1. Монофізіти.

2. Армянська церква.

3. Малабарські християни.

Східно-християнська філософська і богословська думка (патристика). Православна містика та її відмінності від неправославної та нехристиянської.

Ісіхазм і його значення для православ`я.

Організаційна структура церкви. 15 автокефальних церков(незалежних) і соборність(єдність канонічна усіх церков). Поділ церкви на митрополії, єпархії, приходи.

Віхи православ`я після розколу.

Хрещення Русі та поширення в Україні.

Переїзд митрополита Петра до Володимира у 1325р.

Висвячення першого самостійного митрополита Іони у 1448 р. Повна автономія руської церкви з розривом стосунків з Константинополем на 140 років і невизнанням нової церкви в світі. Це пояснюється не лише прагненням Русі до незалежності а в дуже великій мірі зреченням греками православ`я на Флорентійському соборі. Навіть після повернення греків до віри вони не визнають руську церкву.

Встановлення автокефалії у 1589р. заснування патріархату

Теорія “москви як третього Риму”. Взаємини церкви та держави.

Реформа Нікона у 1653-56р.: її політичні, церковні, канонічні аспекти. Орієнтація Никона на єдність з грецькою церквою у культі, панслав`янські та панправославні наміри руського царя Олексія Михайловича. Прагнення Никона здобути незалежність церкви від держави—ідея сильної і незалежної церкви в імперії. В результаті держава підтримує обрядову реформу, не визнає ідею незалежної церкви, знімає Никона з патріаршества, продовжує тенденцію розширення впливу руського православ`я на південь, спочатку залучення України, потім плани відносно інших земель, аж до завоювання Константинополя і відродження Візантії. Засудження на соборах 1656р. та 1667р. двоперсників як єретиків.

Старообрядництво. Воно триває аж до 1971р., коли помісний собор РПЦ скасовує постанови соборів 1656-67рр.

Церковна Унія XVI ст.—1656р. .

Реформи Петра 1, ліквідація патріаршества у 1721р. Синод-орган державного управління церквою, повна втрата незалежності церквою.

Канонізація святих

Особливості українського та московського православ`я.

Відновлення патріаршества в листопаді 1917р.

19 січня 1918р. анафема Тихона всім хто проливав невинну кров

Декрет держави про відокремлення церкви від держави та конфіскацію немайна некультового характеру.

Знищення, ліквідація, репресії під час радянської влади

Сучасний стан православ`я в світі.

Сучасний стан православ`я в Україні і проблеми розколу патріархатів(УПЦ МП, УПЦ КП).

Взаємовідношення християнських церков і зв`язок з національним Відродженням в країні.

Тема3.4.: Католицизм.

Характеристика специфіки Західного християнства до розколу. Вплив юридичної традиції римського права та язичницької культури стародавнього Риму на ідеологію та дух латинського християнства. Витоки універсалізму католицької церкви. Періоди історії: первинний(1-4ст.), ранньосхоластичний(5-11ст.), зріло- схоластичний(12-15ст.), єзуїтський(16-18ст.), сучасний(19-20ст.). Діяльність ордену єзуїтів(Товариство Ісуса). (Ігнатій Лойола. З 1534р. до 1773, з 1814р. знову). Інквізиція -(13ст. особл. 1480р. до 19ст). Індульгенції(15-16ст.). Реформація(16ст.). Контрреформація(16ст.). 1 і 2 Ватиканські собори. Організаційна структура церкви. Інститут кардиналів. Спільні риси та відмінності між католицькою та православною церквами у віровченні та культі. Ідея непогрішимості папи Римського. Григоріанський календар. Католицизм в наші часи: соціальні ідеї, гуманітарні акції, екуменічна діяльність. Ватикан як столиця католицизму. Особа папи римського. Католицизм на Україні.

Самостійна робота.

1. Виникнення католицизму і його особливості.

2. Структура католицької церкви.

3. Витоки ідеї верховенства папи та її реалізація в католицизмі.

4. Спільні ідеї та розбіжності між православ`ям та католицизмом.

