§ 2. Законодавство про ціни і ціноутворення. Види цін

Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого само­врядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни, іншими нормативними актами.

Господарський кодекс України визначає ціни як грошове визначен­ня вартості продукції, робіт, послуг, які реалізують суб'єкти господарю­вання (ст. 189). Відповідно до Закону України від 3 грудня 1990 року «Про ціни і ціноутворення»¹, суб'єкти господарювання можуть викори­стовувати в господарській діяльності вільні, державні фіксовані і регу­льовані ціни. Останні — це граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послу­ги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що посіли на рин­ку монопольне становище.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Вона визна­чається в договорі у гривнях. У зовнішньоекономічних договорах (кон­трактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Вільні ціни застосовуються на всі види продукції, робіт, послуг, за ви­нятком тих, на які встановлено державні ціни. Вони визначаються суб'єк­тами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогоспо­дарських відносинах — також за рішенням суб'єкта господарювання.

Державні ціни встановлюються на продукцію та послуги суб'єктів господарювання, які є природними монополістами, на імпортні това­ри, що придбаваються за рахунок коштів Державного бюджету. Держав­не регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, торговельних над-

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 52. - Ст. 650. 184

бавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабель­ності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встанов­ленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами господарювання, повинні надавати їм дотацію.

Необхідність введення регульованих цін визначається Міністерст­вом економіки та з питань європейської інтеграції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Се­вастопольською міськими адміністраціями.

З поглибленням ринкового реформування економіки України ско­рочуються види продукції, робіт і послуг, щодо яких застосовується дер­жавне регулювання цін і тарифів. Кабінет Міністрів України постано­вою від 21 жовтня 1994 року «Про ціноутворення в умовах реформуван­ня економіки» обмежив обсяги їх державного регулювання тільки природними та окремими штучними монополіями. Відповідно до цієї постанови ціни і тарифи встановлюють, зокрема: Мінекономіки — оп­тові ціни на газ та газопродукцію для виробників і постачальників за по­данням Держкомнафтопрому, порядок регулювання тарифів на елект­ричну і теплову енергію, що відпускається споживачам (крім населення) усіма енергопостачальними організаціями і підприємствами; Мінтранс за погодженням з Мінекономіки — тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги; Кабінет міністрів Автономної Республіки Крим, облвиконкоми, Севас­топольський міськвиконком і Київська міська адміністрація — тарифи на теплову енергію для промислових і прирівняних до них споживачів ви­робництва системи Міненерго.