19. Характеристика договорів перевезення вантажу морським транспортом та їх правове регулювання.

Статтею 133 КТМУ встановлено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення у порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Договір морського перевезення вантажу констатується як реальний і вимагає передання вантажу перевізникові. За договором кожна сторона (перевізник, відправник або одержувач) набуває певних прав та обов'язків, і це дає підстави говорити про тристоронність договору. Визначення вказує на обов'язок перевізника здійснити перевезення за встановлену плату, тому договір слід віднести до кола оплатних договорів. До того ж, перевезення має бути здійснено у встановлений законодавством чи договором строк. Мова йде про доставку вантажу у термін і за маршрутом, які встановлюються за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - у строк, який можна розумно вимагати від перевізника з урахуванням конкретних обставин і особливостей маршруту. Отже, договір морського перевезення вантажу є строковим.

Пра­во­ву ос­но­ву водних відно­син на сьо­годні ста­нов­лять від 23 трав­ня 1995 р. КТМ України, Пра­ви­ла оформ­лен­ня ван­таж­них перевізних до­ку­ментів на пе­ре­ве­зен­ня морсь­ким транс­пор­том, за­тверджені на­ка­зом Міністер­ства транс­пор­ту та зв'язку України від 13 груд­ня 2004 p., Ста­тут внутрішньо­го вод­но­го транс­пор­ту СРСР, за­твер­дже­ний По­ста­но­вою Ради Міністрів СРСР від 15 жо­втня 1955 р. та інші нор­ма­тив­но-​пра­вові акти. Окремі пи­тан­ня правово­го ре­гу­лю­ван­ня пе­ре­ве­зень ван­тажів вод­ним транс­пор­том закріп­лені у міжна­род­них пра­во­вих актах. Зо­кре­ма, це Міжна­род­на кон­венція про уніфікацію де­я­ких пра­вил про ко­но­са­мент, що підпи­са­на в Брюс­селі 25 серп­ня 1924 p., зі змінами відповідно до Брюс­сельсь­ко­го про­то­ко­лу від 23 лю­то­го 1968 р.

20. Укладення договору перевезення вантажу морським транспортом.

Договір морсь­ко­го пе­ре­ве­зен­ня ван­та­жу по­ви­нен бути укладе­ний у пись­мовій формі.

До­ку­мен­та­ми, що підтвер­джу­ють наявність і зміст до­го­во­ру морсь­ко­го пе­ре­ве­зен­ня ван­та­жу, є:

1)                 рей­со­вий чар­тер - якщо договір пе­ред­ба­чає умову на­дан­ня для пе­ре­ве­зен­ня всьо­го судна, його

сти­ни або окре­мих суд­но­вих приміщень;

2)                 ко­но­са­мент - якщо договір не пе­ред­ба­чає умови, за­зна­че­ної в п. 1 ст. 134 КТМ України;

3)                 інші пись­мові до­ка­зи.

Пра­вовідно­си­ни між перевізни­ком і одер­жу­ва­чем ван­та­жу визна­чаються ко­но­са­мен­том. Умови до­го­во­ру морсь­ко­го пе­ре­ве­зен­ня, не ви­кла­дені в ко­но­са­менті, обов'язкові для одер­жу­ва­ча, якщо в коноса­менті зроб­ле­но по­си­лан­ня на до­ку­мент, в якому вони ви­кла­дені.

Після прий­ман­ня ван­та­жу до пе­ре­ве­зен­ня перевізник ван­та­жу, капітан або агент перевізника зобов'язані ви­да­ти відправ­ни­ку ко­носамент, який є до­ка­зом прий­о­му перевізни­ком ван­та­жу, зазначе­ного в ко­но­са­менті.

Перевізник може ви­да­ти інший, ніж ко­но­са­мент, до­ку­мент на підтвер­джен­ня от­ри­ман­ня ван­та­жу для пе­ре­ве­зен­ня. Такий доку­мент є пер­шо­ряд­ним до­ка­зом укла­дан­ня до­го­во­ру морсь­ко­го пере­везення і прий­ман­ня перевізни­ком ван­та­жу, як його опи­са­но в цьому до­ку­менті.

Ко­но­са­мент скла­дається на підставі підпи­са­но­го відправ­ни­ком до­ку­мен­та, в якому, зо­кре­ма, по­винні місти­ти­ся дані, за­зна­чені в пунк­тах 4-8 ст. 138 КТМ України.

Відправ­ник відповідає перед перевізни­ком за всі наслідки, що ви­ник­ли в ре­зуль­таті непра­виль­ності або непов­но­ти відо­мо­стей, за­зна­че­них у зга­да­но­му до­ку­менті.