5. Характеристика діяльності Ватикану сьогодні.

6. Екуменічна та соціальна діяльність католицької церкви.

7. Запровадження та діяльність церковного суду в католицизмі.

Індивідуальна робота:

1. Проаналізувати матеріали другого Ватиканського Собору.

2. Сучасна політика Риму відносно православ'я.

3. Реферат на тему "Історія інквізиції" та "Орден єзуїтів".

4. Формування ідеї папства.

5. Ордени католицької церкви.

Навпаки, назва католицької церкви походить від слова кафолічний т.б. вселенський(всесвітній) теж як певного(кількісного) ставлення до істинності віри. Істинною церквою католики вважають найбільш чисельну церковну організацію.

Римська ментальність християнського Заходу спирається на римську культуру, латинську мову. Філософія більш схильна до Арістотеля(особливо після відмежування від східної церкви у 11ст.) і його схематичних побудов. Арістотелізм дає зручну систему понять, зрозумілу формальну логіку, використовує надбання природничих наук, розглядає проблеми суспільства, психології людини. Тобто намагається комплексно підійти до світових філософських проблем. Недарма, згодом, філософія Стагеріта, перероблена в християнському дусі, на століття стала офіційною доктриною католицької церкви. Арістотелізм створив можливість для філософії мати певну(згодом значну) автономію поряд з теологією і врешті виділилася за її межі. Але, не дивлячись на значну роль філософії в культурі середньовічного західного суспільства вона надовго залишається тільки “прислужницею теології”. Згодом ми це зрозуміємо ясніше, а тепер достатньо сказати, що в системі католицької думки і філософія і наука можуть дуже вдало підтверджувати надрозумові теологічні істини, але ніколи вони не можуть безпосередньо їх зрозуміти, і тому не можуть стати нарівні з теологією, яка базується на Одкровенні. В західному середньовічному суспільстві церква(папська курія) монопольно керувала всіма сторонами суспільного життя: як духовними справами так і політичними, державними. Одноосібним керівником церкви, найвищим авторитетом у богословських і догматичних питаннях виступає папа Римський, можливо тому, багато хто з римських пап були людьми добре освіченими, приймали участь у культурному житті церкви і суспільства. Західна церква з її практицизмом, орієнтацією на “зовнішні” формально-логічні і навіть юридичні елементи відповідно впливає на характер філософської думки. Вона дуже рано майже повністю стала теоретичною, перестала більш перевіряти результати своїх досягнень духовною практикою. Філософія стала схоластикою, т.б. що до цього часу означає теоретичне філософствування про духовний та божественні світи, яке не спирається на реальне їх духовне переживання. Самостійність від духовної практики приводить християнську думку Заходу до обгрунтування нових вчень, введення нових догматів. Наприклад, відійшовши від первинного християнського віровчення філософська думка спонукала змінити догматичну формулу тлумачення Трійці(Філіокве). Протягом багатьох століть католицька філософія користується схоластичними методами доказів, що свідчить про формальний характер її богословствування.

Отже, філософська думка християнського світу по різному розвивається в залежності від того культурно—історичного, мовного та богословського грунту на якому вона виникає.

Повний титул папи Римського—Єпископ Рима, намісник Ісуса Христа, приємник князя апостолів, верховний понтифік вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, монарх міста-держави Ватикан, раб рабів Божих.

Всього на сьогодні було 262 пап Римських.

Філіокве було введено на Толедському соборі 589 р.

Целібат був установлений папою Григорієм 7 в 1073-1085 рр. і утверджений з 13 ст.

Вчення про чистилище розроблене Фомою Аквінським і прийняте як догмат в 1439 р. на Флорентійському соборі.

Тема Протестантизм.

Семінарське заняття:

1. Причини реформації Мартіна Лютера.

2. Чому Лютер саме так вирішує проблему співвідношення Біблії та

3. традиції ?

4. Які відмінності віровчення традиційного християнства та

5. протестантизму ?

6. Які існують напрями класичного протестантизму ?

7. Напрями неопротестантизму та особливості їх віри.

