46 47 Позов

назвою процесуального документа, з яким звер­татимуться до адміністративного суду з проханням розв’язати публічно-правовий спір, – скарга, заява чи позов.

Заява — це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, 

 скарга — це звернення громадян з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

подання адміністративної скарги ставить громадянина у залежність від владного суб'єкта, не дає можливості бути активним учасником адміністративного процесу. Таким чином, порушуються важливі принципи здійснення адміністративного судочинства — принцип рівності усіх його учасників перед законом і судом та принцип змагальності сторін і офіційного з'ясування усіх обставин справи.

 

Враховуючи той факт, що фактичною підставою звернення до суду є адміністративно-правовий спір, слід визнати, що процесуальною підставою порушення справи в адміністративному суді має бути адміністративний позов.

Відповідно до цього сторонами адміністративного процесу є позивач і відповідач.

Поняття адміністративного позову слід визначати через наявність матеріально-правової і процесуальної сторони позову.

 Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Елементами адміністративного позову можна визнати

підставу,

предмет

зміст позову.

Підставу позову становитимуть обстави­ни (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають особі право звернутися до суду з вимогами до іншої особи.

Предмет позову скла­датимуть матеріально-правові вимоги особи, яка звертається до адмініст­ративного суду, до відповідача (наприклад, вимоги вчинити певну дію на користь позивача).

Зміст позову – це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача (наприклад, прохання до суду зобов’язати відповідача до вчинення певної дії).

Практичне значення матимуть тільки підстава і предмет адміністративного позову, оскільки вони допоможуть визначити тотожність позову. Повторне подання позову між тими самими сторонами з тих самих підстав і з того самого предмета, якщо він уже розглядався судом, згідно з правилами судового процесу, не допускається. В адміністра­тивному процесі важливо передбачити, щоб від фізичної чи юридичної осо­би, яка не є адміністративним органом, не вимагалося обов’язкове зазна­чення у позовній заяві правовові підстави її вимог, тобто конкретної нор­ми права. Досить було б зазначити, яке суб’єктивне право чи інтерес особа вважає порушеним.

За способом процесуального захисту, який відображається у змісту позову, вони класифікуються на позови:

про присудження,

про визнання,

перетворювальні.    Позови про присудження – це позови, спрямовані на поновлення порушеного права, усунення наслідків правопорушення. Позовом про присудження вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують.    Позови про визнання – це позови спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням повинен внести ясність у наявності чи відсутності прав та обов’язків.    Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни або припинення правовідносин, які існують між сторонами.

Адміністративний позов характеризується цілим рядом ознак, що відрізняють його від цивільного позову :

1) виникає із спірних адміністративно-правових стосунків і як вимога про правовий захист завжди пов'язаний з адміністративно-правовою суперечкою або адміністративним правопорушенням;

2) сигналізує про виникнення розбіжності між сторонами з протилежними юридичними інтересами;

3) мета адміністративного позову - захист порушеного суб'єктивного публічного права або порушеного правопорядку передбаченим в законі способом, а саме шляхом відновлення порушеного права або покладання певного обов'язку, у тому числі обов'язки понести адміністративне покарання;

4) предмет позовного захисту - суб'єктивне публічне право, законність адміністративного акту або публічний правопорядок, які особа, що звертається до суду, припускає порушеними;

5) основа вимоги - юридичні факти, що включають, :

а) факти правопорушення у сфері публічного управління і матеріальні норми публічного права;

б) факти адміністративно-процесуального характеру і процесуальні норми, на підставі яких у особи існує право на судовий захист і які регулюють процес здійснення цього права;

6) використання судом спеціальних процесуальних засобів і механізмів при вирішенні суперечки, заявленої адміністративним позовом.

49 ПРАВО НА ПОЗОВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

   Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, яке передбачено ст. 55 Конституції України.

Відповідно до цієї статті права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. права на звернення до адміністративного суду (ст. 104 КАС України).

   Стаття 104 КАС України визначає коло осіб, які мають право звернутися до адміністративного суду за захистом у публічно-правових відносинах, і спрямована на визначення чітких меж цього права .

   Право на позов в процесуальному розумінні є правом на пред'явлення адміністративного позову, тобто право на звернення до суду з вимогою про захист.

Як і позов, поняття „право на позов” є складним, має дві сторони:

матеріально – правову

процесуально – правову.

Право на звернення за судовим захистом тісно пов’язане з суб’єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушенням матеріального суб’єктивного права у публічних правовідносинах у зацікавленої особи з'являється право на адміністративний позов, як одне із правомочностей суб’єктивного матеріального права. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду, який у визначеному порядку розглядає вимогу позивача і дає відповідь у вигляді судового рішення.

Отже, матеріально – правова сторона права на позов – це право на його задоволення. Адміністративне процесуальне право визначає процесуальну сторону права на позов як право на пред’явлення позову.

Пред’явлення позову здійснюється шляхом подачі позовної заяви. Позовна заява є формою (зовнішнім виразом) позову. Звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин та породжує обов’язок суду розглянути і вирішити його по суті.

   Під передумовами права на пред'явлення позову розуміються такі факти процесуального характеру, з наявністю або відсутністю яких процесуальний закон пов'язує виникнення права на звернення до адміністративного суду.

суб'єктивні та об'єктивні

   До суб'єктивних передумов можливо віднести такі: особа вважає, що її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин порушені, тобто потребують захисту адміністративного суду, наявність у особи адміністративно-процесуальної правоздатності.    Об'єктивні передумови поділяються на позитивні та негативні залежно від того, повинні вони бути наявні або відсутні для реалізації права на пред'явлення адміністративного позову.    Негативними передумовами права на пред'явлення позову є наявність факту, який перешкоджає виникнення у особи права на звернення до адміністративного суду. Це свідчить про відсутність у особи права на звернення до суду з адміністративним позовом. Негативними передумовами можна назвати: якщо у спорі між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав відсутні такі, що набрали законної сили, якщо не наступила смерть фізичної особи чи не припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.    Під позитивною передумовою розуміється факт, який виступає однією із підстав права на пред'явлення позову. Так позитивною передумовою права на пред'явлення адміністративного позову є підвідомчість позовної заяви адміністративному суду, відповідно до ст. 17 КАС України.    Значення передумов права на пред'явлення адміністративного позову полягає в тому, що залежно від характеру передумов (позитивних чи негативних) можна судити про наявність або відсутність в особи права на пред'явлення позову.