Тема 3.3: Православ`я.

Семінарське заняття:

1. Стан православної церкви після розколу.

2. Священне Передання як джерело віровчення, його складові.

3. Основні догмати православ'я.

4. Види і кола богослужіння в православ'ї.

5. Таїнства православної церкви.

6. Шанування ікон.

7. Основні свята.

8. Структура церкви.

Самостійна робота.

1. Хрещення Київської Русі князем Володимиром.

2. Основні свята православної церкви.

3. Історія православ'я після розколу.

Самостійна робота.

1. Хрещення Київської Русі. Князем Володимиром.

2. Основні свята православної церкви.

3. Історія православ`я після розколу.

Індивідуальна робота:

1. Роль Києво--Печерської Лаври в становленні православ`я на Україні.

2. Роль Кирила та Мефодія в поширенні православ`я.

3. Поширення православ`я в Київській Русі.

4. Реферати за темами.

Практична робота:

1. Відвідання храму.

Вступ: Слово православ'я означає правильно(вірно) славити Бога, що в самій назві робить акцент на якісному критерії істинної віри. Окрім того, православна церква на Сході відома під назвою ортодоксальної, що означає її правовірність.

Як окрема організаційна церковна структура з своїми особливостями культу, обрядів, звичаїв, з власним баченням Біблії та формуванням християнської традиції православ'я виникає в 11ст. внаслідок розколу єдиної Вселенської християнської Церкви. Формально вірному, такому погляду бракує історичної перспективи. Неупередженість вимагає розглядати православ`я як органічний розвиток християнства першого тисячоліття. Згідно такого бачення православ`я не стільки виокремлюється з єдиного християнства, скільки синтезує все набуте церквою на грунті східної Європи та Близького Сходу. Якщо задатися ціллю знайти в сучасному християнстві найбільш первинне і відповідне апостольській традиції, то ми вимушені звертатися до православної віри. Цікаво, що спроба протестантизму наблизитися до раннього християнства виглядає штучною і досить формальною, бо опрощення культу, яке було почате в 16 ст. Лютером створили своєрідне християнство, лише за виглядом воно нагадує християнство перших віків, але не відкриває істинного християнства за духом. Чи можна назвати православ`я найбільш достовірним християнством в світі ? Це питання, скоріше не наукового, а релігійного плану, бо в запитанні містить приховану відповідь. Але залишаючись на грунті історизму та користуючись принципами історичної герменевтики можемо проаналізувати і порівняти всі теперішні варіанти християнського вчення з власне біблійною вірою апостолів. На перший погляд ситуація складається не на користь православ`я. Яка реально мисляча людина побачить за безліччю культів, обрядів, правил та уставів, формальних приписів і міфологічних фантазій віру перших учнів Ісуса Христа. Та навіть, якщо ми порівняємо сьогоднішню практику і догмати православної церкви з тестами Нового Заповіту, які складалися через декілька поколінь після життя Ісуса, то зовні ми не знайдемо прямих паралелей між ними. Часто в історії знаходилися голоси, які доводять повну протилежність між ними.

Але чи можна говорити про схожість явищ виходячи з зовнішньої подібності між ними ? Так ми не знайдемо ніякої зовнішньої подоби між однією людиною в дитинстві, зрілості та старості. Щоб висловлювати твердження про схожість явищ, необхідно прослідкувати їх зростання, виявити стадії і напрямок росту, зміст кожного етапу і загальну тенденцію еволюції явища. Пророблений вже не раз подібний аналіз в історії, приводить до висновків про органічну спорідненість православ`я з первинним християнством, більшу його схожість на вчення Ісуса, аніж сучасні віровчення католиків і протестантів.

Це підтверджується аналізом основних рис православного християнства.

1. Тісний зв`язок з апостольською традицією, яка проходить через всю попередню історію. Православ`я завжди намагалося зберегти повноту вчення Ісуса Христа, не змінити його принципи.

