3. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою або

недієздатною особою.

За загальним правилом деліктна відповідальність покладається на осіб,

які є повністю дієздатними (здатними своїми діями набувати для себе

цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями

створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести

відповідальність у разі їх невиконання).

Однак шкода може бути заподіяна і малолітніми, неповнолітніми,

недієздатними, обмеженими у дієздатності особами, а також особою, яка не

усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

(адієздатною особою).

Відповідно до ст. 1178 ЦК України, за шкоду заподіяну малолітньою

особою (яка не досягла 14 років), несуть відповідальність перед потерпілими

її батьки (усиновителі), опікуни чи інші фізичні особи, які на правових

підставах здійснюють виховання малолітньої особи. Відповідальність

наступає за наявності загальних підстав:

а) шкоди;

б) протиправної поведінки;

в) причинового зв’язку між першими двома елементами;

г) вини.

Тобто поведінка зазначених осіб має бути протиправною і винною. При

цьому під їхньою виною слід розуміти нездійснення належного нагляду за

підлітками в момент заподіяння шкоди або безвідповідальне ставлення до їх

виховання.

До відповідальності притягуються обидва батьки підлітка. Батько і

мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей, навіть тоді, коли вони

не є подружжям. Той, хто визнав своє батьківство, або той, чиє батьківство

було встановлено судом, має такі ж особисті та майнові права і обов’язки, як

і той, хто перебуває у шлюбі з матір’ю дитини. Відповідальність батьків

повинна мати частковий характер, оскільки кожен з батьків неповнолітнього

відшкодовує заподіяну шкоду в зв’язку з власними винними діями

(бездіяльністю).

На думку Ремняка С.Я., при розгляді підстав відповідальності батьків

(осіб, які їх замінюють) за шкоду, завдану малолітніми ми маємо справу з

двома правопорушеннями. Перше правопорушення скоїли малолітні діти,

завдавши шкоди, інше – допустили батьки цих дітей (особи, що їх

замінюють), не виховуючи їх належним чином і не здійснюючи за ними

належного нагляду. При цьому цивільна відповідальність батьків (осіб, що їх

замінюють) може настати, якщо в наявності результат неправильного,

протиправного виховання у вигляді майнової шкоди, завданої малолітніми.

Однак, це не означає, що батьки (особи, що їх замінюють) відповідають за

“чужі” дії. Аналіз ст. 1178 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що

цивільна відповідальність батьків (осіб, що їх замінюють) настає за їх власну

протиправну винну поведінку. Правопорушення батьків (осіб, що їх

замінюють) причинно пов’язане з правопорушенням дітей, а отже й із

заподіянням шкоди. Таким чином, підставою притягнення батьків (осіб, що

їх замінюють) до цивільної відповідальності за правопорушення, вчинені

малолітніми дітьми, виступає їх власне правопорушення, під яким слід

розуміти винне, протиправне невиконання покладених на них законом

обов’язків по належному вихованню дітей та нагляду за ними [47,c.18].

Якщо малолітня особа заподіює шкоду, коли вона перебувала під

наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, а також під

наглядом фізичної особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на

підставі договору, то ці заклади і та особа несуть майнову відповідальність за

шкоду, якщо не доведуть, що вона виникла не з їхньої вини. Під виною

зазначених організацій, слід розуміти вину їх працівника , яка полягає у

нездійсненні ним належного нагляду за підлітком у момент заподіяння

шкоди. Відповідна юридична особа має право регресу до цього працівника, з

яким перебуває у трудових відносинах.

Суб’єктами відповідальності за шкоду, завдану малолітньою особою

можуть бути і виховні, лікувальні заклади (наприклад, дитячі будинки), які за

законом є опікуном малолітньої особи, якщо не доведуть, що шкоду завдано

не з їх вини.

Якщо шкода заподіяна малолітньою особою як з вини її батьків

(усиновителів), опікунів, навчальних, виховних закладів, так і з вини

фізичної особи, яка на підставі договору здійснює нагляд, то застосовується

принцип часткової відповідальності названих фізичних і юридичних осіб

відповідно до ступеня їхньої вини.

Оскільки відповідальність опікуна або відповідної організації є

наслідком їх власних винних дій, то покладений на них обов’язок по

відшкодуванню шкоди не припиняється у разі досягнення малолітньою

особою повноліття. У випадку неплатоспроможності осіб зазначених у

частині першій даної статті, або коли ці особи померли, то малолітня особа, у

разі досягнення повноліття і при наявності коштів, може бути зобов’язана

судом частково або повністю відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14

років.

Якщо шкода, завдана діями кількох малолітніх осіб, то застосовується

принцип часткової відповідальності їх законних представників, зокрема

батьків (усиновителів), опікунів. Розмір відповідальності визначається за

домовленістю між даними особами або за рішенням суду відповідно до

частки вини кожного з них. І лише у разі, коли в момент завдання шкоди

кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за

законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану

шкоду у частці, яка визначається тільки за рішенням суду України), а також

закладу, який за законом здійснює функції опікуна.

Неповнолітня особа (у віці від 14 до 18 років) несе відповідальність за

заподіяну нею шкоду іншим особам на загальних підставах.

У разі коли у них немає майна або заробітку, достатнього для

відшкодування, то заподіяна шкода у відповідній частині повинна бути

відшкодована їхніми батьками (усиновителями), піклувальниками, а також

закладом, який за законом здійснює функції піклувальника, щодо

неповнолітньої особи, за умови їх неправомірної винної поведінки, що

сприяла виникненню шкоди.