Індивідуальна робота:

1. Порівняти будову та внутрішню естетику православних та

2. протестантських храмів.

3. В чому сенс заперечення культу і монашества ?

4. Наука і релігія в протестантизмі.

5. Реферати за темами.

1517р. тези Лютера у Вітенберзі.

Вчення Лютера

Необхідно зазначити, що виступ Лютера був направлені проти зловживань в католицькій Церкві і зокрема проти папства. Майже на всіх ідеях Реформації позначилася антипапська спрямованість виступів Лютера. Першим завданням реформатора було зруйнувати папство та його негативні наслідки для Церкви. Врахування цього моменту дозволить зрозуміти мотив і загальний настрій вчення Лютера, дасть можливість зрозуміти його спрямування. Треба розуміти, що в свідомості Лютера і багатьох християн того часу розуміння Церкви та її приписів нерозривно поєдналося з негативом католицької церковної дійсності. Слова: Церква, канон, обряд, єпископ, папа втратили свій ранній зміст і стали символом церковного свавілля та зневіри.

За характером Лютер максималіст. Розпочавши боротьбу, він веде її не на життя, а на смерть, бо плата за програш для нього вогнище. Він визнає себе покликаним до великої місії повернути християнству його апостольське обличчя, людей до віри, а Церкву до Бога.

Виступ Лютера продиктований падінням в католицизмі того часу християнського духу, відпадінням від канонів отців та їх духу, встановлення тисяч обмежень, які продиктовані не духовними потребами, а вимогами церковної кон’юнктури. До Реформації Лютера привели тисячі новацій і запозичень католицької Церкви, які вона прийняла після Вселенських Соборів, але найбільшою причиною було загальний занепад Церкви того часу, послаблення християнського життя, викривлення євангельського духу в поведінці її предстоятелів. Все це вимагало негайних реформ чи з боку курії, чи з боку народу. У той час Західне християнство пішло шляхом реформування Церви знизу, на хвилі благочестя окремих представників і ревності маси народу. В наші часи ситуація докорінно змінилася, бо ослабла віра звичайних людей, тому католицька Церква через реформування зверху намагається зберегти її залишки.

Реформація ж почалася і проходила при відсутності тих головних умов, які б могли забезпечити справжні зміни Церкви без відкидання її самої. З одного боку, відсутність можливості порівняти свої реформи з древніми взірцями не дозволили Лютеру провести справжнє реформування Церкви і привести її до давніх звичаїв. Дослідники вказують, що засновник протестантизму погано знав тогочасну практику східного християнства, був слабко обізнаним з церковною традицією перших віків, тому його реформи перетворилися у повне руйнування усіх церковних порядків, бо Церква у нього асоціювалася з папською владою.

З іншого боку, Лютер діючи за принципом “треба відмінити усе, що спокушує”, виплеснув воду, разом з малюком. Ригоризм реформатора досягає, іноді, дивних меж, коли він діє не за покликом підняти свідомість християн до рівня канонів Церкви, не прагне оновити ці канони, а просто їх відміняє лише для того, щоб вони не навантажували християн. Недарма він пише: “І буде по християнські, якщо ми відкинемо, або принаймні, скоротимо усе, що стало використовуватися на зло і більш гнівить чим вмилостивляє Бога”¹.

Цим лютеранська Реформація на Заході відрізняється від реформ благочестя в православ’ї, де духовне оновлення завжди супроводжувалося поверненням до “традицій отців”, до звичаїв первинних віків, і як правило, супроводжувалися більш ретельним виконанням заповітів Традиції. Якщо реформи на християнському Сході приводили до посилення ортодоксії, то реформи на християнському Заході приводили до її послаблення, або відміни повноти церковного Передання.

Виступ Лютера був направлений проти:

• Самого церковного інституту папства. “Не було ще і ніколи нічого не буде доброго від папства та його законів”.

• Усіх обтяжливих церковних постанов, які накладають на совість християнина невиправдані Євангелієм тягарі, які неможливо виконати. Лютер вважає, що усі постанови пап і папських соборів, які суперечать Писанню та здоровому глузду можна відкинути не боячись вічного осуду, бо Христос таких постанов не приймав і не заповідував.

