4.3. Види і засоби інформації про товар

Насиченість ринку товарами, постійне розширення та поглиблення асортименту — це одне з досягнень ринкових відносин поряд з цим споживачеві буває важко розібратися у їй кількості товарів, зробити правильний вибір, не маючи і достовірної інформації про товар.

Інформація (від лат. informate — повідомляти) — це повідомлення про що-небудь; відомості, що виступають об'єктом зберігання, переробки та передавання. У сучасних умовах інформацію порівнюють з такими найважливішими ресурсами, як матеріали та енергія. Інформація пропонує методи та засоби підвищення ефективності всіх галузей виробництва, управління, науки тури на новому, більш високому науково-технічному рівні. Інформаційні процеси в товарознавстві — це широке поняття, що включає в себе процеси збирання й передавання, накопичення й зберігання, пошуки та видання даних про товар.

Інформація про товар — це подані в документальній образній формі відомості про товар, місце і час його виготовлення, ціну, правила поводження з ним та догляд за ним, харчову цінність, терміни придатності та назву виробника.

Первинним джерелом Інформації про товар й одночасно виконавцем послуг з інформування споживачів {оптових чи роздрібних) щодо реалізованих товарів є виробник цих товарів. Від того, наскільки об’єктивні ці інформаційні послуги, залежить швидкість просування товарів каналами розподілу, інтенсивність , стимулювання продажу і, нарешті, життєвий цикл товару.

Відомості про товар передаються за допомогою відповід­них інформаційних комунікацій, які мають такі рівні:

— безпосередньо інформаційний (неформальні, поза документальні канали розповсюдження інформації про товар, тобто особисті контакти суб'єктів ринку, листування, семіна­ри, виставки, конференції тощо);

— документальний (формальні канали розповсюдження первинних документів і видань про товар у сфері обігу);

— вторинно-документальний (формальні канали розпов­сюдження відомостей, коментарів, пояснень про первинні доку­менти, що стосуються товарів);

— фактографічний (формальні канали розповсюдження ідей, даних про товари, що одержані з опублікованих та неопублікованих документів про товар);

— фактологічний (канали розповсюдження ідей, даних після логічної обробки опублікованих та неопублікованих документів про товар).

Канали доведення інформації про товар до споживачів поді­ляються на неформальні і формальні.

Неформальні канали виникають безпосередньо між відправ­ником і споживачем інформації (листування, бесіди, телефонні

розмови, особисті зустрічі тощо).

Формальні канали функціонують завдяки відповідним орга­нізаціям (інформаційні служби, системи друкованих видань, теле- і радіомережі та ін.).

За формою подання повідомлення про товар можна поділи­ти на не документальні і документальні.

Недокументальні повідомлення (жести, запахи, звуки та ін.) розповсюджуються неформальними каналами і відзначаються оперативністю, адресністю, швидким зворотним зв'язком. Але така інформація не має достатньо чіткого механізму контролю і

не може довго зберігатися.

Документальні повідомлення (тексти, зображення, цифрові дані, таблиці, фотографії, зразки, магнітні записи тощо) більшою мірою відповідають комерційно-господарським інтересам суб’єктів ринку і можуть зберігатися, накопичуватися, аналізуватися, контролюватися.

Залежно від призначення розрізняють три види інфор­мації про товар: основоположну, комерційну та споживчу.

Основоположна інформація — це основні відомості про товар, які мають вирішальне значення для його ідентифікації. До такої інформації належать вид і найменування товару, його ґатунок, маса, найменування виробника, дата вироблення, термін зберігання або придатності.

Комерційна інформація — це відомості про товар, які до­повнюють основну інформацію і використовуються виробника­ми, постачальниками і працівниками торгівлі, але малодоступна споживачам. Це інформація про підприємства-посередники, нор­мативну документацію, коди товарів.

Споживча інформація — це відомості про товар, які пока­зують переваги конкретного товару в процесі його споживання чи експлуатації і розраховані на споживача. Це відомості про найбільш привабливі споживні властивості товару, його склад, функціональне призначення, харчову цінність, способи викорис­тання.

Повідомити суб'єктів ринкових відносин про товар можна, використовуючи різноманітні форми: слова, цифри, зображення. символи, штрихи та ін.

Інформація за допомогою слова (словесна) найбільш дос­тупна для населення, якщо вона надається відповідною (зрозум­ілою (для населення) мовою. Недоліками цієї інформації можна вважати її громіздкість, витрати часу на читання та осмислення.

Цифрова інформація частіше за все використовується як доповнення до словесної в тих випадках, коли необхідна кількісна характеристика товару (наприклад, маса, довжина, числове коду­вання, вміст складових компонентів). Цифрова інформація відрізняється чіткістю, лаконічністю, одноманітністю. Але в де­яких випадках вона доступна лише професіоналам і незрозумі­ла споживачам (наприклад, цифрове кодування консервів у ме­талевій тарі, асортиментні номери продукції тощо).

Інформація про товар за допомогою різноманітних зобра­жень (художніх і графічних) забезпечує зорове та емоційне сприйняття відомостей. Така інформація відзначається наочні­стю, лаконічністю, емоційністю, доступністю для сприймання.

Разом з тим можливості цієї форми інформації обмежені, тому .вона використовується як доповнення до словесної і цифрової.

Інформація про товар за допомогою різних символів (інфор­маційних знаків) використовується для характеристики відмінних властивостей товарів, короткого відображення їх сутності. Ця форма інформації відзначається лаконічністю, однозначністю, але її сприйняття потребує певної професійної підготовки (наприклад, екологічні знаки, попереджувальні зна­ки: «Обережно скло», «Боїться вологи» тощо).