Конкретизація податкових правовідносин передбачає два елементи:

1) реалізацію волі держави як власника коштів;

2) певну поведінку учасників податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов’язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін. Відмінність податкових правовідносин від інших майнових правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування). На думку Н. І. Хімічевої, основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави. Крім того, одним із суб’єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями. Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків і зборів, установлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно-майнові (грошові) відносини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту податкових правовідносин.

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

Обов’язковим елементом характеристики податкових правовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток правовідносин. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а) нормативних основ, за яких норми права регулюють сферу податкових правовідносин;

б) правосуб’єктних основ, що характеризують здатність особи до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юридичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення податкових правовідносин. Це: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, факти, що спричиняють певні юридичні наслідки.

Класифікувати юридичні факти можна за різними підставами. За юридичними результатами:

1) правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують виникнення податкових правовідносин;

2) правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують зміну податкових правовідносин;

3) правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов’язують припинення податкових правовідносин.

Той самий факт може спричинити кілька юридичних наслідків. Наприклад, смерть одночасно є причиною припинення правовідносин зі сплати податків і причиною виникнення правовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у порядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії — юридичні факти, що є результатом вольової поведінки людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть виступати у формі:

а) правомірних дій — дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм або норм, що не суперечать їм.

9. Податкове право і податкове законодавство (поняття, співвідношення)

Податкове право являє собою відмежований комплекс юридичних норм, що забезпечують цільне регулювання різновиду відносин, пов'язаних з надходженням до бюджетів податків і зборів.

Інституту податкового права властиві певні ознаки:

1. Однорідність фактичного зміїсту, що припускає регулювання строго певного різновиду відносин, пов'язаних з рухом грошей у формі податків і зборів до бюджету. 2. Єдність норм, що утворюють податкове право. Вони становлять єдину систему, що визначається однорідним фактичним змістом. Цей інститут забезпечує регулювання даного різновиду фінансових відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту. 3. Законодавча відособленість, що означає зовні відособлене закріплення основних положень інституту в нормах, що його утворюють. На теперішній час це норми Податкового кодексу України.

В свою чергу, податкове законодавство, виступає формою реалізації податкового права, містить коло нормативних актів, що регулюють оподаткування. Основу податкового законодавства повинні становити тільки закони й найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків - прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 - початку 1993 року). Іншими словами, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов'язки платників податків, механізм дії окремого податкового важеля. С. Г. Пєпєляєв вважає, що податкове законодавство включає в себе взагалі тільки закони й рішення органів влади, видані на основі Конституції. На теперішній час основною формою податкового законодавства є Податковий кодекс України.

Необхідно при цьому провести розмежування між системою податкового права й системою податкового законодавства. Якщо перша являє собою сукупність відносин, які регулюються податковим правом, то система податкового законодавства — зовнішнє вираження податкових правовідносин, своєрідне усвідомлення їх суспільством на даному етапі, закріплене за допомогою наявних у його розпорядженні нормативних важелів. Системи податкового права й законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту й форми.

!!!!!!!!!!!!!!10. Реструктуризація податкової заборгованості (поняття, порядок проведення)

Згідно з частиною 3 статті 1 ЗАКОНУ УКРАЇНИ Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року Реструктуризація податкової заборгованості – це розстрочення сплати податкової заборгованості платників податків рівними частками на строк, визначений цим Законом.

Згідно з частиною 4: До податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюються списання та реструктуризація податкової заборгованості належать:

• податок на додану вартість, крім податку на додану вартість із товарів (робіт, послуг), що імпортуються;

• податок на прибуток підприємств;

• плата (податок) за землю;

• збір до Державного інноваційного фонду;

• збір за спеціальне використання природних ресурсів;

• збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

• суми пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих відповідно до законодавства України на заборгованість зі сплати обов'язкових платежів до Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України.

Згідо з частиною 2 статті 3: Суми податкової заборгованості, що виникли в період з 1 липня 1994 року до 31 березня 1997 року включно, без урахування нарахованих відповідно до законодавства України сум пені, штрафних і фінансових санкцій, підлягають реструктуризації шляхом розстрочення їх сплати строком на 120 місяців, зі сплатою рівними частками до 15 числа кожного місяця.

Частина 4: Реструктурована податкова заборгованість не підлягає індексації, на неї не можуть нараховуватися проценти за податковим кредитом, а також пеня, застосовуватися штрафні та фінансові санкції, передбачені законодавством України.

Стаття 4. Порядок прийняття рішення щодо реструктуризації податкової заборгованості

1. Платники податку в тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом приймають рішення щодо реструктуризації податкової заборгованості, зазначеної у статті 3 цього Закону, та в тижневий строк з дня прийняття цього рішення письмово повідомляють про це в податковий орган, де обліковуються.

2. Податковий орган, де обліковується платник податку, зобов'язаний зареєструвати у двотижневий строк з дня отримання повідомлення платника податку щодо прийняття рішення про реструктуризацію податкової заборгованості та відкрити облікову картку реструктурованої податкової заборгованості.