2. Найпершим авторитетом і святістю володіє надприродне одкровення в православ`ї. Тут можна знайти часті посилання на авторитет Трійці, яка будує церкву, повчає віруючих, творить чудеса, освячує і одухотворяє, спасає і обожнює. З позицій православних християн Одкровення це – відкриття Богом Себе і Своїх знань, волі, енергії перед людьми, за християнським вченням визнається індивідуальне одкровення – таке, що отримує окрема людина для власних потреб та соборне(церковне) одкровення – таке, що дається для всієї церкви як обов'язкове (істинне) вчення; Одкровення про Бога може бути природнім – знання про божественне формуються з пізнання природи чи людиною себе та надприроднім – знання про божественне виходить з самої трансцендентної (божественної) сфери т. б. відкриваються самим Богом;

3. Православна церква має незмінний авторитет Біблії, яку сприймає як вищу фіксовану істину. Але, в той же час, церква зазначає умовність і неможливість тлумачення Біблії лише на грунті її тексту. Щоб точно розуміти зміст священного християнського тексту, необхідно розглядати його в контексті християнської традиції. Біблія невідривна від церковної традиції. Традиція розкриває і пояснює, часто таємний зміст Писання. Біблія-- писання Старого та Нового Завіту – вважаються богонатхненними писаннями християнської церкви, які записали різні люди, але джерелом наснаги яких був Дух Божий. Користується головним авторитетом в усіх християнських церквах, але по різному розуміється його співвідношення з традицією в традиційному християнстві та протестантизмі;

4. Православ`я зберігає древній культ, елементи якого можна знайти ще в часи перших християн. Еволюція, що переживається ним, пов`язана не з змінами, а з розкриттям і подальшим ростом первинного вчення християнської церкви. Всі нововведення сприймаються тут як органічний вираз древності, традиційності, старини. Вносити зміни, реформувати культ чи віровчення ніхто не має право самостійною діяльністю, навпаки, в старі часи, це робили найавторитетніші отці церкви(Іоанн Златоуст, Василь Великий) постійно підкреслюючи, що вони не створюють нового, а підводять підсумок та виражають вже існуюче. Православ`я, власне, живе лише накопичуючи, а не витрачаючи і не розсіюючи набуте в історії.

5. Тобто, поряд з авторитетом Біблії постає незмінний авторитет церковної традиції(передання, ). Передання містить в собі такі значення:

• передача від покоління до покоління всієї суми знань, фактів, подій які не зафіксовані в Біблії, але мали місце в ранньохристиянській історії;

• основу становлять постанови, рішення, документи Вселенських та помісних(місцевих) соборів, які визначають канонічне(юридичне) підгрунтя церковного життя;

• вчення святих отців церкви їх духовний досвіт доповнюють та реалізовують в конкретній історії євангельське життя, подають приклад для інших, розкривають глибини християнського вчення;

• відправа церковних богослужінь;

• життя, діяння та писання святих християнської церкви це взірцевий приклад чистого життя, думання людей, які максимально здобули, реалізували богоподібність, очистилися від пристрастей та жили в мирі і благодаті Божій;

• канони, устави, правила, норми, приписи – ті положення за якими живе церква і віруючі в повсякденному житті: як поститися, молитися, святкувати, працювати, поводити себе, розуміти,

Тобто, передання в православ`ї сприймається як продовжуване в історії одкровення, як розвиток і подальше розширення вже існуючого сенсу Біблії, як церковна творчість і повнота духовного досвіду.

1. Принциповим в православ`ї є питання про співвідношення Писання (Біблії) та Передання (традиції). Фіксується взаємозалежність традиції та Біблії. Широке розуміння Традиції як онтологічних умов реалізації вчення Христа, як глибинного духовного досвіду церкви. Первинність Слова невимовного перед словом письмово зафіксованим, реалізація його через християнське життя і потім фіксованість досвіду в Писанні. "Немає Писання без Передання".

