Література

1. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – Частина І. – К., 1972.

2. Сучасна українська літературна мова / За редакцією М.Я. Плющ. – К.: Вища школа, 1994.

3. Сучасна українська мова / За редакцією О.Д.Пономарева. – К.: Либідь, 2001.

4. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004.

Самостійна робота № 6

Тема: Прислівник. Правопис прислівників разом, через дефіс і окремо

І. Опрацювати правила правопису прислівників разом, через дефіс і окремо.

ІІ. Виконати вправи:

1. Запишіть прислівники і прислівникові сполучення, поясніть правопис. Примітка. При необхідності користуйтеся „Орфографічним словником” та „Українським правописом”.

З/на/двору, без/вісти, в/низу, за/разом, на/зустріч, над/вечір, на/про/весні, за/очі, з/віку, босо/ніж, що/місяця, на/початку, на/пере/бій, при/все/людно, с/під/лоба, на/взнак, в/одно/час, до/діла, за/для, на/щастя, темно/темно, віч/на/віч, день/за/днем, куди/небудь, будь/де, де/коли, аби/де, ні/коли, ні/як, на/відмінно, до/крихти, один/в/один, по/господар­ськи, по/сусідськи, на/диво, на/відріз, иа/приклад, на/показ, стрім/голов, на/самперед, тим/часово, на/впростець, не/вдогад, не/гадано, не/дарма, не/цілком, не/зовсім, ні/трохи, ні/звідки, не/дуже.

2. Перепишіть речення, розкриваючи дужки; поясніть правопис.

1. Вона (ні)разу в житті не проспала сонце. 2. Ще зовсім (не)давно, де не йшла вона, людські очі, немов здивовані зорі, осявали її. А дівчина під ними соромливо (за)(не)покоєно й радісно нахиляла голову. 3. А час ішов: весною – сіячем, (у)літку – косарем, (в)осени – молотником, (у)зимку – мірошником. 4. Це (під)свідомо відчувала й Оксана і дедалі вечорами дивилася на татарський брід... 5. Коли і(по)селах люди (по)воленьки потяглися до книги, до вченого слова, до науки, до них із міста приїхав хмуробровий статурний агроном. З його засмаглого обличчя, либонь, (ні)коли не сходило літо, а з чорних очей допитливість. 6. (У)перше вона побачила його в своїх сусідів Гримичів... 7. Це, дорогенька Оксано, той чоловік, що (на)зубок знає науку – ґрунтознавство. 8. А ще, дівчино, твій гість (не)одмінно хоче всім виорати щастя. (Не)більше і (не)менше. 9. Чогось агрономам (ні)коли немає часу. 10. (Не)подалік од татарського броду, де (на)вшпиньки спинився долинковий туманець, окреслилась постать людини. 11. Притулившись до верби з підмитим корінням, вона (довго)довго не відходила від татарського броду. 12. У хаті (на)довго запала мовчанка. 13. Охоплена жахом, Оксана вскочила в хату, (по)хапцем (сяк)так зодяглася, (на)помацки знайшла в сінях весло й побігла до татар­ського броду. 14. Після третіх півнів він вийшов (на)просторе шкільне подвір'я і (на)вма(н)ня побрів (у)тишу серпневої терпкої ночі. 15. Вони виїхали на липовий шлях, він (з)гори запалив свої свічі смутком згасання, а (з)низу, (у)дуплах, тримав чутке відлуння вітрів (З.тв. М. Стельмаха).

3. Складіть і запишіть речення, у яких би по-нашому і по нашому, вдень і в день, догори і до гори, впорожні і в порожні, вперше і в перше, втрьох і в трьох, не сьогодні-завтра і не сьогодні, а завтра були написані разом, через дефіс і окремо.

4. Замініть словосполучення прислівниками, пояснивши їх утворення і правопис: кожного дня, у три рази, по праву руку, при всіх людях, на швидку руку, босими ногами, без журби, без вісті. Виконайте морфологічний аналіз прислівників у поданому тексті:

Жили ми в повній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, й весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає радості і повноти життя. Весна пливла до нас з Десни. Тоді ніхто не чув про перетворення природи, і вода тоді текла куди і як попало. Часом весна розливалась так пишно, що у воді потопали не тільки ліси і сінокоси. Цілі села тоді потопали, шукаючи собі порятунку (О. Довженко); Іде Харитя селом і якось їй чудно. Ніколи не ходила вона сама так далеко від хати. От вже й крайню хату минула, вийшла на поле й стала, задивившись в далечінь на чудовий краєвид, і справді було гарно на ниві, несказанно гарно! (М. Коцюбинський); Це, мабуть, була найпрекрас­ніша а світі квіточка: рівна, висока, з сумно нахиленою набік яскраво-жовтою, в білих ніжних прозорих пелюстках голівкою, ще й зверху прикроплена дрібною, як вістря стальної голки, росичкою. Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають невісточкою, і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати, зачарувало його, і він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти (Г. Тютюнник); А коли повітря ставало по-материнськи м'яким та лагідним, то барвінок зацвітав, зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю, зацвітав так, немов дитячі очі землі дивились на тебе довірливо (Є. Гуцало).