3.2.5.3 Нормування іонізуючого випромінювання та захист від нього

Основними документами, які регламентують радіаційну безпеку в Україні є “Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ – 97) та “Основні санітарні правила України” (ОСРУ).

У відповідності до НРБУ – 97 особи, які можуть зазнати впливу іонізуючого випромінювання поділяються на три категорії:

1. категорія А – персонал, який безпосередньо працює з радіоактивними речовинами;

2. категорія Б - персонал, що безпосередньо не працює із радіоактивними речовинами, але за умови розміщення їх на робочих місцях або місцях проживання може потрапити під дію опромінення;

3. категорія В - інше населення країни.

Для категорії А введено поняття “гранично допустима доза” (ГДД).

Граничнодопустима доза - найбільше значення індивідуаль­ної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, які виявляються сучасними методами.

Для категорії Б - межа дози (МД).

Межа дози - це найбільше середнє значення індивідуальної еквівалентної дози за календарний рік, при якому рівномірне опро­мінення протягом наступних 70 років не може призвести до несприятливих змін у стані здоров'я людей, які можуть бути вияв­лені сучасними методами.

Межа річного надходження (МРН) - допустимий рівень надходження радіонуклідів в організм людей категорії В.

МРН - таке надходження радіонуклідів в організм людини протягом року, яке за наступні 70 років створить у критичному органі максимальну еквівалентну дозу.

Оскільки ступінь ураження органів залежить не тільки від кількості еквівалентної дози, поглинутої органом, але й від його природи, встановлено ГДД та МД для трьох груп органів в берах на рік, які наведені у табл. 3.9.

Таблиця 3.9 ГДД та МД для трьох груп органів

Групи критичних органів	Гранично допустима доза для категорії А, бер/рік	Межа дози для категорії Б, бер/рік
І група - все тіло, гонади, червоний кістковий мозок	5	0,5
II група - м'язи, печінка, легені, селезінка, нирки та інші	15	1,5
III група - шкіра, кістки, гомілки, стопи	30	3

Способи захисту організму від радіації можна поділити на дві групи: специфічні і неспецифічні, як це показано на рис.3.7.

Способи захисту

Рис.3.7 - Способи захисту від радіації

Всі вказані у таблиці способи можна звести до трьох основних положень:

1.Зменшити надходження радіонуклідів до організму.

2.Сприяти більш швидкому їх виведенню з організму.

3.Ліквідувати чи в максимальному ступені знизити наслідки впливу іонізуючого опромінення на організм.

Фізико-технічні способи основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

• зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів (захист кількістю);

• скорочення часу взаємодії працівника з джерелом (захист часом);

• збільшенням відстані від джерела опромінення (захист відстанню);

• екранування джерел випромінювання або людей матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання (захист екраном).

• застосування засобів індивідуального та колективного захисту.

Радіоактивні речовини повинні знаходитися в спеціальних приміщеннях. Вони мають зберігатися у спеціальній тарі (контейнерах) для запобігання потрапляння в навколишнє середовище. На підприємстві повинен здійснюватися суровий контроль та облік надходжень і витрат радіонуклідів для запобігання їх безконтрольне використання. На дверях приміщень та на контейнерах повинен бути зображений знак радіаційної небезпеки – три червоні пелюстки на жовтому фоні.

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є матеріали з високою питомою вагою (свинець, уран), але ці матеріали надто дорогі. Тому для захисту використовуються більш доступні і більш легкі матеріали (залізо, бетон, залізобетон, просвинцьоване скло чи, навіть, вода), але їх товщина повинна бути значно більшою. Для захисту від β-випромінювання використовуються екрани з органічного скла, пластмас і алюмінію. Від ультрафіолетового опромінення може захистити звичайне віконне скло чи звичайний одяг.

Хімічні способи захисту засновані на використанні спеціальних речовин для зменшення шкідливого впливу опромінення, зменшення симптомів ураження, чи сприянню більш швидкого виведення радіонуклідів з організму. До таких засобів відносяться радіозахисні речовини такі як радіоблокатори, радіопротектори та радіокорпоранти.

Радіоблокатори блокують шкідливий вплив радіоактивних речовин. До них належать вітаміни А, С, Е, мікроелементи (селен, мідь, цинк та ін.).

Радіопротектори – це речовини, що мають радіозахисні властивості (цистеїн, цистамін, дибунал та ін.)

Радіокорпоранти зменшують всмоктування радіоактивних речовин в організм людини. Для зменшення негативного впливу опромінення дуже необхідними є антиоксиданти, вітаміни та мікроелемента, які зв’язують вільні радикали, що знаходяться в організмі.

Радіоактивні речовини, що потрапили на шкіру викликають променеві опіки, а в подальшому можуть призвести до появи злоякісних новоутворень. Для видалення речовин, що потрапили на відкриті ділянки тіла використовують:

• сухі ганчірки і тампони, які видаляють до 70% радіонуклідів;

• вода і сніг змивають до 90%, а вода з милом чи іншими миючими засобами до 98% радіоактивних речовин;

• шкіру, заражену розчинами радіоактивного полонію, ртуті, вісмуту, йоду обробляють 1-3% розчином соляної чи лимонної кислоти;

• для обробки слизових оболонок застосовують 2% розчин питної соди.

До засобів індивідуального захисту від іонізуючого випромінювання відносяться спеціальні комбінезони або костюми, протигази, захисні рукавиці, взуття, просвінцьовані гумові фартухи, а також спеціальну білизну, шкарпетки тощо. Для захисту від радіоактивного пилу застосовують респіратори та прогумовані чи бавовняні костюми, головні убори.

Оцінка радіаційного стану на підприємствах, які використовують радіоактивні речовини чи іонізуюче випромінювання повинна здійснюватися за допомогою спеціальних дозиметричних приладів. Результати всіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30 –ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози для кожного працівника, а також сумарної дози за весь період трудової діяльності.