7. Принципи тектонічного районування, основні типи складчастих структур.

Найголовнішим принципом за яким відбувається виділення основних різновікових структур земної кори (байкалід, каледонід, герцинід, тихоокеанід, альпід) і проводиться геологічне районування будь-якої території, є вік головної складчастості, а на тектонічних картах основними кольорами показані області складчастості різного віку. В основному виділення головних структурних одиниць сучасної земної кори (байкалід, каледонід, герцинід, тихоокеанід, альпід) покладенно принцип стратиграфічного об’єму дислокованого нижнього структурного поверху (складчастого фундаменту або цоколя) і, відповідно, об’єм не дислокованих осадових або вулканогенних порід, які горизонтально залягають на еродованій поверхні фундаменту і складають осадовий чохол.

8. Основні структурні ел. Платформ:щити, плити. Структурні ел. Плит: антеклізи; синеклізи тощо.

Дати визначення всім цим структурним елементам.

Платформи складені структурними елементами вищих порядків, серед яких основне місце належить щитам і плитам (ці плити не слід ототожнювати з літосферними або океанськими). Щити – це виходи на поверхню фундаменту платформи, який впродовж усього платформового етапу розвитку перебував в стані піднімання. Плитами називаються частини платформи, які перекриті осадовим чохлом і протягом усієї історії її розвитку мали тенденцію до опускання. Плити, в свою чергу, складені більш дрібними структурними елементами, серед яких розрізняють синеклізи і антеклізи. Синеклізи – це широкі, близької до ізометричної форми западини, під якими фундамент прогнутий, а антеклізи, навпаки – пологі, склепіннеподібні, з припіднятим фундаментом і менш потужним у порівнянні з синеклізами чохлом. В основі (так би мовити “на дні”) синекліз часто бувають поховані під товщею осадових порід рифтоподібні структури, в розрізі яких значне місце належить вулканогенним породам. Це так звані авлакогени. Нерідко антеклізи і синеклізи ускладнюються другорядними структурами, такими як вали і плакантикліналі. В периферійних частинах платформ, там де вони межують зі складчастими поясами, утворюються глибокі западини, які називаються перикратонними, тобто ті які виникли на краю кратону або платформи. Над зонами розломів у фундаменті, де мають місце вертикальні переміщення блоків, утворюються так звані флексури – вигини верств порід чохла без розриву їх суцільності і зі збереженням паралельності крил. Всі платформові структури дуже пологі, що загалом надає верствам порід вигляд субгоризонтального залягання.

9. Поділ платформ та складчастих областей за віком складчастої основи (фундаменту).

В результаті тривалого розвитку геос-х поясів – від утворення їх перших прогинів і до перетворення їх у платформні області, багато геосинкл-х областей у межах геосинл-х поясів, а іноді і цілі геосинкл-ні пояси повністю закрилися і перетвор-ся у платформну територію. Цей процес проходив через ряд етапів, циклів, тривалістю 150-200 млн р. Це епохи складчастості. Області в межах яких пласти порід зминались в складки, в них впроваджувались інтрузії магматичних порід, ці комплекси розбивалися тектонічними розломами і т.д. – всі ці геосинклінальні процеси закінчувалися до початку кембрію, виділяються на тект картах під назвами областей докембрійської складчас-ті. Гесинкл-ні області після складкоутворення перех у гірські складчасті споруди, значна частина яких в рез-ті тривалого часу їх руйнування і пенепленізації переходять у платформні рівнинні території. В межах цих територій поверх складчасто-дислокованих порід геосинкл-го етапу розвитку накопичення спокійно залягаючи осадові товщі платформного етапу розвитку платформи. Платформи могли утворюватись у різний час. Серед платформ виділяють дві головні групи: 1. древні (докембрійські) – сформувались приблизно 1 млрд р тому. Для них характерне спокійне залягання частково рифейських і всіх фанерозойських відкладів на дислокованих і метаморфізованих утвореннях породи і кристалічного фундаменту платформ архейсько-палеопротерозойського віку. В докембрії відбувалися епохи складчастості, наприклад Саамська, Готська, Байкальська. 2. молоді – виникли приблизно 200 млн років тому. В цих молодих платформах не тільки докембр-кі, а й нижньо палеозойські, а іноді всі палеозойські , а навіть і нижньо мезозойські відклади зім’яті в складки, дислоковані і розбиті розломами, утвор-ть фундамент цих молодих платформ. Таким чином, молоді платформи формувались в межах областей байкальської, каледонської, герцинської і частково тихоокеанської геосинкліналей. У кінці докембрію, на початку кембрію площа жорстких структур з.к. значно розширилась за рах утв-ня більш молодих складчастих областей – байкалід, які вже приєднались до існ-х докембр-х платформ, наростили їх площу і збільшили масиви консолідації з.к. в кінці силуру на місці деяких геосинкліналей виникли нові області складчастості – каледоніди. Байкаліти і каледоніди зараз являють собою одноповерхові структури. До кінця пермі сформувались більш молоді складчасті структури – герциніди, які в багатьох випадках на герцинському складч-му фундаменті (PЄ+PZ) мають садовий чохол (MZ-KZ-го віку). До кінця мезозою утв.тихоокеаніди – одноповерхові структури, які предс-ні тільки розчленованим складчастим фундаментм. Зовсім недавно в геолог-му минулому утворились альпіди – найрухливіші структури.