У ко­но­са­менті за­зна­ча­ють­ся:

1)                 най­ме­ну­ван­ня судна, якщо ван­таж прий­ня­то до пе­ре­ве­зен­ня на визна­че­но­му судні;

2)                 най­ме­ну­ван­ня перевізника;

3)                 місце прий­ман­ня або на­ван­та­жен­ня ван­та­жу;

4)                 най­ме­ну­ван­ня відправ­ни­ка;

5)                 місце при­зна­чен­ня ван­та­жу чи, за на­яв­ності чар­те­ру, місце при­зна­чен­ня або на­прав­лен­ня судна;

6)                 най­ме­ну­ван­ня одер­жу­ва­ча ван­та­жу (імен­ний ко­но­са­мент) або визна­чен­ня, що ко­но­са­мент ви­да­но «на­ка­зу відправ­ни­ка», або най­ме­ну­ван­ня одер­жу­ва­ча з за­зна­чен­ням, що ко­но­са­мент ви­да­но «на­ка­зу одер­жу­ва­ча» (ор­дер­ний ко­но­са­мент), або визна­чен­ням, що ко­но­са­мент ви­да­но на пред'яв­ни­ка (ко­но­са­мент на пред'яв­ника);

7)                 най­ме­ну­ван­ня ван­та­жу, його мар­ку­ван­ня, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об'єм), а в необхідних ви­пад­ках - дані про зовнішній вигляд, стан і особ­ливі вла­сти­вості ван­та­жу;

8)                 фрахт та інші на­лежні перевізнику пла­тежі або за­зна­чен­ня, що фрахт по­ви­нен бути спла­че­ний згідно з умо­ва­ми, ви­кла­де­ни­ми в рей­со­во­му чар­тері або іншому до­ку­менті, або за­зна­чен­ня, що фрахт повністю спла­че­но;

9)                 час і місце видачі ко­но­са­мен­та;

10)             кількість скла­де­них примірників ко­но­са­мен­та;

11)             підпис капітана або іншого пред­став­ни­ка перевізника.

Під час бук­си­ру­ван­ня лісу на пло­тах дані, за­зна­чені в п. 7 ст. 138 КТМ України, перевізни­ком не перевіря­ють­ся і вно­ся­ть­ся до ко­носамента на підставі пись­мо­вої заяви відправ­ни­ка.

Якщо у разі пе­ре­ве­зен­ня ван­тажів на­ли­вом, на­си­пом або нава­лом дані, за­зна­чені в п. 7 ст. 138 КТМ України, не були перевірені, перевізник вправі вклю­чи­ти їх в ко­но­са­мент із відповідним засте­реженням. Таке саме за­сте­ре­жен­ня може бути зроб­лене перевізни­ком під час пе­ре­ве­зен­ня різних ван­тажів у тому ви­пад­ку, коли у нього є до­статні підста­ви вва­жа­ти, що дані, зга­дані в п. 7 ст. 138 КТМ України, вка­зані відправ­ни­ком неточ­но або він не мав розум­ної мож­ли­вості їх перевірити. Під час пе­ре­ве­зен­ня ван­тажів у за­кор­дон­но­му спо­лу­ченні в ко­но­са­мент мо­жуть бути вне­сені за зго­дою сторін також інші умови та за­сте­ре­жен­ня.

Перевізник зобов'яза­ний ви­да­ти відправ­ни­ку за його ба­жан­ня кілька примірників ко­но­са­мен­та то­тож­но­го змісту, при­чо­му в кож­ному з них відмічається кількість скла­де­них примірників коноса­мента. Після видачі ван­та­жу за одним із примірників ко­но­са­мен­та решта примірників втра­чає силу.

Ко­но­са­мент пе­ре­дається з до­три­ман­ням таких пра­вил:

1)                 імен­ний ко­но­са­мент може пе­ре­да­ва­ти­ся за імен­ни­ми переда­точними на­пи­са­ми або в іншій формі з до­три­ман­ням пра­вил, уста­нов­ле­них для пе­ре­дачі бор­го­вої ви­мо­ги;

2)                 ор­дер­ний ко­но­са­мент може пе­ре­да­ва­ти­ся за імен­ни­ми або блан­ко­ви­ми пе­ре­да­точ­ни­ми на­пи­са­ми;

3)                 ко­но­са­мент на пред'яв­ни­ка може пе­ре­да­ва­ти­ся шля­хом про­стого вру­чен­ня.