2. Основою православної церкви є догматика—викладення основних істин віри в формі точних формул(догматів). Вони призвані відтворити чистоту та істинність вчення Ісуса Христа і апостолів. В часи життя Христа віра була внутрішньою і вчення передавалося усно, ніяких істин віри не записували, а лише однаково розуміли єдиний їх сенс. З часом виникла потреба зафіксувати головне в християнстві захищаючи віру від невірного тлумачення. Головні догмати віри зафіксовані в 4-5 ст. у постановах Вселенських Соборів та обгрунтовані в працях отців церкви. Важливо розуміти, що догмати в християнстві неможливо видумати на пустому місті, вони повинні бути наслідком попередньої віри і духовного життя.

Отже, ми бачимо, що православна церква має свій розвиток і не зупинилася на першому етапі свого становлення. Подальший історичний розвиток цієї церкви обумовлений багатьма соціальними та культурними процесами, що проходили в Середземномор`ї.

Взаємовідношення з католицькою церквою складалося в ранішні часи ще за довго до розколу, але саме після 11ст. ці відносини стали показовими.

Політика імперії та церкви.

Боротьба з католицькою церквою. Завоювання Константинополя у 1204 р. Знищення Візантії турками у 1453р.

Флорентійська унія 1439р.

Основні догмати православної церкви:

1. Сповідування пресвятої Богородиці і пріснодіви Марії(встановлено на 3 Вселенському Соборі 431р.).

2. Шанування святих і молитви до прославлених святих(раннє вірування християн).

3. Шанування ікон(встановленно на 7 Вселенському Соборі 787р.).

Cенс богослужіння,

Існують такі види богослужіння: Євхаристія, вечірня, ранішня, часи.

В церкві існувала практика безперестанної молитви, яка умовно розділялася на ранішню, денну, вечірню.

Євхаристія

Вечірня

Ранішня

Дзвони – це особлива музика православного богослужіння. Передзвін це своєрідна музикальна проповідь, яка винесена за межі храму.

З’явилися в 5-6ст. в Європі а в 9ст. проникли в Візантію. Поступово виникають великі набори дзвонів для яких будуються спеціальні будівлі -- дзвіниці, колокольні. За допомогою дзвонів різної тональності можна виконувати музикальні твори. В середні віки дзвони оточував ореол таємничості, їх хрестили, окропляли святою водою, давали їм ймення.(Цар колокол).

Храм – як правило, будівля особливої форми в якій відбувається християнське богослужіння. Це "місце особливого перебування Бога на землі", будівля, яка символізує впевненість християн: в тім, що і тепер "з нами Бог".

Ще в дохристиянські часи храми були населені божествами, духами. Люди приносили жертви біля храму бо в середину дозволялося потрапляти лише служителям. В християнстві змінюються уявлення про храм. Він став місцем, де навколо вічно перебуваючої Святині збирається народ божий(церква).

Храм не будувався для житла, він не має інших буденних функцій, натомість храм це культова споруда, т.б. він побудований для релігійного, духовного життя людини. Він існує для того, щоб в зримому вигляді виразити почуття віруючого, нагадати йому про існування Бога, це місце молитов і піснеспівів до Бога, це місце особливого служіння Богу через дійства, таїнства, обряди, це зібрання, собор, церква віруючих, "дом народу Божого".

Вигляд храму складався віками. Спочатку християнські храми будували в вигляді базилік—прямокутні будівлі з рядом колон. Базіліка символізувала собою "корабель, що пливе по хвилях історії". Зовні вона була мало прикрашена, а в середені оздоблювали мармуром та мозаїкою.

В Візантії переважає ідея космосу в розумінні храму, там зображене все буття, історія, людина. Весь храм нібито модель космічного всесвіту де людина займає певне становище в структурі небесного і земного. В храмі купол це небо, нижня частина це земля, малюнки ангелів, патріархів, пророків і святих зображають єдину церкву в якій немає мертвих, а лише живі. З чотирьох сторін на центральному куполі зображають чотирьох євангелістів(..). По стінах картини біблійних і церковних подій, на західній стіні події Страшного суду.

З 16-17ст. з`являються багатокупольні храми з багатьма галереями, приделами, нарядною прикрасою.

