20. Основні групи оборотних фондів та фондів обігу

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції

Оборотні фонди поділяють на ряд груп:

• Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства).

• Незавершене виробництво (продукт, який ще недоопрацьований).

• Витрати майбутніх періодів (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що будуть погашені в майбутньому).

Фонди обігу існують паралельно з оборотними фондами у сфері обігу і до них належать:

• Готова продукція на складах підприємства.

• Готова продукція, яка відвантажується або знаходиться в дорозі.

• Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках.

• Грошові кошти у незавершених розрахунках.

• Готівка в касі.

Оборотні засоби поповнюються за рахунок коштів, одержаних за рахунок прибуткової діяльності та вливання коштів інвесторів.

Співвідношення між оборотними фондами і фондами обігу в загальному обсязі оборотних засобів може видозмінюватись залежно від галузі, де працює підприємство.

21. Прогноз ключових фінансових показників ліквідності

Ліквідність — це спроможність підприємства віддавати свої короткотермінові кредити.

Вирізняють два основних види показників ліквідності: загальний коефіцієнт покриття; коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт покриття виражає співвідношення між поточними активами фірми та поточними зобов'язаннями:

Мінімальне співвідношення становить одиницю, в противному випадку фірму визнають неплатоспроможною. Оптимальне значення ліквідності становить від 2 до 2,5.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує співвідношення між найбільш ліквідною частиною поточних активів (грошей у касі, на банківському рахунку, цінних паперів) і поточними пасивами:

Оптимальне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності становить більше 0,2.

22. Планування продуктивності праці на туристичних фірмах

Потреби підприємства в співробітниках постійно змінюються протягом всього існування залежно від рівня продуктивності праці та від попиту на певний вид послуг у регіоні. При визначенні потреби штату підприємства застосовують економічні методи розрахунку. Наприклад, за методом проектування тенденцій переносять минулі тенденції в цій галузі на прогнозований період. За економетричним методом потребу в кадрах визначають, виходячи з передбачуваного рівня кінцевого попиту на майбутнє. Можна застосовувати й інші методи: експертний нормативний, екстраполяції та інші. Підбором кадрів займається власник підприємства чи комерційний директор, або менеджер, якщо підприємство достатньо велике. Для досконалого відбору розробляються тести й оголошується конкурс у пресі. Сучасні технології трудової діяльності мають тенденції до швидких змін і необхідно постійно вдосконалювати техніку підприємства, що вимагає перепідготовки існуючого персоналу. Для перепідготовки та підвищення продуктивності праці працівників підприємства вимагається проходження курсів підвищення кваліфікації.

Рівень продуктивності праці вимірюється двома способами: прямий, що показує виготовлення продукції і послуг на одного працівника. Виробіток всього персоналу визначається відношенням прибутку від реалізації послуг туризму до чисельності працівників.

Другий метод обернений до першого. Він показує трудомісткість продукції і послуг, що вимірюється в людино - годинах. Це відношення фонду затраченого часу (ос./год) до кількості виготовленої продукції і послуг у натуральному вираженні (одиниці). При зменшенні трудомісткості праці за рахунок технічного прогресу збільшується виробіток чи продуктивність праці.