Таке повідомлення платника податку повинно мати:

• повну назву платника податку, його юридичну адресу та податковий номер (статистичний код);

• банківський рахунок (рахунки) платника податку;

• баланси фінансово-господарської діяльності платника податку за періоди, за результатами яких здійснюється реструктуризація податкової заборгованості;

• розрахунок податкової заборгованості, що підлягає реструктуризації, та графік її погашення.

Зазначене повідомлення має бути підписано керівником та головним бухгалтером платника податку або посадовими особами, які їх заміщують та мають право підпису фінансово-господарських документів.

Якщо зазначене повідомлення має помилки в розрахунках або описки, відповідний податковий орган зобов'язаний самостійно виправити ці помилки і описки та в двотижневий строк з дня його отримання повідомити про такі виправлення та про реєстрацію повідомлення платника податку.

У разі виникнення спірних питань щодо права платника податку на списання та реструктуризацію податкової заборгованості, розрахунків такої заборгованості або якщо платник податку не згоден з виправленнями податковим органом помилок і описок у повідомленні щодо прийняття рішення про реструктуризацію податкової заборгованості, такі спори вирішуються у порядку, передбаченому Законом України "Про державну податкову службу в Україні".

Відповідальність за несплату реструктурованої податкової заборгованості

1. Суми податкової заборгованості, реструктурованої у порядку, визначеному цим Законом, у випадках несплати платником податку у встановлені статтею 3 цього Закону строки стягуються податковими органами у безспірному порядку.

2. Несплата реструктурованої податкової заборгованості протягом трьох місяців платником податку є підставою для розірвання контракту (трудового договору) з керівником такого платника податку в разі наявності його вини.

3. При несплаті платником податку реструктурованої податкової заборгованості протягом трьох місяців податковий орган зобов'язаний звернутися до власника (або уповноваженого ним органу) цього платника з вимогою щодо/або:

надання відповідної грошової компенсації бюджету або державному цільовому фонду, до якого зараховуються суми податкової заборгованості такого платника податку;

оздоровлення фінансового становища платника податку з метою забезпечення виконання реструктурованої податкової заборгованості.

4. У разі невиконання власником (або уповноваженим ним органом) платника податку вимог, передбачених пунктом 3 цієї статті, податковий орган зобов'язаний подати заяву про порушення справи про банкрутство такого платника податку в порядку, встановленому законодавством України.

11. Види податків, зборів і обов’язкових платежів до бюджету за Законом України від 18 лютого 1997 року «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про систему оподаткування».

Закон втратив чинність, у зв’язку із прийняттям Податкового Кодексу від 02.12.2012 року і вступив в дію з 1.01.2013 року.

Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів

7.1. Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку; 7.1.2. об'єкт оподаткування; 7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку; 7.1.5. порядок обчислення податку; 7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

7.2. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

7.4. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

Стаття 8. Види податків та зборів

8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори

9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори:

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

9.1.6. екологічний податок;

9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9.1.9. плата за користування надрами;

9.1.10. плата за землю;

9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

9.1.12. збір за спеціальне використання води;

9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;

9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

9.1.16. мито;

9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

9.2. Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

9.3. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ).

9.4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Стаття 10. Місцеві податки та збори

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.3. туристичний збір.

10.3. Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

10.6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ).

12. Принципи оподаткування за Законом України «Про систему оподаткування в Україні».

Важливим елементом теорії податків виступають принципи оподаткування. Їх класично сформулював в свій час А. Сміт в роботі “Дослідження про природу та причини багатства народу” – це:  загальність;  справедливість;  визначеність;  зручність. У детальному викладенні А.Буковєцкого ці принципи сформульовані таким чином:

1.Підлеглі кожної держави мають підтримувати його у міру можливості, відповідно до своїх статків, тобто відповідно до доходів, які вони отримують під охороною уряду. (Дотримання цього постулату або знехтування ним призводить до, так званих, рівності або нерівності в оподаткуванні.)

2.Податок, який має сплачувати кожний громадянин, має бути точно визначеним, а не довільним. Розмір податку, час і засіб його сплати мають бути ясними та відомими, як самому платнику податку, так і будь-кому.

3.Кожний податок має стягуватись в такий час та в такий спосіб, які є найбільш зручними для платника.

4.Кожний податок має бути побудований таким чином, щоб він забирав у платника якомога менше зверху того, що надходить в каси держави. Три останні принципи є основою сучасної податкової політики. Перший - потребує уточнення, оскільки не можна ототожнювати дохід з платоспроможністю, тому що ці два поняття не співпадають.

У світовій практиці на даний момент склалися чотири основні принципи оподаткування:

1.Принцип вигоди - платники мають обкладатися податком в такому ступені, в якому вони використовують програми, що фінансуються за рахунок податків.

2.Принцип платоспроможності - розмір податку має співвідноситись з величиною доходу та багатства платника податку.

