Відмінності між пропискою та реєстрацією

За своєю юридичною природою прописка мала адміністратив­но-дозвільний характер, у той час як реєстрація - повідом­ляючий.

При реєстрації, коли людина вільно обирає місце проживання, головною метою є забезпечення постійного юридичного зв'язку між особою і державою для можливості виконання взаємних прав і обов'язків. Прописка виконува­ла функцію закріплення населення за певною адміністратив­ною одиницею через систему територіальних лімітів (потрібні дозволи житлово-побутових комісій, місцевих адміністрацій тощо).

При реєстрації, якщо є підстави для вселення та про­живання, подібні дозволи не потрібні. Реєстрація здійснюєть­ся за згодою власника житла, що дає право людині на про­живання у певному помешканні. Скасувати реєстрацію мож­на лише за письмовою заявою самого громадянина або за рішенням суду.

Змінивши місце проживання, людина для реєстрації за новою адресою протягом 7 днів повинна подати документи:

• заяву про реєстрацію;

• листок вибуття з попереднього місця проживання;

• квитанцію про сплату державного мита;

• два листки прибуття;

• статистичний талон прибуття.

Усі громадяни, які мали в паспорті штамп «прописаний», автоматично вважаються зареєстрованими. Проживання без реєстрації вважається адміністративним правопорушенням.

Списки і реєстри населення

Діяльність різноманітних державних і суспільних установ супроводжується складанням різного роду списків і картотек, що призначені для вирішення тих або інших конкретних задач.

Такі, наприклад, списки виборців, платників податків, військо­возобов'язаних, списки персоналу різних організацій, домові книги в містах і книги господарчого обліку в сільській місцевості та ін. Особливістю їх є те, що вони стосуються не всього населення, а тільки визначеної його частини.

Особливим різновидом списків населення є реєстри насе­лення, що ведуться в деяких країнах. Особливістю реєстрів є те, що вони не мають якихось спеціалізованих цілей, крім завдань демостатистичного обліку, і тому в них заносяться відомості про усіх без винятку жителів країни. Хоча традиція ведення реєстрів населення існує досить давно, їхнє широке й ефективне вико­ристання почалося тільки з розвитком електронно-обчислю­вальної техніки і створенням відповідного програмного забез­печення.

При народженні (або при в'їзді на територію країни) лю­дині надається індивідуальний (персональний) ідентифікацій­ний код, що не змінюється протягом усього життя. Усі події в житті людини, що вимагають документального оформлення, супроводжують внесенням ідентифікаційного коду у відповідні документи. Оскільки один екземпляр цих документів обов'яз­ково направляють до органу, що веде реєстр, усі зміни в житті людини негайно фіксуються в базі даних. Одночасно змінюєть­ся і вся сукупність, як за своєю чисельністю, так і за структу­рою. Таким чином, у будь-який момент часу можна одержува­ти не тільки інформацію про поточні демографічні події, але і про ті характеристики населення, що звичайно фіксують лише при переписах. Автоматизований реєстр населення стає певною мірою перманентним переписом, що створює передумови для відмови від проведення переписів населення або, принаймні, для збільшення міжпереписного періоду, коли; переписи про водять тільки для коректування даних реєстру.

Поширення реєстрів населення обмежене, головним чи­ном, пропускною здатністю ліній зв'язку, обсягом пам'яті і швидкодією комп'ютерів.

Тому у наш час реєстри ведуть в краї­нах з малою територією і невеликим населенням, у яких неваж­ко налагодити зв'язок і передачу інформації в реальному часі від регіональних відділень до центральної установи, що веде реєстр, і в яких можна обійтися порівняно невеликими за обся­гом базами даних. Це такі країни, як Швеція, Норвегія, Нідер­ланди, Ізраїль та інші. У країнах зі значною чисельністю насе­лення ведення електронного реєстру населення поки що прак­тично неможливе через величезні технічні проблеми.