• Порушення моральних правил папської курії, які досягли небувалих розмірів: обман, продаж майна, підкуп, хабарництво, ....

• Продажу індульгенцій, які звільняли християнина від необхідності каяття, і зосереджували духовне право молитися до Бога від імені грішників у руках папи.

• Соціальних привілеїв духовному стану. Вони мають бути як усі християни без винятку. Усі рівні перед Богом, отже усі рівні перед владою світського закону і церковних канонів.

• Узурпації папством вчення про те, що ключі від раю зосередженні в руках папи, ніби лише папа може відкривати і закривати дорогу до Бога. В католицизмі існує невірне розуміння самого права папи наслідувати верховну владу в Церкві. Ніби то, Христос поручив Петру, а через нього усій общині право відпускати гріхи, а папа зосередив це право в своїх руках.

• Примату папської влади в Церкві. На думку Лютера, не може одна особа керувати усією Церквою, таке право отримали усі апостоли, а не тільки ап. Петро. Не можна, вказує Лютер, ототожнювати папу і Церкву. Папа має бути підлеглим церковному Собору, уся Церква повинна вирішувати найголовніші питання віри, устрою, життя, тлумачити Писання, а папа контролює і гарантує їх справедливе рішення.

• Права тлумачити Писання лише папами та верхівкою Церкви. Така узурпація, на думку Лютера, приводить до зневіри людей і незнання ними основ християнської віри. А з боку папи безконтрольне викривлення Писання, яке ніхто не може перевірити. Навпаки, право читати, знати і тлумачити Писання повинні мати усі віруючі, щоб кожен міг керуватися ним у своєму житті, а не лише постановами пап.

• Ідеї папської непогрішимості у справах віри і благочестя. Лютер вимірює життя папи Євангелієм і розуміє, що воно повністю не відповідає духу і букві Писання. Сам папа і його курія, закони і канонічне право мало, що зберегли з Писання, тому вони не відповідають Біблії і мають бути відкинуті. Лютера дратувало те, що благочестиві християни не мають голосу в Церкві в той час, коли аморальні папи, які не мають а ні віри, а ні Духу керують Церквою.

• Претензій папи бути верховним володарем в Церкві, над державами, над світом і навіть Царством небесним і ангелами. Цій ідеології всесвітнього панування Лютер протиставляє образ смиренного Христа, який омивав ноги апостолам, “не мав де голови схилити”, казав, що “Царство його не від світу цього”. А папа панує на Землі неначе Бог, потребує для себе поклоніння як божество, сидячи на престолі ніби цар, він приймає сидячи причастя, заставляє імператорів цілувати собі ноги, носить потрійну корону (тіару) в знак своєї влади над трьома світами.

• Надмірної пишноти папського життя, одягу. Його оточують тисячі непотрібних людей. Біля нього зігріваються тисячі порочних і ненажерливих осіб, які лише руйнують віру і грабують людей. Як можна витрачувати сотні тисяч на прикраси, коли так багато нужденних. Лютер виступає за скорочення чисельності персоналу папського оточення, єпископів та кардиналів.

• Крупного землеволодіння і системи стягування поборів на користь курії як з окремих діоцезій так і світських господарів.

• Паломництв, бо вони на думку Лютера, скриваючись під маскою “добрих справ” руйнують залишки пристойності людей, так як розвивають жебрацтво, грабіж, лицемірство.

• Побудов жебрачих монастирів. Та взагалі за скорочення чисельності орденів. Монастирів та ченців.

• Участі ченців у церковному житті світу. Монахи не повинні сповідувати і проповідувати мирянам, вони усамітнено, мають посильно нести своє служіння: молитися і навчатися. Мирянами повинні займатися мирські священики (прелати), які б були взірцями віри і благочестя. А монастир засновувати лише тоді, коли є благочестивий настоятель.

