57. Психолого-педагогічна характеристика дітей із невротичною формою заїкання.

До появи заїкання у таких дітей відзначаються характерологічні особливості типу підвищеної вразливості, тривожності, боязкості, уразливості, коливання настрою, частіше в бік зниженого, дратівливість, плаксивість, нетерплячість. У деяких з них у віці 2-5-ти років спостерігаються страхи (страх темряви, страх за відсутності в кімнаті дорослих, невротичний енурез і т.д.).  Ці діти важко звикають до нової обстановки, стають у ній дратівливими, плаксивими, до умов дитячого садку проявляють зазвичай погану переносимість.  Заїкання виникає найчастіше гостро на тлі розвиненої фразової мови після психічної травми. 

Крім гострої та хронічної психічної травматизації невротична форма заїкання у деяких дітей розвивається в результаті активного введення в спілкування другої мови в 1,5-2,5 року життя. Це буває у дітей, які ще в силу вікових особливостей не оволоділи в достатній мірі рідною мовою. У цьому періоді розвитку мовної функції оволодіння другою мовою пов'язано з великим психічним напруженням, яке для ряду дітей є патогенним фактором.  Іноді до появи заїкання, слідом за перенесеної дитиною гострою психічною травмою деякий час (від декількох хвилин до доби) спостерігається мутизм.

Дитина раптово перестає говорити, на його обличчі нерідко "застигає" вираження страху. 

Одночасно з появою заїкання діти стають ще більш дратівливими, рухово неспокійними, гірше сплять. У ряді випадків з'являється хворобливе впертість, капризи, негрубі виражені порушення дисциплінарних вимог.  У деяких дітей при появі заїкання відзначається короткочасний період, коли вони в процесі мовлення прикривають рот рукою, наче боявся появи запинок, або обмежують мовне спілкування. 

Динаміка мовного порушення при невротичної формі заїкання характеризується рецидивуючим перебігом, часом мовлення стає абсолютно плавним, судомні запинки повністю відсутні, але при найменшій емоційній напрузі, соматичному захворюванні або стомленні заїкання з'являється знову.  Невротична форма заїкання може мати як сприятливий, так і несприятливий (прогредиентний і рецидивуючий) перебіг. При сприятливому перебігу вираженість заїкання не буває важкою. Зміна навколишнього оточення в кращу сторону, загальне оздоровлення організму дитини, адекватні лікувально-педагогічні заходи сприяють досить швидкій зворотній динаміці мовного порушення. 

Нерідко заїкання поступово набуває хронічного перебігу, при якому надалі повних і тривалих ремісій вже не спостерігається, і мовне порушення стає все більш важким. 

У випадках несприятливого перебігу заїкання частіше має місце спадкова обтяженість заїканням і патологічними рисами характеру. У сім'ях дітей, у яких спостерігається несприятливий перебіг заїкання, нерідко неправильні форми виховання, які сприяють хроніфікації мовної патології. 

У дітей з несприятливим перебігом заїкання в 6-7 років може спостерігатися вже ситуаційна залежність в прояві частоти і тяжкості судомних запинок, зниження мовної активності в новій обстановці або при спілкуванні з незнайомими особами.  Звуковимова у дітей з невротичної формою заїкання або не має порушень, або у відповідності з віковими особливостями носить риси функціональної дислалії. Темп мови зазвичай швидкий, голос досить модульований. 

 У дошкільному віці наявність заїкуватості, як правило, не робить помітного впливу на соціальну поведінку дітей. Їх контакти з ровесниками і дорослими особами залишаються практично звичайними. 

У багатьох дітей з невротичної формою заїкання, незважаючи на сприятливий його перебіг і глибоку ремісію, в 7 років спостерігається рецидив заїкання при вступі до школи. Рецидиву заїкання в цей час сприяє як збільшення емоційної та фізичної навантаження, так підвищення психічної і мовної напруженості. 

Різко змінюється поведінка заїкуватих до 10-12-ти років життя. У цей період з'являється усвідомлення свого дефекту мовлення, боязнь справити на співрозмовника несприятливе враження, звернути увагу сторонніх на мовний дефект, не зуміти висловити думку внаслідок судомних запинок і т.д.  Саме в цьому віці у заїкуватих з невротичної формою патології мови починає яскраво проявлятися патологічна особистісна реакція на мовленнєвий порушення. Формується стійка логофобия - боязнь мовного спілкування з нав'язливим очікуванням мовних невдач. У таких випадках утворюється своєрідне зачароване коло, коли судомні запинки в мові обумовлюють сильні емоційні реакції негативного знаку, які б, у свою чергу, посиленню мовних порушень.  Підлітки починають зазнавати труднощів під час відповідей в класі, хвилюються при розмові з незнайомими особами. Поступово збільшуються потреба і необхідність у мовному спілкуванні, ускладнення взаємин з однолітками, наростання вимог, що пред'являються до мовної комунікації в підлітковому віці, призводять до того, що для переважної більшості заїкуватих мова стає джерелом постійної психічної травматизації. Це в свою чергу викликає підвищену виснаженість (як психічну, так і власне мовну), стомлюваність і сприяє розвитку патологічних рис характеру.  Поступово одні підлітки з невротичної формою заїкання починають уникати мовних навантажень, різко обмежують мовні контакти (пасивна форма компенсації), інші, навпаки, стають агресивними, нав'язливими у спілкуванні (явище гіперкомпенсації). У школі ситуація ускладнюється недостатнім ступенем знання навчального матеріалу, почуттям невпевненості у своїх силах, очікуванням невдачі чи неприємності, неприйняттям з боку товаришів по навчанню. Все це часто призводить до того, що підлітки просять вчителів опитувати їх або письмово, або після уроків.  З віком логофобія в частині випадків набуває особливо значиме місце в загальній клінічній картині невротичної форми заїкання, носить нав'язливий характер і виникає при одній думці про необхідність мовного спілкування або при спогадах про мовних невдачі в минулому. У цьому стані заїкувані часто вимовляють не те, що їм хотілося б сказати, а лише те, що легше вимовити. 

