2.Художні техніки в прикладних методиках

пап’є- маше

Особливості технік образотворчого мистецтва в навчальній діяльності учнів допоміжної школи.

Твори мистецтва, на протязі всієї історії існування цивілізації, ставали яскравим відображенням людських мрій, бажань і пристрастей, відображенням великих подвигів та перемог, глибоких розчарувань та трагічних втрат. Заняття мистецтвом слугувало людям засобом звільнення від напруги і стресів, допомагало у вирішенні величезного спектру проблем, створювало душевний комфорт, наповнювало життєвою енергією, відновлювало життєві сили, виступало засобом психологічного і духовного відродження.

Сучасне образотворче мистецтво не має обмежень і протипоказань. Сьогодні воно з успіхом використовується у дефектології, психології та педагогіці, соціальній роботі та в бізнесі. Методики образотворчого мистецтва спираються на переконання в тому, що внутрішнє «Я» людини трансформується у візуальні матеріалізовані символічні образи, або специфічні конструкти художньої творчості кожного разу, коли вона спонтанно, особливо не задумуючись над тим, що має вийти у кінцевому результаті – пише картини, малює, ліпить, створює скульптуру тощо. Існує думка, що образи художньої творчості відображають зміст підсвідомих процесів, включаючи внутрішні конфлікти, страхи, нав’язливі думки, спогади дитинства, сновидіння тощо.

Надзвичайно цікава робота, яка не вимагає спеціальних здібностей і художніх навиків, доступна абсолютно всім, мобілізує творчий потенціал людини, запускає механізм психічного імунітету до самозцілення й відновлює процеси саморегуляції та здатна через позитивне наповнення змінювати світогляд людини. У процесі творчої роботи наше підсвідоме через створювані художні образи взаємодіє з свідомістю, а сам процес творення приносить задоволення, навчає більш довільно і спонтанно виражати свої переживання. Мистецтво дає можливість у завуальованій образній формі трансформувати у малюнок, фігуру, скульптуру, картину та інші художні твори проблему, яка людиною неусвідомлювалась та була витіснена, вивести її назовні, проаналізувати та знайти їй рішення.

У своєрідній символічній формі: через малюнок, гру, казку, музику – людина здатна дати вихід власним сильним емоціям, напруженим переживанням, отримати новий досвід у вирішенні конфліктних та психотравмуючих ситуацій. Переносячи свої переживання із реального справжнього у вигадані казкові історії, пластилінові чи глиняні фігурки, або ж на лист паперу через малюнок – можна, абсолютно інакше, крізь призму ірраціонального подивитися на самого себе, на інших людей та на власне життя взагалі. У процесі творчої діяльності виникає почуття емоційної насиченості, відбувається більш глибоке розуміння себе і свого внутрішнього світу. Отже, малювати, ліпити, творити щось може кожна людина, потрібно лише знайти для цього час і мати бажання. Пам’ятайте, що та дитина, яка живе в кожній дорослій людині потребує уваги й піклування.

Техніка малювання по шаблону

Розвиває окомір, силу волі, слухняність руки, високий художній смак, надалі - гарний почерк.

Матеріал: готові шаблони, чисті аркуші паперу, простий олівець.

Приклавши шаблон до листа паперу, діти проводять олівцем, повторюючи всі вигини шаблона.

Забравши шаблон, розглядають лінію. Після того як рука вже натренується, дітям пропонують звичайний зошит в клітинку. І дитина по пам'яті повторює вже знайомі вигини шаблона, комбінуючи їх. На папері виходить малюнок з елементами прикладного мистецтва.

Принцип проведення ігор-занять - від простого до складного.

Правила. Дитина має право вибору образотворчого матеріалу: олівці, акварель, гуаш, туш, вугілля, сангіна, воскові свічі, пластилін, вугілля, камінчики, черепашки, клей, різний непридатний матеріал і т.д. Весь матеріал зберігається в доступному для дітей місці. Вибір матеріалу повинен належати дитині.

Вчителі та вихователі повинні навчити дітей різних технік малювання зображення. Зразковий перелік:

1. Малювати можна не тільки пензликом, олівцем а поролоном, ватою, тканиною й т.д.

2. Використання пальчикового живопису.

3. Використання монотипії - зображення наноситься целофаном, шматочком паперу, скла.

4. Малювання свічко - "чарівний малюнок".

5. Малювання по мокрому паперу.

6. Малювання щітками різного розміру.

7. Колаж - сполучення аплікації й малювання.

8. Виготовлення об'ємної аплікації.

9. Кляксографія.

10. Крапковий малюнок.

11. Малювання по зім'ятому паперу.

12. Малювання по копіювальному паперу та інші.

У ході роботи перебуває нова техніка зображення.

Заняття можуть проводитися в комплексі з музичним вихованням, розвитком мови, ознайомленням з навколишнім середовищем.

Кляксографія

На частині аркуша пензлик залишає кольорові сліди різної форми, клякси. Склавши аркуш вдвоє, одержуємо симетричні малюнки-кляксунки.

Пензликом або піпеткою на аркуш паперу наносять три різних кольори, а потім трубочкою для коктейлю роздувають їх по всьому аркушу в різних напрямках. Цією ж трубочкою домальовують, що підкаже фантазія.

Симетричне зображення на папері

Аркуш паперу згинають вдвоє і від лінії згину наносять контур половини малюнка й розфарбовують його, а потім знову складають аркуш і розгорнувши його, одержують малюнок. Малювати має половину семетричного предмету.

Малювання пальцями та руками.

Діти малюють пальцем та руками, вмочуючи його в фарбу бажано на ватмані. Малюнки виконуються на різну тематику.

Подряпування (Гратографія)

Техніка подряпування — на папірі виконують кольоровий малюнок , після його висихання наносимо віск на папір (восковою свічкою) утворюючи стеаринову поверхню. Після чого тушшю (чорною) з гуашю (чорною) накладають фон на кольоровий малюнок. Після повного висихання олівцем чи стеком подряпуєм фон орнаментом або візерунком.