• Обов’язкового целібату для прелатів, що служать мирянам. На думку Лютера, кожен священик повинен сам обирати чи одружуватися йому, чи бути самітнім. Якщо священик, попри закон, вже живе поза шлюбом, він може офіційно одружитися і зберігати вірність одній жінці усе життя, адже “Бог і Писання не забороняють вступати до шлюбу” ².

• Практики сповідування ченців своїм настоятелям. Страх перед владою настоятеля примушує ченця замовчувати страшні гріхи і сповідуватися з нечистою совістю. Лютер взагалі виступає, що прелат чи духівник можуть сповідувати лише гріхи що стали відомими, бо лише за них виключають з ордену, а потаємні гріхи християнин може сповідувати кому захоче, щоб не було страху перед несправедливою карою, “покайся своєму братові чи сестрі, кому завгодно – нехай дадуть тобі відпуст і втіху...”³.

• Викривлень практики богослужінь, які тисячами відправляються без належної уваги і благоговіння. Лютер з болем восклицает: “О, любі християни, Богу треба молитися небагато, але усією душею, бо він ...... довгі і часті моління”⁴.

• Відміну стягнень канонічного права направлених проти світських справ, інтердикту – заборони відправляти усі служби, який накладав папа чи єпископ на певну місцевість за непослух народу чи світських правителів. Католицька Церква мала право відлучати від Церкви за порушення не лише церковного, але й світського права, за непослух представникам Церкви.

• Відзначання усіх свят, окрім неділь. Раз під час свят люди пиячать значить треба відмінити ці свята і зробити більше робочих днів.

Лютер виступав за:

• біблійне розуміння каяття.

• Вчення про виправдання вірою, протистоїть католицькому вченню про спасіння через справи і добрі вчинки. Лютер бачить у теорії “добрих вчинків” лише зовнішню показуху без внутрішнього віри і тому відкидає цю практику.

• Управління Церквою належить Собору, а не папі. Собори скликані папою з їх рішеннями нічого не варті й тому від їх відкидання християнство лише виграє. Собор має скликатися світською владою із згоди усієї Церкви.

• Те, що світська влада має судити і керувати суспільством по своєму законному праву, не враховуючи папської влади. А папська влада не втручалася у світські справи, а займалася лише духовними справами.

• Відродження апостольських та ранньохристинських традицій. Лютер називає Нікейський Собор “достославнішим”. Зокрема практики рукопокладання єпископа двома іншими єпископами без втручання папи. Звертатися до папи лише у випадках нерозрішимих непорозумінь між єпископами. Але в цілому у нього немає вірного уявлення про зміст постанов Вселенських Соборів, тому він замінює їх постановами общини.

• Посилення ригоризму та строгості в християнстві по причині відміни канонів Церкви. Відміна церковних постанов не змінить людину. Тому Лютер проповідує самообмеження, самоконтроль з боку кожного віруючого. Тепер жорсткість моральних правил общини компенсувала відсутність церковних обмежень. Саме після Реформації виникають ранні протестантські церкви, для яких характерна надзвичайна дисципліна і аскетизм. Моральний осуд общини часто стає більш суворим ніж правила католицької Церкви.

• В той час зароджується буржуазна етика господарювання. Лютер був її першим ідеологом, він виступає за те, щоб віруючі більше працювали, а не гуляли і не лінувалися. Щоб кожен відповідав за свою роботу ніби перед Богом. За словами М.Вебера нова протестантська етика привела до появи духу капіталізму.

• Новий церковний устрій. Єпископів немає, Пастира обирає община міста і покладає на нього обов’язки відправляти службу. Йому допомагають диякони. Так, на думку Лютера, збереглося в Грецькій Церкві. В Церкві настанови йдуть через проповіді і таїнства.

• “Виконання постів залежало від вільного вибору кожного і щоб можна було вживати різну їжу”. Лютер знову ж, відкидає менше щоб зберегти більше. Благородне невдоволення тим, що незначні послаблення посту вважаються більш страшними злочинами проти Бога як перелюб та кривда, він взагалі віддає піст на власний розгляд людини, тим самим звільняючи християнина від обов’язку поститися.