У звичайній угоді на морське перевезення вантажів задіяне: - судно; - один або декілька договорів фрахту; - документи, що засвідчують право власності на вантаж. Існує три основних види міжнародних морських перевізників: - перевізники в складі міжнародних лінійних конвенцій; - незалежні перевізники; - судна "дикого плавання". Міжнародні лінійні конвенції - це організації, що встановлюють єдині тарифи і правила морського перевезення. Вони складаються з перевізників, що працюють на визначеній території, як, наприклад, конвенція морських перевізників Північної Атлантики (між США і Великою Британією). Міжнародні лінійні конвенції, як правило, встановлюють два рівні тарифних ставок за послуги: - звичайний; - контрактний (нижчий від звичайного).

21. Права та обов’язки перевізника за договором перевезення вантажу морським транспортом.

22. Права та обов’язки відправника за договором перевезення вантажу морським транспортом.

Відправ­ник має право ви­ма­га­ти по­вер­нен­ня ван­та­жу в порту відправ­лен­ня до відходу судна, або видачі ван­та­жу в проміжному порту, або видачі не тій особі, що за­зна­че­на в ко­но­са­менті, за умо­ви пред'яв­лен­ня всіх ви­да­них відправ­ни­ку примірників коноса­мента або на­дан­ня відповідного за­без­пе­чен­ня і з до­три­ман­ням пра­вил КТМ України про відмову від до­го­во­ру морсь­ко­го переве­зення. Таке саме право на­ле­жить кож­но­му за­кон­но­му дер­жа­те­лю всіх ви­да­них відправ­ни­ку ван­та­жу примірників ко­но­са­мен­та.

Ван­тажі, що по­тре­бу­ють тари й упа­ков­ки для запобігання втра­там, неста­чам і пош­код­жен­ню, по­винні по­да­ва­ти­ся до пе­ре­ве­зен­ня у справній тарі та упа­ковці, що за­без­пе­чу­ють повне збе­ре­жен­ня ван­тажів у про­цесі пе­ре­ве­зен­ня і пе­ре­ван­та­жен­ня.

На кож­но­му ван­таж­но­му місці по­вин­но бути на­не­сене повне і чітке мар­ку­ван­ня, пе­ред­ба­чене пра­ви­ла­ми морсь­ко­го пе­ре­ве­зен­ня ван­тажів.

Плоти по­винні по­да­ва­ти­ся відправ­ни­ком у стані, що відповідає вста­нов­ле­ним пра­ви­лам зби­ван­ня, а за відсут­ності таких пра­вил - у стані, що за­без­пе­чує в цілості до­став­ку плотів морем.

Перевізник зобов'яза­ний зав­час­но, до по­чат­ку рейсу, при­ве­сти судно в морехідний стан: за­без­пе­чи­ти технічну при­датність судна до пла­ван­ня, на­леж­ним чином спо­ря­ди­ти його і за­без­пе­чи­ти всім необхідним, уком­плек­ту­ва­ти екіпаж, а також при­ве­сти трюми і всі інші приміщення судна, в яких пе­ре­во­зить­ся ван­таж, у стан, що за­безпечує на­лежне прий­ман­ня, пе­ре­ве­зен­ня і збе­ре­жен­ня ван­та­жу.

23. Відповідальність перевізника за договором перевезення вантажу морським транспортом.

24. Відповідальність відправника за договором перевезення вантажу морським транспортом.

Перевізник не несе відповідаль­ності, якщо він до­ве­де, що немо­рехідний стан судна був ви­кли­ка­ний недоліками, які не могли бу­ти ви­яв­лені ним попри прояв на­леж­ної дбай­ли­вості (при­хо­вані недоліки).

Будь-​які до­го­во­ри сторін, що су­пере­чать ч. 1 ст. 143 КТМ України, недійсні.

Відправ­ник по­ви­нен своєчасно пе­ре­да­ти перевізнику всі доку­менти сто­сов­но ван­та­жу, як того ви­ма­га­ють пор­тові, митні, санітарні та інші адміністра­тивні пра­ви­ла. Відправ­ник відповідає перед перевізни­ком за збит­ки, за­в­дані внаслідок несвоєчасної пе­редачі, непра­виль­ності або непов­но­ти цих до­ку­ментів.

Якщо ван­таж по­ви­нен пе­ре­во­зи­ти­ся на визна­че­но­му судні, він може бути за­ван­та­же­ний на інше судно тільки за зго­дою відправ­ника або фрах­ту­валь­ни­ка, окрім ви­падків пе­ре­ван­та­жен­ня внаслідок технічної необхідності, що ви­ник­ла після по­чат­ку заван­таження.