Малювання пластиліном.

Перед роботою пластилін слід розім'яти, а після роботи протерти руки серветкою і вимити їх теплою водою з милом.

Для основи роботи використовується щільний картон. Якщо фон покривається частково, то потрібно застосовувати картон з кольоровим покриттям, на якому не з'являються масляні плями від пластиліну.

Для різання пластиліну і нанесення ним на основу застосовується стека - інструмент, у якого один кінець ножеобразний, а інший гострий. Ножиці призначені для вирізання деталей картин. Для розкочування пластиліну можна використовувати качалку але краще руки. Ліпити з пластиліну краще всього на пластині з оргскла, але можна використовувати фанеру, картон або клейонку. Залежно від об'ємності деталей картини можуть мати площинне або барельєфне зображення. У площинних картин поверхня рівна, подібна олійного живопису. У барельєфному зображенні фігури злегка виступають над поверхнею. Поділяються картини в залежності від ступеня заповнення полотна. В одних картинах покрита вся поверхня, а а інших пластиліном заповнена тільки частина, обмежена контуром малюнка. Останній вид називається аплікацією. Формат картин може бути різним: вертикальним, горизонтальним, квадратним, круглим, овальним.

Перевага пластилінових картин полягає в можливості зображення опуклих барельєфним деталей, що створюють особливу зорову реальність виконуваних художніх робіт. Площинне зображення пластиліном подібно живопису олійними фарбами, але наноситься пластичний матеріал стеками або розмазується по картонній основі пальцями рук маленьких кульок пластиліну різного кольору. Ручний спосіб нанесення пластиліну більш ефективний, тому що зігрітий пальцями матеріал рівно під тиском з'єднується з основою.

Рельєфність картин досягається ліпленням деталей з пластиліну, формуванням стеком, різанням ножицями з подальшим підйомом розрізів, дублюванням об'ємних елементів папером, протиранням пластиліну через металеве ситечко, видавлюванням матеріалу через часниковижімалку і т. п.

Нанесення пластиліну на основу слід починати з верхньої частини, щоб виключити торкання долоні з покритими ділянками.

При створенні об'ємних зображень застосовуються два способи ліплення: конструктивний (деталь складається з пластичної маси) і пластичний (форма витягується з пластичної маси).

Деталі круглих і овальних форм формуються скочуванням пластилінових кульок з подальшим розплющування при закріпленні на полотні картини.

Для зображення тонких смуг виконуються валики, які розкочуються долонями на площині. Бажано, щоб ці деталі не були дуже довгими, в іншому випадку їх формування і перенесення буде складнимі. Після розкочування валики необхідно остудити, тому що в теплому стані вони можуть розірватися. Довгі лінії слід складати з кількох коротких елементів.

Рівні і довгі валики з круглим поперечним перерізом можна отримати, продавлюючи пластилін через чесноковижімалку. Ці деталі використовуються для зображення пелюстків і стебел квітів, пасом, завитків і т.п. Ефект пухнастості і пухкості елементів картини досягається тертям або продавлюванням пластиліну через металеве ситечко. Таким способом зображуються хутро тварин, корали, рослинність і т.п.

Рельєфність на поверхні деталей можна отримати продавлюванням тонких борозенок кінчиками ножиць, шилом, стеком, гребінцем.

Для створення різьбленого краю зріз пластилінової платівки надрізають ножицями, скальпелем або придавлюється склом під кутом до оформлюваної лінії. Цей метод застосовується при зображенні листя, крони дерев.

Деталі складної конфігурації можна виконати розплющеними плямою, від якої стеком або скальпелем відсікаються надлишки.

Якщо необхідні фігури, які важко виліпити, то з продубльований тонким, шаром пластиліну папери ножицями потрібно вирізати деталь і приєднати її до основи пластиліновими валиками.

Для створення прозорості або об'ємності елементів пластилін розтирається пальцями і наноситься на деталь тонким шаром. Надлишки верхнього шару зіскоблюють стеком до отримання необхідного зорового ефекту. Якщо пластилінова аплікація з частковим заповненням тла виконана на м'якій папері, то навколо деталей можуть утворитися масляні ореоли. У цьому випадку необхідно вирізати елементи ножицями і відповідно композиції наклеїти їх на картон з водовідштовхувальним покриттям. Дефекти можна акуратно зрізати стека і на цій ділянці виконати виправлення.

Змішанням пластиліну різних кольорів досягається різноманітність колориту. Білий пластилін додається для освітлення фарб, а домішка чорного, синього, коричневого надає темний відтінок. Часто використовується колір охри, який виходить шляхом змішування коричневого і жовтого кольорів.

Щоб добитися ефекту "мармуровість", тобто зображення з різнокольоровими хаотичними розводами, пластилінові валики різних кольорів скручуються джгутом злегка перемішуються, але не допускається повне поглинання фарб. Колорит комбіновані фарб при нанесенні на полотно повинен проглядатися різнокольоровими розводами. Видимість об'ємності пластилінових деталей можна додати напиленням порошку пастелі або тінями для вік. Для зображення білих елементів на білому картоні можна використовувати трафарети, якими закривають певні ділянки, а навколо забарвлюють фон. Картини з пластиліну бажано оформити в рамках під склом. Якщо зображення рельєфне, то між склом і площиною картини необхідно прокласти вздовж рамки прокладку на висоту опуклості малюнка. Площинні картини можна зберігати під прозорими плівками.

Пластилінові зображення не слід піддавати деформації, нагрівання, не допускати попадання сонячного світла.

Починати освоювати технологію роботи з пластиліном краще за все з невеликих картин, на яких зображені прості предмети. Тільки після того, як з'явиться впевненість у роботі з пластиліном, слід розробити власну манеру.

Малюнок вийде ніжним, загадковим. Дітям дуже подобається, що пластилін знаходить іще одне своє застосування.

