10.7. Наукові принципи збалансованого застосування мінеральних добрив

Неодмінною умовою справді ефективного, екологічно обгрунтованого застосування добрив є застосування їх на фоні оптимального співвідношення в агроекосистемах земельних угідь: ріллі, лісу, луків, пасовищ, водойм та ін. В Україні над цим питанням працював Інститут охорони грунтів, узагальнені дані якого наведені в табл. 10.8.

Таблиця 10.8.

Оптимальне співвідношення угідь в основних ґрунтово-кліматичних зонах України

(М.С. Кравченко, Ю.А. Злобін, О.М. Царенко, 2002)

Грунтовно-кліматична зона, підзона	Площа, %
	Рілля	Полезахисна лісистість	Природні кормові угіддя
Полісся	40-50	3-5	45-47
Лсостеп	35-45	7-10	45-48
Центральний та Північний Степ	40-60	5-10	30-55
Південний Степ	50-60	7-10	30-43

Тільки на фоні оптимального співвідношення угідь можна відновити екологічне благополуччя агроландшафтів та такі ознаки екосистем як замкненість (вибіркове поглинання, утримання і замкнення біофільних елементів через кругообіг речовин), саморегулювання та стійкість, в підтриманні якої системи удобрення належить приблизно 30-50 %.

Другою важливою умовою збалансованого застосування добрив є комбінована система застосування добрив у сівозміні – органо-мінеральна. Лише така СЗД дозволяє створити умови найбільш збалансованого живлення сільськогосподарських культур та відновити порушений кообіг елементів живлення в агроекосистемі.

Третьою вимогою до застосування добрив є нормування агрохімічних засобів в межах потенціалу самовідновної здатності агроекосистем. Оскільки система удобрення повинна бути енерго- та ресурсозберігаючою, то нормування агрохімічних засобів слід проводити на біоенергетичній основі, спираючись на закони Природи про збереження і перетворення енергії та речовин.

До застосування азотних добрив треба ставитися обережно, дотримуючись регламентів. Найголовніший з них - екологічно небезпечний показник інтенсивності балансу (І_Б). За даними вчених для азоту ІБ не може перевищувати 105-110 % при веденні землеробства на дерново-підзолистих і сірих лісових грунтах і 70-100 % - в зоні чорноземів. Що стосується фосфорних і калійних добрив, то для них цей показник варіює в залежності від вмісту в грунті рухомого фосфору і обмінного калію.

Азот мінеральних добрив можна частково замінити азотом органічних добрив або в умовах їхньої нестачі – сидерацією (див. табл. 10.9).

Таблиця 10.9.

Надходження в грунт загального та симбіотичного азоту

залежно від урожайності бобових культур

Культура	Урожай ц/га	Надходження в грунт, кг/га
		N загального	N симбіотичного
Конюшина першого року використання(чистий посів)	20 40 60 80	115,2 180,0 200,0 374,4	74,9 126,0 224,3 280,8
Конюшина за два роки використання(чистий посів)	33 66 99 132	130,7 200,2 323,8 401,8	84,9 140,1 242,9 301,3
Травосуміш конюшини (50%) і тимофіївки першого року використанння	20 40 60 80	69,1 108,0 179,4 224,6	44,9 75,6 134,6 168,5
Кормовий люпин	50 200 350 500	28,5 51,6 63,2 58,9	19,9 38,6 50,6 69,0
Віко-вівсяна суміш	10 30 50 70	21,9 28,2 34,5 40,8	11,0 14,1 20,7 24,5
Зернобобові(горох)	12 17 22 27	25,3 31,1 36,7 42,3	11,4 14,0 20,2 23,2

Так, заорювання сидератів у грунт не лише вирішує проблему азотного голоду рослин, а й створює у грунті сприятливе співвідношення біотичних угруповань для наступного переважання процесів гуміфікації над процесами мінералізації гумусу.

У обгрунтуванні норм добрив важливо підбирати найбільш точні методи – розрахункові або експериментальні. (див. табл. 11.6).

Таблиця 10.10.