Ван­таж розміщується на судні за роз­су­дом капітана, але не мо­же бути поміщений на палубі без пись­мо­вої згоди відправ­ни­ка, за ви­нят­ком ван­тажів, пе­ре­ве­зен­ня яких на палубі до­пус­кається відповідно до чин­них пра­вил і звичаїв.

Перевізник несе відповідальність за пра­вильне розміщення, кріплен­ня і се­па­рацію ван­тажів на судні. Вказівки перевізника що­до за­ван­та­жен­ня, кріплен­ня і се­па­рації ван­та­жу обов'язкові для юри­дич­них і фізич­них осіб, які ви­ко­ну­ють ван­тажні ро­бо­ти.

Ван­тажі мо­жуть пе­ре­во­зи­ти­ся в оплом­бо­ва­но­му відправ­ни­ком ліхтері, суд­но­во­му приміщенні або кон­тей­нері.

Термін, про­тя­гом якого ван­таж по­ви­нен бути на­ван­та­же­ний на судно або ви­ван­та­же­ний із судна (стадійний час), визна­чається уго­дою сторін, а за відсут­ності такої угоди - нор­ма­ми, прийняти­ми в порту на­ван­та­жен­ня (роз­ван­та­жен­ня).

У разі на­дан­ня для пе­ре­ве­зен­ня ван­та­жу всьо­го судна капітан не вправі відмо­ви­ти­ся від прий­ман­ня ван­та­жу, до­став­ле­но­го до закінчен­ня стадійного або кон­тр­сталійного часу, якщо сто­ро­ни до­мо­ви­ли­ся про це, навіть якщо прий­ман­ня й укла­ден­ня ван­та­жу мо­жуть за­три­ма­ти судно понад вста­нов­ле­ний термін. За кож­ний зай­вий день за­трим­ки судна понад кон­тр­сталійний час відправ­ник зобов'яза­ний відшко­ду­ва­ти перевізнику за­в­дані збит­ки.

У тих ви­пад­ках, коли для пе­ре­ве­зен­ня ван­та­жу на­да­но не все судно, капітан вправі до закінчен­ня по­год­же­но­го стадійного (або стадійного і кон­тр­сталійного) часу відмо­ви­ти­ся від прий­ман­ня ван­та­жу, який внаслідок його пред'яв­ленн­ня із запізнен­ням можна на­ван­та­жи­ти на судно на­леж­ним чином і без шкоди для решти ван­та­жу не інакше як за­три­мав­ши судно. При цьому перевізник зберігає право на одер­жан­ня по­в­но­го фрах­ту.

Кожна зі сторін вправі відмо­ви­ти­ся від до­го­во­ру морсь­ко­го пе­ре­ве­зен­ня ван­та­жу без відшко­ду­ван­ня іншій сто­роні пов'яза­них із цим збитків у таких ви­пад­ках, що ви­ник­ли до відходу судна з порту:

1)                 воєнних або інших дій, що мо­жуть за­гро­жу­ва­ти небез­пе­кою за­хоплен­ня судна або ван­та­жу;

2)                 бло­ка­ди порту відправ­лен­ня або при­зна­чен­ня;

3)                 за­три­ман­ня судна за роз­по­ряд­жен­ням вла­стей із при­чин, що не за­ле­жать від сторін до­го­во­ру;

4)                 за­лу­чен­ня судна для спеціаль­них по­треб дер­жа­ви;

5)                 за­бо­ро­ни керівниц­твом порту ви­во­зу з порту відправ­лен­ня або ввозу в порт при­зна­чен­ня ван­та­жу, при­зна­че­но­го для переве­зення.

У ви­пад­ках, пе­ред­ба­че­них у ст. 156 КТМ України, перевізник не несе вит­рат, пов'яза­них з роз­ван­та­жен­ням.

Договір морсь­ко­го пе­ре­ве­зен­ня ван­та­жу при­пи­няється без відмови сторін і без обов'язку однієї сто­ро­ни відшко­ду­ва­ти іншій за­в­дані при­пи­нен­ням до­го­во­ру збит­ки, якщо після укла­ден­ня до­говору і до відходу судна з місця на­ван­та­жен­ня внаслідок обста­вин, не за­леж­них від сторін:

1)                 судно за­гине або буде силоміць за­хоплене;

2)                 судно буде визнане непри­дат­ним для пла­ван­ня;

3)                 за­гине ван­таж, індивіду­аль­но визна­че­ний;

4)                 за­гине ван­таж, що визна­чається ро­до­ви­ми озна­ка­ми, після здачі його для на­ван­та­жен­ня, а відправ­ник не встигне здати інший ван­таж замість за­гиб­ло­го.