Паперопластика ( Орігамі )

Паперопластика - це конструювання об'ємних та напівоб'ємних форм з паперу шляхом його механічної обробки та трансформації. А саме: складання, скручування, згинання, вирізування, прорізування, гофрування, склеювання тощо.

Оригамі — мистецтво складання паперу. Метою цього мистецтва є створення витворів шляхом використання схеми геометричних згинів і складок. Термін оригамі відноситься до всіх типів складання паперу, а не тільки японських зразків.

В оригамі використовуються небагато різних згинів, але вони можуть бути скомбіновані багатьма засобами й утворювати дуже складні фігури. Зазвичай фігури оригамі складають без розрізів з квадратного аркушу паперу, сторони якого можуть бути різних кольорів. Всупереч найпоширенішій версії у традиційному японському оригамі що сягає ери Едо (1603-1867), цих правил суворо не дотримувались і в багатьох випадках аркуші розрізались або фігури складали не з квадратного аркушу, а з прямокутного, круглого, трикутного чи з інших неквадратних аркушів паперу.

Хоча, щодо походження оригамі існують деякі розбіжності, але напевно можна сказати, що розвинулось оригамі саме в Японії. Спочатку це була забавка переважно для дітей, доки Йосідзава Акіра не надав цій забавці другого дихання додавши їй нові технології, такі як мокре складання та систему зображення отримання фігур, що отримала назву система Йосідзави-Рендлета. З 1960-х мистецтво оригамі почало активно поширюватись по всьому світу, з’явились такі напрями як модульне оригамі, Кірікомі, чисте оригамі.

Малювання пером

Перо використовується для малюнка рідкими фарбуючими речовинами (туш, чорнило, акварель). Раніше використовували гусяче, очеретяне і солом'яне пір'я. В даний час в художній практиці поширене металеве перо різних розмірів і форм. Залежно від форми наконечника пера (вузького, гострого, тупого, широкого або закругленого) одержують різні лінії і штрихи - можливість як передати велику форму, так і промальовувати найдрібніші деталі. Малюнки, зроблені пером, важко виправляти - розчин фарбника глибоко проникає в структуру паперу. Перова техніка вимагає від художника великої зібраності, акуратності, самодисципліни. Але ж вона дає велику точність зображення, і з її допомогою можливе виконання широкого спектра різноманітних фактур.

Малювання всією долонею

Діти малюють всією долонькою, вмочивши її у фарбу. Притиснувши долоню до чистого аркуша паперу, одержують різноманітні відбитки, а потім довільно домальовують те, що уявляють.

Вугілля - м'який матеріал, відмінний красивою матовою фактурою . Виготовляється з рівномірно обпалених тонких гілок або обструганих паличок липи, верби або інших порід дерев. У 19 столітті набуло поширення тверде вугілля з пресованого вугільного порошку з додаванням рослинного клею (сухий грифель). Лінії і штрихи, нанесені на папір з шорсткою поверхнею паличкою малювального вугілля, погано з'єднуються з папером і обсипаються. Закінчені малюнки, виконані сипким вугіллям, потребують закріплення спеціальним розчином-фіксатором. На відміну від натурального малювального вугілля палички із спресованого вугільного порошку дають жирні в'язкі лінії, які дуже важко видаляються. Техніка малюнка вугіллям різноманітна, оскільки заточеним стрижнем або паличкою вугілля можна проводити тонкі чіткі лінії, а бічною стороною закривати цілі поверхні. Працюючи торцем вугілля і навзніч, міняючи силу натиску і поворот вугільної палички, напрям штрихів. Можна добитися великої виразності малюнка, вирішувати світлотіньові і об'ємно-просторові задачі. (Художники, що працювали вугіллям: Х. Гольбейн (1497 - 1543), Ж. Енгр (1780 - 1867), І. І. Шишкін (1832-1894), В. А. Сєров (1865 - 1911), І. Е. Рєпін (1844 - 1938), Н. І. Фешин (1881 - 1955).)

Малювання вугіллям

Вугілля - м'який матеріал, відмінний красивою матовою фактурою . Виготовляється з рівномірно обпалених тонких гілок або обструганих паличок липи, верби або інших порід дерев. У 19 столітті набуло поширення тверде вугілля з пресованого вугільного порошку з додаванням рослинного клею (сухий грифель). Лінії і штрихи, нанесені на папір з шорсткою поверхнею паличкою малювального вугілля, погано з'єднуються з папером і обсипаються. Закінчені малюнки, виконані сипким вугіллям, потребують закріплення спеціальним розчином-фіксатором. На відміну від натурального малювального вугілля палички із спресованого вугільного порошку дають жирні в'язкі лінії, які дуже важко видаляються. Техніка малюнка вугіллям різноманітна, оскільки заточеним стрижнем або паличкою вугілля можна проводити тонкі чіткі лінії, а бічною стороною закривати цілі поверхні. Працюючи торцем вугілля і навзніч, міняючи силу натиску і поворот вугільної палички, напрям штрихів. Можна добитися великої виразності малюнка, вирішувати світлотіньові і об'ємно-просторові задачі. (Художники, що працювали вугіллям: Х. Гольбейн (1497 - 1543), Ж. Енгр (1780 - 1867), І. І. Шишкін (1832-1894), В. А. Сєров (1865 - 1911), І. Е. Рєпін (1844 - 1938), Н. І. Фешин (1881 - 1955).)

Малювання сангіною

Сангіна – м΄який матеріал, палички без оправи різних червоно-коричневих тонів . На відміну від натуральної штучна сангіна виробляється з каоліну і оксидів заліза. Заточені палички сангіни дають тонкі лінії і штрихи. Як і вугіллям, сангіною можна працювати торцем палички і навзніч. Вона добре розтирається різними розтушовуваннями, гумками і тонкими наждачними шкірками. При розтиранні сангіна декілька міняє колір і фактуру, але і ці якості можуть бути використані як нові виразні засоби в малюнку. Техніка сангіни дає можливість добитися тонких тональних переходів. Найчастіше уживається теплого червоно-коричневого тону. Близького до тілесного. Під час роботи паличку сангіни можна змочувати, що дозволить добитися більшої різноманітності товщини і щільності штриха. До недоліків сангіни відносяться складність в передачі глибини тіней. (Живописною технікою сангіни віртуозно володіли великі майстри: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель (1483 - 1520, П. П. Рубенс (1577 - 1640), А. Ватто (1684 - 1721), Же. О. Фрагонар (1732 -1806), Же. Б. Шарден (1699 - 1779).)

