ст. 14);
• забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству (ст. 14);
• права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);
• визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (статті 14, 41);
• економічної багатоманітності, права кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42);
• визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92);
• забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (статті 42,92);
• забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, належних, безпечних і здорових умов праці, захисту прав споживачів (статті 42,43, 50);
• взаємовигідного співробітництва з іншими країнами (ст. 18); визнання і дії в Україні принципу верховенства права (ст. 8).