Договір морсь­ко­го пе­ре­ве­зен­ня ван­тажів при­пи­няється внаслі­док за­зна­че­них об­ста­вин і під час рейсу, при­чо­му перевізнику на­лежить фрахт про­порційно фак­тичній даль­ності пе­ре­ве­зен­ня на підставі кількості вря­то­ва­но­го і зда­но­го перевізни­ком ван­та­жу.

Перевізник зобов'яза­ний до­став­ля­ти ван­тажі у вста­нов­лені тер­міни, а якщо вони не вста­нов­лені, - у зви­чай­но прий­няті терміни.

Ван­таж видається в порту при­зна­чен­ня:

1)                 за імен­ним ко­но­са­мен­том одер­жу­ва­чу, вка­за­но­му в коноса­менті, або особі, якій ко­но­са­мент пе­ре­дав за імен­ним передаточ­ним на­пи­сом або в іншій формі з до­три­ман­ням пра­вил, установле­них для пе­ре­дачі бор­го­вої ви­мо­ги;

2)                 за ор­дер­ним ко­но­са­мен­том - відправ­ни­ку або одер­жу­ва­чеві за­леж­но від того, скла­де­ний ко­но­са­мент «на­ка­зу відправ­ни­ка» або «на­ка­зу одер­жу­ва­ча», а в разі на­яв­ності у ко­но­са­менті передаточ­них написів - особі, за­зна­ченій в остан­ньо­му з непе­ре­рв­но­го ряду пе­ре­да­точ­них написів, або пред'яв­ни­кові ко­но­са­мен­та з останнім блан­ко­вим на­пи­сом;

3)                 за ко­но­са­мен­том на пред'яв­ни­ка - пред'яв­ни­ку ко­но­са­мен­та.

Перевізник відповідає за втра­ту, неста­чу і пош­код­жен­ня прий­нятого для пе­ре­ве­зен­ня ван­та­жу, якщо не до­ве­де, що втра­та, неста­ча або пош­код­жен­ня ста­ли­ся не з його вини, зо­кре­ма внаслідок:

1)                 дії непе­ре­бор­ної сили;

2)                 ви­ник­нен­ня небез­пе­ки і ви­пад­ко­во­стей на морі та інших суд­ноплавних водах;

3)                 пожежі, що ви­ник­ла не з вини перевізника;

4)                 ря­ту­ван­ня людей, суден, ван­тажів;

5)                 дій або роз­по­ряд­жень вла­стей (за­три­ман­ня, арешт, ка­ран­тин тощо);

6)                 воєнних дій, те­ро­ри­стич­них актів, на­род­них за­во­ру­шень;

7)                 дій або упу­щень відправ­ни­ка або одер­жу­ва­ча;

8)                 при­хо­ва­них недоліків ван­та­жу, його вла­сти­во­стей або при­родних втрат, що не пе­ре­ви­щу­ють, однак, вста­нов­ле­них норм;

9)                 непомітних за зовнішнім вигля­дом недоліків тари й упаков­ки ван­та­жу чи зби­ван­ня лісу в плоту;

10)             недо­стат­ності чи неяс­ності мар­ку­ван­ня ван­та­жу;

11)             страйків або інших об­ста­вин, що спри­чи­ни­ли зу­пин­ку або об­ме­жен­ня ро­бо­ти повністю чи част­ко­во;

12)             дій щодо запобігання за­бруд­нен­ню нав­ко­лиш­ньо­го природ­ного се­ре­до­ви­ща.

Відповідальність перевізника ви­ни­кає з мо­мен­ту прий­ман­ня ван­та­жу до пе­ре­ве­зен­ня і закінчується в мо­мент його видачі.

За збит­ки, що є ре­зуль­та­том втра­ти або пош­код­жен­ня ван­та­жу, перевізник несе відповідальність у таких розмірах:

1)                 за втра­ту і недо­ста­чу ван­та­жу - у розмірі дійсної вар­тості втра­че­но­го ван­та­жу і ван­та­жу, якого не ви­ста­чає;

2)                 за пош­код­жен­ня або зіпсут­тя ван­та­жу - у сумі, на яку знизи­лася вартість ван­та­жу.

Перевізник також по­вер­тає одер­жа­ний ним фрахт, якщо він не вра­хо­ва­ний у ціну втра­че­но­го ван­та­жу або ван­та­жу, якого не ви­стачає.