Малювання пастелю.

Пастель - суха, м'яка, кольорова крейда без оправи, виготовлена із спресованих, стертих в порошок пігментів з додаванням клейковини, молока, крейди і гіпсу. Пастелі властива матова фактура, чистота, м'якість фарб, як правило, довго зберігаючих первинну свіжість. Малюнок кольоровою крейдою наближає графіку до живопису. Пастельними олівцями (паличками) малюють на шорсткому папері, картоні. Ніжну, бархатисту поверхню пастелі необхідно оберігати від щонайменших дотиків і струсів. Щоб зберегти малюнки, виконані пастеллю, їх не закріплюють фіксативом (від цього пастель втрачає бархатистість і чистоту кольору), а обережно вміщують під скло, або заздалегідь готують спеціальну основу, на яку наноситиметься пастель. Так звана “чиста пастель” виконується штрихами і плямами в один барвистий шар. Але кольори пастелі можна змішувати, наносячи один шар на іншій і розтираючи їх розтушовуванням або рукою. Існує також воскова пастель. (Відомі твори, виконані в техніці пастелі, зарубіжних майстрів: Л. Караччи (1555-1619), Х. Гольбейна, Е. Мане (1832-1883), Е. Дега (1834 - 1917). У Росії - І. І. Левітан (1860 - 1900), В. А. Серова.)

Малювання соусом

Соус - жирні чорні палички циліндричної форми діаметром 8-10 мм. обернуті в папір без оправи, виготовлені із спресованого порошку, сажі або вугілля з додаванням клейковини, з темно-синім відтінком. Можна працювати лінією, штрихами, плямами із застосуванням розтирання (сухий соус) і розчиненим у воді соусом пензлем (мокрий соус). У малюнку соусом мокрим способом, як і в живописі, застосовуються загострені і пласкі пензлі із знежиреного прожареного волоса або хутра різних тварин - білячі, борсучі, колонкові і інших. Малюнок пензлем допомагає вирішувати суму задач: перехід від лінії до тону і навпаки, що дуже важливо для виявлення загальних відносин і характерних деталей, суміщати тональну широту з тонким промальовуванням. На межі живопису і графіки знаходиться не тільки пастельна техніка, але і техніка акварелі і гуаші.

Малювання акварелю.

Акварель - від латинського aqua - вода - фарби, звичайно на рослинному клеї, що розводяться водою. Роботи виконані непрозорою аквареллю з домішкою білил з'явилися ще в Давньому Єгипті, античному світі, в середні століття - в Європі і Азії. До нас дійшли твори, виконані художниками на папірусі і рисовому папері. У середні століття в Західній Європі і на Русі акварель вживали для прикраси церковних книг (розфарбовування орнаментів, заголовних букв в рукописах), а потім і в створенні мініатюрних робіт, при ручному розфарбовуванні друкарських книг. Чиста акварель - без домішки білил - набула широке поширення на початку 15 століття. Її основні якості - прозорість фарб, крізь які просвічує тон і фактура основи (головним чином паперу, рідше - шовку, слонячої кістки), чистота кольору. Акварель поєднує в собі особливості графіки (активна роль паперу в побудові зображення і в передачі художнього образу) і живопису (багатий тон, побудова форми і простору кольором). Специфічні прийоми акварелі - розмивання і затікання, що створюють ефект рухливості, мерехкотіння, повітряності зображення. У акварель виконану пензлем часто вводиться малюнок пір'ям або олівцем. У 15 - 17 століттях акварель мала прикладне значення і служила головним чином для розфарбовування гравюр, креслень, ескізів. З другої половини 18 століття акварель стала широко застосовуватися для створення пейзажів, оскільки швидкість роботи аквареллю дозволяє фіксувати безпосередні спостереження, а легкість цієї техніки полегшує передачу атмосферних явищ. В кінці 19 століття в Італії виникла манера щільної багатошарової акварелі по сухому паперу, з характерними звучними контрастами світла і тіні, кольору і білого фону. (У Росії в такій манері працювали Д. П. Брюллов, А. А. Іванов). В кінці 19 - початку 20 століття все частіше стали вживати акварель в поєднанні з білилами, гуашшю, темперою, пастеллю і іншими матеріалами .

Малювання гуашю

Гуаш - від італійського guazzo - водяна фарба - фарби, що складаються з тонко розтертих пігментів з водно-клейовим зв'язуючим (гуміарабік, пшеничний крохмаль) і домішкою білил. Уживається для роботи по різноманітній основі - паперу, картону, полотну, шовку. Гуаш виникла як різновид акварелі, коли для досягнення густини барвистого шару до водних фарб стали підмішувати білила. Гуаш широко використовувалася вже в середні століття в мистецтві багатьох країн Європи і Азії для виконання книжкових мініатюр, а починаючи з епохи Відродження - також для ескізів, картонів, підфарбовування малюнків, а пізніше - для портретних мініатюр. Початок виробництва спеціальних гуашевих фарб у середині 19 століття сприяв остаточному відособленню гуаші від акварелі. У Росії техніка гуаші досягла високого розвитку в кінці 19 - початку 20 століття в творчості В. А. Серова, А. Я. Головіна, З. В. Іванова і інших художників, які застосовували гуаш при роботі над великими станковими творами, використовуючи її особливості (густина і матовість тонів) для досягнення декоративних ефектів. По техніці гуаш ближча до акварелі, а по художній дії - до пастелі. В даний час гуаш використовують для виконання оригіналів плакатів, книжкової і прикладної графіки, ескізів і декоративних робіт.

