25.Стратегічні групи конкурентів

Стратегічна група конкурентів – це певне к-сть п-в , які посідають близькі позиції на ринку і конкурують між собою на основі одних і тих же конкурентних переваг однаковими методами.

П-ва, які належать до однієї стратегічної групи повинні відповідати хоча б одній із зазначених вимог:

- близька стр-ра асортименту продукції;

- вик-ня однієї сис-ми розподілу;

- однаковий тип і ступінь вертикальної інтеграції;

- пропозиція анологічних послуг і технічної допомоги;

- однакові групи споживачів;

- викор-ня одних і тих же способів реклами у ЗМІ;

- ідентичні технолог. підходи до встановлення і облуг-ння продуктів;

- робота в одному інтервалі параметрі ціна- якість.

Аналіз стратегічних груп виконується за допомогою норм стратегічних груп галузі у такій послідовності:

1. Обирають найсуттєвіші хар-ки продуктів або п-в галузі ( виокремлють 2 з усіх хар-к);

2. Складають матрицю – карту за цими 2-ма хар-ми. Важливи , щоб ці показники нормували між собою.

3. Розраховують обрані показники, після чого п-во або продукт розміщують на карті.

4. Обєкти, що опинилися близько один до одного об’єднують в одну стратегічну групу малюючи коло. Доцільно, щрб загальний обсяг продажу п-в стратегічної групи був пропорційним радіусу кола.

Визначення рівня конкур-сті товару та п-ва заклало основу такого науково – практичного напрямку як бенч – маркенг – це постійний процес порівняння продуктів виробничих процесів, методів, форм та сис-м упр-ння інших хар-к організацій вцілому та окремих його частин із подібними елементами інших організацій.

Розрізняють такі типи бенч – маркенгу:

1) внутрішній – спрямований на порівняння продукції різного типу одного і того ж п-ва або окремих елементів виробн..- упр. Сис – ми між собою за загальними критеріями ефективності;

2) беінч - маркенг зорієнтований на конкуренті, передб. порівняння продукції та окремих елементів, організації різних п-в однієї галузі;

3) функціон., орієнтований на порівняння процесів, фун-цій, технологій, способів організації та упр-ння успішних п-в з аналог. параметрами організації об’єкта аналізу.

26. Стратегія лідирування за рах. Зниження витрат (цін).

Заг. конкурентні стратегії існують в таких напрямках: 1) стратегія лідирування за рах. зниження витрат – одна із заг. конкур. стратегій, що пол. в орієнтації на заняття лідируючої позиції в галузі або на великому сегменті ринку за рах. економії на витратах при виготовленні масової продукції. Вона баз. на оптимізації всіх частин вир-управл. с-ми: вир. с-ми (ефект масштабів в-ва, ефект кривої досвіду, рівня витрат на сировину, матеріали, енергоносії, продуктивності праці, с-ми розподілу і ефективності упр-я). Водночас ця стратегія не повинна знижувати якість продукції і відпов рівня сервісу. Особливості: - для конкурентів: під-во із найменш. витратами має кращу конкур. позицію на ринках, де панує цінова конкуренція; - для споживачів: відносно низькі ціни стимулюють до покупок; - для постачальників: більша частка ринку дає змогу купувати більші обсяги сировини і домовлятися про нижчі ціни; - для потенц. конкурентів: лідерська позиція вказує на той рівень витрат, які треба досягти для входу в ринок; - для товарів-замінників: лідери у зниженні витрат мають переваги порівняно з конкурентами при проникненні на ринок товарів-субститутів. Ця стратегія має переваги, коли: *попит є еластичним за ціною; *продукт відносно стандартизований і піддається ефект. вдоскон-ю; *існує незначна к-сть способів продуктової диференціації; *б-сть покупців схильні використовувати товар звичними способами; *покупці зазнають незначних додатк. витрат у разі зміни продавця. Ризики цієї стратегії: - ризик технолог. прориву поза межами контролю лідера; - ризик зменшення еластичності попиту на товар на основі зростання вимог до якості і ін.. нецінових факторів; - поява товарів з ін.. більш привабливими якостями для задоволення тих же потреб; - насичення ринку. Осн. шляхи компанії для досягнення переваг по витратам: спрощення товару; рейжиніринг осн. вир. процесів з метою скорочення необх. вир. кроків і неефект. дій; викор-я простішої менш капіталомісткої або більш раціональної технології; пошук шляхів для викор-я дешевших матеріалів і комплектуючих; викор-я маркетингових підходів, які скорочують витрати на збут і к-сть ланок у процесі реалізації; перенесення вир. потужностей ближче до споживача або постачальника.