4. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки:

а) поняття джерела підвищеної небезпеки.

У цивільно-правовій літературі дослідженню питань, пов’язаних з

відповідальністю заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки,

приділено велику увагу. Як в теорії так і на практиці існує ряд спірних

проблем, що стосуються поняття джерела підвищеної небезпеки, суб’єктів

відповідальності, підстав її виникнення та ін.

Термін "джерело підвищеної небезпеки" вперше було закріплено у ст.

404 ЦК 1922 року. Перелік таких джерел був незначним, а конкретного

тлумачення суті джерела підвищеної небезпеки ні законодавець, ні судова

практика не сформулювала.

У зв’язку з цим значне поширення у науці цивільного права отримала

точка зору, згідно з якою джерело підвищеної небезпеки представляє собою

певну діяльність, яка створює підвищену небезпеку для оточуючих. Ця думка

отримала в літературі найменування концепції "діяльності" і була

відображена у роботах Д.В. Бобрової, М.М. Агарова, Б.С. Антимонова, В.І.

Серебровського, О.С. Йоффе, К.Б. Ярошенка, В.Г. Вердникова та ін.

цивілістів. Так, зокрема, М.М.Агарков писав: "Джерелом підвищеної

небезпеки є не річ, а певна діяльність пов’язана з використанням відповідних

речей"[49, c.339]. На думку О.С. Йоффе, джерелом підвищеної небезпеки є

саме діяльність [50, c.478]. В.Г. Вердников зазначає, що джерелом

підвищеної небезпеки є певні види людської діяльності [51, c.398]. Найбільш

обґрунтовано про джерело підвищеної небезпеки писав Б.С.Антимонов. Він

зазначав: "Джерело підвищеної небезпеки – це завжди дія чи система дій,

тобто діяльність, але ніколи не "річ" і не відсутність дій, діяльності, не

бездіяльність"[59, c.9].

Д.В. Боброва особливо акцентувала увагу на тому, що діяльність, яка

пов’язана з використанням певних об’єктів, зокрема, різною технікою, під

час її експлуатації не піддається безперервному контролю зі сторони людини,

і тому є велика ймовірність заподіяння шкоди [53, c.510].

Теорію «властивостей» відстоювали Ю.Х. Калмиков, К.А.Флейшиц та

ін. На думку Е. А. Флейшиц, під джерелом підвищеної небезпеки слід

розуміти "властивість об'єктів або сил природи, які на певному рівні розвитку

техніки є неконтрольовані, створюють високу ймовірність заподіяння шкоди

життю і здоров'ю людини або матеріальним благам" [11, c.132].

Теорію «об’єктів» відстоювали О.О.Красавчиков, В.Т. Смирнов, А.А.

Собак. О.О. Красавчиков зазначав, що трактування виникнення причин

заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки як певної діяльності…

не допускається [59, c.9]. На думку прихильників теорії "об’єктів", джерелом

підвищеної небезпеки є конкретні об’єкти, предмети, речі, обладнання, що

перебувають у процесі експлуатації та створюють при цьому підвищену

небезпеку для оточуючих.

У ЦК України законодавець підтримав теорію "діяльності".

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є

діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням

транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням

хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин,

утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо,

що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та

інших осіб.

Ознаки джерел підвищеної небезпеки:

• Шкідливі властивості.

• Неможливістю повного контролю з боку людини.

Види джерел:

• Механічні (автомашини, річкові або морські судна, залізничний

рухомий склад);

• Теплові (обладнання гарячих цехів);

• Електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми)

• Хімічні, отруйні, вибухові, вогненебезпечні речовини (бензин, бензол,

газ, ефір, отрути);

• Радіоактивні;

• Біологічні – дикі тварини.

• Домашні тварини не визнаються джерелом підвищеної небезпеки.

Підставами відповідальності за заподіяння шкоди є: шкода,

протиправність діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для

оточення, причинний зв’язок між джерелом підвищеної небезпеки та

шкодою, що настала. Цей вид відповідальності застосовується і за

відсутності вини заподіювача, тобто має місце відповідальність незалежно

від вини.

б) Суб’єктами відповідальності за шкоду заподіяну джерелом підвищеної

небезпеки є фізичні та юридичні особи. До них належать:

а) власники (володільці) транспортних засобів, механізмів, інших об'єктів,

використання, зберігання або утримання яких створює підвищену небезпеку.;

б) юридичні особи, що мають інше речове право на цей об’єкт;

в) особи, що володіють транспортними засобами, механізмами тощо… на

підставі цивільно-правових договорів (оренди, підряду, доручення) та ін.

Отже, суб’єктом відповідальності за шкоду, що заподіяна джерелом

підвищеної небезпеки, є так званий титульний володілець. Його

характеризують дві основні ознаки: юридична та матеріальна. Юридична

ознака полягає в тому, що володільцем визнається лише та особа, яка має

відповідні правові підстави на володіння відповідним об’єктом, діяльність

щодо якого створює відповідну небезпеку. Матеріальна ознака титульного

володільця полягає в тому, що особа, яка має всі правові підстави щодо цього

об’єкта, повинна ще й здійснювати фактичне володіння (експлуатацію).