Всі деталі храму в архітектурі символізують вчення церкви про єдність людини і Бога, про Царство Небесне. Купол храму це символ єдності земного і небесного, яке поєднується на чолі з Христом. Храм навіяний образами з Апокаліпсису (та новозаповітної церкви іудеїв). Центр храму Престол – образ Самого Христа, Слова Божого в Євангелії. Навколо нього – ангели і святі, а ті вірні християни, які належать до цього зібрання "співгромадяни святим і свої Богу" (Еф.2.19)—приєднуються тут на землі до вічного богослужіння Царства Божого.

Храм міститься олтарем на схід. Храм поділяється на три частини: олтар(в напівкруглій апсиді) з горнім місцем для єпископа, сам храм(для молінь вірних), притвор(місце для неофітів, підсудних). Престол(олтар) має форму куба. Позаду нього знаходиться семисвічник. На престолі знаходяться напрестольне Євангеліє, дарохранительниця, хрест, Апостол.

Іконостас – ограда, що відділяє олтар від храму. Вона скомпонована з ікон та малюнків. Спочатку олтар залишався відкритим до храму, його відділяла лише низька кам`яна ограда. З 4-7ст. на цій ограді стали споруджувати колони до яких кріпилася завіса, яку після служби завішували. Після 8ст. періоду іконоборства виник перший ярус іконостасу. На верху колон, над царськими воротами та в низу стали зображати ікони Христа і Богородиці. Поступово до них прибавилися інші. На Русі виник другий ряд іконостасу. А в 14-15ст. третій та інші.

Царські ворота – це центральні ворота через які під час служби проходять священики. Спочатку вони були невеликими. Пізніше вони стали справжніми воротами. По обидва боки від них знаходяться північні і південні ворота для малого виходу та проходу дияконів і причту. Амвон(тепер солія) – підвищення перед царськими воротами для проповіді, молитов диякона, причастя.

Храми називалися на честь святих--мучеників за Христа. Пізніше вони стали присвячуватися Христу Спасителю, святам, Богоматері. Пізнати кому присвячений храм можна по "храмовій" іконі, яка знаходиться справа(на південь) від царських воріт. До церкви могли добудовувати(прироблювали) допоміжне приміщення яке називається придел. Це тому, що в православній церкві на одному престолі можна правити лише раз на добу.

ікона – реальне зображення Ісуса Христа чи святого у символічній формі духовного зображення.

хрест – символ духовної перемоги Христа над смертю та дияволом.

Обряд – любий зовнішній знак, який виражає настрій і шанування віруючим Бога і церкви. Сталі обряди формувалися як наслідок таких закріплених в церкві особливих настроїв і відношень між Богом і людиною(богослужіння, погребання, треби, ..).

шанування святих,

Свята – особливо шановані в православ`ї події з життя Ісуса Христа, Богородиці, святих, які відмічають кожен рік. Існують свята незмінні(числа святкувань яких не змінюються) та перехідні(які постійно змінюють день святкування).

церковний рік – починається з 1 вересня.

Різдво Богородиці, Здвиження Хреста Господня, Введення до храму Пресвятої Богородиці, Різдво Христово, Хрещення Господнє(Богоз"ява), Стрітення Господнє, Благовіщення, Преображення Господнє, Успіння Пресвятої Богородиці,

Пасхальний цикл – підготовчий період, Великий піст(неділя торжества православ’я, неділя хрестопоклонна, лазарева субота, вербна неділя), Страсна седмиця, Пасха, Вознесіння, П’ятидесятниця(день Св. Трійці), день Св. Духа.

Таїнства.

Це така священнодія, під час якої Церква призиває Духа Божого і благодать Його сходить на віруючих. Таїнств багато, бо всі церковні дії благодатні, але головних таїнств 7.

