17. Античний атомізм. Загальна характеристика і представники.

Античний атомізм Левкіппа (550-440 pp. до н.е.) і Демокріта (460-370 pp. до н.е.) оформився в цілісну філософсько-наукову доктрину напр.. V — у пер. Пол.. IV ст. до н.е. Основи філософського вчення атомізму. переклад давньогр. слова "атом" — неподільний. Відповідно, під атомами, розуміли дрібні першотіла, які не підлягають подальшому поділу. Число атомів та різноманітність їхніх форм нескінченно великі. Поєднання атомів утворюють нескінченну різноманітність видимих тіл, речей. Унаслідок своєї неподільності атоми незнищенні, вічні і здатні до вічного руху, який є причиною як виникнення, так і руйнування наявних речей. "Порожнеча" є простором в якому здійснюється різноманітний рух різних за формою і величиною атомів. Принцип детермінізму, сформульований Левкіппом. Відповідно до цього принципу, все існуюче у світі є причино обумовленим, тобто має природну причину свого виникнення, існування, руйнування. Вони були переконані, що абсолютно для всього (крім, звичайно, атомів і порожнечі, а також руху атомів) існуючого у світі є свої причини і немає нічого безпричинного, тобто випадкового. Випадковість є не чим іншим, як незнанням істинної причини, тобто недоліком нашого пізнання, а не істотною характеристикою самої реальності. Розглядаючи атомістичну космогонію і космологію, Демокріт говорить про існування нескінченного числа світів, останню основу яких складають атоми, що рухаються, і порожнеча. Причину утворення цих світів він вбачає у "вихорі", що утворюється в результаті скупчення великої кількості атомів у певному місці. Причини стійкості небесних тіл, що утворилися в результаті вихрового руху, і їх наступне руйнування Демокріт вбачав у тому, що вони зчеплені оди з одним і перебувають незмінно разом лише доти, поки яка-небудь більш сильна необхідність, що прийшла з навколишнього світу, не розкидає їх і не розсіє в різні боки.

18.Ідеалістична ф-я Платона (вчення про ідеї, теорія пізнання)

Сутність ф-го вчення Платона: існує два світи: світ ідей і світ речей. Світ ідей – дійсний, справжній. Світ речей – недійсний,залежний від світу ідей, він є хибним. Світ, в якому ми живемо - змінний, знаходиться у невпинному русі, тоді, коли світ ідей – постійний, вічний; кожна річ має свою ідею, котра існує самостійно, незалежно від самої речі. Речі виникають і зникають, а ідеї, про речі залишаються завжди.

Вчення про ідеї. центральний елемент філософії Платона.

трактував ідеї як певні божественні сутності. Вони – вічні, незмінні, вони не залежать від умов простору й часу. У них узагальнене всекосмічне життя: вони керують Всесвітом. Це архетипи, вічні зразки, за якими з безформної й текучої матерії організується вся множина реальних речей. Ідеї мають своє власне існування в особливому світі, і речі існують лише остільки, оскільки вони відображують ту чи іншу ідею, поскільки та чи інша ідея в них присутня. По відношенню до чуттєвих речей, ідеї є одночасно й їхніми причинами, й метою, якої прагнуть істоти чуттєвого світу. При цьому між ідеями існують відношення координації й підпорядкування. Вища ідея – це ідея абсолютного Блага, джерело істини, краси й гармонії.

Теорія пізнання. Теорія пізнання Платона будується як теорія пригадування, керівним початком при цьому виступає розум або розумна частина душі. За Платоном, душа безсмертна, причому до народження людини вона знаходиться в позамежному світі, де вона спостерігає блискучий світ вічних ідей. Тому в земному житті душі людини виявляється можливим осягнення ідей як пригадування про бачене раніше.

Людина отримує істинні знання, коли душа пригадує те, що вона вже знає. Знання як пригадування того, що було до народження людини, є в Платона одним із доказів безсмертя душі.

Платон вважав, що буття незмінне і вічне. Ідеї Платона, його вчення, мали великий вплив на подальший розвиток світової філософії і особливо на розвиток ідеалістичної філософської думки.

19. Ф-я Арістотеля.

За Арістотелем,філософія поділяється на такі частини: теоретичну,що вивчає проблеми буття, різноманітні його сфери,походження всього сущого,причини різноманітних явищ («первинна філософія»); практичну, що вивчає діяльність людини та складові частини держави; поетичну, а також умовно відокремлену частину філософії — логіку.