Прикладна графіка

графічнийПрикладна тПрехніка образотворчий мистецтво

Прикладна графіка - це вид графіки, в якому зображення отримують друкуванням, як і в гравюрі, але іншими способами. До основних технік прикладної графіки належить монотипія, диотипія, акватипія, картонна гравюра, вирізна паперова гравюра, трафаретний естамп, шовкографія, автотипія, гіпсогравюра, гратографія.

Картонну гравюру отримують вирізуванням на поверхні картону поглибленого малюнку.

Трафарет вирізаний в папері (наскрізний) нескладний силует, який притискають до рівної поверхні і наносять фарбу.

Шовкографія подібна до трафаретного естампу, тільки вирізаний в папері трафарет наклеюють на сітку або дуже тонку тканину, наприклад шовк. Шовкографічні трафарети не потребують перетинок і тому дозволяють виконувати візерунки будь-якої складності.

Гіпсогравюру отримують вирізуванням на поверхні гіпсової дощечки поглибленого малюнку.

Гратографія – це вид прикладної графіки, в якому зображення отримують видряпуванням малюнку на паперовій поверхні вкритій воском і темним гуашем.

Вирізна паперова гравюра - друкування з двошарового паперу, де верхній шар – це рівна основа, в у другому шарі вирізані візерунки, на які і буде попадати фарба при накатуванні валіком.

Акватипне зображення створюють друкуванням з поверхні води, на яку наляпують скіпідар і рідкі олійні фарби. Частіше за все виходить щось схоже на імітацію мармуру.

Монотипне зображення виходить коли друкувальною матрицею виступає скло, на якому знаходиться свіженький ще не висохлий малюнок олійними чи друкарськими фарбами.

Диотипія – це зображення виконане шляхом притискання паперу до фарби, коли на скло з рівномірно розкатаною фарбою кладеться аркуш паперу з карандашним малюнком чистою стороною вниз, і, не доторкаючись до поверхні пальцями, обводиться малюнок. Там, де проводилася лінія, зі зворотної сторони прилипне фарба .

Автотипія – це зображення-негатив диотипного відбитку.

Малювання нитками (ниткографія)

Ниткографія – спосіб отримання зображення, в якому своєрідною рухливою матрицею виступають пофарбовані і затиснуті між двома аркушами паперу нитки.

Техніка Акватуш

Акватуш – графічна техніка при якій білим гуашем на щільному папері малюють великими широкими мазками малюнок, після підсихання покривають весь аркуш тушшю, занурюють у ванночку з водою - гуаш змивається, а туш лише частково – залишається на чорному тлі цікавий білий малюнок зі злегка розмитими контурами.

Також для отримання зображення в графіці користуються техніками, що межують з декоративно – прикладним мистецтвом – витинання, аплікацію, колажування. Цікаво виглядають станкові графічні композиції, створенні за допомогою прийомів запозичених зі шрифтової графіки – використання шрифту, як фактури і шрифтів з різною щільністю для різних тонів. Поєднуючи в найрізноманітніших варіаціях відомі графічні техніки, митець в своїй роботі добивається глибини передачі простору, виразності об’єму, багатства тонових градацій, різноплановості, живості. Зображення, виконане декількома матеріалами виглядає насичено, затримує надовго погляд глядача. Навіть в межах однієї техніки можливі варіації. Наприклад, олівцевий малюнок виконаний олівцями різної м’якості на тонованому аквареллю папері і допрацьований механічними олівцями різного діаметру. Або поєднання малювання металевими перами різних форм та розмірів, дерев΄яними паличками, гельовими, кульковими, тушевими або чорнильними ручками з підмальовком механічним олівцем.

Монотипія

Для роботи потрібні акварельні фарби, пензлик, прозора пластикова плівка й гладенький цупкий папір на зразок того, на якому друкують поштовхи. Плівка має бути прозора, не дуже м'яка — така, яку використовують у поліграфії або з якої виготовляють течки для паперів. Якщо плівку густо вкрити фарбою (однією або кількома), притиснути до аркуша, а потім поступово піднімати, починаючи з верхнього краю, на папері залишається плямисте тло. На такому тлі чудово виглядатимуть різноманітні казкові істоти. Процесом утворення плям можна керувати, витворюючи за власним бажанням морські або піщані хвилі тощо.

Технологія ось яка. Рідкою фарбою вкривають плівку згори донизу. Притискають до аркуша паперу, перевіряють, чи не залишилося повітря, а потім починають повільно знімати, так само йдучи від горішнього краю. Там, де на мить зупиняють рух, утворюється світліша смуга. Піднімаючи та притискаючи плівку, формують зображення. Щоб малюнок нагадував дерева, беруть іншу фарбу і рвучко знімають плівку з паперу, притримуючи її рукою.

Техніка Псевдоофорт

Ця техніка ефективна у роботі з дітьми, як перше знайомство з гравюрами. Вона не вимагає специфічних матеріалів, спеціального обладнання, фізичних зусиль і навичок, на які малята ще не здатні.

Потрібні: цупкий і тонкий папір, ножиці, клей ПВА, нитки, манні крупи, клаптики грубої тканини, папір із фактурним малюнком, густа фарба, губка. Відбиток можна отримати з будь-якого фактурного малюнка, намастивши його фарбою. Висока поверхня залишає темніший відбиток, звичайна нитка — рівну лінію. Можна змінити зображення, зробивши на ньому надрізи ножицями. Наклеєна на папір манка імітує відбиток піску. Знадобиться й різноманітний природний матеріал: листочки, хвоїнки, пелюстки квітів. Усе інше підкажуть фантазія й досвід.

Малювання квачиком

Потрібно взяти цупкий, але м'який квадратний клаптик тканини (такої, щоб не стріпалися краї) розміром 8x8. Згорнути квадратик так, щоб він набрав форми конуса, обмотати цей конус ниткою та зав'язати. Квачик готовий. Бажано, щоб їх було кілька — окремо для кожної фарби, або близьких за кольором фарб.

