88. Критерії прогресу суспільства і особистості.

Зрозумівши суть основних джерел та рушійних сил суспільного прогресу, слід перейти до поняття спрямованості історичного прогресу, його критеріїв і характеру протиріч. Посилаючись на складність ситуації, деякі філософи – песимісти взагалі заперечують існування суспільного прогресу. З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння прогрес існує об’єктивно, незважаючи на наявність в ньому серйозних протиріч(економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо). Об’єктивною причиною соціального прогресу є саме характер суспільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і заявляється, носить тимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес. Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії – освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, епох, поворотних моментів тощо. Прогрес буває двох типів – прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами суспільства. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи з об’єкта пригноблення, експлуатації в суб’єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу (наприклад, боротьба за перемогу ринкових відносин в Україні та країнах СНД.

Розвиток особистості – процес якісних психологічних, особистих змін в особі, а також результат цих змін. Здатність до творчості як важливий критерій розвитку особистості. Критерії саморозвитку: динамічність (успішне просування по закономірних етапах), погодженість окремих ліній розвитку.

89)Проблеми сучасності – шляхи до їх вирішення.

Період двадцятого сторіччя нашої ери відзначився небаченим доти науково – технічним прогресом, що дозволило назвати його початком епохи розуму. Революційний стрибок цивілізації мав на меті полегшення умов праці, розширення об’єктивних прав та свобод усіх громадян, знищення освячених тисячоліттями мракобісся й упереджень соціальних бар’єрів й інших роз’єднувальних факторів, подолання нерозв’язних проблем минулих історичних епох, таких як – от: Невиліковні доти хвороби, убогість, навала злочинності, повсюдна несправедливість, тощо. Як відомо, хибний підхід до розв’язання певної проблеми закономірно призводить до появи низки нових проблем, не усуваючи врешті – решт поставлену проблему, тож повсюдна дестабілізація суспільно – політичних й дисгармонія психологічно – моральних відносин – жахлива реалія наших днів, є закономірним наслідком спроб вирішення схожих проблем у минулому.

 Повсюдний демографічний вибух утворив невідворотну потенційну небезпеку перенаселення Землі. Намагаючись задовольняти зрослі потреби зростаючого населення Планети, людство опануванням новітніх технологій перейшло від споживання ресурсів Землі до їх виснаження, інакше кажучи – до цілеспрямованого знищення потенційних можливостей земної біосфери.

Численний приріст населення призвів до збільшення безробіття. Намагання вирішити цю проблему, наспіх створюючи робочі місця, призвело до стрімкого знецінення праці, що ініціювало собою появу нового кола взаємозв’язаних проблем. Замалий результат великих зусиль призводить до зменшення доцільності зусиль, які докладаються для досягнення того чи іншого результату. Надмірна завантаженість на роботі з занадто малим коефіцієнтом прибутку більш знеохочує до праці, аніж сприяє працьовитості. Саме такий вид несправедливості (приміром, деякі будівельники на Закарпатті працюють улітку по шістнадцять годин на добу лише заради того, щоби хоч якось прогодувати сім’ю) й призводить до масового виїзду за кордон у пошуках більш – менш задовільного прибутку.

Зростаюча обуреність побільшенням соціальної несправедливості зокрема призводить до суспільно – політичної дестабілізації, що у свою чергу призводить до посилення й інколи доведення до крайнощів соціальних антагонізмів, які її – ж й викликали. У такий спосіб породжуються кола здавалось – б, нерозв’язних проблем. Закріпачення бідніших верств населення економічними тягарями позначається також на духовно – культурному рівні. Погіршення соціальних умов у поєднанні з духовною свободою веде до переважання матеріалістичних прагнень, а разом з тим зазнає занепаду й мораль.

Занепад духовності, принципу взаємодопомоги, створюючи й посилюючи загальнолюдський борг братської любові, поряд зі збільшенням соціального утиску закономірно веде до загальної дегенерації людства. Гуманізм з плином часу поступається місцем буквальній „боротьбі за виживання”, до закріплення принципу: „Homo homini lupus est” (людина людині – вовк). Виснаження й забруднення біосфери Землі вже починають про себе давати знати – глобальне потепління екстраполювалось з фантастики на об’єктивну реальність; загроза глобальної повені унаслідок розтоплення льодовикових масивів Планети, загроза зникнення Гольфстріму, загроза зникнення рентабельних джерел прісної води, тощо, вже тотально „дихають у потилицю” всьому людству; безповоротне перетворення великих масивів родючих ґрунтів на безжиттєві, інколи засолені й отруєні іншим чином пустелі, винищення флори й фауни вже дають про себе знати численними наслідками; пандемії численних хвороб пустошать селища, вимушене хронічне голодування тринадцяти відсотків й недоїдання тридцяти трьох відсотків людства попри надлишок у виробництві харчів, який майже у сім разів перевищує потреби людства – це усе закономірні наслідки неправильного підходу до розв’язання соціальних проблем.

Поряд з майже повсюдним вивільненням з – під духовної кормиги настала й моральна свобода. Ця так звана „вольова заможність”, поява й розвиток якої було спрямовано на більш повноцінне розвинення людської індивідуальності, перетворення „релігійних роботів” на усебічно розвинених особистостей, якомога повніший розвиток творчих задатків кожної людини, з плином часу призвів до появи небачених, а втім цілком закономірних наслідків у вигляді повсюдної деморалізації людства. Суть соціальної зміни, що відбулася у такий спосіб, найповніше передається виразом: „Lupus pilum mutat, non mentem” (вовк міняє шкіру, але не душу). Збільшення моральної свободи не призвело до зміцнення моральних засад й спонук до їх дотримання, навпроти, та сама ненька – свобода, яка мала зробити з людини особистість, поступово перетворює її у морально розкладену потвору.

Сучасний брак морально – естетичного виховання у сім’ях призводить до повсюдного вирощування потенційних в’язнів. За статистикою, контингент тюрем чимраз більше наповнюється підлітками зі заможних сімей, адже міркування сучасної „крутої” молоді: „Мої батьки заможні, отже, хоч би що я – б не зробив, батьки завжди витягуватимуть мене з тюряги”. Свобода має свою межу: Намагання прорвати бар’єр дозволеного, об’єктивна дійсність неухильно відімщає закономірними наслідками усіх вчинків, повертаючи у такий спосіб дійсну межу свободи на попередній рівень. Свобода, яка буцімто мала сприяти усебічному розвитку людської особистості, призвела до буквального штампування іншого виду „роботів” – рабів аморальності, пасивних, у деякій мірі апатичних індивідів з вкрай обмеженим колом інтересів й девіантною поведінкою. Чи є об’єктивно вільними люди, котрі, згідно з сучасною тенденцією (яка вже, до речі, домінує у більшості країн світу), працюючи з понеділка по п’ятницю, вибираючи у другій половині п’ятниці зароблені гроші, просиджують у барах, кафе, дискотеках аж до ранку наступного понеділка? Об’єктивно ці люди, застопорюючись у своєму духовно – культурному розвитку, перетворюються радше на лінивих, відсталих од життя, не знаючих справжнього щастя й радості, дрімайл. Чи не повніше реалізується свобода волі у активній соціально корисній праці на благо інших й у радість собі, у власному духовному збагаченні, у розширенні світогляду науковими знаннями, у спостереженні мальовничих краєвидів, у художній та іншій творчості?

 Оскільки усі проблеми коріняться у загальнолюдському менталітеті, вирішення усіх нагальних проблем людства слід починати саме з перевиховання людства. Ефективність праці збільшується з наближенням до натуралізації, адже головна мета праці зводиться до забезпечення сім’ї харчами, необхідним по сезону одягом, належного забезпечення комунальними послугами, підтриманню у належному стані власного будинку, тощо, адже реально людині більш нічого й не потрібно, оскільки неупереджений аналіз усіх інших потреб сучасного суспільства об’єктивно засвідчує, що усі потреби понад вищезгадані здебільшого є наслідком роботи чиєїсь розбурханої уяви, інакше кажучи, усім нам слід повернутися туди, звідки ми йшли – до натурального господарства. Проблему виснаження ресурсів біосфери вирішити легко – слід вгамувати егоїзм та жадібність грабіжників нашого загального будинку – планети Земля.

Проблема голоду й недоїдання може бути вирішена шляхом рівномірного розподілу харчів й скороченням військових та інших державних витрат, котрі здебільшого й завдають удару по економіці, зумовлюючи голод. Проблему нищення родючих ґрунтів можна вирішити шляхом застосування старожитніх методів меліорації. Проблему аморальності можна вирішити лише шляхом масового перевиховання людства, досягаючи розумів й сердець пропащих людей й дбайливого морально – естетичного виховання підростаючого покоління.