Питання самоконтролю:

1. Яка основна мета контурно-меліоративної організації земельних угідь ?

2. Назвіть та розкрийте суть основних принципів контурно-меліоративної організації територій землекористувань.

3. Охарактеризуйте принципи та порядок розподілу земель Лісостепу та Степ, Полісся України на еколого-технологічні групи.

4. Назвіть основні визначалдьні показники розподілу земель на ЕТГ в зні Полісся. Чим відрізняються принципи розподілу земельб на ЕТГ у зонах Лісостепу та Степу від зони Полісся ?

5. Що таке «консервація земель» ? Яке її завдання ?. Які типи консервації земель і під які угіддя існують?

6. Розкрийте поняття «збалансована сівозміна» та вкажіть її відмінності від звичайної сівозміни.

7. Які етапи організації сівозміни існують і які роботи виконуються у межах кожного етапу ?

8. Назвіть основні позитивні екологічні та економічні ефекти запровадження проміжних посівів.

9. Чим відрізняються «післяукісні», «післяжнивні» та «озимі» проміжні посіви сільськогосподарських культур ?

10. Які основні агрокліматичні показники свідчать про доцільність впровадження проміжних посіві ?

11. Яка агрокліматична зана України є найбільш сприятливою для вирощування проміжних посівів і чому ?

12. Назвіть та розкрийте суть загальних принципів організації збалансованої структури земельних угідь.

13. Розмежуйте поняття «землеустрій» та «землевпорядкування». Назвіть їхні цілі.

Тема 9.Адаптивна стратегія систем землеробства

1. Адаптивна стратегія функціонування стабільних агроекосистем

2. Сучасні відновлювальні системи землеробства

9.1. Адаптивна стратегія функціонування стабільних агроекосистем

Традиційна інтесифікнація землеробства в Україні призвела до надмірного пониження агроекологічного потенціалу, потужність якого вважалась неперевершеною. Сьогодні принципи ведення землеробства потребують перегляду і максимальної адаптаці до умов навколишнього природного середовища.

Адаптація – це сукупність пристосувань, реакцій живої системи (організму, популяції, виду, біоценозу), спрямованих на підтримання функціональної стабільності за зміни умов зовнішнього середовища, а також сумісного співіснування компонентів у екосистемах певного виду.

Адаптивна здатність агроекосистеми визначається саме її пристосовуваністю до зміни умов середовища. Розширює і доповнює принцип адаптації положення про екологічну надійність агроекосистеми, під якою розуміють її здатність виконувати енергопродукційну роботу упродовж усього еволюційного і техногенно обумовленого періоду її існування.

Ландшафти, як природні комплекси, характеризуються рівновагою, що підлягає саморегуляції на основі мобілізації внутрішніх механізмів системи.

Риси адаптивної агроекосистеми – стійка, але вже керована система, яка могла б нівелювати негативні явища, що зумовлені втручанням людини (оранка, добрива, засоби захисту рослин і т.д.).

Адаптивний комплекс конкретної агроекосистеми ґрунтується на адаптивно-ландшафтній системі землеробства, обов'язковими складовими якої є адаптивне рослинництво.

Адаптивне рослинництво – це новий перспективний етап розвитку рослинництва, у якому використано адаптивний потенціал усіх біологічних компонентів агроекосистем для забезпечення високого рівня утилізації сонячної енергії та інших відновлюваних ресурсів природного середовища в інтересах людини.

У сучасних умовах високих технічних можливостей успішно розвивається один зі стратегічних напрямів інтенсифікації систем землеробства – точне землеробство.

Точне землеробство – це сучасний тип землеробства, що ґрунтується на оптимізації використання технологічних матеріалів (насіння, добрив, засобів захисту, регуляторів росту рослин) на конкретній ділянці поля відповідно до вимог певної сільськогосподарської культури, стану ґрунту і збереження довкілля.

Щоб реалізувати адаптивний потенціал рослин, треба повністю використати їхні біологічні можливості не тільки для підвищення потенційної продуктивності за сприятливих умов середовища, а й для збільшення екологічної стійкості (протистояння суховіям, посухам, морозам, низьким температурам). За таких умов обов'язково зростатиме потенційна продуктивність сорту, агробіоценозу, що розглядається як вирішальний чинник збільшення врожайності. При цьому затрати невідновлюваної (викопної) енергії на меліорацію середовища будуть мінімальними.

Одним із виявів адаптивного землеробства є відновлювальні системи землеробства. Розрізняють такі їх типи: органічну, біологічну, біодинамічну. Прототипом відновлювальної системи можна вважати травопільну, засновником якої був В.Р. Вільямс.