18. Матерія як субстрат і матерія як субстанція

Матерія – це філософська категорія. Це допомагає відмежуватися від використання поняття матерія у фізиці, астрономії та інших науках, де матерія розуміється не адекватно, - усього лише як речовина, субстрат.

Ленін зауважує, що треба поглибити пізнання матерії до пізнання (до поняття) субстанції. Для того, очевидно, щоб надати матерії як вихідній підставі всього сущого властивість саморуху, саморозвитку. Спінозівське розуміння субстанції залишається і в сучасному її визначенні: Субстанція – (сутність) – об’єктивна реальність розглянута з боку її внутрішньої єдності, безвідносто до усіх тих нескінченно різноманітних видозмін, у яких і через які вона в дійсності існує, матерія в аспекті єдності усіх форм її руху, усіх виникаючих в цьому русі різниць і протилежностей.

19.Поняття «рух». Рух, зміна, спокій

Рух – спосіб існування матерії. Рух – це фактично абсолютна величина. Спокій характеризує стабільність речей. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилась у русі. В поняття «спокій» наука філософія вкладає такий зміст , як:

1)наявність протягом певного часу незмінності, постійності, визначеності предметів властивостей і відношень, станів, процесів і т.д.;

2)нерухомість одного тіла відносно іншого. А всякий рух – це зміна чогось визначеного. Вона здійснюється в певних формах,з певною швидкістю, має часовий вимір.

У світі постійно присутній рух, рухаються всі речі!

Соціальна система існує завдяки обміну інформацією. У філософії зміна позначається поняттям «рух».

Спокій характеризує рух з боку сталості, незмінності. Гірська річка не перестає бути гірською, через те, що на її шляху зустрічається полога місцевість. Рух і спокій перебувають у тісному зв’язку.

Ф.Енгельс 4 основних форм руху:

1) механічну;

2)фізичну;-

3)біологічну;

4)соціальну;

5)добіологічну.

Отже, рух реалізується через зв'язок між речами і явищами, через відношення між ними. Точніше, цей зв'язок, ці відносини і є самим рухом як способом буття субстанції.

20.Світозначне і методологічне значення науки про основні форми руху матерії.

Основні форми руху матерії

У філософії розділяють п*ять основних форм руху матерії:

4. Механічна форма руху (дія – протидія; притягнення – відштовхування, тощо);

5. Фізична форма руху ( наприклад, позитивна – негативна електрика, симетрія – антисеметрія);

6. Хімічна форма руху (розкладення-з*єднання; асоціація-дисоціація );

7. Біологічна форма руху (асиміляція - дисиміляція; спадковість – мінливість)

8. Соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти; антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп.)

21.Простір і час як форми суттєвої матерії. Філософія і наука про абсолютність та відносність простору та часу

(Простір – форма існування (буття ) матерії, яка характеризується принаймні двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об’єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Час – теж форма існування матерії. Категорія «час» відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни.

Так само як і простір, час без матеріальних об’єктів не існує. Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій є те, що вони:

Об’єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості);

Пізнавальні (є об’єктами вивчення).

Простір і час існують не залежно від людини, її свідомості. Разом з тим, їх сприйняття не позбавлено і суб’єктивних моментів, це виявляється в тому, що:

1)протяжність матеріальних об’єктів відображаються у людській свідомості не завжди адекватно – віддаль між цими об’єктами може складатися, особливо це спостерігається в горах, пустелі;

2)час може протікати по-різному – або швидше, або повільніше. Все залежить від суб’єктивних відчуттів людини, її захопленості, уваги, інтересу.

3-охвимірність простору: 1)- ширина; 2)- висота; 3)- довжина

Приклад: простір це щось подібне до кімнати в яку можна внести меблі,винести їх, а простір при цьому залишається без змін.

Час на землі протікає швидше, швецький фізик розрахував, що коли тіло буде літати зі шв.800км./год., то за 15р.- на Землі – 35р.; за 20р. – 80р. на Землі і т.д.

Час в польоті пролітає повільніше.)

Простір і час — це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення. Єдність просторово-часових властивостей світу називають просторово-часовим континіумом, а їх універсальність і цілісність (континуальність) — формою організації всього розмаїття нескінченного світу. Кожна частинка світу має власні просторово- часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу.

Простір і час – це основні форми (властивості, характеристики) матеріального світу, матеріального сущого. Саме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття (буття Бога, чисел, цінностей). Оскільки категорії не можна визначити через підведення під більш загальні поняття, філософи розкривають їх зміст через вичленення суттєвих моментів (структур), з яких вони складаються.

Поняття «простір» схоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого — його протяжність і місце серед інших сущих. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності — довжина, широта і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Місце — це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів. У цьому аспекті простір постає як середовище, утворене відношенням речей. Задавши розмір тіла і вказавши його місце в середовищі, визначають його просторові характеристики .

Час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій. Тривалість аналогічна протилежності. Вона схоплює продовження одного і того ж. Тривалість — це фази одного і того ж (тривалість дня, існування дерева, землі). У ній розрізняються фази (моменти) — сучасність, минуле і майбутнє. Черговість вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Як бачимо, між просторовими і часовими характеристиками існує подібність. І ця подібність (схожість) не випадкова. Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає в тому, що про стір визначають через час і навпаки. Вимірювання простору в кілометрах і метрах, часу в годинах і хвилинах не є їх визначенням, а кількісним градуюванням.