Виразність логофобії може бути непропорційна тяжкості мовних судом. Нерідко при слабкому, а іноді ледь помітному для оточуючих мовному дефекті, страх мовлення може бути яскраво вираженим. Емоційне життя заїкуватих заповнюється цими переживаннями. 

При особливо несприятливому перебігу невротичної форми заїкання у дорослих нерідко формується складна клінічна картина, що характеризується дисгармонический розвитком особистості. У дорослих заїкуватих це виявляється в почутті соціальної неповноцінності зі своєрідною системою суджень, постійно зниженому тлі настрої, ситуаційному страху перед промовою, який нерідко генерализуется, поєднуючись з відмовою від мовного спілкування взагалі. Ефективність комплексного медико-педагогічного впливу на таких осіб буває низькою. 

Відмінною особливістю даної групи заїкуватих є те, що в спокійному стані, при відволікання уваги від процесу артикуляції (наприклад, при великій зацікавленості темою розмови), а також наодинці з собою розмова в них здійснюється вільніше, часто абсолютно позбавлена ​​судомних запинок. Значне поліпшення експресивної мови спостерігається у таких осіб в процесі логоритмічних занять, аутогенного тренування, під впливом психотерапії, гіпнозу.  Таким чином, для невротичної форми заїкання характерні такі особливості:  1. Заїкання може з'явитися у віці від 2-х до 6-ти років.  2. Наявність розгорнутої фразової мови до появи порушення.  3. Переважно психогенне початок мовної патології (психічна гостра або хронічна травматизація). 

4. Велика залежність ступеня судомних запинок від емоційного стану заикающегося і умов мовного спілкування. 

5. Можливість плавного мови при певних умовах (мова наодинці з собою, в умовах емоційного комфорту, при відверненні активної уваги від процесу говоріння та ін.) 

№58 Психолого - педагогічна характеристики заїкуватих з неврозоподобной формою Неврозоподібних форма заїкання найчастіше починається у дітей у віці 3-4 роки поступово, без видимих ​​зовнішніх причин. У дітей цієї групи відзначається підвищена виснаженість і стомлюваність при інтелектуальної і фізичному навантаженні. Їх увагу нестійке, вони швидко відволікаються. Нерідко такі діти надмірно метушливі, непосидючі, насилу підпорядковуються дисциплінарним вимогам, можуть бути дратівливими й запальними. Психоневрологічне стан таких дітей розцінюється клініцистами як церебрастенических синдром. Особливо яскраво відміну від норми виступає в мовленнєвому розвитку. Так, перші слова нерідко з'являються лише до 1,5 років, елементарна фразова мова формується до 3-х років, розгорнуті фрази відзначаються лише до 3,5 років життя. Поряд із затримкою розвитку мовлення є порушення вимови багатьох, звуків, повільне накопичення словникового запасу, пізніше і неповне освоєння граматичного ладу мовлення. Початок заїкуватості збігається з періодом формування фразової мови, тобто з віком 3-4 роки. У початковому періоді заїкання, який триває від 1 до 6 місяців, заїкання протікає як би хвилеподібно, то кілька пом'якшити, то набираючи вагу, проте періодів, вільних від судомних запинок мови, звичайно не спостерігається. При відсутності логопедичної допомоги мовленнєвий порушення поступово утяжеляется. Заїкання швидко "обростає" рясними супутніми рухами і емболофразіей. Для даної форми заїкання типові відносна монотонність і стабільність проявів мовленнєвого дефекту. Гарячкові запинки посилюються при фізичному і психічному стомленні дітей, в період соматичних захворювань, але зазвичай мало залежать від зовнішніх ситуаційних чинників. Таким чином, для неврозоподобной форми заїкання характерно: 1) судомні запинки з'являються у дітей у віці 3-4 роки; 2) поява судомних запинок збігається з фазою розвитку фразової мови; 3) початок заїкання поступове поза зв'язку з психотравмуючої ситуацією; 4) відсутність періодів плавної мови і мала залежність якості мови від мовної ситуації; 5) залучення активної уваги заїкуватих до процесу говоріння полегшує мова; 6) фізичний або психічний стомлення, соматичне ослаблення погіршують якість мови. Досить часто в практиці зустрічаються заикающиеся, клінічна картина мовної патології яких буває змішаною. Так, реактивне психогенне початок заїкання може спостерігатися і у дітей з органічною неповноцінністю мозку. У таких випадках на тлі затримки психомоторного і мовного розвитку, недосконалості звукопроизносительного сторони мови буває достатньо "незначного" психогенного впливу, щоб порушилася тендітна координація речедвигательного акту і з'явилися б судомні запинки. Таке невротичне за своїм походженням заїкання має складну клінічну картину, в якій поєднуються симптоми різних рівнів ураження діяльності центральної нервової системи функціонального та органічного. В інших випадках неврозоподібних форма заїкання може ускладнюватися цілим комплексом вторинних невротичних реакцій, пов'язаних з особливостями особистісного реагування на мовний дефект, що "маскує" справжню природу мовної патології. Такі форми мовленнєвої патології є змішаними і важче піддаються корекційним впливів