Демографічні структури та процеси.

Методи дослідження в демографії.

Методи демографії підрозділяються на:

1. Загальнонаукові - наукової абстракції й сходження від абстрактного до конкретного, порівняння, аналіз і синтез, індукція й дедукція, висування гіпотез і їхньої перевірки, екстраполяції й моделювання

2. Демографічні – відповідають предмету демографічного пізнання, зокрема, статево-віковій і шлюбній структурі населення й залежних від підлоги й віку характеристик демографічно процесів (народження, смертність, шлюбність та розлучення, відтворення населення). Метод когорт, застосовуваний при вивченні того або іншого процесу протягом покоління. Його називають ще методом реального покоління, або поздовжнього аналізу. При цьому демографічні процеси, наприклад, народжуваність або смертність, шлюбність або розірвання шлюбу.

Вони відбивають специфіку відтворення населення, як самовідновлення сукупності людей, що володіє особливими якісно-кількісними структурами, процесами їхнього функціонування й розвитку, формами відтворення.

Теоретичною основою демографії є концепції демографічного й міграційного переходів. Оскільки ті й інші умови існування й розвитку людини динамічні, що обумовлює відтворення населення одного типу іншим, то в методології демографічного дослідження важливе місце належить принципу історизму. Причому, історичний підхід важливий при вивченні не тільки предмета демографії, але й еволюції самого демографічного знання.

Лекція 2. Джерела даних про населення (Чисельність та склад населення)

1. Загальна характеристика демографічної інформації та її джерел.

2. Перепис населення.

3. Поточний облік демографічних подій.

4. Списки та регістри населення.

5. Спеціальні вибіркові обстеження населення.

1. Загальна характеристика демографічної інформації та її джерел.

Всю первинну інформацію про населення одержують за допомогою:

• Переписів населення

• Вибіркових обстежень населення

• Поточного обліку демографічних подій.

Перепис населення – основне джерело інформації про населення.

Перепис населення – спеціально науково організована операція, мета якої є отримання вірогідних даних про чисельність, склад і розміщення населення території (країни) на певний момент часу.

Перепис населення проводять для того, щоб знати, скільки нас, які ми та скільки нас буде. Його дані широко використовують для багатьох економічних, соціальних цілей. Наприклад, вибори; зменшення населення України викликає тривогу й занепокоєння у країні, для обґрунтування пенсійної реформи в Україні (чисельність працюючих і економічно активного населення країни).

Сучасні переписи населення мають багатовікову перед історію. Перші згадки про переписи населення з'явилися у 3800 р. до н.е. у Вавилоні та у 3000 р. до н.е. у Китаї, Обліки населення здійснювалися також у Стародавній Греції, Японії, Стародавньому Римі, Месопотамії. У Стародавньому Римі пе­реписи називали цензами, громадяни повинні були підтверд­жувати свої відповіді клятвами. Тодішня мета переписів була досить прагматична — одержати відомості, необхідні для стя­гування податків і визначення чоловіків, придатних для військової служби. Перші обліки населення з податковою метою проводилися в Київській Русі і на Новгородській Землі ще в VIII столітті.

За часів феодалізму переписи населення не мали система­тичного і суцільного характеру. На Русі облік населення почав­ся з часів татарської навали - під облік підпадали господарства - «дими» для обкладення даниною. Зокрема, такі обліки були проведені в 1245,1257, 125911273р.р.

Так, у 1245 році з наказу Батия було пораховано населення в Київському і Чернігівському князівствах, для чого були при­слані спеціальні «численці із татар», або їх ще називали «Баска­ки». Як правило, після кожного такого обліку населення відбу­вався черговий збір данини. Руський народ, знеможений та­тарським ярмом, неодноразово повставав проти таких переписів.

В 1646 і 1678 роках в Московській державі були проведені обліки з досить широким охопленням населення, що одержали назву подвірних переписів. Проте, і ці переписи враховували тільки чоловіків податкових прошарків. У 1710 році здійснено спробу порахувати все населення, вклю­чаючи жінок.

З XVII ст. одиницею оподаткування стає господарство «двір», а облік населення називали подвірними переписами. За наказом Петра І з 1718 року почали збирати відомості про кількість чоловічого населення. За наступних три роки були складені списки — «сказки», які ще через три роки зазнали пе­ревірки - ревізії. З тих пір облік населення в Росії називали ре­візіями, які проводилися протягом півтори сотні років. Загадом проведено десять ревізій, остання – 1857-1860 рр. Ревізії лише умовно можна порівнювати з переписом, тому що проводили­ся вони з метою визначення чисельності населення. Головний недолік ревізій і відмінність їх від перепису полягає в тому, що терміни проведення ревізій були різними і розтягнутими. Перша ревізія була проведена з 1720 до 1722 р., а остання розпочалася в 1857 році і закінчилася в 1860 р.

Перший перепис, що відповідає науковим принципам об­ліку населення, був проведений у Бельгії у 1846 р. під керів­ництвом статистика А. Кетле. Цей перепис був одномоментним, поіменним (тобто збирали дані не про домогосподарство, а про кожну особу), а також уперше врахував наявних жителів, а не тих, що значилися за списками.

Таким чином, переписи населення у сучасному розумінні почали проводити у Європі і Північній Америці лише з середи­ни XIX ст., у країнах що розвиваються — пізніше — після одер­жання незалежності. Вони проводяться кожні десять, а інколи п'ять років.

В організації переписів населення виділяють три періоди:

• Перший етап (кінець XVIII середина — XIXст.) — форму­вання основ перепису та їх програм. У цей період регулярно проводять переписи у США і Англії, Швеції, Австрії. Програма пе­репису включає невелику низку питань (у Франції — стать і шлюбний стан, в Англії, - стать і діяльність голови сім'ї), а об­робка матеріалів переписів охоплює кілька років.

• Другий етап (друга половинаXIX — перша половина XXст.) - переписи проводять в усіх європейських країнах та Америці, деяких країнах Азії та Африки. Розширюються програмні пи­тання переписів, удосконалюються методи обробки інформації.

• Третій етап (друга половина XXст.). Переписами насе­лення охоплені всі країни світу. У проведенні переписів вико­ристовують досвід інших країн та рекомендації Статистичної Комісії ООН, що ґрунтуються на методологічних і організацій­них принципах, розроблених наукою і практикою впродовж багатьох років. На основі даних переписів країн світу в ООН обчислюють прогнози населення світу.

Основні вимоги до переписів населення

• Перша вимога перепису полягає в централізованості – проводиться під керівництвом уряду країни за участі місцевих органів влади.

У більшості країн є спе­ціальна державна статистична організація, відповідальна за про­ведення переписів населення. У нашій країні проведенням пе­реписів відає Державний комітет статистики (Держкомстат України).

• Друга вимога перепису це суцільність, тобто охоплення обліком всього населення країни.

• Третя вимога перепису полягає в одномоментності, ос­кільки зібрані дані відносять до конкретного моменту часу - критичного моменту перепису. Більшість країн встановлює за мо­мент перепису опівніч визначеного дня, оскільки людина на момент перепису повинна бути врахована за місцем проживан­ня. Дати переписів у різних країнах суттєво відрізняються, ос­кільки переписи проводять під час мінімальної рухливості на­селення. Так, у країнах північної півкулі переписи проводять зимою (критичний момент перепису СРСР 1989 року - 00 го­дин 12 січня, перепис України 2001 року - 00 годин 5 грудня). В Індії переписи проводять у березні, коли скінчився сезон дощів, а літня спека ще не розпочалася; традиційний час переписів у Туреччині — жовтень, оскільки це час повернення населення з відпусток. Що стосується вибору дня перепису, то його не при­значають на суботи, неділі і понеділки (у ці дні населення більш рухливе), а в мусульманських країнах, — також п'ятниці (вва­жаються в них святковими днями).

• Четверта вимога перепису полягає в наявності встанов­леної програми перепису та її єдності. Мета перепису — одержа­ти дані про склад населення, тобто зафіксувати певні ознаки населення, такі як стать, вік, національність, освіта та ін. Зро­зуміло, що всі ці дані необхідно збирати за єдиним шаблоном, певними правилами.

• П'ята вимога перепису полягає в поіменності. Це озна­чає, що відомості збирають безпосередньо у кожної окремої людини.

• Шоста вимога перепису полягає в одержанні відомостей від населення за принципом самовизначення – тобто визначає сама без підтвердження даних у документах (людина відповідає на питання програми перепису, наприклад, шлюбний стан, національність, належність до певного соціального прошарку та ін.).

• Сьома вимога перепису — обробка і публікація даних за адміністративними підрозділами країни і за основними соціально-демографічними ознаками, що характеризують населення. При цьому всі матеріали повинні оброблятися, а потім централізо­вано видаватися. Первинні (персональні) та інші дані, отримані у процесі проведення перепису населення, є конфіденційною інформацією, яку охороняє закон. Записи у переписній доку­ментації, що стосуються респондента, не підлягають поширен­ню без його згоди і використовуються лише для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді.

Методики збору даних:

• експедиційний спосіб спостереження - застосовують в більшості країн світу . Він по­лягає в тому, що обліковці обходять усі будинки й в особистій бесіді одержують відомості про населення, які вносять у пере­писні аркуші.