25. Особливості відшкодування збитків при загальній та окремій аварії.

• ) загальна А. — майновий збиток, навмисно заподіяний судну або вантажу для уникнення загрозливою їм загальної небезпеки або запобігання збиткам (наприклад, викидання за борт вантажу або суднових запасів для зменшення осідання судна при знятті його з мілини). За визначенням Кодексу торгівельного мореплавання СРСР загальна А. — це збитки, понесені унаслідок вироблених навмисно і розумно надзвичайних витрат і пожертвувань в цілях порятунку судна, фрахту і вантажу, що перевозиться, від загальної для них небезпеки. Збитки, складові загальну А., розподіляються пропорційно вартості судна, фрахту і вантажу. Загальна аварія — це втрата внаслідок пожертвування майном або надзвичайних витрат, застосованих навмисне і розумно з метою врятувати корабель, фрахт або вантаж від небезпеки, що їм загрожувала. Втрати від загальної аварії розподіляються між усіма учасниками морського перевезення пропорційно до вартості, що її мають після аварії корабель, вантаж і фрахт. Для цього спеціальні урядові особи — диспашери (в СРСР працювали при Всесоюзній торговельній палаті) складають розрахунок розподілу збитків — диспаша.

• Окрема аварія — будь-яке пошкодження корабля або вантажу під час морського перевезення, що не має ознак загальної аварії. Втрати, що становлять окрему аварію, падають на того, чиє майно потерпіло, або на того, хто відповідав за вчинення шкоди. Наявність аварії капітан корабля встановлює, складаючи спеціальний акт — морський протест. Правові наслідки аварії регулює Кодекс торговельного мореплавства України. У договорах морських перевозок, де сторонами в іноземні вантажовласники, можливе застосування норм, встановлених міжнародними угодами, зокрема Йорк-Антверпенськими правилами, що діють в стокгольмській редакції 1924 року. Ці правила не є обов'язковими, і застосування їх можливе лише за погодженням сторін.

26. Характеристика договорів перевезення вантажу повітряним транспортом та їх правове регулювання.

Повітряні перевезення здійснюються у відповідності до вимог Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), а також норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України. Вони регулюються Наказом Мінтрансу № 793 від 14.10.2003 року “Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів” (зареєстровано у Мінюсті України 07.11.03 р. за № 1023/8344)

Особ­ли­вості пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня відно­син пе­ре­ве­зен­ня ван­тажів авіатранс­пор­том вста­нов­лені у зга­да­них вище Пра­ви­лах повітря­них пе­ре­ве­зень ван­тажів, за­твер­дже­них на­ка­зом Дер­жавіаслуж­би від 14 бе­рез­ня 2006 р. (далі - Пра­ви­ла). Позитив­ною рисою цих Пра­вил є те, що вони підго­тов­лені для ви­ко­нан­ня Про­гра­ми інте­грації України до ЄС, схва­ле­ної Ука­зом Президен­та України від 14 ве­рес­ня 2000 р. № 1072, та адап­то­вані до поло­жень Вар­шавсь­кої кон­венції та Умов до­го­во­ру пе­ре­ве­зен­ня ван­тажів, уста­нов­ле­них Міжна­род­ною асоціацією повітря­но­го транс­порту.

Правова природа договору перевезення вантажу повітряним транспортом: Цей договір є двостороннім і укладається між повітряним перевізником, який зобов’язаний доставити повітряним шляхом вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки, і відправником вантажу або замовником, який зобов’язаний сплатити за перевезення встановлену плату. Одержувача визначено як особу, на користь якої виконується договір, що дає підстави визначити договір перевезення вантажу повітряним транспортом як договір на користь третьої особи.

Цей договір є реальним, про що свідчить обов’язок повітряного перевізника надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором, а відправника вантажу – пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ст. 917 ЦК України). Крім того, законодавець прямо не вирішує питання про консенсуальність чи реальність договору повітряного перевезення вантажів. Однак, якщо положення ч. 1 ст. 909 ЦК України в частині, яка встановлює зобов’язання перевізника доставити „довірений” йому другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення, розуміти як таке, що виникає лише після прийняття вантажу, то можна зробити висновок про необхідність встановлення законодавчої презумпції реальності договору перевезення вантажу.

Однак існування такої презумпції не перешкоджає сторонам передбачити в договорі повітряного перевезення обов’язок прийняти вантаж до перевезення в майбутньому. У такому випадку цей договір набуде ознак консенсуальності.

27. Укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом.