3.Справедливості за горизонталлю - рівні за доходами та ступеню використання державних програм платники податку мають сплачувати і рівні податки.

4.Справедливості за вертикаллю - якщо соціально та економічно рівні платники податків сплачують рівні податки, нерівні мають сплачувати - нерівні.

В Україні таких компромісів немає і тому податкова політика базується на таких засадах:

1)стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - запровадження пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованої на розвиток виробництва;

2)обов’язковість - впровадження норм із сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), що визначені на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

3)рівнозначність та пропорційність - стягнення податків з юридичних осіб здійснюється у певних пропорціях від отриманого прибутку та забезпечується сплата рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів - на більші статки;

4)рівність - недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичним та фізичним особам, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків із сплати податків і зборів;

5)соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом впровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі і надвисокі доходи;

6)стабільність - забезпечення сталості податків і зборів (обов’язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

7)економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки і фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами;

8)рівномірність сплати - встановлення термінів сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів в бюджет для фінансування видатків;

9)компетенція - встановлення та відміна податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно із законодавством про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною радою АРК та сільськими, селищними, міськими радами;

10)єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів із обов’язковим визначенням платника податку і збору, об’єкту оподаткування, джерела сплати податку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, термінів і порядку сплати податку, підстави для надання податкових пільг;

11)доступність - забезпечення доступності норм податкового законодавства для платників податків і зборів.

13. Характеристика податку з прибутку підприємств

Податок на прибуток підприємств є одним із видів прямого оподаткування – прибуткового, і оподатковує доходи юридичних осіб, на відміну від прибуткового податку, який стягується з громадян.

РОЗДІЛ III. ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

Стаття 133. Платники податку

133.1. Платниками податку з числа резидентів є:

133.1.1. суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами;

133.1.2. управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

133.1.3. підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту;

133.1.4. неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу;

133.1.5. відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу I цього Кодексу, за винятком представництв.

Для цілей цього розділу представництво платника податку - відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, окрім пасивних доходів.

133.2. Платниками податку з числа нерезидентів є:

133.2.1. юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;

133.2.2. постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

133.3. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Стаття 134. Об'єкт оподаткування

134.1. У цьому розділі об'єктом оподаткування є:

134.1.1. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

134.1.2. дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Стаття 135. Порядок визначення доходів та їх склад

135.1. Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

135.2. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

135.3. Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

135.4. Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає:

135.4.1. дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу;

135.4.2. дохід банківських установ, до якого включаються:

а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;

б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) позитивний результат за операціями з цінними паперами відповідно до пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу;

г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

ґ) позитивне значення курсових різниць відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

д) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу згідно з пунктами 159.2, 159.4 статті 159 цього Кодексу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів згідно з пунктом 159.5 статті 159 цього Кодексу;

е) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з пунктом 153.5 статті 153 цього Кодексу;

є) дохід, пов'язаний з реалізацією заставленого майна;

ж) інші доходи, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші доходи, передбачені цим розділом.

135.5. Інші доходи включають:

135.5.1. доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами;

135.5.2. доходи від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до пункту 153.7 статті 153 цього Кодексу;

135.5.3. суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду;

135.5.4. вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

135.5.5. суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Стаття 137. Порядок визнання доходів

137.1. Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

137.2. Доходом у разі отримання коштів цільового фінансування з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів визнається:

137.2.1. сума коштів, що дорівнює частині амортизації об'єкта інвестування (основних засобів, нематеріальних активів), пропорційній долі отриманого платником податку з бюджету або за рахунок кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України, цільового фінансування капітальних інвестицій у загальній вартості таких інвестицій в об'єкт;

137.2.2. цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), яких зазнало підприємство, та фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов витрачання таких коштів на виконання в майбутньому певних заходів - з моменту його фактичного отримання;

137.2.3. цільове фінансування, крім випадків, зазначених у підпунктах 137.2.1 і 137.2.2 цього пункту, протягом тих періодів, у яких були здійснені витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.

137.3. У разі якщо платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання, доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані.

137.4. Датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

137.5. У разі продажу товарів за договором комісії (агентським договором) платником податку - комітентом датою отримання доходу від такого продажу вважається дата продажу товарів, що належать комітенту, яка зазначена у звіті комісіонера (агента).

137.6. У разі здійснення торгівлі товарами або послугами з використанням автоматів із продажу товарів (послуг) чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності реєстратора розрахункових операцій, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою отримання доходу вважається дата вилучення з таких автоматів або подібного обладнання грошової виручки.

137.7. У разі якщо торгівля товарами, виконання робіт, надання послуг здійснюються з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, іменних або інших чеків, датою отримання доходу вважається дата оформлення відповідного рахунка (розрахункового документа).

137.8. Датою визнання та сумою доходів платника податку від проведення кредитно-депозитних операцій є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Стаття 144. Об'єкти амортизації

144.1. Амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів;

витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу;

сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів;

вартість основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань за гарантією Кабінетом Міністрів України, вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств.