22, 23.Основні епохи накопичення вугілля на протязі геол. Історії Землі та особливості їх формування.

Лімнічні та паралічні басейни формування вугілля, особливості.

У камяновугільній системі сформувалися лімнічні і паралічні басейни вугілля. На приморських заболочених рівнинах на торфяниках формувалися товщі паралічного вугілля. Розвивались на території Канадської платформи. На заболочених рівнинних територіях формувалися в болотах, озерах і річках лімнічні вугленосні відклади, потужністю до 150 м.С₂ – С₃.На території СЄП. На різних територіях товщі вугілля відкладались по різному.На Донбасі (С2-С3) – товща паралічного вугілля склад з ритмів (знизу вверх) – річковий пісковик→озерно-болотні→прибережно-морські глинисті породи із прошарками вугілля → морські вапняки і мергелі. В Донбасі відомо близько 300 прошарків вугілля. Ангарида:запаси вугілля в Тунгуській синеклізі, близько 750 млрд т. Також вугленосні товщі формувались на території Китайської платформи. На території Західно-Європейської каледонсько-герцинської системита Альпійсько-Гімалайської системи також іде накопичення вугленосних товщ. Найбільші родовища вугілля зосереджені на території Донбасу, Караганди, Кузбасу, Тунгуського басейн, басейну ЗЄ, Аппалацького і Пенсінвальського басуйнів США.

24. Головні етапи розвитку фауни і флори.

На початку архею існували синьо-зелені водорості(ціанофіти), діяльнсть яких згодом привела до перебудови атмосфери і гідросфери. Початок сер рифею один з найважл моментів в іст-ї роз-ку орг. світу(поява перших примітивних багатоклітинних тваринного і рослинного світів. Вендська флора була представлена стрічковидними водоростями і різноманітими одноклітинними водоростями. В морях і океанах панували водорості, які швидше всього заселяли бенталь і пелагіаль в межах освітленої зони. Суша протягом всього раннього палеозою була безжиттєвою і тільки вкінці силуру зявляються перші вищі наземні рослинни( рініофіти). Ранній палеозой- час широкого поширення і розвитку нижчих рослин(водоростів: синезелені, червоні, бурі, зелені. Пізній палеозой – час розквіту ослинності. В кінці силуру, як яквідмітилось раніше, зявилися вищі рослини, які пристосувалися до наземного способу життя. В ранн і сер девоні на суші переважали рініофіти, які проростали в болотних місцевостях. Вони вимерли до початку пізн девону. Деякий час на поруч з ренітофітами існували похідні від них спорові рослини: плауновидні, членистостеблові і папоротеподібні. До кінця періоду з’явилися перші голонасінні рослини. в пізньому девоні особливо широко були поширеними різноспорові папоротеподібні – археоптерикси. На початку девону поширені вищі рослини були не повсюдними( розселялись лише по берегах водойм і болотистих низинах). З сер девону флора завоювала більш широкі простори суші. Домінантними кам’яновугільної флори являлись деревовидні плавунові. Членистстостеюові, папоротеподібні і кордаїнові. В самому кінці карбону з’явились перші гікгові та хвойні. В сер карбону визначились три флористичні обл: тропічна та дві помірні. В другі половині пермського періоду клімат став більш засушливим, що привело до зміни кліматичної диференціації і появі нових груп рслин. Вперше з’явились цикадові , продовжували розвиватись гінкгові. В мезозої рослинний світ морів представлений різноманітними водоростями, серед яких варто відмітити діатомові і золотисті (коколітофориди). Перші зявилсь ще в юрі і, починаючи з крейдового періоду стають породоутворюючими. Другі відомі в викопному стані з крейди. Мезозойські континенти були покриті на обширних просторах лісами, в яких росли головним чином папоротеподібні і в невеликій кількості плавунові, членистостебельні, а також, можливо, мохи і гриби. Переважали голонасінні рослини. Справжні папоротники зустрічались рідко. В пізній крейді переважали покритонасінні рослини. Мезозойські кардіати і насіневі папороті – остані представники палеозойських груп. Гінгкові, хвойні і, можливо, цикадові зявились в кінці палеозою. Тільки бенеттітові і кейтонієві являються часто мезозойськими групами рослин. В умовах загальної аридизації клімату в пермі і початку мезозою скорочуються ареали голонасінних (за винятком хвойних) і поступово зменшилась їх різноманітність. Але в умовах, де зберігся вологий клімат голонасінні успішно пережили період засухи і на початку юри широко розселились по всіх континентах. В середині крейди зявились покритонасінні. А вже в кінці широко розселились по всій землі. В кайнозойських морях були поширені із рослин коколітофориди. Похолодання в кінці неогену продовжувалось в антропогені. Воно привело до виникнення материкових льодовиків і зміну клімату, фауни і флори. На континентах кайнозою розвивалась пишна рослинність. Великі простори Пн і Пд півкуль були покриті лісами, які складались переважно із покритонасінних а також із голонасінних рослин. Розподіл і склад рослинності були обумовленні кліматичною зональністю на Землі. На початку палеогенового періоду намітились три фітогеографічні провінції: тропічна і дві помірні. Якщо в середині палеогену потепління і помякшення клімату послужили причиною розширення ареалу теплолюбних рослин як до півночі, так і до Пд, то в кінці палеогену в звязку з похолоданням стали розширятись області з помірним і холодним кліматом і широке поширення отримала ластопадна флора. Цей процес продовжувався і в неогеновому періоді, до кінця якого облік флори на землі наблизився до сучасного: в Пн районах формувалась тундрова рослинність, хвойна тайга покривала обшорні простори сибіру, виокремились області з тропіною і сцбтропічною рослинністю і області з листопадною флорою. Значні зміни в складі рослинності і її розподілу відбулись в четвертинному періоді. Льодовики, які насувались з одного боку спустошували все на своєму шляху, а з іншого – пригнічували рослинність прилеглих районів: поблизу льодовкиі проростали мохи, карликові берези, полярні іви. Південніше простягались тундрові степи, в яких поєднувались елементи тундрової і степової флори. Ще південніше знаходились різноманітні лісні масиви, що скаладались переважно із хвойних, і на кінець степи і напівпустелі.