Хрещення – знак вступу віруючого до церкви і містичного прилучення його до вірних у Христі, до "тіла Христова". "Звершується по вірі дорослого чи хресних батьків(над малюком). Хрещення повинно відбувати водою і Духом Св. При необхідності снігом, піском, пилом). В разі потреби небезпеки пов`язаної з смертю його може звершувати не священик, а диякон або мирянин, який знає освящаючу молитву, навіть мати сама в разі гострої необхідності може охрестити дитину. Після такого хрещення воно не повторюється а лише доповнюється пресвітером. Хрещених єретиками необхідно перехрещувати. Тих хто недавно прийшов до віри не потрібно поспішати швидко охрестити. Людина повинна готуватися до хрещення, вивчати віру. Оглашений який причастився по невіданню повинен бути хрещеним. Хворі можуть бути хрещені, якщо за них промовлять свідчення їх віри інші. Малюки приймають хрещення в визволення від прабатьківського гріху. Хресні батьки беруть на себе обов`язки виховання малюка в вірі і моралі. Хрещеними можуть бути всі, за виключенням біснування, жіночої нечистоти." (Устав).

Миропомазування – таїнство сходження Духа св. на хрещенного(Ін.3.5; 15.26; Діян. 10.44;19.1-7). Знаменує посвячення вірного. Людину помазують миром, благовонним освяченим маслом. "Миро готують в одному місці і його раз на рік освячує патріарх, або єпископ. Через миропомазування прилучаються до церкви єретики, які вже хрещені через трикратне занурення. Це таїнство не повторюється, лише в випадку помазування на царство." (Устав).

Покаяння (сповідь)— (Мф.18.18;Ін.20.23)--примирення з Богом, визнання і сповідування своїх гріхів перед священником, який має право відпустити гріхи іменем Христа. "В таїнстві покаяння прощаються гріхи, здійснені після хрещення і останньої сповіді і подається благодать, яка допомагає християнину долати гріховні спокуси. Таїнство може звершувати лише канонічний пресвітер, або єпископ. Через каяття прилучуються єретики та роскольники. Переходити від одного сповідника до іншого без поважних причин забороняється. До сповідування приходять після 6 літнього віку. Каяття необхідне для всіх, бо всі грішні. Всі гріхи поділяються відношенням до трьох сил душі: сили розуму, сили жадання—грошолюбство, славолюбство, сластолюбство..., сили гнівливості—зависть, ненависть, враждування, вбивство... Для визволення від гріху і на казання може бути накладена епітим`я, але щоб його не привести до відчаю чи розслабленості в житті. За одне порушення не накладається два на казання. Епитім`ю знімає тільки той, хто її наклав. "(Устав).

Євхаристія (благодарення) -- або причастя, участь в тайній вечері Господній, "під виглядом пшеничних просфор та червоного вина(розбавленого з водою). Здійснювати може лише канонічний священник в освяченому храмі. Двічи на одному алтарі і одним священником літургія не здійснюється. Приступають не ївши. Не здійснюється за самогубців." (Устав).

Брак – таїнство освячення подружньої любові і сімейного життя. (Бут.2.24;Мф.19.5-6). "Заборонено цуратися шлюбом, бо він встановлений Богом. Не здійснюється в дні посту і проти них. Звершується після Літургії в храмі в присутності всіх. Забороняється звершувати шлюб в монастирях. Церква визнає один шлюб. Другий як врачевство від блуду, а не як бажання сластолюбства. Третій брак є нечистотою в Церкві, але кращий ніж перелюб. Четвертий шлюб не допустимий, бо багатошлюбність є справа скотська і тяжча перелюбу." Заборонені незаконні шлюби. Повні заборони для шлюбу: дійсний попередній брак, свящ. сан, монашество, вдовство після третього шлюбу, провина за розторгнення попереднього шлябу, неповноліття чи перестаркуватість: вдовам після 60, чоловікам 70-ти, відсутність батьківської згоди. Умовні заборони: кровне і духовне родство, належність до єрисі. Причини для розторгнення шлюбу: смерть, незаконний брак, перелюб, довга відсутність. Не є приводом для розірвання: конфлікти в сім`ї, біснування, єресь."(Устав).

Маслосв`яття – соборування(таїнство Єлею), звершується над хворим заради зцілення тілесних та душевних хвороб, та прощення йому незгаданих гріхів. (Мк.6.13;Іак. 5.14-15). "Проводиться після сповіді в Великий піст.Заборона: над здоровими і померлими." (Устав).

Священство(рукопокладання) -- передача церквою благодаті приємства і канонічності від єпископа до священства(дияконів, пресвітерів) для того щоб вони могли здійснювати таїнства та служити церкві(Мф.10.40;18.18; Лк.10.16; Ін.20.21-23; 2Кор..11.28-29). "Поставляються лише своїми єпископами і призначаються до певного місця. Отримують грамоту, ... (Устав).

Погребіння – відспівування померлих християн, видання їх душ і тіл Богу.

Єресь—повне відокремлення від істинної віри. Піддається анафемі. Заборона: разом молитися, входити до храму закоренілим єретикам, святкувати з ними, приймати жертви, приймати благословення, шлюб. Необхід. поводити себе милосердно до єретиків.

Розкол—розділення поглядів відносно церковних питань. "Причина гордість, славолюбство, Заборона: молитися, приймати участь в їх службах і таїнствах." (Устав).

Симонія—заборона купувати чи продавати чи вимагати грошей і дарунків за священицький сан. Порушники виключаються з сану і посади.

Церковно--слов`янська богослужбова мова – основна мова богослужінь, яка виникла на Русі з часів Кирила та Мефодія. Хоча за довгий час вона деяким чином змінювалася(і мала свою специфіку в певних регіонах: в Москві, Київі...), але в цілому вона залишається незмінно головною мовою божих відправ, текстів, канонів, піснеспівів православної церкви. За традицією під час служби(всеношної, літургії) читається Апостол(Діяння та послання апостолів) та Євангеліє на церковнослов’янській мові.

Поняття аскетизму, його православні особливості, відмінність від нехристиянської аскетики.

Відмінності православ`я від інших християнських церков.

Всі відмінності можна згрупувати у догматичні, церковно—організаційні, обрядові, місіонерські, політичні, моральні……..

Доповнити про неагресивність православної церкви, не вдавалася до насильницьких спроб розповсюджувати своє вчення, визнає свободу віросповідань. Відкидає методи інквізиції.

Не зазіхала на світське панування, не втручалася у політичну боротьбу у вигляді політичної партії

Держава і церква мають особливі і різні завдання—але допомагають одне одному держава управляє справами людськими та суспільними, церква спасає людей не від держави а від смерті і гріху і має власну оцінку і судження про все.

Імена та титули предстоятелів православних церков світу згідно з диптохом(списком) честі

1. Константинопольська православна церква.(Вселенський патріархат) Очолює церкву Святійший Варфоломій I, Патріарх Вселенський Архієпископ Константинополя—Нового Риму, цей титул вважається “першим серед рівних” православних патріархів. Утворилася у 4ст. З 451р. очолюється патріархом. Паства у Турції нараховує всього біля 5тис. чоловік. 27 закордонних єпархій. На правах автономії Фінська, Кіпрська церкви та Св. Гора Афон. Церква має 44 єпархії, понад 30 монастирів, загалом бл. 5 млн. віруючих; Кафедральне місто Стамбул.

2. Александрійська православна церква. Очолює Святійший Петро VIII, Папа і Патріарх великого міста Олександрії, Лівії, Пентаполісу, Єфіопії, усього Єгипту і всієї Африки, Отець отців, Пастирь пастирів, Архіпастир архіпастирів, Тринадцятий апостол та Суддя Всесвіту. Церква має 14 єпархій, 160 храмів, півмільйона віруючих, 3 монастиря; Кафедральне місто Олександрія.

3. Антіохійська православна церква. Церкву очолює Блаженнійший Ігнатій IV патріарх Великого Божественного міста Антіохії, Сирії, Аравії, Кілікії, Іверії з Месопотпмією і всього Сходу. Заснована у 37 р. Стала незалежною у 3ст. Церква має 22 парафії, 7 монастирів, бл. 400 храмів, біля 750 тис. віруючих; Кафедральне місто Дамаск.