Вчення Лютера направлене проти традиції:

• загальне священство – усі християни в незалежності від роду їх занять є духовним станом, “царським священством”, істинними священиками. Чи князь, чи ремісник, чи військовий, чи єпископ для Лютера сприймаються рівноцінними службами Богу.

• Лютер керується зовсім іншим духом, здається що в нього інша свідомість ніж у католицьких священиків. На відомі і звичні речі він дивиться новими очами церковного прагматика. Він перестає вірити в чудеса, забороняє паломництва та привселюдні вияви благочестя, ним переслідуються як слабкості римської курії так і людські слабкості. З одного боку він ніби послаблює тиск законів на людину, звільняє її з під невиправданого тягаря, а з іншого він накладає на віруючого важкі тягарі євангельської віри. Якщо католицька Церква встановлювала вкрай перекручені канони, але й давала можливість їх обійти, пом’якшувала і спрощувала шлях до Неба, то Лютер знищивши усі зайві перепони, залишив людину віч-на-віч перед Писанням і совістю. В цьому його перемога, але в цьому і його поразка. Лютер сам того не розуміючи ставив людину перед невеликим вибором, штовхав її на досить крайні вчинки. В такій ситуації віруючий вимушений був або повністю притримуючись євангельських заповідей, знову прямувати до міцної традиції, знову шукати Церкву, яка б допомогла йому понести “іго Христове”, (чи т повертатися до традиційної Церкви чи обов’язково створювати свою), або постійно занижувати для себе планку християнського ідеалу, послаблювати євангельський взірець керуючись власними вподобаннями. Треба чесно зазначити, що дуже небагато християн в подальшому обрало перший шлях. Як правило в цілому духовний ідеал і вимогливість до себе все більше понижувалася, аж поки в наші часи від євангельського християнства взагалі нічого не залишилося в протестантизмі. Тепер кожен має право і можливість будувати “своє християнство”: за своїми вподобаннями, за своїм рівнем розвитку і духовністю. Початок цього процесу був покладений Мартіном Лютером.

• Лютерівська реформація породила жорстке і суворе християнство в якому вже не було місця для наївностей середньовіччя. Попри усі недоліки католицизму в ньому ще панувала атмосфера ілюзії, міфу про добрі справи та незвичайні речі. Після Лютера Європа подорослішала і перестала вірити в чудеса. Віра стала раціональною, а етика прагматичною. Перед нами християнство Нового часу.

• Спроба повернути християнство до перших віків, до ранішнього вчення і способу життя. Біблія може розумітися і без допомоги з іншого боку.

• Відкидання таїнства священства та його особливої місії, проголошення "загального священства" усіх християн.

• Заперечення таїнств. Формально-символічне розуміння лише 3-х таїнств: хрещення, каяття та причастя.

• Святими вважаються всі християни віруючі в Христа.

• Спрощення богослужбового культу та богослужінь. Відкидання усіх культових, обрядових відзнак, символів, предметів: хрест, ладан, свічка, спеціальна будова(храм), ....

• Читати і тлумачити Біблію може кожен християнин виходячи з власного розуміння і сил.

• Біблія розуміється саме з себе, співставлення між собою різних місць Писання, для розуміння Писання не обов'язково перебувати в церковній традиції.

• Можливе безпосереднє осяяння віруючого Св. Духом, що дасть можливість зрозуміти Писання.(індивідуальне, а не церковне розуміння Біблії).

• Заперечення іконошанування. Протиріччя в тому, що визнається можливість зображати Христа (окрім Отця і Духа), але заперечення молитов перед іконою.

• Відкидання можливості молитися за померлих і до святих праведників.

• Заперечення пріснодівства Марії Божої Матері. Заперечення молитися до неї як до особливої ходатайки за живих та померлих.

Запозичення від католицької церкви:

1. Сходження Духа від Отця і Сина.

2. Обливання в хрещенні.

3. Використання опрісноків в євхаристії.

4. Сидіння на службі.