Зазначимо, що навчальні, виховні, лікувальні та їм подібні заклади, які

здійснюють лиш нагляд за дітьми на час їх перебування в цих закладах, до

додаткової відповідальності не залучаються.

За своїм характером відповідальність батьків (усиновителів),

піклувальників, а також закладу, який за законом здійснює функції

піклувальника зазначених осіб є додатковою або субсидіарною. Тобто їх

відповідальність є похідною від відповідальності неповнолітніх.

Обов’язок батьків (усиновителів), піклувальників або закладу, який за

законом здійснює щодо неповнолітнього функції піклувальника, по

відшкодуванню шкоди припиняється при досягненні неповнолітнім 18 років

або появи в нього до досягнення ним повноліття майна, або заробітку,

достатніх для відшкодування шкоди. Оскільки зазначені особи несуть

відповідальність за власну неправомірну винну поведінку, вони після

відшкодування шкоди не можуть вимагати від своїх дітей сплачених ними

коштів.

Окремо у ст.1180 ЦК врегульоване відшкодування шкоди, завданої

неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності.

Неповнолітня особа набуває повної дієздатності за наявності однієї з

перелічених умов:

а) з моменту реєстрації шлюбу;

б)якщо вона досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;

в) якщо вона записана матір'ю або батьком дитини.

Відповідно до ст.30 ЦК України, особа яка є повністю дієздатною вправі

своїми діями створювати для себе обов'язки та самостійно їх виконувати і

нести самостійну майнову відповідальність у разі їх невиконання. Тому

законодавець у ч.1 даної статті зазначає, що шкода завдана неповнолітньою

особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується

цією особою самостійно на загальних підставах.

Додаткова (субсидіарна) відповідальність батьків (усиновлювачів) або

піклувальників має місце за певних обставин:

по-перше, в разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної

цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею

шкоди;

по-друге, якщо вони дали згаду на набуття нею повної цивільної дієздатності;

по-третє, якщо не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини.

Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням

особою, яка завдала шкоду, повноліття.

Певна специфіка притаманна й відшкодуванню шкоди, завданої

спільними діями кількох осіб. Шкода відшкодовується ними у частині, яка

визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду, а у разі коли

один із них на момент завдання шкоди перебував у закладі, який за законом

здійснює щодо неповнолітніх функції піклувальника, цей заклад відшкодовує

завдану шкоду у частині, що визначається за рішенням суду.

Обмеження у дієздатності громадянина на підставі ст.37 ЦК України

здійснюється з певною метою, а зокрема, для захисту майнових інтересів

сім’ї. Цей юридичний факт не породжує обов’язку піклувальника

здійснювати нагляд за таким громадянином. Тому у випадку заподіяння

шкоди, обмежений у дієздатності громадянин, несе самостійну

відповідальність на загальних підставах.

Бувають випадки, коли шкода заподіюється повністю дієздатним або

обмеженими у дієздатності громадянами, які у момент заподіяння шкоди,

перебували у такому стані, коли вони не могли розуміти значення своїх дій

або керувати ними. Це може бути наслідком раптової втрати пам’яті або

станом афекту. Враховуючи ймовірність даної ситуації ЦК звільняє такого

громадянина від цивільно-правової відповідальності.

Суд, враховуючи матеріальне становище потерпілого та особи, яка

завдала шкоду, може винести рішення про відшкодування боржником

завданої шкоди частково або в повному обсязі.

Заподіювач шкоди не звільняється від відповідальності, якщо він сам

себе довів до стану, в якому не усвідомлював значення своїх дій та (або) не

міг керувати ними, в результаті вживання спиртних напоїв, наркотичних

речовин або іншим способом.

Суд може винести рішення про відшкодування шкоди не самим

заподіювачем, а покласти цей обов’язок на чоловіка (дружину), батьків,

повнолітніх дітей. Це можливо лише у випадку, коли вони знали про

психічний розлад або недоумство заподіювача шкоди, однак не вжили

заходів щодо запобігання шкоді. Даний випадок можна кваліфікувати як

відповідальність, для настання, якої потрібно встановити вину вище вказаних

осіб.

Фізичні особи, які визнані в судовому порядку недієздатними, не

тільки не можуть самостійно здійснювати ніяких цивільно-правових

правочинів, але і бути суб’єктами цивільно-правової відповідальності у

випадку заподіяння шкоди. Завдана ними шкода відшкодовується їх

опікунами або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд ними, якщо

не доведуть шкода виникла не з їх вини. Під виною опікуна або юридичної

особи слід розуміти нездійснення нагляду над недієздатним на момент

заподіяння ним шкоди. Оскільки відповідальність опікуна або відповідної

організації є наслідком їх власних винних дій, то покладений на них

обов’язок по відшкодуванню шкоди не припиняється у разі поновлення її

цивільної дієздатності.

Законодавець допускає можливість, на підставі рішення суду,

покладення обов’язку по відшкодуванню шкоди (частково або у повному

обсязі), завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю

потерпілого, на заподіювача за умови, що опікун помер, або у нього відсутнє

майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке

майно.

У Цивільному кодексі України вперше передбачено обов'язок батьків

відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені

батьківських прав

За нормою ЦК України на батьків, позбавлених батьківських прав, суд

може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми

дітьми, протягом трьох років після позбавлення батьків батьківських прав.

Це пояснюється тим, що виховний процес має триваючий характер і він не

може призупинитись з моменту позбавлення батьківських прав. Слід

вважати, що негативні прояви поведінки неповнолітнього, який заподіяв

шкоду, є наслідком неналежного здійснення батьками обов’язку з виховання

своєї дитини [48, c.896].