Рельєфний малюнок

Необхідні матеріали для рельєфних фарб: вода, сіль, крохмаль, фарби гуаші, пензлики різної товщини. Маленькі баночки для розкладання фарби.

Змішати півсклянки крохмалю, 1/8 склянки солі. Усе добре розмішати. Розкласти суміш у баночки. В кожну баночку додати по 2 чайні ложки гуаші різного кольору та розмішати. Здобуті суміші використовуються для створення рельєфних малюнків. Для замальовування великих площин використовуються пензлики великих розмірів (№ 5), а для дрібних деталей — № 2—4. Якщо суміш вийде густою, додати води.

Малювання зубною щіткою

Для роботи знадобляться: білі або кольорові аркуші паперу, акварельні фарби або гуаш, баночка з водою, серветка з тканини і звичайна зубна щітка.

Вмочити зубну щітку в воду, набрати фарбу й малювати. Можна малювати кінчиком щітки й усією її площиною. Для кращої передачі фактури зображення щетина щітки має бути завжди напівсухою.

Під час малювання деяких предметів використовується прийом накладання одного кольору на інший. Спочатку малюємо однією фарбою, а після висихання — поверх неї іншою. Так створюється об'єм і передається фактура.

Малювання мильними бульками

Потрібно: невеличкі скляночки (100— 150 мл); чайна ложка; папір (білий та кольоровий); гуаш; рідкий мийний засіб; соломинки (трубочки).

Спосіб приготування мильних бульок: ретельно змішати у склянці по одній чайній ложці гуаші, рідкого мила та води; опустити в суміш трубочку й легенько дмухнути, коли бульки піднімуться на 2,5 см від краю скляночки, піднести до неї аркуш паперу й охайно торкнутися бульок його площиною, стежити за тим, щоб папір не торкався країв скляночки.

Час від часу піднімати аркуш, щоб поглянути на малюнок із мильних бульок, зачекати кілька секунд, щоб витвір підсохнув, якщо треба, можна накласти елементи малюнка бульками іншого кольору, якщо з утвореної кольорової суміші не виходять бульки, додати туди одну чайну ложку води, якщо колір бульок не дуже насичений, додайте у суміш півложечки фарби.

Технікак Крапкова

Дитині подобається усе незвичне. Тож навчіть її прийому малювання крапками. Візьміть фломастер чи олівець (мажнавикористовувати фарби і за допомогою маленького пензлика), поставте перпендикулярно до аркуша і починайте «крапкувати». Проте краще за все виходять крапкові малюнки фарбами. Ось як це зробити. Сірник, очищений від сірки, щільно обмотайте невеликим клаптем вати і занурте у густу фарбу (можна скористатися і вже готовою ватною паличкою). Принцип нанесення крапок фарбою такий самий, як і олівцем. Головне, відразу ж зацікавити дитину, а потім обговорити з нею, які предмети краще за все малювати крапочками.

Техніка «Листкові» колажі

Переберіть з дитиною старі листівки ( Можна використовувати вирізки з журналів). Навчіть її вирізати потрібні образи і наклеювати на малюнок (відповідно до сюжету). Яскраве фабричне зображення предметів і явищ додасть навіть найпростішому малюнку цілком художнього оздоблення.

Техніка Колаж із листя і квітів

За допомогою цієї техніки можна оздобити малюнок різнокольоровими частинками засушених квітучих рослин і листя дерев. Зібрані листя й квіти засушіть, обережно прогладивши негарячою праскою через папір або поклавши на деякий час у книгу. Наріжте засушені рослини різних кольорів великими частинами. Розкладіть окремими купками за кольорами. Нехай діти змащує деталі малюнка клеєм і прикладають частинки висушених рослин. Це дасть малюку змогу комбінувати різні види листя і квітів за кольором і за формою, а також створювати нові (незвичні) рослини.

Техніка Колаж із насіння

Розвиває дрібну моторику пальців. Колаж - сполучення аплікації, що переходить у конструювання.

Матеріал: клей ПВА, акварельні фарби, шаблони або готові контурні малюнки. Крупа (сіль, пісок, пластикат у гранулах), папір, тканина, різний непридатний матеріал, яєчна шкаралупа.

Діти обводять по контуру трафаретний малюнок, потім заповнюють його клеєм, засипають крупою або іншим матеріалом залежно від задуманого. Після висихання зайву крупу струшують і розфарбовують, якщо в цьому є необхідність, фарбами. Колаж можна виконати папером різних квітів. Можна зробити зображення плоским. Для цього потрібно піклуватися тільки про лінії й колір (загальному колірному єднанні). Для об'ємного ж необхідна невелика підготовча робота. Для цього потрібно відкласти всі відтінки використовуваного паперу, розклавши їх по кольорам. (Цей вид малювання доступний старшим дітям).

За допомогою різноманітних насінин (з клена, ясеня, акації, кавунів, гарбузів, яблук, соняшника тощо) викладіть разом з дитиною орнамент чи елемент малюнка. Орнамент викладіть більшими насінинами, а такими дрібними, як, наприклад, мак, обсипте якийсь предмет на малюнку. Краще, коли насіння буде якомога більше, аби дитина могла вибрати. Нехай змащує деталі малюнка клеєм і акуратно викладає насіння. Коли аплікація висохне, можна запропонувати дитині розфарбувати кожну насінину.

Малювання зім’ятим папером

М’який папір мнеться руками, вмочується у фарбу (за кінчик) і відбитки його наносяться на аркуші.

Малювання ножицями

Закріплює навички вирізання ножицями, виробляє посидючість, художній смак.

Матеріал: кольоровий папір, ножиці, клей, копіювальний папір. Діти, що вирізали найпростіші елементи, тепер можуть вирізати більш складні. Починати роботу треба з найпростіших візерунків.

Аркуш кольорового паперу складають навпіл. Переводять малюнок (який заздалегідь вибрали) по згорнутому аркушу й вирізують. Велике значення має співвідношення самої роботи й основи.

Техніка Кубізм

Зображення у вигляді геометричних фігур (кубіками можна трикутниками). Матеріал: чисті аркуші паперу, олівці. Вихователь пропонує дітям намалювати знайому казку або нову, можна тільки сюжет особливо сподобавшийся дітям. Але зображувати героїв і всі наявні в казці предмети непросто, а використовуючи "Графічну аналогію". Готовий малюнок можна розфарбувати. Кубізмом діти можуть займатися тільки після того, як опанують "Графічною аналогією й "Піктографією".

Техніка Піктографія

Малюнок що розмовляє. Матеріал: олівці, папір. Вихователь читає дітям казку або розповідь. Діти графічно замальовують найбільш запам’ятовуючи сюжети казки. Записи гранично схематичні й будуть зовсім просто виглядати, якщо діти опанують "Графічною аналогією". Піктографію пропонують дітям після того, як вони опановують "Графічною аналогією". (Графічна аналогія - це так само, як і в математиці, спочатку дітям пропонують геометричні форми й пропонують викласти яку-небудь іграшку. Після того як діти навчаться дуже швидко викладати різних тварин, їм пропонують, обводячи геометричні форми малювати тварин. У цьому дуже допомагають такі ігри, як "Що сховала фігура?", "На що схоже?" Що може вийти з одного великого кола, двох маленьких, великого трикутника й одного овалу. Цей вид малювання доступний дітям 5 років).

Техніка торцем пензля

На пензель набирають трохи фарби й працюють, тримаючи його перпендикулярно до аркуша паперу Пензель торкається до аркуша тільки кінчиками ворсу.

Треба уважно слідкувати за кількістю фарби на пензлі, бо якщо її буде забагато, плями будуть зливатися й необхідної фактури не вийде.

Цей прийом використовується, коли необхідно зобразити пухнасту поверхню: хутро тваринки, пух курчатка, фактуру м'якої іграшки.

Також для малювання можна використовувати стару зубну щітку. її занурюють у фарбу (не повинно бути забагато фарби) й малюють відривчастими рухами.

Техніка нарощування

Матеріали та інструменти: папір, фломайстери, олівці або фарби.

Група учнів (від 3 осіб і старше) домовляється, що саме вони малюватимуть. Перший починає малюнок, інші - продовжують. Завдяки такому завданню можна цікаво та весело провести час, а також отримати чудові, яскраві роботи.

Техніка «Малювання» піском

На картон простим олівцем наносять контурний малюнок майбутньої роботи. На картину площину наносять клей ПВА після чого сієм пісок(перед тим пісок( замінити пісок можна тирсою) зафарбовуємо фарбою потрібного кольору). Чекаємо декілька хвилин та зсипаємо лишній пісок. Далі теж саме з піском іншого кольору. В кінці коли клей висох, роботу можна покрити лаком.

Малювання восковими паличками або свічкою з аквареллю

(Малюнок свічкою)

Контур малюнка наноситься олівцем, потім наводиться восковою паличкою. Нею ж зафарбовуються окремі частини малюнка, що мають бути світлими. За допомогою ватного тампона або пензля вкривають усю поверхню малюнка фарбою. На місця, зафарбовані воском, вона не лягає.

Так можна виконати оригінальні малюнки, особливо цікаво працювати зі світлим воском, якого майже не видно на папері. Сліди його проявляються тільки після нанесення фарби. ( Крім воску можна використовувати олівці Полікольор).

Квілінг

Кві́лінг (англ. Quilling — рюш . Походить від слова quill — пташине перо, гофрувати, плоїти, паперокручення) — мистецтво виготовлення плоских або об`ємних композицій зі скручених у спіралі смужок паперу. Хоча достовірно походження квілінгу не відоме, вважається що він з`явився одразу після винайдення паперу, в Китаї у 105 н.е. Інші джерела стверджують, що квілінг практикувався у Давньому Єгипті. Одне можна сказати напевно – квілінг має дуже багату історію.

Вважається у 300 – 400-ті роки срібні та золоті дротики були закручені навколо стовпів та ваз, гарні ювелірні вироби було зроблено саме за допомогою техніки квілінг. До 1200-х це захоплення було дуже популярним. Головним матеріалом був метал, тож коли він став недоступним для мирянина, змінився на папір. Вперше документально згаданий квілінг у 1200-х, але фактично почав використовуватись у 1500-1600-ті французькими та італійськими черницями. Вони використовували рвані шматочки бібельдруку (особливо тонкий непрозорий папір) [2]. та гусяче пір`я, щоб прикрасити релігійні догмати та картини. Саме використання гусячого пір`я породило термін quilling.

Починаючи з кінця 1600-х квілінг став досить популярним захопленням у Європі та Англії серед молодих дам. У школах дівчата вивчали квілінг разом із вишиванням. Приклади таких робіт все ще існують із назвою школи та ім’ям дівчинки на звороті.

Квілінг ніколи не був розвагою у вільний час для жінок робочого класу. І лише дами вищого класу мали час на квілінг, не маючи потреби у роботі, доки підходящий наречений не зробить пропозицію. Цю техніку використовували для прикрашання та декорування меблів, ваз, підставок, корзин, шкатулок та ін. Тільки люди з грошима могли дозволити собі купівлю матеріалів для квілінгу. У якості фону використовували фольгу та флюди.

Історія квілінгу

Вважається, що мистецтво квілінгу (англ. quilling від слова quill — «пташине перо») виникло наприкінці ХІV — початку ХV століття в середньовічній Європі, де монахині закручували позолочені смужки паперу на кінчику пташиного пера і створювали вишукані медальони. Навіть при детальному огляді ці вироби здавалися золотими. За допомогою цієї техніки обрамляли ікони, оздоблювали обкладинки книжок, внутрішнє вбрання храмів. Нажаль, папір — недовговічний матеріал, тому до наших днів зберіглася лише невелика кількість середньовічних шедеврів.