• самореєстрації - люди самі заповнюють при­слані або принесені їм переписні аркуші і потім відправляють їх поштою або здають реєстраторові. Застосування цього спо­собу можливе лише при порівняно нескладній програмі й у країнах з досить високим культурно-освітнім рівнем населення.

Щоб мати дійсно повну й адекватну уяву про населення, дуже важливим етапом є розробка програми перепису.

Перелік питань таких, як стать, вік, національність, освіта та ін. називають програ­мою перепису.

В Україні програму перепису розробляє і затверджує Держкомстат.

Програми переписів вклю­чають кілька блоків питань і складаються з адресної частини і власне програми перепису.

В адресну частину входять адреса (назва населеного пунк­ту, вулиці, номер будинку, квартири та ін.), прізвище, ім'я, відношення до голови родини. Наявність адреси дозволяє перевірити, наскільки повно охоплене населення, і дає можливість обробити матеріали перепису в територіальному розрізі. Прізви­ще фіксується в переписі для підвищення відповідальності опи­туваних за правильність повідомлюваної інформації і для різних контрольних операцій (звірення з укладеними списками та ін.). Питання про відношення до голови родини дозволяє ви­ділити родини і домогосподарства.

Власне програму перепису можна поділити на комплекс пи­тань, що з'ясовують різні соціально-економічні завдання.

До першої групи зараховують питання, що з'ясовують ха­рактер проживання особи — постійний або тимчасовий.

До другої групи відносять демографічні ознаки (стать, вік, шлюбний стан, число дітей). Усі ці показники дуже важливі при вивченні відтворення населення. У більшості країн враховують­ ся не тільки зареєстровані шлюби, але і фактичні шлюбні відно­сини. Останнім часом у деяких переписах ставлять питання, що з'ясовують дату вступу в шлюб, а також, який за кількістю ук­ладено шлюб. У багатьох країнах у жінок при проведенні пере­пису запитують про число народжених ними дітей і про число дітей, живих на момент перепису.

Третю групу становлять питання, що характеризують етні­чну структуру населення. У програмах переписів у більшості випадків можуть бути як прямі питання про належність до тієї або іншої етнічної групи, так і різні питання, що дозволяють опосередковано судити про етнічну належність опитуваного (рідна або розмовна мова, знання інших мов, країна походжен­ня, країна народження, громадянство, раса, віросповідання).

До четвертої групи належать питання, що характеризують соціально-економічні ознаки (заняття, галузь господарства, джерело засобів існування, доход, статус в зайнятості та ін.). Питання про заняття визначає конкретну роботу або посаду. Іноді замість нього (або поряд з ним) ставиться ширше питан­ня, що з'ясовує галузь економіки, у якій працює опитуваний. При проведенні перепису шляхом постановки відповідного питання також визначають число безробітних.

П'ята група має питання про освітній рівень населення (грамотність, відвідування школи, число років навчання, досяг­нутий рівень освіти, навчальний заклад, в якому навчалася осо­ба, іноді професія або рівень кваліфікації). Слід також зазначити, що питання про грамотність або освіту задають особам, по­чинаючи з визначеного віку. Саме поняття «грамотність» трак­тується в переписах різних країн по-різному. В одних випадках мають на увазі уміння читати, в інших — не тільки читати, але і писати. Утім, у країнах, де практично ліквідована негра­мотність, питання про грамотність звичайно відсутнє.

У ряді країн, особливо в тих, де населення досить рухливе, програми переписів мають і питання про міграції. Наприклад, ставиться питання про тривалість проживання наданому місці, про колишнє місце проживання, місце народження, розташу­вання місця роботи або навчання, а для іноземців — про час при­буття в країну і про країну вибуття. Іноді бувають спеціальні питання щодо біженців, переміщених осіб і т.п.

У деяких переписах є питання про участь у війні і про військову службу, про фізичні і психічні недоліки.

Досить часто перепис населення поєднується з іншими пе­реписами (сільськогосподарським, житловим та ін.). У цих ви­падках програма перепису доповнюється блоком спеціальних питань.

Ще однією характерною рисою переписів у розвинутих країнах є те, що їх часто проводять одночасно з житловими, промисловими, торговельними й іншими переписами. Це по­в'язане з тим, що перепис не задовольняє цілком потреб дер­жави у відомостях про населення, оскільки програма перепису не може бути надміру докладною (це коштувало б дуже доро­го).

Крім того, обробка матеріалів перепису вимагає досить ба­гато часу. Тому для одержання матеріалів за більш широкою або спеціальною програмою, а також для обробки частини результату відносно стислий термін користуються вибірковим ме­тодом.