Особливості вчення протестантів:

1. Про Біблію як єдине джерело та єдине правило віри;

2. Про стан людини після гріхопадіння та виправдання його вірою; Людина після гріхопадіння повністю порушила первинну гармонію: розколола не тільки подобу, але й втратила образ Божий назавжди. Вона втратила свободу і сама не може діяти навіть при бажанні. Тому спасіння звершується лише Богом через благодать. Тому, як тільки людина усвідомить і повірить в Христа, визнає свою гріховність і безсилість в досягненні досконалості, як тільки повірить в те, що вона примирена з Христом через Його жертву –вона одразу отримує благодать. Ця благодать звершує в людині всі праведні вчинки, освячує його. Але добрі справи не можуть бути принципово важливими для спасіння, бо сама думка про те, що їх виконання приведе до Бога навпаки не приводить до нього. Людина спасається лише по милості Божій, а милість надається лише по вірі в Христа. Думка про спасіння та віра в нього це вже саме спасіння.

3. Про церкву, як невидиму спільноту святих ,

4. Заперечення церковної ієрархії .

5. Заперечення 7 таїнств і використання лише 2-3 з них.

6. Про співвідношення між церквою земною та небесною.

7. Особливості нравовчення.

8. Особливості богослужіння.

Критика. Незнання і тому відкидання справжнього Передання(церковної традиції), ототожнення його з католицьким віровченням. Відсутність живого духовного досвіду традиції. Немає наступності апостольської традиції і благодаті священства. Протестантизм переніс цінність церковного досвіду на свої особисті переживання і благочестиві настрої.

Про вірне розуміння Передання 2Фес. 2.15.; Іоан. 21.25.

Вірне розуміння співвідношення віри і справ:

Вірне розуміння значення церковної ієрархії: Мф. 28,16-20. Іоан. 20.21-23. Гал. 1.1.

Протиріччя. Відкидаючи традицію протестанти приймають біблійний канон складений на основі церковної традиції. Визнають 3 символи віри(Нікейський, апостольський та Афанасія Великого).

Вчення Кальвіна продовжило реформу Лютера. Воно росповсюдилося на південний--захід Німеччини та Голандію як реформаторство, у Франції як гугенотство, Шотландії, Англії та Америці як пресвітеріанство.

Головний додаток Кальвіна до попереднього протестантизму це вчення про безумовне передвизначення.

Цим він ніби засвоював погляди євреїв на свою вибраність.

Протестантські общини.

1. Вальденси. Община виникла в 12ст.

2. Моравські брати. Общ. виникла в 15ст.

3. Старокатолики. Відокремилися в 19ст. Зберегли католицьку традицію за виключенням вчення про верховного першоієрарха.

4. Англіканська церква. Відокремилася в 16ст. Зберегла апостольське приємство, але ввела в своє вчення чисто протестантські ідеї. Американська частина англіканства -- Єпископальна церква США.

5. Лютеранська церква виникла в 16ст.

6. Реформатська чи кальвіністська(реформати, конгрегаціоналісти, пресвітеріани). Відокремилися в 16ст.

7. Меноніти. Виникли в 16ст.

8. Баптисти. Виникли в 17ст.

9. Община друзів чи квакери. Виникла в 17ст.

10. Методисти. Виникли в 18ст.

11. Адвентисти. Виникли в 19ст.

12. Армія спасіння. Виникли в 19ст.

13. Християни євангельської віри(п`ятидесятники). Частково злилися з баптистами. Зародилася в на поч. 20 ст.

14. Перфекціоністи—гілка п`ятидесятництва.

Напрямки розколів та єрисей в християнстві

1524 Лютерани

1534 Англіканці

1560 Пресвітериани

1596 Брестська унія

1600 конгрегаціоністи

…….баптисти

1647 квакери

1739 єпископальна методистська церква

1780—адвентисти 7-го дня ????

1800 брати у Христі

1817 штунди,

1827 учні Христа

1830 Мормони

1831 адвентисти ????

1865 армія спасіння

1870 старокатолики

1870 адвентисти ???