Встановлено, що зміст договору перевезення вантажу повітряним транспортом має складати такі істотні умови: предмет договору, який характеризується видом вантажу, його вагою, масою, специфічними властивостями, вартістю. Істотними умовами є також умови про строк договору і його ціну. Строк договору перевезення вантажу як істотна умова має визначатися не лише у договорі, але й бути законодавчо закріпленою у Цивільному та Повітряному кодексах України.

До тих істотних умов, які є необхідними для укладення договору, відносять також місце виконання договору. Місце виконання має винятково важливе значення для укладення договору повітряного перевезення вантажу, оскільки тільки при досягненні сторонами домовленості стосовно місця призначення перевезення вантажу такий договір може вважатися укладеним. Специфіка повітряних перевезень полягає в тому, що повітряні перевезення здійснюються тільки повітряними лініями, які розташовані на території нашої країни або інших країн, початковою і кінцевою точками яких є аеропорти, місце розташування яких може мати суттєве значення для замовника перевезення. Тому, місце виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом визначається відправником вантажу (замовником) і погоджується із перевізником, який має право визначити таке місце самостійно, тому що повітряні перевезення здійснюються виключно визначеною повітряною лінією з аеропорту відправлення до аеропорту призначення.

Оскільки укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом підтверджується складенням транспортної накладної, яка є обов’язковою двосторонньою письмовою формою правочину перевезення вантажу і укладається між відправником вантажу та перевізником. Форма договору повітряного перевезення вантажу має відповідати міжнародним стандартам, що значно полегшить співпрацю з міжнародними аеропортами і організаціями у сфері повітряних перевезень вантажу.

Автором було приділено увагу дослідженню моменту укладення договору, оскільки від нього залежить виникнення прав та обов’язків сторін і настання певних наслідків. Встановлено, що незважаючи на те, що більшість договорів про надання послуг є консенсуальними, договір перевезення вантажу є реальним. Враховуючи те, що зобов’язання з перевезення не виникають, якщо вантаж не буде пред’явлений до перевезення, або не подані до перевезення транспортні засоби, договір вважається укладеним з того моменту, коли перевізник приймає вантаж до перевезення і прийом вантажу, пред’явленого до перевезення, оформлений перевізним документом – вантажною або транспортною накладною.

Автором було дано правову оцінку відносинам, які виникають у зв’язку із наданням заявки (замовлення) на перевезення вантажу і прийняття її перевізником. Із факту подачі відправником вантажу і прийняття перевізником заявки виникає типове двостороннє цивільно-правове зобов'язання консенсуального характеру: перевізник зобов'язаний подати відправнику вантаж під навантаження, а відправник вантажу – використовувати транспортні засоби для перевезення вантажу, зазначеного в заявці, і в термін, визначений заявкою. Підставою виникнення обов'язків перевізника і відправника вантажу є правочин, що укладається між ними шляхом подачі заявки і її прийняття.

28. Права та обов’язки відправника за договором перевезення вантажу повітряним транспортом.

Обов’язки:

1. Вантажовідправник зобов'язаний надати перевізнику (відповідним державним органам) всю інформацію і додати до авіавантажної накладної всі документи щодо видачі вантажу вантажоодержувачу, необхідні для виконання митних, валютних, санітарних, карантинних та інших формальностей.

2. Вантажовідправник повинен оформити чи мати оформлену від свого імені авіавантажну накладну у формі, кількості копій і способом, установлені перевізником, та надати таку авіавантажну накладну перевізнику разом з вантажем не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом).

3. Якщо стан вантажу чи його упакування незадовільний чи вантаж чи упакування ушкоджені зовні, то вантажовідправник повинен вказати в авіавантажній накладній фактичний стан вантажу.

Права:

1. Має право вимагати від Перевізника перевірити придатність вантажу і його впакування для транспортування, придатність відповідного обладнання для обробки вантажу та забезпечити відповідні умови для безпечного транспортування вантажу

2)вимагати від перевізника розглянути претензію в установленому порядку і повідомити заявника про задоволення чи про відхилення її протягом трьох місяців

29. Права та обов’язки перевізника за договором перевезення вантажу повітряним транспортом.

Враховуючи те, що норми нормативно-правових актів, які регулюють повітряні вантажні перевезення, містять різні визначення сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом і потребують уніфікації для уникнення подвійного тлумачення цих правових термінів. Автором запропоновано визначити „повітряного перевізника” як „юридичну або фізичну особу, яка має права експлуатанта і за договором перевезення повітряним транспортом зобов’язана здійснити повітряне перевезення і має право отримати за це плату”. Відповідно до ст. 5 Повітряного кодексу України експлуатант – це особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує свої послуги в цій галузі. Будь-яка юридична чи фізична особа, яка займається діяльністю, пов'язаною з розробкою, виробництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки, має одержати від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки зазначеної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.

