Глава 27. Правове регулювання відносин у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання

§ 1. Загальні положення

За Господарським кодексом фінансова діяльність суб'єктів госпо­дарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредит­ної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує по­криття витрат виробництва продукції, робіт та послуг і одержання прибутку.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, є відносинами між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями — з другого, а також грошові відноси­ни підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які перебувають під контролем центрального (в Україні -Національно­го) банку

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів. Відповідно до п. 5ч. 1 ст. 1 Закону України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг»¹, фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, здійснювані в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законо­давством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінан­сових активів. Послуга буде фінансовою в разі якщо вона відповідає од­ночасно трьом умовам: у її межах здійснюються операції з фінансови­ми активами (тобто з коштами, цінними паперами, борговими зо­бов'язаннями та правами вимоги боргу, які не віднесені до цінних паперів); операція має здійснюватися в інтересах третіх осіб; метою її надання є отримання прибутку або збереження реальної вартості фі­нансових активів.

Крім цього визначення, Закон містить і перелік (причому невичерп­ний) окремих фінансових послуг: залучення фінансових активів із зо­бов'язанням щодо подальшого їх повернення; фінансовий лізинг; на­дання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій і поручительств; торгівля цінними паперами; факто­ринг (ч. 1 ст. 4 Закону), а також інші операції, які відповідають кри­теріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2002. — № 1. — Ст. 1. 320

Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів. Воно здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними установами'.

Існуюча система банків України сформувалася після прийняття Вер­ховною Радою України Постанови від 20 березня 1991 року «Про порядок введення вдію Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою власністю України оголошенні Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного ко­мерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбудбанк», Україн­ський республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український рес­публіканський банк Зовнішньоекономбанку СРСР з їх мережею, обчислю­вальними центрами, всіма активами, пасивами, а на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР створений Національний банк. Таким чином, замість державних банківських структур, що існували в Ра­дянському Союзі, в Україні, на зразок побудови банківської системи ви-сокорозвинутих країн світу², створена дворівнева банківська система. Пер­ший рівень представлений Національним банком України з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також роз­рахунково-касовими центрами в містах і районах, другий — комерційни­ми банками різних форм власності, в тому числі Зовнішньоекономічним та Ощадним банками.

Законом України від 7 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність» вперше передбачено розподіл банків за територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою створення кооператив­них банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного кредиту­вання його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального коопе­ративного банку, до функцій якого належать централізація і перероз­поділ ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Законодавство України, а саме ч. З ст. 334 Господарського кодексу України та ст. 4 Закон України «Про банки і банківську діяльність», пе­редбачає також диференціацію банків за спектром послуг, що надають-

¹ Фінансова установа — це організація — юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи кілька фінансових послуг та яка внесена до відповідно­ го реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ крім банків належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі това­ риства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечен­ ня, інвестиційні фонди і компанії та інші, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Кредитна установа - це фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінан­ сові кредити на власний ризик.

² Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. ЗО.

11 Господарче право України 321

ся: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спе­ціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвес­тиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банк отримує в тому разі, якщо більш як 50% його активів — активи одного типу.

Чинний Закон України «Про банки і банківську діяльність» перед­бачає також розподіл банків на групи за мінімальним розміром статут­ного капіталу на момент реєстрації: 1) місцеві кооперативні банки — 1 млн євро; 2) комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на те­риторії однієї області, — 3 млн євро; 3) банки, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн євро.

Згідно із зазначеним Законом, банки — це організації з правами юридичної особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Націо­нального банку здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення за­значених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ри­зик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Вони економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядних органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю.

Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціа­лізацію за видами операцій. Національний банк здійснює вплив на діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та норма­тивно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Національний банк здійснює банківський нагляд відповідно до по­ложень Конституції, Закону України «Про банки і банківську діяль­ність», Закону України від 20 травня 1999 року «Про Національний банк України»¹, інших законодавчих та нормативно-правових актів Націо­нального банку.

Нормальне функціонування банківської системи України та ефек­тивна банківська діяльність залежить від організації банківського регу­лювання і нагляду. Головною метою банківського регулювання і нагля­ду є забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської сис­теми, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на інди­відуальній та консолідованій основі і має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконан­ня нормативно-правових актів Національного банку України.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог ст. 17 Закону «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правових актів Національного банку Укра­їни, а саме відповідно до постанови Правління Національного банку

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 29. - Ст. 238. 322

України від 31 серпня 2001 року № 375 «Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень»¹.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного за­пису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

На здійснення банківських операцій Національний банк України відповідно до його функцій, згідно зі статтями 7 та 44 Закону України «Про Національний банк України», видає комерційним банкам ліцензії в порядку, зазначеному у ст. 19 закону «Про банки і банківську діяль­ність» та постанові Правління Національного банку України від 17 лип­ня 2001 року № 275 «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на вико­нання окремих операцій»².

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдин­гова група.

Банківська корпорація — це обєднання, засновниками якого мо­жуть бути виключно банки. Воно створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Виключно банки складають і банківську хол­дингову групу. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банка­ми. Подібну структуру має і фінансова холдингова група. Вона скла­дається переважно або виключно з установ, що надають фінансові по­слуги, причому серед них має бути щонайменше один банк і материн­ська компанія повинна бути фінансовою установою.

Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з до­триманням вимог антимонопольного законодавства.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбут­кові спілки та асоціації.

¹ Офіційний вісник України. - 2001. - № 44. - Ст. 1991.

² Там само. - № 34. - Ст. 1601.

п* 323

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначені операції, які можуть здійснювати банки на підставі банківської ліцензії: це — залучення і розміщення грошових вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів¹, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них. Крім того, банки мають право здійснювати випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів, платіжних карток, надання консультативних послуг і низ­ку інших банківських операцій і угод, передбачених означеним Зако­ном, за правилами, встановленими Національним банком.

Національний банк є центральним банком України, її емісійним центром, має статус юридичної особи. Він покликаний проводити політику у сфері грошового обігу, кредиту, забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк виступає кредитором останньої інстанції² для банків і організовує систему рефінансування, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс гро­шової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монополь­не право на випуск грошей в обіг.

Національний банк надає комерційним банкам кредити, веде рахун­ки банків-кореспондентів, встановлює правила ведення розрахунків для банків та кредитних організацій; здійснює інші операції відповідно до своїх функцій, передбачених Законом від 20 травня 1999 року «Про Національний банк України».