4. Ієрусалимська православна церква. Очолює Блаженіший Діодор, Патріарх Св. Міста Єрусалиму та всієї Палестини. Як автокефальна виникла у 5ст.— Церква має 2 єпархії, одну архієпископію, 23 храми, бл. 260 тис. парафіян, 27 монастирів; Кафедральне місто Єрусалим.

5. Руська православна церква. Предстоятель Святіший Олексій II Патріарх Московський та всієї Русі. Набуває самостійності у 1448р. з моменту висвячення митрополитом Іони собором російських єпископів. Юридичної автокефалії здобула у 1589р. коли Константинопольський патріарх висвячує митрополита Іова патріархом Московським і всієї Русі—церква має 17 тис. громад, 60 млн. віруючих, 9 тис. громад у діаспорі, 125 єпархій, 400 монастирів; З 1990 р. надала статус автономії Латвійській, Литовській, Єстонській. Українській, Молдавській церквам.

6. Грузинська православна церква. Очолює Святіший і Блаженіший Ілія II католікос-патріарх всієї Грузії, Архієпископ Мцхетський та Тбіліський. Засноване християнство у 337 р. Автокефалію прийнято з 467р. Має патріархат з 1010р. Після приєднання Грузії до Росії була на правах екзархату(1811), з 1917р. самостійно поновила свою незалежність, визнана автокефальною Руською церквою у 1943.—церква має 24 єпархії, 27 монастирів, бл. 3 млн. віруючих; Кафедральне місто Мцхена.

7. Сербська православна церква. Очолюється Святійшим Павлом, Архієпископом Печським, Митрополитом Белградо—карловацьким, Патріархом Сербським. Прийняли християнство у 7ст. Самостійною вважається з 1219 р., патріархією з 1346р. Остаточно стала автокефальною у 1879 р., а у 1920 р. відновила патріаршество. Церква має 28 єпархій, 180 монастирів, понад 8 млн. віруючих. Кафедральне місто Белгород.

8. Румунська православна церква. Церкву очолює Блаженіший Феоктист Архієпископ Бухарастський, Митрополит Мунтенський та Добруджийський, намісник Кесарії Кападокійської, Патріарх Румунський. Проголосила автокефалію у 1865 р., визнано лише у 1885р. З 1925р. має статус патріархату. Церква має 26 єпархії, 39 єпископів,400 монастирів, 9 тис. парафій, 20 млн. віруючих. Кафедральне місто Бухарест.

9. Болгарська православна церква. Офіційний титул керівника церкви Святіший Максим, Патріарх Болгарський, Митрополит Софійський. Християнство починається у 865р. Перша автокефалія у 919р.. У 927р. патріархат. Остаточну автокефалію проголосила у 1870 році, яку визнала Константинопольська Церква—матір лише у 1945році. Церква має 14 єпархій, 22 єпископа, 123 монастирів, понад 4 тис. громад, бл. 8 млн. віруючих

10. Кіпрська православна церква. Очолює Блаженіший Хризостом, Архієпископ Нової Юстініани та всього Кіпру. Стала автокефальною у 431 р. на 3 Ефеському Вселенському соборі. Повну незалежність відновила у 1947р. Церква нараховує 6 єпархій, 9 єпископів, бл. 600 громад, 23 монастиря; Кафедральне місто Нікосія.

11. Елладська(Грецька)православна церква. Очолює Блаженіший Христодул, Архієпископ Афінський та всієї Еллади. Стала автокефальною у 1850р. Церква має 79 єпархії, 95 єпископів, більш як 9 млн. віруючих, 300 монастирів. В церкві існує дві течії; Кафедральне місто Афіни.

12. Албанська православна церква. Предстоятель: Блаженіший Анастасій(Януламос) Архиєпископ Тиранський та всієї Албанії, митрополит Тиранський, Дурреський та Єлвасарський обраний у 1991р. . Виникає християнство у 10ст. З 1922р. отримала автокефалію від Болгарської церкви. З 1945р. починається жорстока боротьба проти церкви комуністичним режимом. З 1967р. заборонена в країні. З 1990р. діє легально, але у живих залишилося всього 5 священнослужителів. Кафедральне місто Тірана, 4 єпархії, 400 приходів, 2 монастиря. Має біля 500 тис. віруючих.,

13. Польська православна церква. Очолює Блаженійший Савва, митрополит Варшавський та всієї Польщі. Заснована у 9ст. у 1924р. отримала автокефалію згідно томосу константинопольського патріарха, у 1948р. отримала повторну автокефалію від РПЦ. Церква має 12 єпархій, біля 1 млн. віруючих, 4 монастирі, біля 300 храмів;

Автокефальні Церкви, що визнаються не всіма патріархатами

1. Православна Церква у Чеських землях та Словачині. Предстоятель Блаженіший Дорофей, Архієпископ Пражський, Митрополит Чешських та словацьких земель. Заснована у 863р. У 1951 р. отримала автономію від РПЦ. . Не визнається Вселенським патріархом. 4 єпархії, 3 єпископа, 245 приходів. Кафедральне місто Прага.

2. Православна церква Америки. Очолює Блаженіший Феодосій, Архієпископ Вашингтонський, Митрополит всієї Америки і Канади. Заснована кін 18-поч.19ст. руськими монахами. Отримала автокефалію у 1970р. Має 13 єпархій, 14 єпископів, 25 монастирів та скитів, 650 общин, місій.

Автономні православні Церкви

1. Синайська православна церква. Знаходиться у юрисдикції Ієрусалимського патріарха. Має бл. 1 тис. віруючих.

2. Японська і Китайська православна церква. Очолюється на сьогодні Блаженішим Феодосієм, Архієпископом Токійським та Митрополитом всієї Японії. Заснована у 19ст. митрополитом Миколаєм. Знаходиться у юрисдикції Російської церкви. Очолює митрополит Японський……... Має 3 єпархії, 150 парафій, бл. 30 тис. віруючих у японській та 20 тис. у Китайській.

3. Фінляндська православна церква. Має 3 єпархії, 40 громад, 3 монастиря. Знаходиться у юрисдикції вселенського патріарха.

4. Крітська православна церква.

5. Естонська Апостольська православна церква. Мала незалежність з 1923р. до 1945р. Знаходиться у юрисдикції вселенського патріарха. Відновлено статус автономної у лютому 1996р.

6. Українська православна церква. Очолює Блаженійший Митрополит Київський і всієї України Володимир(Сабодан).У юрисдикції Руської ПЦ. Надано широку автономію у 1990р. Має 9004 парафії, 48 монатирів, 8 духовн. навч. закладів, 4904 служителів культу.

Православні Церкви, які виникли внаслідок розколів, уній та відокремлень і не визнаються в світовому православ`ї

1. Білокриницька ієрархія

2. Істинно православна Церква

3. Древле првославна Церква

4. Православні безпоповські Церкви

5. Українська Греко—католицька Церква(УГКЦ)

6. Російська православна церква за кордоном(РПЦЗ). Має 500 тис. віруючих, 350 парафій, 16 єпархій, 12 монастирів.

7. Македонська автокефальна православна церква виділилася з Сербської у 1960-х рр. не визнана світовим Православ`ям.

8. Українська Православна церква Київського патріархату(УПЦ-КП). Має бл.

   1. 3300 громад, 15 монастирів, 7 навч. закладів.

9. Українська православна автокефальна церква(УАПЦ). Має бл. 1209 громад(1101 з яких у Галичині), 2 монастирі, 1 навч. заклад, 216 служителів.

10. Грецька православна церква.

11. Грецька істинно православна церква.

12. Розкол в Болгарській православній церкві.

Православні Церкви діаспори, які належать до юрисдикції різних патріархатів

Православні (дохалкідонські) церкви, що не входять до диптиху (списку) церков Вселенського православ`я(виникли у 4ст.).