Сьогодні квілінг є дуже популярним видом мистецтва у багатьох країнах світу. В Англії в 1983 році був створений «Квілінг Союз Англії». В Південній Кореї існує ціла Асоціація аматорів паперової пластики.

Квілінг або паперова філігрань є формою мистецтва, яке має довгу історію. Термін "квілінг " виник фактично завдяки розщепленому пташиному перу, як інструменту, за допомогою якого художник згортав паперові смуги, створюючи різдвяні орнаменти, картини, тривимірні фігури і інші вироби. Дрібні паперові форми клеїлися на листівки, лінійні малюнки і рвані обкладинки книг в якості прикрас.

Взагалі, історію паперової філіграні важко відстежити. Проте, можна знайти деякі відомості про зародження і розвиток квілінгу та матеріалів для нього.

Якщо врахувати схильність до творчості як одну з основних рис людської природи, найймовірніше, що мистецтво скручування, складання, гофрирування паперу і нарізка паперових смуг виникло відразу ж з винаходом паперу. У зв'язку з тим, що папір був винайдений на Сході близько 105 р. до н.е., безліч азіатських культур продемонстрували дивовижну витонченість і творчий підхід в мистецтві паперової філіграні. Це мистецтво з'явилося і процвітало в Далекосхідному регіоні набагато раніше, ніж в Західній Європі.

Оскільки дорогоцінні метали вже використовувалися для створення складної металевої філіграні, резонно припустити, що деякий творець, подумавши, застосував аналогічні методи до паперу. Але у зв'язку з тим, що папір важко зберегти віками, самі ранні приклади паперової філіграні, що збереглися, датуються 15 - 17 віками.

За традицією, створення основних форм нового мистецтва починалося в релігійних громадах. Увесь період середньовіччя і частково ренесансу, що почався в 16 столітті, релігійні громади були визнаними центрами науки і навчання, не лише на заході, але і у всьому світі. Релігійні громади, храми і монастирі служили хранителями і сховищами знань. Оскільки рукописи у той час виступали посередниками в релігійних взаємовідносинах, копіювання і збереження ранніх рукописів і просвіта було найважливішим завданням релігійних громад. Природно, що туди поставлялися папір і пергамент, щоб підтримувати цю літературну роботу. Швидше за все, середньовічні європейці використали позолочені края листів паперу, що виготовляється для друку Біблій. В той час, коли листи були виготовлені, підшиті до книг, обережно пофарбовані у чані з золотою фарбою, їх акуратно підрізували, а смуги, що залишалися, черниці використовували для квілінгу. Більшість інформаційних джерел підтверджують, що самі ранні форми візерунків квілінгу використовувалися для прикраси предметів культу, таких як ікони, і можливо алькови і ніші в каплицях і церквах. На даний момент існує безліч старовинних предметів релігійного культу з паперовою філігранню, але найбільша їх кількість, представлена на фотографіях, була створена в 19 - початку 20 ст. Зацікавлені користувачі можуть розглянути тут унікальні приклади. Принаймні, частина з предметів, датується 16 ст. Мабуть численні релігійні та інші вироби, прикрашені паперовою філігранню, створені раніше 19 в, знаходяться в приватних колекціях і не доступні для громадського перегляду і фотографування, або доступ до фотографій таких виробів через Інтернет обмежений. На вироби, прикрашені паперовою філігранню, можна випадково наштовхнутися, розглядаючи пропозиції знаменитих аукціонних будинків.

Особи, що цікавляться, подорожуючі по Європі, можуть запросити у будь-якому історично важливому монастирі або церкві інформацію про роботи з паперової філіграні. Відвідувачі знаменитої Сикстинської Капели у Ватикані, можуть побачити знімки паперової філіграні, представлені в музеї Ватикану. Також гільдія квиллинга у Великобританії опублікувала список місць в Європі, де кожен може побачити антикварну паперову філігрань.

У 17 - 18 ст. паперова філігрань втратила своє релігійне призначення, але такі риси мистецтва, як обмежений доступ до паперу і тривалість за часом, обмежили зайняття квілінгом здебільшого багатими, благородними або королівськими сімействами. Жінки з вищого суспільства, що шукають розваг, заповнювали довгі години між світськими зустрічами різним художнім зайняттям, яке включало і паперову філігрань, численні зразки якої були опубліковані в періодичних виданнях для жінок.

Леді Вікторіанської епохи завжди мали під рукою інструмент для скручування - капелюшні шпильки. На додаток до контурного виду робіт з квілінгу, об'єктами для прикраси були настінні канделябри, чайні столики на колесах, меблі, дошки для скриббиджа і декоративні урни. Загальним мотивом цих робіт були сімейні герби, разом з кольорами, бордюрами і складними гірляндами. Паперова філігрань включала так звану паперову мозаїку і мозаїчні зображення.

Пізніше це мистецтво відправилося в американські колонії разом з поселенцями, декілька настінних канделябрів того часу(18 ст.) збереглося до наших днів. Сучасні дослідники часто наполягають, що паперова філігрань дістала назву "квілінг" в колоніях, оскільки папір скручувався за допомогою гусячого пера, вигостреного для листа, проте, вивчаючи фотографії квілінгу американського походження, можна побачити, що діаметр центрів спіралей вужчий, ніж діаметр гусячого пера.

Спочатку були припущення, що використовувалося пір'я меншого діаметру, попри те, що таке пір'я крихкіше і з ними важче працювати. Можливо, що для своєї роботи жінки з американських колоній використали голки дикобраза в якості інструменту для скручування квілінгу.

Це припущення здається вірогіднішим, оскільки голки дикобраза використовувалися в нанизуванні бісеру, що було традиційним американським ремеслом, і можливо, послужили в якості доступнішої заміни металевих котушок і інструментів, які, швидше за все, імпортувалися з Англії.