Не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка

експлуатує даний об’єкт внаслідок трудових відносин з володільцем цього

джерела (наприклад, шофер, машиніст та ін.).

Суб’єктами права вимоги, внаслідок заподіяння шкоди, можуть бути

особи, пов’язані з власниками (володільцями) транспортних засобів або

інших об’єктів цивільно-правовими відносинами (пасажири транспортних

засобів, відвідувачі зоопарків, орендарі та ін.), а також пішоходи.

Слід застерегти, що не є суб’єктами права вимоги, які перебувають у

трудових відносинах з особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом

підвищеної небезпеки і яким заподіяно шкоду, джерелом підвищеної

небезпеки, у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, У даному випадку,

перед ними особа, яка здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної

небезпеки відповідає тільки за наявності своєї вини на підставі ст.1166 ЦК

України.

в) особливості відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом,

механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю, щодо його

використання, зберігання або утримання, вважається суб’єктом

відповідальності за шкоду, що заподіяна джерелом підвищеної небезпеки. І

навіть якщо ця особа не має юридичної ознаки, вона зобов’язана

відшкодувати шкоду на загальних підставах, а титульний володілець

звільняється від цієї відповідальності.

Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втрачено не

тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого власника

(володільця) транспортного засобу (механізму тощо), тоді відповідальність за

заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправно

заволоділа транспортним засобом (механізмом тощо), так і на його власника

(володільця) з урахування обставин, що мають істотне значення.

Ще один виняток, за яким відповідачем може бути не лише титульний

володілець, а й інші особи, - випадок, коли титульний володілець застрахував

свою цивільну відповідальність. У цьому разі він нестиме субсидіарну

відповідальність, тобто відповідатиме лише тоді, коли страхової виплати

(страхового відшкодування), яка виплачується страховиком, є недостатньо

для повного відшкодування завданої ним шкоди.

Закон вказує на ряд юридичних фактів, при наявності яких особа, яка

здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, може бути

звільнена від відповідальності за заподіяну шкоду. Сюди відносять

непереборну силу і умисел потерпілого.

Якщо шкода виникла внаслідок непереборної сили, то немає

причинного зв’язку між джерелом підвищеної небезпеки і шкодою. Тобто

мова йде про вплив зовнішнього фактору по відношенню до джерела

підвищеної небезпеки, який є основною причиною виходу джерела

підвищеної небезпеки з під контролю його володільця.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи, щоб їй

заподіяли шкоду.

Зазначимо, що груба необережність потерпілого не є обставиною, що

звільняє особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної

небезпеки від відповідальності.

У юридичній літературі існують два підходи до питання про

можливість звільнення від обов’язку відшкодування шкоди, заподіяної

джерелом підвищеної небезпеки, за наявності грубої необережності

потерпілого. Прихильники першого з них вважають, що підставою для

звільнення від відшкодування у таких випадках може бути не тільки

непереборна сила або умисел потерпілого, а й груба необережність. Таку

позицію О. С. Йоффе, Л.А. Майданік та ін. На думку ж прибічників другого

піходу, підставою для звільнення заподіювача шкоди від відповідальності є

лише умисел потерпілого. Цю думку пітримують, зокрема, М.Гусєв, А.

Загурулько та інші вчені.

Для визначення дій потерпілого такими, що є результатом грубої

необережності, суд повинен встановити склад цивільного правопорушення.

На думку О.А. Красавчикова, є три ступені грубої необережності:

1)потерпілий знає про можливу небезпеку від заподіяння шкоди або іншого

знецінення його благ , але не досить чітко усвідомлює можливі наслідки

своєї поведінки за тих чи інших конкретних обставин; 2) потерпілий знає про

можливість настання негативних наслідків своїх дій за наявності певних умов

і усвідомлює це, але вважає, що такі наслідки не настануть; 3) потерпілий

знає про можливі наслідки своєї поведінки за зазначених обставин і

усвідомлює це, але умисно ігнорує їх, не бажаючи заподіяння майнової

шкоди або знецінення інших благ. За наявності першого ступення грубої

необережності потерпілого, суд повинен зменшити розмір відшкодування

шкоди, при третьому- звільнити, а при другому – як звільнити так і зменшити

розмір відшкодування [54, c.190-191].

г) відповідальність за шкоду, заподіяну при зіткненні джерел підвищеної

небезпеки.

Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну самими джерелами

підвищеної небезпеки вирішується за статтею 1166 ЦК України.

Слід виходити з того, що між собою володільці відповідають за

принципом вини, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною

особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не

відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір

відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що

мають істотне значення.

При заподіянні шкоди здоров’ю громадянина внаслідок взаємодії

(зіткнення) джерел підвищеної небезпеки їх володільці відповідають перед

потерпілим солідарно незалежно від вини.