Таким чином, охоплюється, по-перше, визначення саме „повітряного перевізника” як це визначено в Повітряному кодексі України; по-друге, встановлено коло осіб, які можуть бути повітряними перевізниками як таких, що мають права експлуатанта повітряного судна чи пропонують свої послуги в цій галузі.

Дисертантка визначає „відправника вантажу або замовника” як „юридичну або фізичну особу, яка уклала договір з перевізником щодо перевезення вантажу, зобов’язана пред’явити вантаж до перевезення і сплатити за перевезення плату”. Таким чином, згідно з цим визначенням відправником може бути фізична особа або юридична особа, яка уклала договір перевезення вантажу повітряним транспортом, і має основні обов’язки відправника – пред’явлення до перевезення у встановлений строк вантажу, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог і оплата послуг перевезення за домовленістю сторін у договорі.

!Додаткова інф.: Правовий статус інших учасників договору перевезення вантажу повітряним транспортом запропоновано визначення і досліджено правове становище одержувача вантажу.

Запропоновано визначити „вантажоодержувача” як „особу, яка уповноважена отримати вантаж у місці призначення”.

Враховуючи весь обсяг прав і обов’язків, які належать одержувачу вантажу, його визначено як особу, на користь якої виконується договір, на підставі чого автором визначено договір перевезення вантажу повітряним транспортом як договір на користь третьої особи.

Теоретичне і практичне значення має право розпорядження вантажем у процесі його транспортування. До 1961 року з моменту відправлення вантажу право розпорядження ним належало тільки одержувачу, який мав право переадресувати вантаж в інший пункт призначення і змінити найменування одержувача. У Повітряному кодексі 1961 року містилася норма про те, що відправник вантажу має право розпорядитись вантажем у випадку неприйняття його одержувачем або неможливості його видачі. У п. 5.8 Правил повітряних перевезень вантажів зазначено, що право розпорядження вантажем впродовж перевезення належить відправнику і припиняється з видачею вантажу одержувачу. Враховуюче те, що в чинних законодавчих актах, що регулюють повітряні вантажні перевезення, не закріплено право розпорядження вантажем, автором запропоновано внести зміни у Цивільний та Повітряний кодекси України, шляхом їх доповнення статтею наступного змісту:

„1. Перевізник зобов’язаний виконати всі інструкції відправника вантажу, оформленого однією авіавантажною накладною. Замовник зобов’язаний відшкодувати перевізнику будь-які витрати, що виникли у зв'язку з реалізацією його права розпоряджатися вантажем.

2. Перевізник має право відмовити в реалізації замовником права розпорядження вантажем, якщо перевізник не в змозі виконати інструкції замовника. Про це перевізник зобов’язаний повідомити замовника. Витрати, що випливають з подальших дій щодо вантажу, додаються до вартості перевезення.

3. Право замовника розпоряджатися вантажем припиняється в той момент, коли після прибуття вантажу до місця призначення одержувач вантажу одержує його у своє розпорядження або запитує доставку вантажу чи авіавантажної накладної, або інакше підтверджує прийняття ним вантажу. Якщо одержувач вантажу відмовляється приймати товари чи авіавантажну накладну або якщо з ним неможливо зв'язатися, то право розпоряджатися вантажем залишається за замовником”.

30. Відповідальність відправника за договором перевезення вантажу повітряним транспортом.

6.5. Відповідальність вантажовідправника

6.5.1. Вантажовідправник відповідає перед перевізником (іншими особами) за правильність, точність і повноту даних та інструкцій щодо вантажу, включених ним (або від його імені) в авіавантажну накладну або наданих перевізнику для включення в авіавантажну накладну.

6.5.2. Вантажовідправник відповідає перед перевізником за будь-яку шкоду, заподіяну йому або іншій особі через неправильність, неточність чи неповноту даних та інструкцій щодо вантажу, включених ним (або від його імені) в авіавантажну накладну або наданих перевізнику щодо вантажу, і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки.

6.5.3. Незважаючи на пункт 6.5.2 цієї статті,перевізник відповідає перед вантажовідправником за будь-яку шкоду, заподіяну вантажовідправнику або іншій особі через неправильність, неточність чи неповноту даних та інструкцій, включених перевізником (від його імені) в авіавантажну накладну щодо вантажу, і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки.