Показники рівня смертності.

Для виміру смертності використовують систему показників.

1. Абсолютне число смертей – найперший і найпростіший – статистичні органи збирають і публікують дані про число смертей.

2. Загальний коефіцієнт смертності – на його величину надзвичайно впливає статево-вікова структура населення і рівень народжуваності.

3. Повікові коефіцієнти – розраховують окремо для чоловіків і жінок, а також коефіцієнт смертності немовлят (дітей віком до 1 року).

Стандартизація коефіцієнтів смертності. Методи стандартизації.

Величина загальних коефіцієнтів смертності залежить від структурних факторів, тобто від співвідношення чисельності жіночого і чоловічого населення, міського і сільського населення, та ін.. Тому для усунення впливу структурних факторів, використовують спеціальні і часткові коефіцієнти.

Стандартизація демографічних коефіцієнтів – спосіб усунення впливу структурних факторів.

Метод стандартизації був запропонований і вперше застосований в аналізі смертності англійським статистом і демографом У. Фарром (W.Farr).

Мета стандартизації полягає в тому, що реальні коефіцієнти порівнюють з показниками певного умовного населення.

Методи стандартизації:

1. Пряма стандартизація.

2. Непряма стандартизація.

3. Зворотна стандартизація або метод очікуваної чисельності населення.

5.Таблиці смертності.

Таблиці смертності і тривалості життя – це числові моделі смертності, що служать для характеристики її загального рівня і вікових особливостей у різних групах населення.

Корінь таблиці – фіксована початкова чисельність.

У демографії розрізняють таблиці смертності для реального й умовного покоління.

Залежно від кроку часової шкали розрізняють таблиці:

1. повні (крок = 1 рік);

2. короткі ( крок = 5 або 10 років).

Показники (функції) таблиць смертності пов'язані між собою визначеними співвідношеннями і поділяються на:

• інтервальні ( характеризують смертність на даному інтервалі віку);

• кумулятивні (за весь період життя до або після конкретного точного віку).

До основних показників таблиць смертності зараховують:

1. вік (1, 5-ти, або 10-річним інтервалом);

2. число осіб, що доживають до віку х;

3. ймовірність померти в інтервалі віку від х до х+ 1 років;

4. ймовірність дожити до наступного віку х+ 1 років;

5. числа тих, хто помирає при переході від віку х до х + 1 років;

6. числа тих, хто живуть в інтервалі віку х;

7. загальне число людино-років майбутнього життя сукупності людей від віку х до максимального віку w років включно, або життєвий потенціал покоління;

8. середня очікувана тривалість життя – характеризує, скільки років залишилося прожити особам, що досягли віку х років, за умови, що повікова смертність населення цього покоління залишиться незмінною.

6. Смертність за причинами смерті.

Смертність за причинами смерті є одним з головних об’єктів демографічного аналізу. Її вивчення дозволяє оцінити міру загрози того чи іншого захворювання для життя людей, ефективність заходів боротьби з ними, розмір шкоди, заподіюваної населенню різними причинами смерті.

Досліджуючи смертність за причинами смерті, демографія допомагає виявити приховані резерви тривалості життя, здоров'я та його поліпшення.

Смертність за причинами смерті – це аналіз причин смерті, аналіз структури смертності за причинами (від чого помирають люди, з чим це пов’язано – чи з умовами праці, життя поведінкою людей, рівнем соціально-економічного розвитку та ін..).

Згідно з сучасними правилами демографічної і медичної статистики, прийнятими у світі, початкова причина смерті встановлюється згідно з Міжнародною класифікацією хвороб, травм і причин смерті (МКХ).

Показники смертності з причин обчислюють як загальні, так і повікові (Держкомстат застосовує Європейський стандарт вікової структури).