Він не погоджувався з думкую Платона стосовно відриву світу ідей від реального світу без будь-яких зв’язків з оточуючою дійсністю. Він вважав,що немає чистих ідей, не пов’язаних з навколишньою дійсністю, насправді існують лише одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми. Арістотель вважав, що буття — це сутність (субстанція), що має властивості кількості, якості, місця, часу, відношення, положення, стану, дії, страждання.

Основні засади про буття такі: 1)категоріальний аналіз існуючого; 2)причинний аналіз субстанції; 3)вчення про можливість і дійсність.

Арістотель нараховує 10 категорій: сутність, якість, кількість,час, відношення, місце, стан, дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування.

Людина може сприймати лише властивості буття, але не його сутність. Сутністю предметів матеріального світу є їх форма, без форми немає предмета. Душа є носієм свідомості людини й водночас вона керує людським організмом. Вона є формою живого природного тіла. Саме вона надає життю змісту й сенсу. Аристотель – фундатор формальної логіки. Він визначив три основні закони логіки: 1. Закон тотожності; 2. Закон усунення протиріччя; 3. Закон вилучення третього.

Арістотель вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Є 3 види душі: рослинна, тваринна має функції відчуття й бажання;і розумна допов-нюється розумом і мисленням. вона надає життю змісту й сенсу.

Вчення про людину і суспільство. Людина відрізняється від тварин наявністю розуму й мислення. Людина, має вроджену потре­бу жити із собі подібними (потребу в колективі). Саме це зумо­вило виникнення суспільства. Суспільство у ф-ї Арістотеля — це великий колектив людей, які проживають на одній тери­торії та об'єднані мовою, родинними й культурними зв'язками, займаються в-цтвом і розподілом матеріальних благ. Голов­ним механізмом управління суспільством стає держава.

Учення про державу. Основою держави є приватна влас­ність, яка відповідає сутності людини, її біологічному егоїзму, що стає основою необхідності захисту приватного інтересу. Будь-яка державна влада захищає приватний інтерес і дає підстави для корисного використання цієї влади окремими людьми, незважа­ючи на те, що влада має захищати інтереси всіх. Арістотель виділяв шість типів держави: монархію, тиранію, аристократію, крайню олігархію, охлократію (владу маси, край­ня демократія) й політію — єдність олігархії та демократії. За Арістотелем, політія є ідеалом державності, остаточною метою є щасливе життя.

Аристотель-фундатор формальної логіки. Він визначив три основні закони логіки: 1. Закон тотожності; 2. Закон усунення протиріччя; 3. Закон вилучення третього.

20. Вчення про матерію і форму в Арістотеля.

Арістотель є творцем логіки,науки про закони і форми правильного мислення.

Аристотель виділив 4 причини,завдяки яких існували речі: -матеріальна (те, з чого виникає річ); -форма -рухаюча (це звідки де початок руху,що формує матерію); -цільова

Із 4-х причин Аристотель найбільшого значення придавав формі. Сутністю предметів матеріального світу є їх форма, без форми немає предмета.

Матерію створює Бог як безформенну речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасивною й не здатна саморозвиватися. Матерія є потенціал предмета. Зміна якості (матерії або форми) призводить до зміни сутності самого предмета.

Сутністю предметів матеріального світу є їх форма, без форми немає предмета.

Арістотель вважав, що ідеї знаходяться усередині окремих речей як принцип і метод, закон їх становлення, енергія, фігура, мета. Матерія – те, з чого все народжується, і має той же корінь, що і слово «мати». Форма і матерія – прості єства, з яких виникають всі речі. Один і той же предмет плотського миру може розглядатися і як матерія, і як форма. Форма є дійсність того, можливістю чого є матерія. Арістотель виділяє як основу першоматерію. Вона наділяє двома парами протилежних якостей: тепле і холодне, сухе і вологе. Комбінації цих властивостей дають чотири стихії: вогонь, повітря, воду і землю. Кожне тіло утворюється з цих стихій, які можуть трансформуватися одна в іншу (наприклад, вода в пару). До чотирьох стихій Арістотель додає квінтесенцію – божественний ефір, з якого складаються вічні тіла, – зірки і небо.

Природа знаходиться у вічному русі і зміні, вона завжди існувала і існуватиме. Кожне явище природи містить в собі, по Арістотелю, початкову внутрішню мету свого розвитку. Послідовне проведення теологічного погляду привело Арістотеля до твердження, що форма передує матерії, як план споруди передує будівлі. Якщо, по Платону, матерія без ідеї не існує, то, по Арістотелю, не може також існувати і форма без матерії, що належить до неї.