Тема 1.3: Вивчення та відпрацювання вправ на розвиток пластики (6 год.).

Ключові слова. пластика, гнучкість, пластичність, стійкість, види постави

Мета: оволодіти знаннями та первинними навичками про елементи хореографічного тренажу. Ознайомитись з вимогами при виконанні вправ на розвиток пластики, ознайомлення та навчання техніці розтягування.

Студенти повинні уміти емоційно, пластично, сценічно, артистично сприймати і відтворювати музичний і хореографічний матеріал.

Методичні рекомендації до вивчення теми 1.3.

Теоретичний блок

Пластику рухів створює гнучкість всіх суглобів (спина, стопи, лопатки, тазостегновий суглоб і т.д.).

Стійкість (aplomb) - без неї немає техніки рухів. Виробляти, починаючи з виворотного положення, з вивчення позицій ніг ​​(навчити твердо стояти на ногах), на двох виворітних, потім на одній виворотній. Залежить від правильної постановки ніг і корпусу.

Здатність людини виконувати рухи з максимальною амплітудою називають гнучкістю, що є властивістю людини змінювати форму тулуба та його окремих частин залежно від рухових завдань.

Розвивати гнучкість можна за допомогою спеціальних вправ, методів і прийомів.

Гнучкість як координаційно-рухову особливість визначають такі компоненти: специфіка будови хребта та суглобно-зв'язкового апарату; стан збудження та розтягування м'язів; міра м'язово-суглобної чутливості.

Основними видами гнучкості є динамічна, що виявляється у довільних рухах самої людини, і статична, властива фіксованим положенням тіла. Розрізняють також гнучкість активну та пасивну: активна - вимагає додаткових зусиль, без­посередньо залежить від сили м'язів і викликана необхідністю долати опір суг­лобно-зв'язкового апарату; пасивна - спрямована на підвищення еластичності суглобно-зв'язкового апарату, адже його щільність набагато вища за щільність м'язів, і людині важко без сторонньої допомоги розвивати цей різновид гнучкості. Пасивна гнучкість виявляється під дією зовнішніх сил.

Крім того, визначають загальну і спеціальну гнучкість: загальна - це рух­ливість в усіх суглобах, що дозволяє виконувати різноманітні рухи з великою амплітудою; спеціальна — гранична рухливість в окремих суглобах, що впливає на ефективність професійної діяльності.

Отже, гнучкість досить різноманітна за проявами, що вимагає значного рухового досвіду. Формуючи її, слід звертати увагу на всі її різновиди, акцентуючи на специфічних для конкретного виду діяльності.

При активній роботі м'язів збільшується вміст скорочувальних білків, підвищується кількість міоглобіну, зростає киснева ємність м'язів та інтенсивність окислювальних процесів. Під дією фізичних навантажень відбуваються морфо­логічні й біохімічні зміни у працюючих м'язах, функціональні зрушення, що підвищують їх збудження і лабільність. Все це сприяє кращому розтягуванню м'язів і розвитку гнучкості.

Позитивні емоції активізують діяльність вегетативних органів, посилюють газообмін, збільшують частоту серцевих скорочень. Все це позитивно впливає на збудження м'язів, їх еластичність і пружність. Вправи для розвитку гнучкості необхідно виконувати в атмосфері позитивних емоцій, адже стимулює гормо­нальну діяльність, покращує регуляторні процеси.

Гнучкість розвивають за допомогою вправ на розтягування м'язів і зв'язок: згинання-розгинання, нахи­ляння, повороти, махові, обертові і кругові рухи. Оскільки головною причиною обмеження гнучкості є напруження м'язів-антагоністів. то розвиток здатності узгоджувати скорочення м'язів є визначальним фактором. Вправи для розвитку гнучкості поділяють на такі групи:

• вправи для розвитку гнучкості м'язів шиї;

• вправи для розвитку рухливості в суглобах плечового пояса;

• вправи для розвитку гнучкості та рухливості хребта;

вправи для розвитку м'язово-рухового апарату ніг і тазу. Розрізняють вправи активні і пасивні: при активних у роботу включаються м'язи, що проходять через даний суглоб, при пасивних - залучаються зовнішні сили.

До активних відносять пружинисті і махові вправи, статичні напруження, вправи на подолання опору зовнішніх сил.

Пружинисті рухи виконують серіями, по 3-5 ритмічних повторень підряд, поступово збільшуючи амплітуду. Вони розраховані на властивість м'язів не тільки розтягуватись, а й скорочуватись, повертаючись у попереднє положення.

Пружинне виконання вправ дозволяє легше збільшувати амплітуду, досягати ЇЇ максимальної величини.

Махові рухи виконуються шляхом одноразових і повторних змахів. Ви­користання інерції рухів дозволяє підвищувати їх ефективність. Махові рухи спочатку виконують з незначною амплітудою, поступово збільшуючи ЇЇ.

Вправи на статичне напруження враховують залежність величини розтя­гування від її тривалості. Виконуючи ці вправи, спочатку необхідно розслабити м'язи, що беруть участь у її виконанні, а потім виконати вправу і перебувати у цьому положенні від 10 секунд до кількох хвилин.

Пасивні вправи виконуються під дією зовнішніх сил, допомоги партнера, спеціальних тренувальних обладнань. При цьому м'язи розтягуються до певної довжини у такому положенні певний час. Докладання зусиль, як правило, визна­чається суб'єктивно, а амплітуда постійно має бути максимальною для виконавця. Вправа виконується до порогу больових відчуттів.

Перед виконанням вправи на розтягування м'язів необхідна загальна роз­минка, ефект якої триває при пасивному режимі 10-15 хвилин, при активній руховій діяльності 30-40 хвилин.

Практичний блок

Виконання комплексу вправ на розвиток розтяжки. Слід домагатися гармонійності і координації рухів, їх відповідності змісту музики, танцювальності всього виконання. Під час занять необхідно уважно слідкувати за дотриманням положення вдиху на видиху (грудна клітина повинна знаходитись в розширеному стані, живіт підтягнутий, а діафрагма займати відносно горизонтальне положення, не опускаючись по направленню до черевної порожнини. Необхідно домагатись незалежності ритму рухів тіла, щоб дихання здійснювалось по мірі необхідності у кисні, яка буде виникати в організмі при напруженні, якого вимагає техніка танцю.

Завдання 1. Парні вправи

Викладач повинен підібрати пари таким чином, що б, зростання і сили партнерів приблизно рівними. Надмірна різниця в силі робить вправу іноді небезпечним, а в більшості випадків - нецікавим як для сильного партнера, так і для слабкого. Юнаки повинні стояти в парі з юнаками, а дівчата - з дівчатами.

Викладач повинен спостерігати, що б вправи на опір не переходили на своєрідне «змагання».

Перш ніж починати виконання вправ, необхідно перевірити правильність вихідних положень, тому що від цього залежить ефект самої вправи. Особливу увагу потрібно приділяти правильному хвату.

Дуже важливо стежити за темпом виконання парних вправ. Рухи в яких беруть участь великі групи м'язів, виконуються в повільному темпі; темп рухів для дрібних груп м'язів може бути прискорений. Це правило особливо слід дотримуватися у вправах на опір. Крім того кожен повинен враховувати сили свого партнера.

Перед вивченням парних вправ треба ознайомитися з різними хватами, які необхідні для їх виконання.

1. Поперечний хват - хват поперек різнойменними руками (кисті долонями один до одного)

2. Хват пальцями - обопільний хват зігнутими пальцями

3. Глибокий хват - обопільний хват за променезап'ясткові суглоби однойменними руками

4. Прямий хват - хват за променезап'ясткові суглоби однойменними руками (між вказівним і середнім пальцями)

5. Хват за великі пальці

6. Плечовий хват

Після вивчення основних хватів можно приступати к вправам з партнером.

Завдання 2.

Друга частина практичного заняття – виконання вправ хореографічного тренажу. У ній вивчаються окремі елементи і невеликі зв’язки рухів. Доцільно підібрані, постійно повторювані вправи допомагають розвинути тіло і навчитися пластично керувати своїми рухами.

В тренажі слід виконувати 4-5 комбінацій.

1. battement tendu по всіх напрямах, з demi plie

2. battement tendu jete в усіх напрямках з махами по 1 позиції

3. Grand battement jeté вперед і в сторону

4. rond de jambe par terre, на demi plie

5. Стрибки, рука з хвилею і з просуванням вперед.

Завдання 3. Виконати вправи на розвиток пластики

1. В основній стійці підніміть руки в сторони долонями догори. Дугами вперед з'єднайте кисті тильною стороною і дугами назад розведіть руки в сторони до відмови. Виконайте вправу 4-6 разів у повільному темпі, потім 4-8 разів у швидкому або дуже швидкому темпі. Закінчите вправу в повільному темпі.

2. З основної стійки нахиліться вперед (руки «висять» розслаблено), потім, випрямляючи, прогніться в грудної частини хребта (руки вниз-назовні). Виконуйте вправу в повільному темпі, поступово його прискорюючи, і закінчите в повільному темпі.

3. У положенні сидячи на п'ятах, руки вперед повільно змініть положення тулуба: сядьте праворуч, руки вліво; сядьте ліворуч, руки вправо.

4. біля верстата виконайте 2-4 пружинячих рухи ніг з наступною зупинкою на носках; то ж на полуприседе; те ж з зупинкою на одному носку (вільна нога згинається вперед або назад).

5. Стоячи на лівій нозі (права зігнута на носку, руки на пояс), повільно по черзі міняйте положення ніг

Рекомендована література до теми 1.3. Вивчення та відпрацювання вправ на розвиток пластики

1. Базарова Н.П., Мей В.П. Азбука классического танца. Первые три года обучения: Учебное пособие / СПб.: Лань, 2006. 3-є изд. - 240 с.

2. Баранова С.В. Танцы и йога для здоровья / Ростов-на-Дону: Фепикс, 2004. - Сєрия "Панацея". — 320 с.

3. Цвєткова Л.Ю. Методика викладання класичного танцю: [підручник] / - К.: Альтерпрес, 2005. - 324 с.

4. Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности / К.: Издательство "Олимпийская литература". 1997.-504 с.

5. Козлов Н.И. Пластическая выразительность как один из определяющих компонентов в создании художественного образа [Текст]: учебное пособие для уч-ся и преподавателей ДШИ и колледжей / Н.И. Козлов. - СПб.: Композитор, 2006.