4.Танець і танцювально-психологічна робота

Як відомо, в танцювально-руховій психотерапевтичній роботі головна увага приділяється тому, як рух відчувається, а не як його бачать. Ведучі цих груп використовують інструментарій танцю — вагу, простір, час, щоб розширити можливості виражати себе та свій креативний світ. Якщо хтось не володіє якимось аспектом рухового потенціалу, у нього можуть виникати різні проблеми. Наприклад, люди, які не відчувають своєї ваги, можуть мати труднощі при спілкуванні, намагаючись примусити партнера вислухати свою точку зору. Люди, які завжди з'являються як «задурманені наркотиками», можуть майже буквально бачити все крізь призму туманного й не чіткого особистісного простору. А людина, яка завжди поспішає, може несвідомо побоюватися уповільнитися, щоб не відчувати травматичну емоцію.

Працюючи з м'язовими патернами й концентруючись на взаємовід­ношенні між психологічними та фізіологічними процесами, танцюваль­ний терапевт допомагає людині розпізнавати, виявляти, переживати свої почуття й конфлікти. Людина може через рухи й рухову взаємодію розви­вати самосвідомість, відпрацьовувати емоційні затиски, досліджувати аль­тернативні моделі поведінки, отримувати чіткіше сприймання себе та інших, викликати такі зміни у власній поведінці, які сприятимуть здорово­му фізіологічному функціонуванню та психологічному стану.

З висловлювань учасників тренінгу

С. — Коли я почала працювати в автентичному русі, то зустрілася зі страхом, що знайду в собі порожнечу, зі страхом нерухомості. Було досить важко почати робити щось активніше, але через деякий час я усвідомила, що все залежить лише від мене, від мого рішення бути такою чи іншою, змінити щось чи залишитися нерухомою.

О. — Починаючи роботу з рухами, я відчула страх самотності, страх виявитися нелюбимою. Але коли я заплющувала очі й слухала своє тіло, то з 'являвся потенціал для прийняття себе такою, яка я є.

5.Етапний характер танцювально-рухової роботи

1. етап. Формування первісної несвідомої рухової відповіді, яка харак­теризується високою відвертістю, правдивістю, спонтанністю почуттів; при цьому часто немає рухової форми. При повторі музики несвідома рухова відповідь може бути виражена в абсолютно іншій моторній формі. Рухи членів групи на цьому етапі, як правило, спонтанні, хаотичні. Тому що несвідома рухова відповідь є результатом спонтанного емоційного відгу­ку, який, у свою чергу, грунтується на музичному творі.

Робота на першому етапі дозволяє звільнитися від невротичної ситу­ації, відреагувати сублімовані неприємні переживання, пов'язані з психо- травмою, без її вербалізації. Несвідомий руховий відгук виявляє найбільш актуальні проблеми особистості, але не запам'ятовується, оскільки немає осмислення цього процесу.

2. етап. Формування емоційного рухового образу. На цьому етапі здійснюється творча обробка спонтанного рухового матеріалу, встанов­люються зв'язки між несвідомим руховим відгуком та афективним відгу­ком на музичний фрагмент. У результаті виникає емоційний руховий об­раз, який є вираженням психомоторної єдності та основою творчого роз­витку особистості.

3. етап. Формування абетки руху та виразної мови руху. На цьому етапі проходить запам'ятовування вдало знайдених форм. Спочатку емоційні рухові образи в усьому залежать від музичного твору, вони є виразом конкретних музичних переживань у моторній формі. Надалі вда­ло знайдені та вивчені моторні форми систематизуються на основі цілей та завдань, які ставляться під час робочого процесу. Базисом для створен­ня рухової абетки та виразної мови руху є спеціальна організація всього рухового апарату: достатньо тонко розвинуте кінестетичне почуття, здатність чітко локалізувати зони м'язового напруження — розслаблення, плавність їх непомітного взаємопереходу. Наступним етапом може бути створення за допомогою виразної мови руху «емоційно — музичного — рухового твору», який має початок, продовження та логічне завершення.