1879 християнська наука

1880 свідки Ієгови

1895 Меноніти

Назорейці

1901 п`ятидесятники

1921 автокефальний розкол

1922 обновленці

1925 християнська співдружність

1992 київський патріархат.

Псевдохристияни.

1. Мормони.

2. Свідки Ієгови.

3. Церква об"єднання(муніти).

Тема Іслам

Семінарське заняття:

1. Життя та откровення Мухаммада.

2. Положення віровчення ісламу.

3. Обрядові та культові звичаї мусульманської релігії.

4. Течії та ордени в мусульманстві.

Самостійна робота:

1. Співвідношення ісламу та попередніх монотеістичних релігій.

2. Закони Шаріату.

3. Іслам і християнство.

4. Реферати за темами.

5. Головні вірування і звичаї мусульман:

6. Немає Бога окрім Аллаха. Бог єдиний тому вірування християн це багатобожжя.

7. Аллах послав багато пророків(100тис.) 28 з них біблійні, Ісус визнається безгрішним пророком, але останнім і самим великим з пророків є Мухаммад.

Коран—це найважливіша з 4-х богонатхненних книг. Інші: "Таурет"—(Пятикнижжя), "Забур"—(Псалми Давида), "Інджил"—(Євангеліє Ісуса).

8. Існують багато ангельського світу та демонського(джини), правитель їх Шайтан.

9. В день Страшного Суду і воскресіння справи людини будуть виміряні на терезах добра і зла і в відповідності людина потрапить до раю чи пекла. Небеса це місце чуттєвих насолод.

10. Кисмет(доля)—все що відбудеться наперд визначено Аллахом.

Обрядові правила мусульман:

1. Шахада. Декілька раз на день визнавати принародно свою віру: "Немає Бога, окрім Аллаха і Муххамад його пророк”.

2. Салат--молитва Звершення п`яти раз на день "намазу"—на сході сонця, в полдень, в середені дня, після закату, перед сном. Віруючий проголошує певні молитви—Першу сутру Корана і вибране з інших сутр, на арабській мові лицем до Мекки. Хадіс(книга традицій) потребує одноманітний набір рухів: мусульманин встає, перегинає коліна, притулює руки і лице до землі, встає.. Впевний час муедцін(глашатай) гортанним голосом скликає віруючих до молитви з мінарету.

3. Закат. Обов`язково треба подавати милостиню(закят) всім прохаючим. Це складає до 40% доходів.

4. Ураза. Кожен повинен дотримуватися місячного посту(уразу). На протязі місяця Рамазан зі сходу до заходу сонця забороняється їсти і пити. Їдять до сходу і після заходу сонця.

5. Хаджж. Віруючий повинен звершити паломництво до Мекки. Там необхідно обійти навкруги Кааби виконуючи обряди і церемонії.

6. Джихад—священна війна з невірними.

Обов`язкові звичаї:

1. Обрізання хлопчаків.

2. Покривання обличчя жінкою(чадра(араб), паранджа(перс.).

3. Чоловік може мати до 4-х дружин одразу.

4. Заборона вживати вино, грати в азартні ігри, їсти певні продукти нечистих тварин(свинину).

Течії в мусульманстві:

Суніти(їх більшість) вважають, що халіфи(Абу Бакр, Омар, Осман і Алі) були законними віронаступниками Мухаммада.

Шиіти вважають, що такими є лише його родичі. Алі чоловік Фатіми дочки Мухаммада. Їх потомки --імами(праведні) такіж праведні, чудотворці як і Пророк. Деякі шиіти нараховують 11 імамів після Мухаммада і вірять, що 12 зник біля 882р. і з`явиться знову лише як Месія під іменем Махді(той кого веде Аллах) для встановлення царства Аллаха на землі.

Ісмаіліти вважають, що імами і зараз живуть і наслідують династії.

Ордени в мусульманстві(стилі віри):

Суфізм. Містичний напрямок. Братство дервішей.

Ваххабізм. Ортодоксальний напрямок.

Тема: Сучасна релігійна ситуація в Україні.