31. Економічна суть агробізнесу

Агробізнес являє собою форму підприємництва в аграрному секторі економіки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі і обслуговуючі сфери діяльності агропромислового комплексу.

Дослідження показують, що основоположними принципами вільного розвитку аграрного підприємництва є такі : використання різноманітних форм власності, господарювання і розмірів підприємств; переважний розвиток малого підприємництва; збереження і раціональне використання наявної матеріально-технічної бази виробництва продовольства.

Виробництво засобів виробництва - матеріально-технічне постачання і обслуговування - фермерський продукт - його промислова переробка - реалізація в оптовій і роздрібній торгівлі.

В сучасний період в розвинутих країнах склались такі структурні елементи агробізнесу: а) групи промислових, торгових, банківських об'єднань та їх окремі ланки (фірми, підприємства, науково-дослідні підрозділи тощо); б) сільськогосподарські підприємства (корпорації, кооперативи, окремі фірми); в) законодавчі та виконавчі державні установи (міністерства, ради, парламентські комітети, комісії тощо).

32. Етика підприємництва

Етика підприємництва розробляє кодекс поведінки, показує гідність намірів підприємця, визначає притаманні йому риси.

Складові підприємницької етики: переконання в корисності своєї справи для суспільства; здатність створювати команду однодумців і працювати з нею; оцінка бізнесу як справи свого життя, захоплюючої творчості, форми самовираження; визначення необхідності конкуренції, здатність до плідного співробітництва; повага до законів, соціального порядку, державної влади; уміння оцінювати новаторські дії інших, їхній підприємницький потенціал.

Найбільш поширеними шляхами формування етичної поведінки у підприємницьких структурах можуть бути такі: розробка етичних нормативів; створення груп або комітетів з етики; проведення соціальних обстежень і ревізій; навчання етичній поведінці.

33. Організаційні форми і методи державного регулювання агробізнесу

Оптимальний розвиток агробізнесу досягається шляхом поєднання ринкового механізму та державного регулювання. Проблемою є оптимальне поєднання їх. Вільно функціонуючого ринку практично немає в жодній країні. У зв'язку з цим слід розглянути функції ринкового механізму та державного регулювання в умовах ринку.

Основними функціями ринкового механізму є: — регулювання співвідношення попиту та пропозиції відповідно до змін виробництва у напрямку максимальної відповідності громадським потребам; — формування параметрів виробництва з урахуванням інтересів та реакції споживача; — розвиток підприємницької діяльності, визначення її ефективності та винагороди виробників; — організація ділових контактів між виробниками та споживачами, що перетворюються надалі в стійкі економічні зв'язки; — підготовка справді економічної інформації для прийняття оптимальних рішень. Найважливішим регулятором ринку є конкуренція.

Основні принципи державного регулювання визначаються такими положеннями: — здійснення державного регулювання як доповнення до ринкового механізму з метою узгодження дій усіх його елементів; державне регулювання узгоджується з інтересами товаровиробників і не має щодо них адресного характеру та регулює пропорції суспільного виробництва на макрорівні; — межі державного регулювання визначаються межами дії об'єктивних економічних законів та конкретними завданням, що стоять перед суспільством; — державне регулювання здійснюється, як правило, за допомогою економічних заходів шляхом розробки комплексних цільових програм та відповідно до діючого законодавства.