83. Релігія як форма суспільної свідомості, її сутність, специфіка і роль в житті суспільства.

Релігійна свідомість є однією з найстарших форм суспільної свідомості, і тому очевидна підпорядкованість її конкретним суспільно-історичним умовам.

Релігійна свідомість була ведучою формою суспільної свідомості протягом більш, ніж двох тисячоріч, аж до епохи Просвітництва. З розвитком науки, філософії, правосвідомості, моралі, релігії значно уступає свої позиції. Виникає атеїзм як вчення, що спростовує релігійні погляди. Але наукове спростування релігійних поглядів не може цілком вирішити проблеми релігії. Релігійна свідомість відповідала об’єктивним потребам людського духу. Ці духовні потреби повинні бути задоволені. Прагнення відкинути релігію повинне було супроводжуватися створенням такої системи загальнолюдських цінностей, що могла б замінити людині відповідні духовні, релігійні потреби.

85. Свобода. Внутрішній і зовнішній аспекти її розуміння. Волюнтаризм і фаталізм.

Свобода – здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об’єктивної дійсності. Свобода – в найбільш загальному значенні, наявність можливості вибору, варіантів витоку подій.

Волюнтаризм (лат. voluntas – воля) – течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є

Першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об’єктивними законами історичного розвитку, керується суб’єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.

Згідно з волюнтаризмом, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. Властиву людині здібність до самостійного вибору мети і способів її досягнення, а також здатність ухвалення рішень, що виражають її особисті установки і власні переконання, волюнтаризм тлумачить як ефект дії, що стоїть за цими актами особливої ірраціональної духовної суті.

Фаталізм (лат.fatalis – визначений долею) – віра в зумовленість буття; світогляд, в основі якого переконаність в невідворотності подій, які уже записані наперед і лише «проявляються» як першочергово закладені властивості даного простору.

Научний, філософський (рівно як і релігійний) погляд на закономірність буття, його фізичної і метафізичної складових, тісно взаємопов’язаний з категоріями «закономірність» і «випадковість», «об’єктивність» і «суб’єктивність». «Творець» і «Людина», «творче» і «тварне» і т. д.

Фаталізм у всіх його проявах є однією із систем самовизначення людини в його відношенні до доцільності розвитку і сенсу буття. Можна віднести до протилежності екзистенціальності.

86. Свобода людини і поняття відчуження.

Відчуження – це психологічний захист у формі ізоляції, відособлення всередині свідомості особливих зон, які пов’язані з травмуючими чинниками. У разі виникнення розщеплення, дисоціації мислення людини (за локальними суб’єктивними оцінками) стає відчуженим. При цьому деякі сукупності подій людина сприймає окремо, а зв’язки між ними не актуалізує і тому не аналізує. Тоді те, що відбувається сьогодні, неможливо зіставити з тим, що було вчора. З цього опису видно, що ізоляція провокує розпад звичайного функціонування свідомості: її єдність подрібнюється. Виникають ніби окремі відособлені свідомості, кожна з яких може володіти власним сприйняттям, пам’яттю, установками. У разі такої дисоціації психіки здатність пересуватися з однієї ізольованої зони в іншу зберігається і, перебуваючи в одній з них, людина може спостерігати за самою собою з позиції іншої, тобто ніби з боку. Відчуження здійснює захист людини шляхом усунення «Я» від тієї своєї частини, яка провокує нестерпні переживання.